Дзвіни́ця — мурована (рідше дерев'яна), переважно культова, споруда зі дзвонами. Зазвичай вежоподібна, але існують дзвіниці і у вигляді горизонтальних будов з аркадами (так звані «ширмові»).

Будівництво і призначення

Дзвіницю будують окремо від храму або є його частиною. В останньому разі її зазвичай споруджують над входом, у деяких російських храмах дзвіниці розташовані прямо над центром храму, у його вертикальній осі (тип «під дзвони»).

У плані дзвіниці бувають квадратні, прямокутні, круглі та багатогранні з горизонтальними поярусними членуваннями.

Перший ярус дзвіниці — комора або проїзна брама, горішній — для дзвонів (також може бути карильйони, як у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві). Для відбиття звукових хвиль і спрямування їх у потрібному напрямку в деяких дзвіницях встановлювалися спеціальні пластини — абасони. За сучасності нерідко в дзвіницях замість вагових дзвонів встановлюють невеликі металеві жердини, вібрація дзвоніння яких посилюється за допомогою електроніки і виводиться назовні через гучномовці.

Зазвичай, дзвони дзвіниці скликають на церковну службу, відзначення певного часу і з нагоди різноманітних подій, як то — церковні свята, зараз також відвідання храму поважними гістьми, ще можуть бити у дзвони на весілля (вінчання), похорони (відспівування).

За старих часів дзвіниці часто бували одними з найвищих будівель міста, і тому нерідко правили місцем для подання сигналів і оповіщення містян — як з нагоди церковних свят, позитивних подій у житті міста і країни, так і особливо у випадку лиха — під час пожежі, епідемій, ворожого нападу тощо.

Висотний силует дзвіниць відігравав важливу архітектурно-мистецьку роль у містобудуванні.

Розповсюдження, види і найвідоміші дзвіниці світу

Спорудження дзвіниць набуло розповсюдження в усіх без винятку християнських країнах світу.

Поширеною практикою є також, скажімо в Німеччині, Австрії та Угорщині, включення приміщення для дзвонів безпосередньо до конструкції самого храму (церкви, кірхи, собору), або ж замість дзвіниці біля храму розміщена невелика споруда, до якої привішені дзвони, як у багатьох місцях Центральної Європи.

Дзвіниці в Західній Європі нерідко служили ознакою вільностей міста, тому в місті могла бути лише одна дзвіниця, що подеколи втрачала своє культове призначення, відіграючи роль міської башти — у просторі біля і навколо неї зосереджувалося світське життя, зокрема зводили ратушу, магістрат, вирував ринок тощо. В Італії такі дзвіниці отримали назву кампаніла (), а в Іспанії та Португалії та зрештою в іспаномовних і португаломовних країнах Латинської Америки — кампанарьйо/у (ісп. і ; в обох країнах дзвіниці були при соборах, зберігаючи з ним культову цілісність); тоді як у Франції та Бельгії дзвіниці бефруа () набули значення міської вежі з дзвонами.

Велика кількість дзвіниць, майже завжди з храмами, до яких вони належать, а нерідко і в комплексі з прилеглою забудовою історичного міського центру, входять до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Найвідомішими кампанілами є Пізанська вежа, Джотто (у комплексі Флорентійського собору), дзвіниця Собору Святого Марка у Венеції; вежами-бефруа — в містах Брюгге, Генті, Екло (Бельгія) і Аррасі (Франція).

Ширмові дзвіниці

На відміну від вежової дзвіниці, ширмова являє собою горизонтальну споруду, часто з аркадами, на яких підвішені кілька рядів дзвонів.

Дзвіниці в Україні

Будівництво дзвіниць, в тому числі і мурованих, відоме в Україні з XI століття.

Значна кількість дзвіниць в Україні були дерев'яними — деякі з них збереглися дотепер, з найвідоміших — дзвіниця церкви святого Юра у Дрогобичі (1600), дзвіниця в Могилеві-Подільському (XVIII століття).

Розквіт будівництва кам'яних дзвіниць в Україні припав на другу половину XVII — першу половину XIX століть, зокрема, період зведення барокових храмових комплексів коштом гетьманів Івана Мазепи, Кирила Розумовського тощо.

До найвідоміших українських дзвіниць належать: Велика (Лаврська) Дзвіниця (1731—1745, архітектор Й. Шедель, вис. 96 м) і Дзвіниця на Дальніх печерах (1754—1761, архітектор С. Ковнір та І.Григорович-Барський, висота 40 м), обидві — в Києво-Печерській лаврі, дзвіниця Софійського собору в Києві (XVIII—XIX століття, архітектор Шедель, П. Спарро, висота 76 м), дзвіниця Успенського собору в Харкові (1824—1833, архітектор Є. Васильєв, висота 89,5 м).

Світлини Україна

Світ

Див. також

Ширмова дзвіниця Під дзвони Кампаніла Бефруа Карильйон Мінарет Рибат Абасон Список історичних дзвіниць України за висотою Список найвищих православних храмів і дзвіниць Дзвіниця (геральдика)

Джерела

Логвин Г. Н. Дзвіниця // Дзвіниця //

Посилання