Перу́н (дав.-рус. пєроунъ) — язичницький бог слов'ян і балтівҐейштор, Александр (2015). Слов'янська міфологія пер. з польськ. Сергія Гіріка. Київ: ТОВ «Видавництво „Кліо“». с. 80., верховний бог у Київській Русі IX—X ст., володар неба, повелитель грому і блискавкиВортман Д. Я. Перун // , бог родючостіПерун // Українська релігієзнавча енциклопедія / А. Колодний та ін. — Київ: Інститут філософії НАН України, 2015., пізніше бог-покровитель князів та їхніх дружинників, військової справи. Верховним богом усієї Київської Русі Перун став за князів Ігоря, Святослава і Володимира Великого, витіснивши з цього статусу місцевих божеств різних регіонів. Батьком Перуна вважали БілобогаДохристиянські вірування на українських теренах // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. — Київ: Світ Знань, 2000. — С. 445. — 862 с. — ISBN 966-7742-06-7.Білобог (дід) // Енциклопедичний словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. — 5-е вид. — Корсунь-Шевченківський: ФОП Гавришенко В. М., 2015. — С. 68. — 912 с. ISBN 978-966-2464-48-1..
У поєднанні язичницьких уявлень про богів з християнськими уявленнями про святих бог Перун був заміщений Іллею Громовержцем, якому теж приписувалося повелівання громом і блискавками (дні їхніх свят збігалися — 20 липня за старим стилем). Деякі риси Перуна успадкував також архангел МихаїлКультова особливість як основа конфесійної диференціації // Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. — Київ: Світ Знань, 2000. — С. 272. — 862 с. — ISBN 966-7742-06-7. і святий Юрій Змієборець.
Етимологія імені Щодо походження імені «Перун» () існує кілька версій. Згідно з першою, особове ім'я *Perunъ утворено від дієслова *pьrati («бити, ударяти», пор. укр. прати) і суфікса діяча -unъ (пор. «бігун», «стрибун» тощо)Перун, Перкун // . Таким чином, враховуючи, що Перун вважався покровителем війська, а отже і битв (пор. укр. заст. пря «бій», «боротьба», «борня»), ім'я Перун має значення «Той, що пере, б'є, ударяє (громом і блискавкою), заохочує на прю». Подальше перенесення: «бог грому» → «грім, блискавка» закріпилось в слов'янських мовах ідентичними словами, що позначають грім і блискавку — заст. укр. перун («грім»), заст. , заст. («блискавка»), («грім»). У сілезькому діалекті польської використовується вигук «Jerunie!». Ще одна версія припускає для зв'язок з («грім, блискавка»), утвореного від («руйную, спустошую»). Висловлювалася малоймовірна гіпотеза походження *Perunъ від (пор. faírguni — «гори»), а також гіпотеза іллірійського походження. Ряд дослідників зіставляє ім'я Перуна з іменами богів-громовержців в інших індоєвропейських народів: з , , , Zarys dziejów religii. / Józef Keller; Józef Bielawski. — Wyd. 6. — Warszawa: Wydawnictwo ISKRY, 1988. — S.263. — 814, s., s. — ISBN 8-32-071069-3 та ін.Иванов Вяч. Вс. К этимологии балтийского и славянского названий бога грома // Вопросы славянского языкознания. Вып. 3. — : Изд-во АН СССР, 1958. — С. 101—111.Гамкрелидзе, Т. В.; Иванов, Вяч. Вс. Индоевропейский язык и индоевропейцы. — Тбилиси: Изд-во ТГУ, 1984. Т. II. — С. 792—793, 798.. У литовській perkūnija означає «гроза», у латиській pērkons — «грім». Балтійські слова часто порівнюють з (ім'я певного бога), Fjǫrgyn («мати Тора»), («скеля, гори»), («дуб»), («бог»).
Деякі дослідники взагалі заперечують спорідненість праіндоєвропейських *perō(ṷ)nos і *perūn(V): їхнє зближення відбулося пізніше під впливом народної етимологіїНиколаев С. Л., Страхов А. Б. К названию бога-громовержца в индоевропейских языках // Балто-славянские исследования. 1985. — М.: Наука, 1987..
Образ і функції
Функціонально Перун аналогічний божествам-громовержцям інших індоєвропейських народів: грецькому Зевсу, римському Юпітеру, германському Тору, індійському Індрі. Існують припущення про спорідненість Перуна з давньогрецьким небесним титаном Гіперіоном. Головні функції Перуна — це керування блискавками, громами та проливання на землю дощу. Також переймав на себе Сварогове опікунство вогнем і залізом, військовою дружиною та її очільником (князем), звідки і його паралелі з римським Марсом і кельтським Таранісом. Отримання Перуном військових функцій, як і статусу верховного божества, відбулися внаслідок збільшення впливу верстви вояків. Імовірно, що Перун мав декілька регіональних і сезонних іпостасей, що в міфології балтійських слов'ян розділилися на окремих богів, таких, як Прове. Ярило, можливо, був весняною іпостассю Перуна.
Перун постає дарувальником вогню як небесного (блискавки), так і земного. «Перуновими каменями» чи «стрілами» в народі називалися скам'янілі рештки белемнітів, стародавні кам'яні знаряддя, фульгурити. Видобування вогню тертям дерева об дерево теж могло пов'язуватися з Перуном, з огляду на що цей бог виступає культурним героєм, який приніс людям вогонь. Такий спосіб отримання вогню показаний у назві «Перунова палиця». Символи Перуна включають набір тварин і рослин червоного чи рудого, «вогняного» кольору: півень, телець, вепр, калина.
Стріли та сокири — поширені атрибути культу Перуна, хоча його первісною зброєю напевне була палиця (довбня, дубинка), що стосується добування вогню. В іконографії, перейнятій зображеннями святого Іллі, Перун постає вершником або їде на колісниці та вражає своєю зброєю змієподібного ворога. Цей ворог первісно — бог Велес (Волос) за припущеннями В'ячеслава Іванова та Володимира Топорова, в казкових варіантах — Змілуан, змій, чорт, диявол, богатир Тугарин Змій, який послідовно ховається від Перуна в дереві, камені, людині, тваринах і врешті у воді. Цим пояснювалося чому в грозу не можна ховатися під деревом або в воді — адже там ховається нечисть і разом з нею блискавка уб'є й людину. Дерево, в яке влучила блискавка, заборонялося використовувати для будівництва, а хату, що загорілася від блискавки, не можна було гасити.
Походження войовничого образу Перуна на колісниці сягає III—II тис. до н. е., коли одновісні колісниці використовувалися кочівниками. Саме в цю епоху відбувалося розселення індоєвропейців з притаманними їм використанням коней, колісниць, зброї з бронзи, що потім отримало відбиття в образі бога-покровителя війська.
Можливо, як припускав український філолог Віктор Ужченко, згадуваний в казках і приказках цар Горох є Перуном, у функції якого входило також карати за непослух. Звідси звичай ставити неслухняних дітей коліньми на горох. Казковий персонаж Котигорошко теж може бути Перуном або пов'язаним із ним. В українській традиції горох, перець, інше кулеподібне насіння співвідносилося з водою та грозовою стихією. Тому дитина, народжена після споживання гороху, постає сином бога грози. Слово «перець» розповсюджене в українських фразеологічних зворотах, як-от «всипати (дати) перцю» — суворо покарати, «з перцем (перчиком)» — позначає дуже запальну, гарячу, гостру на язик людину. Зв'язок Перуна з вогнем у формі небесних світил можливо отримав відбиток у казках, де герой після боротьби повертає викрадені Сонце, Місяць і зорі та встановлює їх на місце, відновлюючи космологічний порядок.
В Радзивілліському літописі ідол Перуна зображений тричі, в усіх випадках як оголений чоловік зі щитом і жезлом або списом чи стрілою. Німецький мандрівник Адам Олеарій описував ідолів Перуна як людину з кресалом в руці, схожим на стрілу чи промінь. В Новгороді знайдено металеві зображення Перуна. Перша знахідка — це свинцева фігурка в формі людини в довгій сорочці, з вусами, що впирається руками в боки, і яка стоїть на стовпі. Друга — металева підвіска, що зображає чоловіка в сорочці й шапці, котрий також впирається руками в боки.
Культ Перуна
Характерні риси
Ареал культу Перуна охоплював слов'ян і балтів, однак у балтських писемних джерелах відображення не отримав. За припущеннями деяких істориків, він перейняв елементи культу скандинавського бога-громовержця Тора та був запозичений у варязьких дружинників, які перебували на службі в руських князів. Наприклад, покладання зброї біля ніг ідола або прокляття на голову порушникам присяги. Проте невідомо чи були такі елементи новими, чи наклалися на аналогічні місцеві звичаї. В усякому разі князь Володимир встановив ідолів Перуна в Києві та Новгороді вже після того, як політично віддалився від варязької частини своєї дружини.
Про давність обрядів балто-слов'янської традиції, пов'язаних із вшанування Перуна, свідчить те, що бог у віруваннях б'є кам'яною блискавкою. Такими блискавками вважалися викопні кам'яні знаряддя, а також белемніти, фульгурити, що використовувалися як обереги. В Україні вони знані як «громові стріли», або «стріли божі», у сербів називаються — «strijela», у словенців — «strela». Подекуди, як-от серед мазурів, фульгурити виділялись окремо як «божі палички», протиставляючись викопним людським знаряддям («перуновим клинцям»). Такі предмети клали до колиски немовляти, ним натирали вим'я корови, що втрачала молоко, південні слов'яни ховали його під дахом будинку, щоб уберегтися від блискавки. Перунові стріли використовували для лікування хвороб очей, зняття пристріту, під час пологів.
Атрибутом божества вважали також сокиру. Її так само як і «стріли», клали під ліжко породіллі, на поріг хліва, на поле під час сівби та проти граду. Перунова зброя оберігала від нечистої сили і хвороб. Звідси походить загальнослов'янський звичай бити по голові каменем або залізом після того, як ударить перший весняний грім. Перейняття Перуном функцій бога-коваля може розглядатися як модернізація його образу з завершенням кам'яної доби та переходом до обробки металів, що відбулося в Східній Європі та Малій Азії на початку II тис. до н. е.
Опіка Перуна над дощами відображена в ритуалах викликання дощу. Так, якщо болгарське село потерпало від посухи, діти виконували танок, під час якого обирали дівчину дошлюбного віку (бажано останню дитину жінки перед втратою здатності вагітніти). Танцюючи, вони проходили через усе село, а старі жінки обливали обраницю водою. Під час ритуалу дівчина мала бути голою, за винятком прикрас із трави і квітів. У Далмації інші учасники обряду тримали в руках добові гілки. У Болгарії та Македонії цю дівчину в піснях називають Перепуною, Пеперуною тощо. У греків є персонаж на ім'я Перперуна, в албанців — Перперона, у румунів — Пірпіруна. В болгарів це Додоля, Дудуля, Дідюля, в сербів Додоля. У болгарів також відомий обряд удаваного полювання на змію з метою викликати дощ: учасники голими виконували танок, ставши в коло, при цьому зав'язували очі. Потім криками «відганяли змія» та сходилися назад у коло. В слов'ян поширене вірування, що на свято Перуна (Іллі) нечиста сила перетворюється на змій, тому змій цього дня належало вбивати палицями. Також заборонялося їсти виловлену цього дня рибу, адже вона може виявитися чортом. Не можна було голосно кричати аби нечиста сила не змогла вселитися в людину через рот.
Свято Перуна відзначалося 20 липня, в християнські часи, співпадаючи зі святом святого Іллі, а 12 липня відбувався вибір жертви богу. За християнських часів це були баран або бик. В народних віруваннях Ілля, продовжуючи вірування про Перуна, править грозовими хмарами, забезпечує родючість полів, а блискавками проганяє демонів і богохульників. Обряди, пов'язані з Перуном, відтворюють міф, у якому Перун перемагає змія, після чого на землю проливається дощ. Імовірно, що в міфі реалізувався і поширений мотив визволення викраденої нареченої. Звідси ритуали викликання дощу шляхом обливання жінки водою.