Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, також відома як Страсбурзька конвенція або CETS 141 — це конвенція Ради Європи, яка має на меті сприяти міжнародному співробітництву та взаємній допомозі в розслідуванні злочинів, а також у відстеженні, арешті та конфіскації злочинних доходів. Конвенція покликана допомогти державам досягти подібного ступеня ефективності навіть за відсутності повної гармонізації законодавства.
Сторони зобов'язуються, зокрема, криміналізувати відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також конфісковувати знаряддя і доходи (або майно, вартість якого відповідає таким доходам).
Для цілей міжнародного співробітництва Конвенція передбачає форми допомоги в розслідуванні (допомога у здобутті доказів, передача інформації іншій державі без запиту, застосування спільних методів розслідування, зняття банківської таємниці тощо), тимчасові заходи (заморожування банківських рахунків, арешт майна для запобігання його приховуванню) та заходи з конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом (виконання запитуваною державою постанови про конфіскацію, винесеної за кордоном, порушення запитуваною державою внутрішнього провадження, що веде до конфіскації на запит іншої держави).
Конвенція розроблялася з жовтня 1987 року по червень 1990 року комітетом урядових експертів під керівництвом Європейського комітету з проблем злочинності (CDPC)Вебпортал Європейського комітету з проблем злочинності (CDPC) і була схвалена Комітетом міністрів у вересні 1990 року. Вона була відкрита для підписання 8 листопада 1990 року і згодом набула чинності 1 вересня 1993 року. Останньою Конвенцію ратифікувала Грузія 13 травня 2004 року, довівши кількість сторін до 48.
Сфера дії Страсбурзької конвенції була додатково розширена Варшавською конвенцією 2005 року.
Історія На своїй 15-й Конференції в Осло (17–19 червня 1986 року) європейські міністри юстиції обговорили кримінально-правові аспекти зловживання наркотиками та незаконного обігу наркотиків, зокрема необхідність боротьби з наркоманією шляхом знищення наркоринку, який часто пов'язаний з організованою злочинністю і навіть тероризмом (наприклад, через заморожування та конфіскацію доходів від наркоторгівлі). Створення Спеціального комітету експертів з міжнародного співробітництва щодо пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом (PC-R-SC), було запропоновано CDPC на його 36-й пленарній сесії в червні 1987 року та санкціоновано Комітетом міністрів у вересні 1987 року. До компетенції PC-R-SC входило вивчення можливості застосування європейських конвенцій у сфері кримінального права до пошуку, арешту та конфіскації злочинних доходів з урахуванням поточної роботи Групи ПомпідуВебпортал Групи Помпіду та ООН, зокрема щодо фінансових активів наркоторговців. PC-R-SC міг, за необхідності, підготувати відповідний європейський правовий інструмент у цій сфері.
Проєкт конвенції готувався на дев'яти засіданнях Спеціального комітету між жовтнем 1987 і квітнем 1990 року. Він був доопрацьований CDPC на його 39-й пленарній сесії в червні 1990 року і переданий до Комітету міністрів. На 443-му засіданні своїх заступників у вересні 1990 року Комітет міністрів схвалив текст Конвенції та вирішив відкрити її для підписання 8 листопада 1990 року.
Мета Конвенції Однією з цілей Конвенції було сприяння міжнародному співробітництву щодо допомоги в розслідуванні, пошуку, арешту та конфіскації доходів від усіх видів злочинності, і зокрема від злочинів, пов'язаних із наркотиками, незаконним обігом зброї, терористичних актів, торгівлі дітьми та молодими жінками, а також інших злочинів, що приносять великі прибутки. Комітет зазначив, що не всі держави мають національне законодавство, яке дозволяло б їм ефективно боротися з серйозною злочинністю. Розслідування, обшуки, арешти та інші заходи часто проводилися на основі кримінально-процесуальних кодексів, розроблених багато років тому. Що стосується конфіскації, то законодавство держав-членів сильно відрізнялося як щодо матеріальних, так і щодо процесуальних норм. У результаті виникло побоювання, що міжнародне співробітництво, яке традиційно спирається на спільні концепції та принципи права, може бути серйозно ускладнене.
Ще однією з головних цілей Конвенції є надання інструменту, що зобов'язує держави вживати ефективних заходів у своєму національному законодавстві для боротьби з тяжкою злочинністю і позбавлення злочинців плодів їхньої незаконної діяльності. Великі розбіжності в національних законодавствах і відсутність повноважень у деяких правоохоронних органів іноді використовувалися злочинцями для уникнення викриття і покарання.
Третьою метою Конвенції було доповнення вже наявних інструментів, розроблених у рамках Ради Європи, таких як Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків та Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах.
Щоб подолати певні недоліки, виявлені у вищезгаданих конвенціях, CETS 141 намагалася надати повний набір правил, що охоплюють усі етапи процедури від перших розслідувань до винесення та виконання вироків про конфіскацію, і забезпечити максимально гнучкі, але ефективні механізми міжнародного співробітництва. Мета полягала в тому, щоб зробити злочинність неприбутковою.
Ця мета була досягнута шляхом ухвалення кількох типів заходів, включаючи взаємну допомогу з метою збереження доказів щодо знарядь та доходів; співробітництво після отримання інформації про події, пов'язані зі злочинною діяльністю, навіть без запиту; та заходи щодо забезпечення того, щоб правопорушник не приховав знаряддя та доходи від своєї злочинної діяльності, зокрема шляхом «заморожування» банківських рахунків, арешту майна чи інших запобіжних заходів.
Загальні міркування
Співпраця Для забезпечення конфіскації знарядь і доходів від злочинів Конвенція передбачає дві форми міжнародного співробітництва. По-перше, виконання запитуваною державою постанови про конфіскацію, винесеної за кордоном, і, по-друге, порушення за власним законодавством національного провадження, що веде до конфіскації запитуваною державою на запит іншої держави.
Міжнародне співробітництво має бути не лише ефективним, а й гнучким. Тому Конвенція передбачає можливість відмови та відстрочки у співробітництві. Гнучкість також проявляється в розмежуванні підстав для відмови, лише деякі з яких є дійсними для всіх видів міжнародного співробітництва. Більш того, усі підстави для відмови є факультативними на міжнародному рівні. Тільки обмежена кількість підстав буде обов'язковою на національному рівні. Конвенція також передбачає, що Сторони повинні, перш ніж відмовити або відкласти співробітництво, проконсультуватися одна з одною і розглянути питання про те, чи може запит бути задоволений частково або з певними умовами.
Для захисту законних інтересів третіх осіб Конвенція передбачає певні вимоги щодо повідомлення та ситуації, коли визнання рішень щодо третіх осіб може бути неможливим. Крім того, Конвенція покладає на кожну Сторону зобов'язання передбачити у своєму національному законодавстві ефективні засоби правового захисту, доступні третім особам для збереження їхніх прав (на які можуть вплинути тимчасові заходи або заходи конфіскації).
Національне законодавство Потреба в ефективних національних засобах правового захисту розглядалася PC-R-SC з погляду міжнародного співробітництва. Відмінності в законодавстві можуть перешкоджати успішній боротьбі з більш організованими, міжнародними і дедалі небезпечнішими формами злочинності. Комітет вважав за необхідне для держав-членів узгодити своє законодавство та вжити ефективних заходів для розслідування злочинів, вжиття тимчасових заходів і конфіскації знарядь і плодів незаконної діяльності. Хоча це не передбачало повної гармонізації законодавства держав, воно вимагало від держав знайти шляхи та засоби, що дозволять їм співпрацювати ефективніше.
Механізми конфіскації PC-R-SC виявив значні відмінності щодо базових систем конфіскації на національному рівні в державах-членах Ради Європи. Усі держави мають систему так званої «конфіскації майна», тобто конфіскації конкретного майна стосовно знарядь, використаних для вчинення злочинів, включно з предметами або речовинами, неконтрольоване володіння якими саме по собі є незаконним. Деякі держави також знають конфіскацію майна щодо доходів, прямо чи опосередковано отриманих від злочинів, або їхніх замінників. У результаті конфіскації майна права власності на конкретне майно переходять до держави.
Щодо доходів від злочинів, у деяких державах широко використовується інша система конфіскації: так звана «конфіскація вартості» (еквівалента), яка полягає у вимозі сплатити грошову суму на основі оцінки вартості доходів, прямо отриманих від злочинів, або їхніх замінників. У результаті вартісної конфіскації держава може пред'явити фінансову вимогу до особи, щодо якої винесено постанову, яка, якщо її не сплачено, може бути реалізована за рахунок будь-якого майна (незалежно від того, законно чи незаконно набутого), що належить цій особі. Таким чином, постанова виконується аналогічно до штрафів або судових наказів у цивільних справах.
Деякі держави, що стосується конфіскації доходів, мають обидві системи (як конфіскацію майна, так і конфіскацію вартості), доступні відповідно до їхнього внутрішнього законодавства. Щоб належним чином врахувати ці фундаментальні відмінності в національному законодавстві, було домовлено поставити обидві системи конфіскації на рівні умови і зробити текст однозначним у цьому питанні.
Комітет також наголосив, що успішна боротьба з тяжкою злочинністю вимагає запровадження злочину відмивання коштів у тих державах, які ще не запровадили таке правопорушення.
Міжнародне співробітництво щодо конфіскації вимагає, щоб правоохоронним органам були надані ефективні інструменти. Оскільки майно (літаки, судна, гроші тощо) може бути переміщене з однієї країни в іншу за лічені дні, години, а іноді й хвилини, необхідно мати можливість вживати швидких заходів для «заморожування» поточної ситуації, щоб дати владі можливість вжити необхідних кроків.
Структура Конвенції Примітка: У цьому розділі підсумовуються статті Страсбурзької конвенції. Для отримання додаткової інформації див. повний текст Конвенції.
ПРЕАМБУЛАРОЗДІЛ I – ВЖИВАННЯ ТЕРМІНІВ Стаття 1 – Вживання термінів РОЗДІЛ II – ЗАХОДИ, ЯКІ ПОВИННІ ВЖИВАТИСЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ Стаття 2 – Заходи щодо конфіскації Стаття 3 – Слідчі та тимчасові заходи Стаття 4 – Спеціальні слідчі повноваження та методи розслідування Стаття 5 – Засоби правового захисту Стаття 6 – Злочини, пов'язані з відмиванням коштів РОЗДІЛ III – МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Розділ 1 – Принципи міжнародного співробітництва Стаття 7 – Загальні принципи та заходи міжнародного співробітництва Розділ 2 – Допомога в розслідуванні Стаття 8 – Зобов'язання щодо надання допомоги Стаття 9 – Виконання запиту про допомогу Стаття 10 – Інформація, що надається з власної ініціативи Розділ 3 – Тимчасові заходи Стаття 11 – Зобов'язання щодо вжиття тимчасових заходів Стаття 12 – Виконання запиту про тимчасові заходи Розділ 4 – Конфіскація Стаття 13 – Зобов'язання щодо конфіскації Стаття 14 – Виконання запиту про конфіскацію Стаття 15 – Конфісковане майно Стаття 16 – Право виконання та максимальна сума конфіскації Стаття 17 – Позбавлення волі через невиконання постанови Розділ 5 – Відмова та відстрочка співробітництва Стаття 18 – Підстави для відмови Стаття 19 – Відстрочка Стаття 20 – Часткове або умовне задоволення запиту Розділ 6 – Повідомлення та захист прав третіх сторін Стаття 21 – Вручення документів Стаття 22 – Визнання іноземних рішень Розділ 7 – Процесуальні та інші загальні правила Стаття 23 – Центральний орган Стаття 24 – Прямий зв'язок Стаття 25 – Форма запиту та мови Стаття 26 – Легалізація Стаття 27 – Зміст запиту Стаття 28 – Запити, що містять недоліки Стаття 29 – Множинність запитів