Пусте́лі — тип ландшафту, що характеризується рівнинною поверхнею, розрідженістю або абсолютною відсутністю флори, а з фауни присутні лише специфічні та притаманні лише їй види.
Загальний опис Розрізняють піщані, кам'янисті, глинисті та солончакові пустелі. Окремо виділяють снігові пустелі в Антарктиді та Арктиці. Найвідоміша кам'яниста пустеля світу — Сахара, що займає всю північну частину африканського континенту. Близькі до пустель так звані напівпустелі, які є перехідним типом ландшафту від пустелі до степів чи савани.
Пустелі поширені в помірному поясі Північної півкулі, субтропічних і тропічних поясах Північної та Південної півкуль. Характеризуються посушливими (аридними) умовами зволоження (річна сума опадів менше 200 мм, а в екстрааридних районах — менше 50 мм; коефіцієнт зволоження, що відображає співвідношення опадів і випаровування, становить 0—0,15). У рельєфі переважає складне поєднання нагір'їв, дрібносопковика та острівних гір із структурними рівнинами пластів, стародавніми річковими долинами і замкненими озерними западинами.
Ерозійний тип рельєфоутворення сильно послаблений, широко поширені еолові форми рельєфу. Переважно територія пустель безстічна, іноді їх перетинають транзитні річки (наприклад, Сирдар'я, Амудар'я, Ніл, Хуанхе та інші); багато пересихаючих озер і таких, що часто змінюють свої береги й розміри (наприклад, Лобнор, Чад, Ейр та інші), характерні періодично пересихаючі водотоки. Ґрунтові води часто мінералізовані. Ґрунти розвинені слабко, характеризуються переважанням в ґрунтовому розчині водорозчинних солей над органічними речовинами, звичайна сольова кора.
Рослинний покрив розріджений (відстань між сусідніми рослинами від декількох десятків сантиметрів до декількох метрів і більше) і покриває зазвичай менше 50 % поверхні; у надпосушливих умовах флора практично відсутня. До утворення пустель може призвести процес аридизації та спустелювання — складних кліматичних змін, що призводять до зниження зволоженості територій.
Піщані пустелі населені з рослин в основному колючими чагарниками, з тварин — плазунами і дрібними степовими тваринами, які заходять сюди із своїх звичних територій — степів. У піщаних пустелях над місцями залягання підземних вод зустрічаються оази — «острівці» з густою рослинністю і водоймищами.
Сніжні пустелі в основному знаходяться за полярними колами і населені тваринами, стійкими до холоду.
Класифікація пустель
Залежно від характеру ґрунтів розрізняють декілька типів пустель: піщані — на рихлих відкладеннях древньоалювіальних рівнин; лесові — на лесових відкладеннях підгірних рівнин; суглинні — на слабокарбонатних покривних суглинках рівнин; глинисті — на низькогір'ях, складених соленосними мергелями і глинами; глинисті такирові — на підгірних рівнинах і в стародавніх дельтах річок; галечні та піщано-галечні — на гіпсованих плато і підгірних рівнинах; щебнисті гіпсовані — на плато і молодих підгірних рівнинах; кам'янисті — на низькогір'ях та дрібносопковиках; солончакові — в засолених пониженнях рельєфу і вздовж морського узбережжя.
Утворення і поширення пустель В основі формування, існування та розвитку пустель знаходиться нерівномірність розподілу тепла і вологи, а також географічна зональність планети.
Зональний розподіл температур і атмосферного тиску зумовлює специфіку циркуляції повітряних мас атмосфери і формування вітрів. Пасати, що переважають в екваторіально-тропічних широтах, визначають стійку стратифікацію атмосфери, перешкоджають вертикальним рухам повітряних потоків і пов'язаного з ними утворенню хмар і випаданню опадів. Хмарність вкрай незначна, в той час як приплив сонячної радіації найбільший, що призводить до крайньої сухості повітря (відносна вологість в літні місяці становить близько 30 %) і виключно високих річних температур. В субтропічному поясі величина сумарної сонячної радіації зменшується, але на материках розвиваються малорухомі депресії термічного походження, що викликають різку посушливість. Середня температура в літні місяці сягає +30 °C, максимальна — +50 °C. Найбільшою сухістю в даному поясі відрізняються міжгірні западини, де річна кількість опадів не перевищує 100—200 мм.
У помірному поясі умови для формування пустель виникають у внутрішньоконтинентальних районах, таких як Центральна Азія, де кількість опадів не перевищує 200 мм. Центральна Азія відгороджена від циклонів і мусонів гірськими підняттями, що тягне за собою утворення в літні місяці баричної депресії. Повітря відрізняється великою сухістю, високою температурою (до 40 °C і більше) і сильною запиленістю. Зрідка проникаючі сюди повітряні маси з циклонами з океанів і Арктики швидко прогріваються і висушуються.
Саме характер загальної циркуляції атмосфери разом з місцевими географічними умовами створюють кліматичну обстановку, що формує на північ і південь від екватора, між 15° і 45° широти, зону пустель. До цього також додається вплив холодних течій тропічних широт (Перуанська течія, Каліфорнійська течія, Бенгельська течія, Канарська течія, Західно-Австралійська течія). Прохолодні, насичені вологою морські повітряні маси, викликають температурну інверсію, призводять до утворення прибережних прохолодних і туманних пустель зі ще меншим випаданням опадів у вигляді дощу.
Виникнення, розвиток і географічний розподіл пустель обумовлюється наступними факторами: високими значеннями сонячної радіації і випромінювання, малою кількістю опадів, що випадають або їх повною відсутністю. Останнє, в свою чергу, обумовлюється широтою місцевості, умовами загальної циркуляції атмосфери, особливостями орографічної будови суші, материковим або приокеанічним положенням місцевості.
Рельєф Формування рельєфу пустель відбувається під впливом вітрової та водної ерозії. Пустелям властивий ряд однотипних природних процесів, які є передумовами їх морфогенезу: ерозія, водна акумуляція, вивітрювання і еолові накопичення піщаних мас.
Водна ерозія Водотоки в пустелі бувають двох типів: постійні і тимчасові. До постійних відносяться деякі річки, як, наприклад, Колорадо, Ніл, які беруть свій початок за межами пустелі і будучи повноводними не пересихають повністю. Тимчасові, або епізодичні, водотоки виникають після інтенсивних злив і швидко пересихають. Більшість водотоків несуть мул, пісок, гравій і гальку, і саме ними створені багато частин рельєфу пустельних областей.
Під час стікання водотоків з крутих схилів на рівнинну місцевість, відбувається відкладення наносів біля підніжжя схилів і формування конусів виносу — віялоподібних скупчень наносів з вершиною, зверненою вгору по долині водотоку. Такі утворення широко поширені в пустелях Південного Заходу США. Близько розташовані конуси можуть зливатися між собою, утворюючи похилу підгірну рівнину, яка носить місцеву назву «бахада» ( — схил, спуск). Вода, що швидко стікає по схилах, розмиває поверхневі відкладення і створює промоїни та яри, часом утворюючи т. зв. бедленди. Такі форми, що утворюються на крутих схилах гір і столових височин, характерні для пустельних областей усього світу.
Вітрова ерозія Вітрова ерозія (еолові процеси) створює різноманітні форми рельєфу, найтиповіші саме для пустельних областей. Вітер, захоплюючи частинки пилу, переносить їх як по самій пустелі, так і далеко за її межами. Пісок, який переносить вітром, діє на виступи гірських порід, виявляючи відмінності в їх щільності і твердості. Так виникають химерні форми, що нагадують шпилі, башти, арки та вікна. Часто вітром з поверхні видаляється весь дрібнозем, і залишається лише мозаїка відполірованої, місцями різнобарвної, гальки, т. зв. «пустельна бруківка». Такі поверхні, чисто «виметені» вітром, широко поширені в Сахарі і Аравійській пустелі.
В інших районах пустелі відбувається накопичення принесених з вітрами піску і пилу. Таким чином відбувається формування піщаних дюн. Пісок, який утворює такі дюни, переважно складається з кварцових частинок, але піщані дюни в природному національному пам'ятнику Вайт-Сандс («Білі піски») в штаті Нью-Мексико в США утворені білим гіпсом. Утворення дюн відбувається в місцях, де повітряний потік зустрічає на своєму шляху перешкоду. Накопичення піску починається з підвітряного боку перепони. Висота більшості дюн становить від метрів до декількох десятків метрів, також відомі дюни, що досягають у висоту 300 м. Якщо дюни не закріплені рослинністю, то з часом відбувається їх зміщення в напрямку панівних вітрів. При русі дюни пісок переноситься вітром вгору по пологому навітряному схилу і обсипається з гребеня підвітряного схилу. Швидкість руху дюн в середньому становить 6-10 метрів на рік.
Особливий вид дюн носить назву барханів. Вони мають серпоподібну форму, з крутим і високим підвітряним схилом і витягнутими в напрямку вітру загостреними «рогами». У всіх районах поширення дюнного рельєфу спостерігається безліч западин неправильної форми. Деякі з них створені вихровими потоками повітря, інші утворилися просто в результаті нерівномірного відкладення піску.
Флора
Видовий склад рослинності пустель бідний та вельми своєрідний. Нерідко спостерігається часта зміна рослинних угрупувань, їх комплексність, що обумовлено будовою поверхні пустель, малою різноманітністю ґрунтів, часто змінюваними умовами зволоження. Разом з цим в характері розподілу і екології пустельної рослинності різних континентів багато загальних рис, що виникають у рослин в схожих умовах проживання: сильна розрідженість, бідний видовий склад, що простежується іноді на великих просторах.
Для внутрішньоматерикових пустель помірних поясів типовими видами рослин є представники склерофітового типу, зокрема безлисті чагарники і напівчагарники (наприклад, саксаул, , ефедра, солянка, полин та інші). Важливе місце у фітоценозах південної підзони пустель цього типу займають трав'янисті рослини — ефемери та ефемероїди. У субтропічних і тропічних внутрішньоматерикових пустелях Африки та Аравії також переважають ксерофітові чагарники і багаторічні трави, але тут з'являються і сукуленти. Зовсім позбавлені рослинності масиви барханних пісків і площі, вкриті солевою кіркою.
Багатшим рослинним покривом відрізняються субтропічні пустелі Північної Америки та Австралії (за великою кількістю рослинної маси вони стоять ближче до пустель Середньої Азії) — ділянок, позбавлених рослинності, тут майже немає. По глинистих пониженнях між грядами пісків переважають низькорослі акації та евкаліпти; для галечно-щебнистих пустель характерні напівчагарникові солянки — лобода, верболіз та інші. У субтропічних і тропічних приокеанічних пустелях (наприклад, Західна Сахара, Наміб, Атакама, Каліфорнія, Мексика) панують рослини сукулентного типу. Для солончаків пустель помірного, субтропічного і тропічного поясів характерно багато загальних видів. Це — галофітові і сукулентні напівчагарники і чагарники (наприклад тамарикс, селитрянка та інші) і однорічні солянки (солянка, сведа та інші).
Значно відрізняються від основної рослинності пустель фітоценози оаз, тугаїв, великих річкових долин і дельт. Для долин пустельно-помірного поясу Азії характерні чагарники листопадних дерев — турангових тополь, маслинок, верби, карагачі; для долин річок субтропічних і тропічних поясів — вічнозелені рослини — пальми та олеандри.
Фауна Пустельна фауна різноманітна, але вона набагато бідніша, ніж фауна зон, багатих вологою, наприклад лісової фауни. Фауни різних пустельних біотопів розрізняються по складу і багатству. Найбагатша фауна закріплених пісків, особливо з деревною і чагарниковою рослинністю; найбідніша фауна голих рухомих пісків і широких кам'янистих (щебнистих) пустель. Умови існування в пустелях дуже суворі: довготривала відсутність води, сухість повітря, сильна інсоляція, зимові морози при дуже малому сніжному покрові або абсолютної його відсутності. Тому тут мешкають головним чином спеціалізовані форми (з пристосуваннями як морфо-фізіологічними, так і в способі життя й поведінці).