Смоленська наступальна операція (кодова назва — Операція «Суворов») (7 серпня — 2 жовтня 1943) — наступальна операція військ Західного фронту і лівого крила Калінінського фронту, проведена з метою розгромити ліве крило німецької групи армій «Центр», а також звільнити Смоленськ. Друга битва за Смоленськ — це головний наступ Другої світової війни, розпочатий 7 серпня 1943 р. Червоною армією на східному фронті, одночасно з битвою за Дніпро. Цей наступ, який тривав два місяці, очолювали генерали Андрій Ієременко та Василь Соколовський і мав на меті прибрати будь-яку німецьку військову присутність з регіонів Смоленського та Бріти. Місто Смоленськ було під німецькою окупацією з першої битви за Смоленськ, яка відбулася в 1941 році.

Незважаючи на вражаючу німецьку оборону, Червона армія досягає під час цієї битви кількох рішучих проривів, звільняючи важливі міста, такі як Смоленск і Рославль, та вступає в окуповану Білорусь. Однак, через бурхливість німецького опору, прогресування радянських військ було повільним і важким, і операція відбулася трьома етапами (з 7 по 20 серпня 1943 року з 21 по 6 вересня та з 7 по жовтень 2 листопада).

Битва при Смоленську є самою по собі великою військовою операцією, але вона також важлива через її важливі наслідки для битви за Дніпро. За підрахунками, 55 німецьких підрозділів було мобілізовано для операції за Смоленськ, стільки військових сил, яких тоді не вистачало, щоб запобігти радянським військам перетинати Дніпро на півдні. Крім того, ця битва дозволила Червоній армії назавжди відбити німецькі сили Смоленського регіону і, таким чином, відхилити значну загрозу нападу на Москву із Заходу.

Контекст Наприкінці битви за Курськ в липні 1943 року Вермахт втратив всю надію на відновлення ініціативи на східному фронті. Втрати були значними, а армія була все менш досвідчена, багато її найкращих людей полягли за останні два роки боїв. Ця ситуація не залишила Вермахту іншого вибору, ніж прийняття оборонного ставлення до радянських нападів.

Що стосується радянської сторони, Сталін, сильний звільненням територій під німецькою окупацією, вирішив продовжити військову стратегію, розпочату наприкінці 1942 року з операцією Уран, що призвела до звільнення Сталінграда. Битва за Дніпро мала на меті звільнити Україну, і відштохнути на захід південну частину фронту. Операція за Смоленськ була розпочата одночасно, щоб ще більше послабити німецькі захисні сили, в рамках стратегії, яка змусила б німецькі резерви відступити на північ, а отже, зменшити їх присутність на південній частині фронту. Таким чином, дві операції були двома гранями того ж стратегічного плану, які мали на меті максимально захопити радянську територію під німецькою окупацією.

Географія Регіон, в якому відбулася битва, — це трохи нерівна рівнина, всіяна ярами, заболоченими районами та лісами, яка обмежувала можливості з точки зору військових рухів. Найвищі вершини пагорбів піднімаються на 250—270 метрів, іноді більше, що дозволило оптимальне використання оборонної артилерії. У 1943 році територія по суті складалася з хвойних лісів та змішаних лісів з місцями густих чагарниківV.P. Istomin, L'Opération Offensive de Smolensk, 1943, Moscou, Éd. Bib. Milit., 1975, 15..

Територія також пронизується багатьма річками, найважливішими з них є Даугава, Дніпро, Десна та Угра. Жодна з цих річок не є ні особливо широкою (від 10 до 120 метрів), ані особливо глибоко (від 40 до 250 сантиметрів), але величезні болотисті райони, що межують з ними, були справжнім підводнимю каменем, особливо для механізованих військ.

Транспорт Для радянських військ наступ був ускладнений відсутністю засобів транспорту, що відповідали регіону. Дорожня мережа була не дуже розвинена; дороги з покриттям були рідкісними. Після багатьох типових російських літніх опадів більшість практичних шляхів стали заболоченими — феномен, відомий як бездоріжжя — що значно уповільнювало прогресування всіх механізованих військ та породжувало різні логістичні проблеми. Щодо залізниць, радянські війська могли розраховувати лише на єдину велику залізницю: лінію Р'єм-Вязьма-Кіров.

Навпаки, Вермахт контролював набагато більш обширну дорожню та залізничну мережу, зосереджену в основному поблизу Смоленського та Рославля. Ці два міста складали значні логістичні центри, що дозволяли поставити німецькі війська та швидку доставку підкріплення. Найважливішими залізничними лініями з цього боку були лінія Смоленськ-Брянськ та лінія Невель-Орша-Могілєв, що з'єднувала німецькі західні війська з тими, що зосереджені в області Ореля.

Німецьке оборонне угрупування До битви ця частина фронту була більш-менш стабільною протягом чотирьох-п'яти місяців (вісімнадцять місяців у певних місцях). Вона також мала географічні характеристики, що сприяли впровадженню міцної оборонної системи. Таким чином, німецькі сили встигли встановити значні оборонні позиції, місцями до п'яти-шести ліній оборони, на загальній глибині від 100 до 130 кілометрівMaréchal N.N. Voronov, En service militaire, Moscou, Éd. Bib. Milit., 1963, 382..

Перша зона оборони (називається тактичною або зовнішньою) включала першу оборонну лінію (основну), і друга, на загальній глибині від 12 до 15 кілометрів, розміщена в місцях, розташованих на висоті. Основна лінія оборони, глибиною 5 кілометрів, складалася з трьох серій траншей та позицій для стрільби, з'єднаних дуже розробленою мережею засобів зв'язку. Щільність позицій для стрільби могла досягати кількості шести-семи на кілометр фронтової лінії. У деяких місцях, де боялися атаки танків, третя траншея насправді була антитанковою канавою, на західному крутому схилі розміщувалися локації для артилерії та зокрема кулеметів. Першиа лінія поля бою була захищена трьома рядами колючого дроту та значним замінованим просторомV.P. Istomin, p. 12..

Друга зона оборони, розташована приблизно 10 кілометрів позаду першої та охоплювала найважливіші перспективи, складалася з серії позицій для стрільби, пов'язаних траншеями. Вона була захищена колючим дротом, а також мінними полями в місцях, де передбачалися атаки бронетанкових транспортних засобіви. Між першою та другою зоною оборони також був створений набір менших позицій для стрільби та гарнізони, щоб уповільнити будь-який можливий радянське просування, у випадку, якщо перша лінія оборони не витримає. Важка артилерія була розміщена за цією другою зоною оборони.

Нарешті, за лінією фронту було розміщено три-чотири додаткові лінії оборони, де це можливо, на західних берегах річок. Наприклад, оборонні лінії були встановлені на берегах Дніпра та Десни. Більше того, основні міста, розташовані на лінії оборони (наприклад, Єльнія, Духовщіна та Спас-Деменський) були зміцнені та оснащені підкріпленням, щоб протидіяти можливості тривалих боїв, а позиції для стрільби були встановлені в найважливіших та найвищих будівлях.

Локалізація і конфігурація лінії фронту У липні 1943 р. Східний фронт представляв відносно лінійну увігнуту форму, за винятком кута, що входив до Орельської області, створюючи для німецьких військ ризик впливу бічних атак з півночі. Як результат, значна кількість дивізій групи армій Центр (Heeresgruppe Mitte) була спеціально віднесена до цієї частини фронту через (повністю законний) страх перед великим наступом у цьому секторі.

Наприклад, наприкінці липня 1943 р. німецька депеша зазначала:

"На фронті […], що утримується групою армій Центр, багато знаків свідчать про підготовку неминучого, хоча обмеженого наступу (Рославль, Смоленськ, Вітебськ), а також маневри, спрямовані на іммобілізацію групи армій Центр …

За цих умов наступ радянських військ мав бути надзвичайно важкими.

Перша фаза (7-20 серпня)

Головний прорив Після дня розслідування, спрямованого на визначення того, чи німецькі війська вирішать відійти чи ні з першої лінії окопів, наступ розпочато 7 серпня 1943 року о 6:30 ранку (з попереднім бомбардуванням о 4:40) проривом у напрямку Рославля. Три армії були задіяні для цього наступу: 5-а, 10-а та 33-а армії.

Однак атака швидко зіткнулася з масовим та сильним опором. Німецькі війська спробували багато контратак, з їхніх міцних та добре підготовлених оборонних позицій, підтримувані танками та пострілами з мінометів та важкої зброї. Як згадував командир Константин Рокосовський, «нам буквально довелося зробити шлях через німецькі лінії, одна за одною»K. Rokossovsky, Le Devoir du soldat, Moscou, Politizdat, 1988, .. У перший день радянські війська просунулися лише на 4 кілометриV.P. Istomin, ., використовуючи всі доступні війська, що брали участь у цій операції)V.P. Istomin, .. Незважаючи на вірулентність радянських атак, було очевидно, що три армії не зможуть подолати німецькі лінії. Отже, було вирішено ввести у битву 68-у армію, яка зберігалася в резерві. З німецької сторони три додаткові дивізії (2-а танкову дивізію та 36-а та 56-а піхотна дивізії) були відправлені на фронт, з регіону Орла, щоб зупинити просування СРСР.

Наступного дня, 8 серпня, напад відновився, з черговою спробою прорватися на північ, до Ярцево. Дві атаки були зупинені надзвичайно потужним німецьким опором. Наступні п'ять днів радянські війська просувалися важко і повільно в німецькій обороні, відштовхуючи жорстокі контратаки та зазнаючи великих втрат. 11 серпня, завдяки внеску резервних військ, Червоній армії вдалося просунутися на глибину від 15 до 25 кілометрів, залежно від місцяV.P. Istomin, ..

Наступні атаки, здійснені бронетанковими силами та силами 6-го гвардійського кінного корпусу, не спричинили суттєвого ефекту і спричинили великі втрати через жорстокий опір німецької оборони, тим самим створюючи тупикову ситуацію.

Спас-Деменський наступ У Спас-Деменському регіоні події були трохи сприятливішими для 10-ї армії. У цьому секторі, в якому Вермахт мав лише обмежені війська і резерви, він зміг перетнути німецькі лінії та просунутися на 10 кілометрів за два дні.

Однак 5-й радянський механізований корпус, спеціально переміщений з Кірова з метою використання прориву в цій битві, зазнав невдачі в його місії, головним чином через погану організацію протиповітряної оборони, яка дозволила пікіруючим бомбардувальникам німців відносно легко атакувати формування радянських танків. Важкі втрати, яких зазнав цей радянський армійський корпус, змусили його відступити з бою. Незважаючи на це, 13 серпня радянські війська відштовхнули лінії супротивника на 25 додаткових кілометрів, таким чином звільнивши Спас-ДеменськийV.P. Istomin, ..

Духовщинський наступ За наказом Ставки (штабу радянських збройних сил), наступ, який проводився поблизу Духовщини, розпочався майже через тиждень, 13 серпня. Однак, як і в інших частинах фронту, 39-а та 43-а армії зіткнулися з вірулентним німецьким опором. Тільки за перший день німецькі війська здійснили 24 контратаки полкових масштабів, що були підтримані танками та авіаційними підрозділамиV.P. Istomin, ..

Протягом наступних п'яти днів радянським військам вдалося просунутися лише від 6 до 7 кілометрів, і навіть якщо вони завдали значних втрат німецьким військам, їх власні втрати також були високимиHistoire de la grande guerre patriotique, 1941—1945, Moscou, 1963, , ..

Причини тупика У середині серпня фронт стабілізувався на всьому операційному театрі. Цей глухий кут, навіть якщо він не був поразкою, все-таки представляв для радянського командування невдачу. Кілька факторів можуть це пояснити. Як повідомляв лейтенант генерала Олексія Антонова, "нам довелося зіткнутися з лісовими, і болотними воєнними діями, і все більш сильним опором ворожих військ, підкріпленими підрозділами, що надходили з Брянського регіонуG.K. Joukov, Mémoires, Moscou, Éd. APN, 1971, ..

Маршал Микола Воронов, тодішній член Ставки, проаналізував причини цього тупика у своїх спогадах. Він їх нарахував вісім:

Німецьке командування було в курсі операції та підготувалося до неї; Німецькі лінії оборони були винятково добре підготовлені (позиції для стрільби, підкріплені траншеями, колючим дротом, мінними полями тощо);