32-га піхотна дивізія (США) ( — військове з'єднання, піхотна дивізія армії США часів Першої та Другої світових війн. Дивізія сформована з підрозділів Національної гвардії армії Вісконсину та Мічигану та воювала переважно під час Першої та Другої світових воєн. Вважаючи своїми коріннями Залізну бригаду часів Громадянської війни в США, підрозділи дивізії почали називати її «Залізна щелепа». Під час важких боїв у Франції в Першій світовій війні вона незабаром дістала від французів прізвисько «Жахливі», що стосувалося її стійкості у просуванні по місцевості, яку інші здолати не могли. Через їхні дії з прориву лінії оборони Гінденбурга в жовтні 1918 року, 32-га прийняла свою нашивку на плечі; лінія, що пронизувала червону стрілу, щоб символізувати її наполегливість у прориві лінії противника. Потім вона стала відома як дивізія «Червона стріла».
Під час Другої світової війни дивізії приписували багато «перших досягнень». Це була перша дивізія США, розгорнута як повноцінне формування за кордоном, і серед перших із семи дивізій армії США та морської піхоти США, які брали участь у наступальних наземних бойових операціях протягом 1942 року. Дивізія була серед перших дивізій, які вступили в бій з ворогом, і все ще боролися з опором після офіційної капітуляції Японії. 32-га дивізія провела загалом 654 дні бойових дій у Другій світовій війні, більше, ніж будь-яка інша дивізія армії США. У 1946 році після окупації Японії дивізію розформували.
У 1961 році дивізію активували на річний термін у штаті Вашингтон через Берлінську кризу. У 1967 році 32-га піхотна дивізія (повністю складалася з підрозділів з Вісконсину) була деактивована та частково реорганізована як 32-га піхотна бригада, найбільший підрозділ Національної гвардії армії штату Вісконсин.
Історія з'єднання
Перша світова війна 32-га піхотна дивізія сформована у липні 1917 року, в Кемп-Макартур, Вако, штат Техас, було активовано 32-гу дивізію з підрозділів Національної гвардії з Вісконсину та Мічигану, невдовзі після того, як Сполучені Штати оголосили війну Німеччині 11 квітня 1917 року. Дивізія складалася з 125-го та 126-го піхотних полків (63-тя піхотна бригада) та 127-го та 128-го піхотних полків (64-та піхотна бригада), а також трьох артилерійських полків у складі 57-ї польової артилерійської бригади.
26 серпня 1917 року генерал-майор Джеймс Паркер, кавалер медалі Пошани часів Філіппінсько-американської війни, прийняв командування з'єднанням.
У лютому 1918 року 32-га дивізія прибула на Західний фронт. З'єднання було шостою дивізією США, яка увійшла до складу Американських експедиційних сил (AEF) під командуванням генерала Джона Дж. Першинга. До цього моменту більша частина війни була глухим кутом, ведення бойових дій велося зі статичних ліній окопів на тих самих кількох кілометрах місцевості. Протягом наступних шести місяців дивізія перебувала під постійним вогнем, маючи лише 10 днів відпочинку. Дивізія відіграла провідну роль у трьох важливих наступальних операціях, воюючи на п'яти фронтах, зазнала понад 14 000 втрат, захопила понад 2000 полонених і ніколи не поступалася ворогові позиціями. Під час Другої битви на Марні американці захопили Фім. Єдиний американський підрозділ у знаменитій 10-й французькій армії французького генерала Шарля Манжена, він бився між марокканцями та Іноземним легіоном, двома найкращими дивізіями французької армії, у наступальній битві при Уазі на Ені. 10-та армія взяла Жувіньї. У п'ятиденній битві проти п'яти німецьких дивізій 32-га дивізія зазнала 2848 втрат. 32-га дивізія розгромила 11 німецьких дивізій у боях за Аргоннський ліс, включаючи грізну Прусську гвардію та 28-му дивізію німецької армії, відому як «Кайзерівська дивізія». Наступ коштував дивізії 5950 втрат32nd Infantry Division (Red Arrow).
Дивізія все ще вела бойові дії з німецькими військами на схід від річки Маас, коли нарешті було підписано перемир'я. Загалом за час Першої світової війни 32-га дивізія зазнала 13 261 втрату, включаючи 2250 вбитих у бою та 11 011 поранених, що ставить її на третє місце за кількістю смертей у боях серед дивізій армії США. Уряди СЩА, Франції та Бельгії нагородили понад 800 офіцерів та рядового складу за їхню хоробрість у бою.
Усі чотири піхотні полки, три артилерійські полки та три кулеметні батальйони дивізії були нагороджені Воєнним хрестом Французької Республіки. 32-га дивізія була єдиною американською дивізією, визнаною союзною країною з військовим псевдонімом під час війни.
Міжвоєнний час Після закінчення війни дивізія служила в окупаційній армії в Німеччини під командуванням генерал-майора Вільяма Лассітера. Штаб 32-ї дивізії прибув до порту Гобокен, штат Нью-Джерсі, 5 травня 1919 року після 16 місяців служби за кордоном і був розформований 23 травня 1919 року в Кемп-Кастер.
Відповідно до Закону про національну оборону 1920 року, 32-га дивізія була виділена штатам Вісконсин та Мічиган і призначена до складу VI корпусу в 1921 році. Штаб дивізії був реорганізований та визнаний на федеральному рівні 24 липня 1924 року в Спарті, штат Вісконсин.
Друга світова війна Після падіння Франції в червні 1940 року Конгрес санкціонував введення Національної гвардії до складу федеральної служби і активацію вісімнадцяті дивізій Національної гвардії, включаючи 32-гу. 16 вересня 1940 року Конгрес санкціонував перший в історії Сполучених Штатів призов у мирний час.
Влітку 1941 року дивізія перемістилася до табору Борегард, штат Луїзіана, для участі в маневрах 3-ї та 4-ї армій, які отримали назву «Луїзіанські маневри», що дали вищому командуванню армії гарне уявлення про готовність власних армійських формувань. Протягом вересня найбільші маневри проводилися із 7-м корпусом 2-ї армії, протистоячи 4-му, 5-му та 8-му корпусам 3-ї армії. Це були найбільші маневри такого роду в історії армії, в них брали участь близько 100 000 бійців.
Після нападу на Перл-Гарбор дивізія була однією з перших, готової до виконання бойових завдань. Спочатку дивізії планували відправити за океан до Європи, і вона перемістилася до Форт-Девенс, штат Массачусетс, для транспортування до Північної Ірландії. Однак Японія швидко просувалася в південній частині Тихого океану, поступово окупувавши все більшу кількість островів, очевидно, маючи намір відрізати Австралію від американських ліній комунікацій, і Австралія побоювалася, що Японія планує вторгнення. Прем'єр-міністр Джон Кертін вимагав від союзників звільнити австралійські війська з фронту в Середземному морі та Північній Африці для захисту своєї батьківщини. Спочатку Сполучені Штати відправили 41-шу піхотну дивізію, а незабаром ухвалили рішення про відправлення на Тихоокеанський театр війни 32-ї дивізії.
14 травня 1942 року, подолавши 14 000 км за 23 дні, частини дивізії транспортними суднами прибули на південь Австралії до Порт-Аделаїди. Вони були першою американською дивізією у Другій світовій війні, яку було переміщено одним конвоєм зі Сполучених Штатів на передову. Менш ніж через два місяці після прибуття до Австралії та інтенсивного курсу підготовки до війни в джунглях, у липні 1942 року дивізію передислокували через всю Австралію на 1968 км на північний схід до табору Тамборін, південніше Брисбена на східному узбережжі Австралії.
Хоча дивізія мала менше двох місяців підготовки до бойових дій у джунглях, 13 вересня 1942 року генерал Макартур наказав частинам 32-ї дивізії переправитися до Папуа-Нової Гвінеї. Оскільки ситуація в цьому районі була критичною, а часу обмаль, командувач 5-ї повітряної армії генерал Джордж Кенні запропонував перевезти перший полк повітрям. Раніше такого ніколи не робили. На світанку 15 вересня 1942 року перший підрозділ перекинули на 1600 км з аеродрому Амберлі Філд у Брисбені до Порт-Морсбі. Штаб 32-ї дивізії та дві полкові бойові групи, сформовані на основі 126-го та 128-го піхотних полків, були розгорнуті в Порт-Морсбі між 15 та 29 вересня 1942 року.
16 листопада 1942 року перші підрозділи 128-ї полкової бойової групи розпочали штурм головних японських плацдармів на сході Нової Гвінеї. 32-га дивізія стала однією з перших дивізій США, яка взяла участь у наземному штурмі позицій ворога у Другій світовій війні. А битва при Буна-Гона стала першою наземною наступальною кампанією генерала Дугласа Макартура проти японських військ у війні.
Дії 32-ї піхотної дивізії в цих боях не увінчалися значним успіхом. Вона була непідготовлена до наступальних операцій проти того, що виявилося одними з найсильніших японських укріплених позицій у південній частині Тихого океану і серйозно потерпала від відсутності належної вогневої підтримки. З 9825 бійців 32-ї дивізії, які вперше вступили в бій, дивізія зазнала 2520 бойових втрат, включаючи 586 загиблих у бою. Більш показовою була величезна кількість втрат через хвороби: 7125 (66 %, з яких 2952 потребували госпіталізації), а ще 100 померли з інших причин. Загальна кількість втрат у 9956 осіб перевищила всю бойову силу дивізії.
Після того, як 32-га дивізія завершила битву за Буна-Гона, бійців перевезли до Австралії для відпочинку, реабілітації та навчання. Перші підрозділи прибули до Брисбена, Австралія, 1 березня 1943 року. До жовтня 1943 року дивізія пройшла повний цикл доукомплектування, відновлення боєздатності та підготовки до бойових дій і повернулася до Нової Гвінеї.
У грудні 1943 року 6-та армія США отримала наказ захопити Сайдор з метою відрізати японцям шлях до відступу з Фіншгафена. 32-га дивізія становила більшість оперативної групи «Мікаелмас», яка мала допомогти створити блокувальну позицію в Сайдорі з метою захоплення цілої японської дивізії в Сіо. Їм було доручено захопити аеродром у Саїдорі та забезпечити безпеку навколишньої території.
2 січня 1944 року 32-га дивізія взяла участь в операції «Картвіл», що була частиною оперативного плану Макартура «чехарда» щодо захоплення стратегічних точок для використання їх в ролі передових баз. Макартур направив союзні війська на захід вздовж 2400 км північного узбережжя Нової Гвінеї в серії операцій проти вибраних місць, які мали б забезпечити посадочні майданчики для літаків. Це було зроблено для того, щоб забезпечити його наземні війська постійною безпосередньою повітряною підтримкою та перешкодити противнику в поповненні постачання з моря та повітря, фактично відрізавши японські війська під час атаки.
14 квітня 1944 року підрозділи 126-го піхотного полку бойової групи 32-ї дивізії висадилися в Сайдорі на північному узбережжі Нової Гвінеї. 23 квітня американці провели висадку в Айтапе, дивізія прибула туди 3 травня. Зустрівши незначний початковий опір, 32-га дивізія стримувала жорстокі контратаки японських військ у районі річки Дрініумор.
До 31 серпня Айтапе було захоплено. 15 вересня її підрозділи висадилися на Моротаї.
Друга філіппінська кампанія У битві за Лейте — вторгненні та завоюванні острова Лейте на Філіппінах з метою повернення та звільнення всього Філіппінського архіпелагу після майже трьох років японської окупації 32-га піхотна дивізія перебувала в резерві. Була розгорнута на Лейте лише 14 листопада, коли її ввели до складу X корпусу США. Вона замінила 24-ту піхотну дивізію та вступила в бойові дії вздовж шосе Пінамопоан-Ормок, захопивши Лімон та розгромивши лінію Ямашіти у запеклих рукопашних боях. Дивізія з'єдналася з частинами 1-ї кавалерійської дивізії США поблизу Лоноя 22 грудня, що ознаменувало крах японського опору у верхній частині долини Оромок. Дивізія залишалася на передовій, поки японський опір на Лейте не був зламаний ближче до кінця грудня.
27 січня 1945 року з Лейте дивізія перемістилася до затоки Лінгаєн на Лусон. У битві на Вілья-Верде Трейл 32-га дивізія пройшла вузькою стежкою через гори Карабальо, долаючи сильний опір японців, і після 100 днів боїв захопила Імуган та місто Санта-Фе. Чотирьох військовослужбовців дивізії було нагороджено медаллю Пошани під час шеститижневих боїв на стежці Вілла Верде: Вільяма Р. Шоклі, Девіда М. Гонсалеса, Томаса Е. Аткінса та Ісмаеля Р. Вільєгаса.