F-16 Fighting Falcon ( «Фа́йтінг Фе́лкон») — одномоторний легкий багатоцільовий винищувач четвертого покоління, розроблений компанією General Dynamics для Повітряних сил США. Розроблений як денний винищувач для отримання переваги у повітрі, він перетворився на всепогодний багатоцільовий літак. З моменту початку виробництва у 1976 році було побудовано понад 4 600 літаків. Попри те, що ПС США більше не закуповують цей літак, покращені версії виробляються для експортних клієнтів. У 1993 році General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (нині — Lockheed Martin). Додатково крім дійсної служби у ПС США, командуванні резерву ПС і підрозділах Повітряної Національної гвардії, літак також використовується демонстраційною групою ПС США Thunderbirds, а також як літак противника/агресора ВМС США. Завдяки своїй універсальності і відносно невисокій вартості F-16 має успіх на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 25 країн. Станом на 2026 рік, F-16 є наймасовішим винищувачем четвертого покоління: експлуатується 2 102 F-16.

Основні особливості «Бойового сокола» це безкаркасний ліхтар кабіни для гарної видимості, бічний джойстик для полегшення керування під час маневрування, катапультне крісло, яке може відхилятися на 30 градусів від вертикалі, щоб зменшити вплив перевантажень на пілота, а також систему керування , яка допомагає стабілізувати керування польотом. Вперше ця система була встановлена саме на цьому літаку.

F-16 має внутрішню гармату M61 Vulcan, а також 11 пілонів для встановлення зброї та іншого обладнання. Офіційною назвою є «Бойовий сокіл», але його пілоти та екіпажі зазвичай використовують «Viper» (гадюка) через візуальну подібність із гадюкою, а також із вигаданим винищувачем Colonial Viper із фантастичного телесеріалу Зоряний крейсер «Галактика», який транслювався під час взяття F-16 на озброєння.

Історія Досвід США у В'єтнамській війні показав необхідність у винищувачах для домінування у повітрі та кращої підготовки пілотів у повітряних боях. Ґрунтуючись на своєму досвіді у Корейській війні та як інструктор з тактики винищувачів на початку 1960-х років, полковник Джон Бойд разом з математиком Томасом Крісті розробили теорію енерго-маневреності для моделювання бойових характеристик винищувача. Робота Бойда передбачала створення малого, легкого літака, який міг би маневрувати з мінімальними втратами енергії та мав збільшене відношення тяги до ваги. Наприкінці 1960-х років Бойд зібрав групу однодумців-інноваторів, відому як «Мафія винищувачів», і у 1969 році вони отримали фінансування від Міністерства оборони для компаній General Dynamics і Northrop Corporation на вивчення концепцій дизайну, заснованих на цій теорії.

Прихильники винищувача F-X у ПС були проти цієї концепції, оскільки вважали її загрозою для програми F-15, але керівництво ПС розуміло, що його бюджет не дозволить закупити достатню кількість літаків F-15 для виконання всіх місій. Концепція «Advanced Day Fighter» (), перейменована на F-XX, отримала політичну підтримку з боку цивільних під керівництвом заступника міністра оборони Девіда Пакарда, який підтримував ідею конкурентного прототипування. В результаті у травні 1971 року була створена Група дослідження прототипів ПС, ключовим членом якої був Бойд, і дві з шести її пропозицій отримали фінансування, одна з яких була Lightweight Fighter (LWF; ).

F-16 почали розробляти з 1972 року в рамках програми LWF, щоб доповнити майбутній F-15 дешевшим літаком. Концепція вимагала високих маневрових характеристик і можливості атакувати наземні цілі. У фіналі конкурсу брали участь General Dynamics і Northrop Corporation. Прототип YF-16 був розроблений командою інженерів General Dynamics під керівництвом Роберта Г. Відмера. Перший YF-16 був представлений 13 грудня 1973 року. Його перший політ, який тривав 90 хвилин, відбувся на Центрі льотних випробувань ПС на авіабазі Едвардс у Каліфорнії 2 лютого 1974 року. Насправді ж перший політ відбувся випадково під час високошвидкісного випробування на рулюванні 20 січня 1974 року. Під час набору швидкості коливання керування по крену спричинило те, що стабілізатор на лівому крилі, а потім і правий стабілізатор зачепили землю, і літак почав з'їжджати з злітної смуги. Льотчик-випробувач Філ Естрічер вирішив злетіти, щоб уникнути потенційної аварії, і успішно приземлився через шість хвилин. Незначні пошкодження були швидко відремонтовані, і офіційний перший політ відбувся за запланованим часом. Перший надзвуковий політ YF-16 відбувся 5 лютого 1974 року, а другий прототип YF-16 вперше полетів 9 травня 1974 року. Після цього перші польоти прототипів YF-17 Northrop відбулися 9 червня та 21 серпня 1974 року відповідно. Під час льотних випробувань YF-16 виконали 330 вильотів, загальною тривалістю 417 годин; YF-17 виконали 288 вильотів, загальною тривалістю 345 годин. Прототип Northrop (YF-17), мав двомоторну схему і був дорожчим та складнішим в обслуговуванні, а також одна з переваг YF-16 — на відміну від YF-17 — було використання турбовентиляторного двигуна Pratt & Whitney F100, тієї самої силової установки, що використовується в F-15; така спільність знизила вартість двигунів для обох програм, тому за рішенням комісії 13 січня 1975 виграв YF-16. З того часу програма стала називатись Air Combat Fighter (ACF; ). З середини 1975 по 1978 рік випущено 15 перших літаків. З кінця 1976 до середини 1978 року проведені всі льотні випробування, в 1978 році почалися постачання літаків F-16 ПС США і в січні того ж року вони стали на озброєння.

7 червня 1975 року YF-16 демонструвався на Паризькому авіасалоні, де було замовлено 348 машин: 116 для Бельгії, 58 для Данії, 102 для Нідерландів і 72 для Норвегії. При цьому Нідерланди і Бельгія висловили бажання налагодити виробництво F-16 у себе. Європейське спільне виробництво було офіційно розпочато 1 липня 1977 року на заводі Fokker. Починаючи з листопада 1977 року, компоненти, вироблені Fokker, відправлялися до Форт-Ворта для складання фюзеляжу, а потім поверталися до Європи для остаточного складання літаків EPAF (European Participation Air Forces) на бельгійському заводі 15 лютого 1978 року; поставки до ПС Бельгії розпочалися в січні 1979 року. Перший літак Королівських повітряних сил Нідерландів був доставлений у червні 1979 року. У 1980 році перші літаки були доставлені Королівським повітряним силам Норвегії компанією Fokker та Королівським повітряним силам Данії компанією SABCA.

Ім'я «Fighting Falcon» () було присвоєне літаку 21 липня 1980 року. Проте його пілоти та екіпажі часто використовують назву «Viper» () через схожість зі змією гадюкою, а також через схожість з вигаданим зоряним винищувачем Colonial Viper з телевізійної програми «Зоряний крейсер Галактика», яка виходила в ефір у той час, коли F-16 прийняли на озброєння.

У кінці 1980-х і 1990-х років Turkish Aerospace Industries (TAI) виготовили 232 F-16 Block 30/40/50 на виробничій лінії в Анкарі за ліцензією для повітряних сил Туреччини. У середині 1990-х років TAI також виготовила 46 Block 40 для Єгипту та 30 Block 50 з 2010 року. Korea Aerospace Industries відкрили виробничу лінію для програми KF-16, виготовивши 140 Block 52 з середини 1990-х до середини 2000-х років. Якби Індія обрала F-16IN для свого проекту середнього багатоцільового бойового літака, шоста виробнича лінія F-16 була б побудована в Індії.

У 1993 General Dynamics продала свій авіабудівний бізнес компанії Lockheed Corporation (в даний час — Lockheed Martin). Завдяки своїй універсальності F-16 користуються успіхом на міжнародному ринку озброєнь, перебуваючи на озброєнні 24 країн. F-16 — це найбільший і, ймовірно, найзначніший західний проєкт в області винищувальної авіації. Дотепер побудовано понад 4600 машин. Хоча F-16 більше не будується для ПС США, він усе ще виробляється на експорт.

У травні 2013 року Lockheed Martin заявила, що наразі є достатньо замовлень для продовження виробництва F-16 до 2017 року.

25 січня 2023 року представник Lockheed Martin заявив, що компанія збирається нарощувати виробництво літаків F-16 у Грінвіллі (Південна Кароліна) для можливості забезпечення країн, які захочуть передати їх «третій стороні, щоб допомогти у вирішенні поточного конфлікту» (йшлося про запити щодо реекспорту F-16 Україні).

Перспективні програми

Програма подальшого вдосконалення F-16 Advanced Fighter Technology Integration (AFTI; ) — експериментальна машина з потрійною цифровою системою управління польотом і великими під фюзеляжними гребенями. Програма розпочалася 26 грудня 1978, а вперше AFTI піднявся в повітря у Форт-Ворті 10 липня 1982 року.

F-16XL — це похідна версія F-16 Fighting Falcon, зроблена за безхвостовою схемою. Літак брав участь у конкурсі Enhanced Tactical Fighter (ETF; ) повітряних сил США у 1981 році, але поступився F-15E Strike Eagle. Перший політ нового літака відбувся в липні 1982 р., проте льотні випробування за цією програмою були згорнуті наприкінці 80-х рр. за ініціативою ПС США, а два побудованих літаки були передані NASA для дослідницьких цілей. У 2007 році компанії Boeing і NASA вивчали можливість повернення F-16XL-1 до льотного стану та його модернізації з багатьма покращеннями, наявними в F-16 блок 40 ПС США, для подальшого тестування технології зниження звукового удару. F-16XL-1 пройшов випробування на рулінні на аеродромі Драйден та перевірку систем. Однак обидва літаки F-16XL були списані у 2009 році та зберігаються на авіабазі Едвардс.

Назва Fighting Falcon є офіційним позначенням, затвердженим Повітряними силами США. Найменування Fighting Falcon ухвалили після конкурсу ПС США на офіційну назву літака 1976 року, а офіційно його було закріплено на урочистій церемонії 21 липня 1980 року, коли перший F-16A, борт #79-0290, отримав малюнок з соколом та відповідний підпис. Саму назву придумав технік-сержант Джозеф Керделл на честь маскота Академії ПС США — сокола. Малюнок, що було нанесено на перший борт, ідентичний логотипу Академії.

До затвердження офіційної назви серед військовослужбовців встигло прижитись інше — Viper () через подібність профіля літака на злеті, до піднятої голови змії. Ця назва використовується неофіційно донині, Lockheed Martin навіть видає премію Semper Viper ( — «завжди») імені загиблого пілота-випробувальника F-16 Джо Білла Драйдена, яка видається за виняткові досягнення в пілотуванні.

Інші країни, що мають F-16, також мають і власні позначення. В Ізраїлі: «Нетц»/Netz («сокіл») для F-16A/B, «Барак»/Barak («блискавка») для F-16C/D, «Суфа»/Sufa («шторм») для F-16I. Польські F-16 на церемонії 2006 року були похрещені, їх «хрещена», перша леді Польщі Марія Качинська, дала їм офіційну назву Jastrząb (тр. «Я́стшомб», пер. «яструб»).

Вартість експлуатації

За даними офіційного звіту Under Secretary of Defense (Comptroller) за 2025 фінансовий рік, вартість обслуговування однієї години польоту (O&M costs; Operations & Maintenance) винищувача F-16C/D становить 13 561 доларів США (або 13 679 доларів США для іноземних користувачів).

Повні витрати на експлуатацію та підтримку (O&S costs; Operating & Support) на годину польоту, за даними звіту GAO за 2020 фінансовий рік, становили 26 927 дол. США (зростання на 16,3 % порівняно з 2019 роком).

Конструкція