Морська піхота — підрозділ військово-морських сил УНР та Української держави для дії на суші. Морська піхота комплектувалася старшинами, підстаршинами і моряками, переважно вихідцями з Гуцульщини і Наддністрянщини, які служили в австро-угорському флоті на Адріатиці. Набір до його лав розпочався у Вінниці, а згодом у Коломиї. Частини морської піхоти УНР були представлені також двома Наддніпрянськими морськими піхотними полками і бронепотягом «Чорноморець». Видатними діячами були контрадмірал Михайло Білинський, полковник Гаврило Никогда.
Особовий склад Морського полку брав участь у Першому і Другому зимовому походах армії УНР.Крипякевич Іван, Гнатевич Богдан, Стефанів Зенон. Історія Українського Війська. Львів, 1992. — С.586-588.
Початок шляху За часів Російської імперії переважну більшість особового складу Чорноморського флоту (70—85 %) складали українці. У Севастополі переважна більшість населення була також українською. Документи перепису перед Кримською війною стверджують, що там мешкало 32 000 осіб, з них 24 000 українців, але становлення їхньої національної свідомості — початок XX століття. Почали поширюватися твори Т. Шевченка, Б. Грінченка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, О. Стороженка та інші.
З 1900 року в Севастополі вже існував український гурток «Кобзар». Членами гуртка були викладачі гімназії, інженери, офіцери військово-морського флоту та інші цивільні. Під керівництвом молодого ентузіаста Григорія Заголо в місті діяв український аматорський хор «Рада» на Корабельній стороні. До його складу входило багато матросів Чорноморського флоту. Тоді на флоті служив режисер української драматичної трупи Микола Коновалов, який брав активну участь у громадському житті.
Національне питання гостро ставилось й під час революційних подій 1905 року. Керівниками повстань на панцерниках «Потьомкін», «Георгій Побідоносець», судні «Прут» та крейсері «Очаків» також були українці.
Перша світова війна Під час Першої світової війни в Чорноморському флоті Російської імперії були сформовані підрозділи морської піхоти, які призначалися для проведення десантної операції на Константинополь (Стамбул).Constantinople Agreement Див. .
Багато для українського національного руху в Криму зробив Левко Мацієвич, конструктор-підводник, теоретик та практик військового літакобудування, який працював у Севастопольському військово-морському відомстві. У березні 1906 року українська патріотична інтелігенція створила міську просвітницьку організацію «Кобзар», керівником обрали капітана Левка Мацієвича. Він активно працює до 1908-го, потім їде в Петербург для організації військового літакобудування. Стає активним членом петербурзької української громади й матеріально допомагає севастопольській організації «Кобзар», яку очолив директор державної жіночої гімназії В'ячеслав Лищенко. Організація діяла в будинку на Великій Морській.
Лютнева революція 1917 року значно актуалізувала національно-визвольний рух українців на Чорноморському флоті. Провідником українського руху на півдні стала рада Української чорноморської громади. У квітні 1917 року майже на всіх кораблях Чорноморського флоту вже існували українські корабельні ради.
Головною базою Чорноморського флоту був Севастополь, а найближчими тиловими районами — узбережжя Таврійської і Херсонської губерній. Що ж стосується морської піхоти, то до флоту входили Севастопольська окрема десантна дивізія з Царгородським, Нахімовським, Корніловським і Істомінським полками, Балтська дивізія морської піхоти у гирлі Дунаю, берегової фортеці Севастополя, Очакова та інших морських міст. Після розпаду Російської імперії в Україні залишилися досить потужні сили морської піхоти. А саме: Балтійська морська дивізія, дислокована в гирлах Дунаю під командою контр-адмірала князя Трубецького та Спеціальна Десантна Дивізія в Севастополі.
Завдяки діяльності українських рад, скоординованих Чорноморським військовим комітетом, стихійно розпочався процес українізації Чорноморського флоту. Першою українською частиною на флоті став Севастопольський флотський півекіпаж на чолі з підполковником В. Савченко-Більським. Протягом травня — серпня 1917 року була проведена українізація особового складу підрозділів морської піхоти: Балтійської морської дивізії Дунайської флотилії та Спеціальної десантної дивізії (м. Севастополь).
Проте через пасивність та соціалістичні настрої Центральної Ради цей запал українців щодо українізації військових підрозділів Чорноморського флоту зійшов нанівець. Не підтримавши формування українських військових підрозділів протягом 1917 року, Центральна Рада, після жовтневого перевороту залишилась майже незахищеною перед збройною агресією більшовиків.
Але моряки-чорноморці проявили державницьку позицію. У жовтні 1917 року представники 3-го Всеукраїнського військового з'їзду вимагали прискорити українізацію Чорноморського флоту. З жовтня по листопад 1917 року національний прапор України підняли більше половини кораблів Чорноморського флоту.
А 6 листопада 1917 р. зібрався І Загальночорноморський з'їзд. На ньому було прийнято рішення про відправку до Києва для підтримки Центральної Ради відбув загону моряків у складі 700 осіб. Саме цей загін започаткував формування «Окремого морського куреня імені Петра Сагайдачного». Цей загін був першим, сформованим за часів національно-визвольних змагань (1917—1919 рр.), українським підрозділом морської піхоти. На жаль, через бездарну військову політику урядовців УНР, майже весь курінь героїчно загинув на вулицях Києва у боротьбі з більшовиками у січні 1918 року.
Ще одним, самоорганізованим загоном морської піхоти був «Курінь морської піхоти Армії УНР». Сформований, у грудні 1917 року, в Одесі з українізованих підрозділів Чорноморського флоту, цей загін брав участь у бойових діях проти більшовиків на початку 1918 року. У боях з більшовицькими заколотниками на вулицях Одеси, у складі куреня морської піхоти брав участь і Юрій Липа.
Офіційно морська піхота почала формуватися у березні 1918 р. Тоді, вигнавши, після Берестейського миру, більшовиків з України, Центральна Рада оголосила (відповідно до закону прийнятого 14 січня 1918 року) про створення військово-морського й транспортного флоту УНР на Чорному й Азовському морях. До складу Військового флоту УНР, окрім кораблів, входили морська піхота (корпус морської охорони узбережжя Чорного моря і три полки морської піхоти) й військово-морська авіація (20 гідропланів).
Наказом по морському відомству 27 березня 1918 року віце-адмірала Андрія Покровського призначають начальником охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом в м. Одесі, а 24 квітня — головним командиром всіх портів Чорного і Азовського морів.
19 квітня 1918 р. (наказ по М. В. ч. 31.) начальником оборони побережжя Кримського півострова і командантом м. Севастополя призначено капітана II рангу Миколу Містникова з відповідним штатом. З їх приходом робота по українізації підрозділів морської піхоти Чорноморського флоту дещо активізується.
Проте, на жаль, протягом 1917 — на початку 1918 року, Центральній Раді та її уряду, через популізм, неорганізованість та непослідовність не вдалось використати національне піднесення та ентузіазм в багатьох військових частинах армії Російської імперії. Тому у кризовий момент Центральна Рада не змогла захистити себе, свій народ та державу від збройного нападу російських більшовиків. Як відомо, наслідки цього були надзвичайно трагічними — молода Українська Народна Республіка втратила свій суверенітет, чимало українських патріотів загинули у боях або були тисячами страчені ордами Муравйова та іншими більшовицькими загонами по всій Україні.
На службі Українській Державі
Після проголошення Гетьманату, досить суттєво активізувалась робота по створенню Військово-морського флоту Української Держави. Протягом всього 1918 року уряд Гетьмана Скоропадського приділяв багато уваги побудові міцного боєздатного військового флоту .
Колишній бойовий генерал П. Скоропадський розумів важливість всіх роду військ у забезпеченні безпеки країни. Як «Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти» він в перший же місяць свого перебування при владі звернув увагу на необхідність створення служби морської піхоти.
А. Покровським був складений проект дислокації частин сухопутної оборони північно-західного району Чорного моря . 23 травня 1918 року було видано наказ по Морському відомству «Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби». На півдні України розпочалося формування Корпусу морської оборони узбережжя Чорного моря.
Завданням морських піхотинців було несення служби на узбережжі держави й у військово-морських фортецях, а також виконання десантних операцій. Система оборони узбережжя розподілялася на три відділи. Перший з них повинен був виконувати свої обов'язки на території від західного кордону Української Держави (Дністровського лиману) до Сичавки, 2-й охоплював район Очаків — Миколаїв—Станіслав (Білозерський район), 3-й — район Станіслав — Херсон — Перекоп. Крім основного призначення, ці полки морських піхотинців мали вартувати майно Морського відомства. На першому етапі створення бригади було перш за все розпочато формування трьох куренів морської піхоти у кожному з полків.
Кадровий склад частин у повній кількості складався з трьох полків, кожен з яких налічував по три курені, а курінь містив у собі чотири чоти (сотні) морської піхоти й одну кулеметну команду. Керівництвом її справами займався відділ морської піхоти Головного морського штабу Морського міністерства. 25 травня тимчасовим виконувачем обов'язків начальника відділу призначили підполковника Гаврила Никогда.Луговський О. Формування Збройних Сил Української Держави (1918 р.) . Організаційні аспекти // Військово-історичний альманах. - Київ, 2003. - ч. 2(7), с. 49.Гриценко І. Український Державний Флот в 1917-1919 pp. - К.: Видавець Олег Філюк, 2015. - С. 103. Комендантом (пізніше командиром) 1-го полку морської піхоти став військовий старшина Іларіон Ісаєвич. 24 жовтня 1918 року Гетьман підвищив І. Ісаєвича до звання полковника із затвердженням на посаді командира 1-го полку морської піхоти.
Усіма справами морської піхоти, які не входили до повноважень Морського Генерального штабу, відав відділ морської піхоти при Головному штабі Морського Міністерства. Від початку створення відділу ним завідував керівник збройних боївок при гетьманському перевороті 29 квітня 1918 року полковник Володислав Дашкевич-Горбацький, а з 21 липня 1918 року (згідно з наказом гетьмана по Морському відомству) на чолі відділу став полковник Ястржембський. Згодом відділ очолив підполковник Гаврило Никогда.
15 липня 1918 року згідно з наказом П.Скоропадського по Морському відомству для морської піхоти було встановлено однострій у вигляді форми, подібної до частин піхоти з додатком чорного канту навколо погонів і якоря на них — золотого для старшин і підстаршин, жовтого — для козаків. Невдовзі морські піхотинці, як і всі військово-морські сили Української Держави, отримали (згідно з гетьманським наказом по Морському відомству від 18 липня 1918 року) затверджений П.Скоропадським новий Військово-морський прапор.
1 серпня 1918 року було призначено старшинський склад усіх трьох полків морської піхоти, а також призначено персональний склад Управління суходільної оборони північно-західного району Чорного моря. Начальником суходільної оборони північно-західного району Чорного моря було призначено контр-адмірала Семена Фабрицького. Морські піхотинці, як і всі старшини і козаки, складали урочисту присягу на вірність Українській Державі (її текст було затверджено відповідним законом від 30 травня 1918 року).