Мережеве завантаження (, скорочено netboot) — це процес завантаження комп'ютера з мережі, а не з локального накопичувача. Цей спосіб завантаження може використовуватися маршрутизаторами, бездисковими робочими станціями та централізовано керованими комп'ютерами (тонкими клієнтами), такими як загальнодоступні комп'ютери в бібліотеках і школах.
Мережеве завантаження може використовуватися для централізації керування дисковими сховищами, що, на думку його прихильників, дозволяє зменшити капітальні витрати та витрати на обслуговування. Воно також може застосовуватися в кластерних обчисленнях, де вузли можуть не мати локальних дисків.
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років мережеве завантаження використовувалося для економії коштів на дискових накопичувачах, оскільки жорсткий диск достатньої ємності все ще міг коштувати тисячі доларів, часто дорівнюючи за ціною центральному процесору.
Апаратна підтримка
Сучасні настільні персональні комп'ютери зазвичай надають можливість завантаження з мережі через BIOS або UEFI за допомогою середовища Preboot Execution Environment (PXE).
Системи Macintosh на базі PowerPC (від G3 до G5), випущені після 1998 року, також можуть завантажуватися з мережевого диска через прошивку за допомогою .
Старі персональні комп'ютери, які не мають підтримки мережевого завантаження на рівні прошивки, можуть використовувати дискету або USB-флешнакопичувач із програмним забезпеченням для завантаження з мережі.
Процес
Початкове програмне забезпечення, яке має бути виконане, завантажується із сервера в мережі; для мереж на основі IP це зазвичай здійснюється за допомогою TFTP. Сервер, з якого потрібно завантажити початкове програмне забезпечення, зазвичай визначається шляхом широкомовного надсилання запиту Bootstrap Protocol або DHCP.
Зазвичай це початкове програмне забезпечення не є повним образом операційної системи, яку потрібно завантажити, а являє собою невелику програму мережевого менеджера завантаження, таку як , яка може відобразити меню варіантів завантаження, а потім завантажити повний образ, викликавши відповідний завантажувач другого етапу (bootloader).
Встановлення
Мережеве завантаження також використовується для автоматизованого встановлення операційних систем без участі користувача. У цьому випадку завантажена через мережу допоміжна операційна система використовується як платформа для виконання сценарію автоматичного встановлення цільової операційної системи на потрібний комп'ютер. Реалізації такого підходу для Mac OS X і Windows існують відповідно у вигляді та .
Історія
До того як IP став основним протоколом третього рівня, для мережевого завантаження широко використовувалися NetWare Core Protocol (NCP) компанії Novell та (RIPL) компанії IBM. Їхні реалізації на стороні клієнта також могли вміщуватися в менші обсяги ROM, ніж PXE.
Технічно мережеве завантаження може бути реалізоване поверх будь-якого протоколу передавання файлів або спільного доступу до ресурсів; наприклад, у системах на основі BSD перевага часто надається NFS.
Див. також Wake-on-LAN (WoL) — технологія віддаленого ввімкнення комп'ютера через мережу.
Примітки