Гі де Мопасса́н, повне ім'я Анрі́ Рене́ Альбер Гі (, 5 серпня 1850, замок Міроменіль поблизу Турвіля-сюр-Арк, Приморська Сена — 6 липня 1893, Париж) — французький письменник, якого вважають натуралістом і декадентом, відомий переважно завдяки своїм новелам. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири та суспільної критики.
Біографія
Родина та дитинство Родина Мопассанів походить з Лотарингії, предки Гі де Мопассана оселилися в Нормандії (сучасний департамент Приморська Сена) в середині ХІХ ст. Батько Мопассана, Гюстав де Мопассан, одружився в 1846 році з Лорою ле Пуатвен (), панянкою з класу середньої буржуазії. Разом зі своїм братом Альфредом Лора приятелювала з Гюставом Флобером, сином хірурга з Руану, якому судилося серйозно вплинути на життя її сина. Лора була жінкою непересічної літературної культури, захоплюючись класичною літературою, особливо Шекспіром. 1856 року вона народила Ерве, молодшого брата Гі. Розлучившись із своїм легковажним чоловіком у 1860-му році, вона переїхала з обома синами до Етрети (Лора, як і її чоловік, пережила обох своїх синів). В Етреті, на віллі Les Verguies, Гі де Мопассан провів своє дитинство, поміж морем та полями, де дорослішав в атмосфері любові до природи та спорту. На відкритому повітрі займався риболовлею з місцевими рибалками та опанував говірку місцевих селян. Тоді Гі сильно прив'язався духовно до своєї матері.
Освіта У тринадцятирічному віці Гі став вихованцем Екклезіастичної школи в Івто () за бажанням своєї матері. Саме там він почав писати вірші. Із самого початку свого католицького виховання виявив категоричне несприйняття релігійних постулатів, що призвело до його виключення із закладу, після чого він вступив у Руанський ліцей, де проявив себе обдарованим учнем, захопившись поезією та беручи участь в багатьох театральних п'єсах. Тоді він зблизився з Луї Буіле () та, особливо, з Гюставом Флобером, учнем якого він став. 1868 року на канікулах в Етреті Мопассан врятував від утоплення англійського поета Чарльза Алджернона Суінберна (), який на ознаку вдячності за його сміливість запросив його на вечерю. Мопассан побачив у цьому руку долі, яка допомогла йому пізніше.
Бакалавр у галузі письменства з 1869 року, він вирушив вивчати право в Париж за порадою своєї матері та Флобера. Але франко-пруська війна, яка почалася, змусила його змінити свої плани — у 1870-му році він записався добровольцем у французьку армію. Під час служби спочатку в інтендантстві, а згодом в артилерії, він відступив разом із французькою армією в Нормандії перед натиском німецьких військ. Після війни оплатив свою заміну у військах і залишив Нормандію для того, щоб надовго влаштуватися в Парижі.
Робота службовцем У Парижі молодий Мопассан працював службовцем десять років — спочатку в Морському міністерстві, а потім у Міністерстві громадської освіти, куди він був переведений 1878 року. Вечорами з головою занурювався в літературну працю. Протягом цих десяти років головною його розвагою були прогулянки на човні Сеною, завжди в галантній компанії, щонеділі та під час відпустки.
Гюстав Флобер узяв Мопассана під свою опіку і став для нього наставником у літературній діяльності, направляючи його дебютні кроки в журналістиці та літературі. У Флобера він знайомиться з Іваном Тургенєвим та Емілем Золя, а також з численними письменниками, які належали до шкіл натуралізму та реалізму. Написав тоді багато віршів і коротких п'єс.
Наприкінці 1877 року в Мопассана діагностували сифіліс. Ця хвороба, яка врешті-решт стала причиною смерті письменника, повсякчас отруювала його життя, попри його гумор: У мене сифіліс! Нарешті справжній! (…) І я тим пишаюся, чорт забирай, і зневажаю всіх буржуа.
Творчість Мопассан почав публікуватися в багатьох відомих газетах, таких, як «Le Figaro», «Gil Blas», «Le Gaulois» та «L’Écho de Paris», потім присвятив свій вільний час написанню романів та новел. Флобер заохотив його до публікації 1879 року першої невеличкої книги «Історія минулих часів» ().
Зблизившись із Золя, 1880 року Мопассан узяв участь у зборах письменників-натуралістів «Вечори Медану» (), де презентував свою першу новелу «Пампушка», яка відразу отримала гучний успіх і яку Флобер характеризував як «безсмертний шедевр». У тому ж році раптова смерть Флобера залишила письменника сам-на-сам з долею.
1880—1890 роки стали найпліднішим періодом життя Мопассана: він опублікував шість романів, понад триста новел та кілька нарисів мандрів. Прославившись завдяки своїй першій новелі, він методично працював, продукуючи щорічно два, а подеколи й чотири томи творів. Справи йшли добре, зробивши його багатим.
У 1881-му році він опублікував свою першу збірку новел «Дім Тельє», яка перевидавалася дванадцять разів протягом двох років. У 1883-му році Мопассан закінчив свій перший роман, праця над яким тривала шість років, починаючи з 1877 року: «Життя», 25 тисяч екземплярів якого продано менш як за рік. Лев Толстой сказав про цей роман: Чудовий роман, не лише незрівнянно найкращий роман Мопассана, але чи не найкращий французький роман з часів «Знедолених».
У 1883 році розносниця води Жозефіна Літцельман () народила сина, якого він не визнав. У наступному році народилася донька, пізніше, в 1887-му році — знову син, які так само не були ним визнані. У 1884-му році Мопассан мав роман із графинею Еммануелою Потоцькою, багатою світською дамою, обдарованою зовнішньо та внутрішньо.
У своїх романах Мопассан концентрував різноманітні думки та спостереження зі своїх новел. Його другий роман «Любий друг», виданий 1885 року, перевидавався тридцять п'ять разів протягом чотирьох місяців. З-під його плодючого пера вийшли твори, які вирізняються стилем і описом, загальним світоглядом та проникненням в деталі. У 1887—1888 роках він написав роман, який деякі критики вважають його найкращим творінням — «П'єр та Жан» ().
Його природна несхильність до публічного життя та слабке здоров'я привели до усамітнення, роздумів та медитації. Він вирушив у довгі мандри до Алжиру, Італії, Англії, в Бретань та Овернь, на Сицилію і кожна подорож для нього перетворилася на нові нотатки та репортажі для преси. Він відправився у круїз на своїй яхті «Любий друг», названій так за однойменним романом. Цей круїз, під час якого він відвідав Канни та Сен-Тропе, надихнув його на створення новели «На воді». Куди б він не їхав, рухливе життя та жага простору, часто-густо необхідні, аби забути хворобу, яка виснажувала його, не заважали йому заводити приязні стосунки з тогочасними літературними особистостями, наприклад, Александром Дюма-сином.
Мопассан залишився друзями із Золя та Тургенєвим, натомість його стосунки з братами Гонкурами погіршали: його щирість та гострий погляд на суспільство погано уживалися із атмосферою пліток, скандалів і заздрісної критики, яку брати створили навколо себе під виглядом літературного салону. Розбіжності з Гонкурами почалися під час підписки на монумент на честь Флобера.
Протягом останніх років життя у Мопассана розвинулася хвороблива любов до власної самотності, постійний страх смерті та певний вид параної, ймовірно внаслідок генетичної схильності — його мати страждала від депресій, його брат помер божевільним, але, найімовірніше, через сифіліс, на який письменник хворів тривалий час, та його тодішнє лікування, яке включало вкрай токсичні препарати ртуті. Мопассан почувався та поводився дедалі гірше, його психічний та ментальний стан постійно гіршав, консультації лікарів не приносили користі. У серпні 1890 року він розпочав писати «Незнайому душу» (), яка так і не була закінчена. 1891 року він почав роман «Благовіст» (), який так само не був закінченим. 31 грудня він надіслав прощального листа доктору Казалі з останніми в його житті рядками.
Смерть письменника У ніч проти 2 січня 1892 року Мопассан спробував накласти на себе руки, але служник підмінив патрони в його пістолеті на холості. Після цього письменник розбив вікно й намагався перерізати собі судини на шиї. 6 січня Мопассан був госпіталізований у клініку доктора Еміля Бланша, де й помер від сифілітичного ураження нервової системи — прогресивного паралічу за місяць до сорока трьох років, 6 липня 1893 року, після вісімнадцяти місяців майже повного божевілля. Похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі (26-а секція).
За кілька років до цього Мопассан написав: «Я увійшов у літературу як метеор, я залишу її як блискавка».
Огляд творчості
Естетичні принципи Мопассан чітко виклав свої погляди на художнє слово в передмові до роману «П'єр та Жан» під назвою «Роман» в 1887/1888 рр.
Відкидаючи романтичний роман та його деформований, надлюдський, поетичний погляд, Мопассан схилявся до об'єктивного роману в пошуках реалізму, розуміючи всі обмеження такого типу творчості. Для нього реалізм є особистим світоглядом, який він (письменник) намагається донести до нас, відображуючи в книзі. «Ми завжди зображуємо самих себе», — казав він, в той самий час стверджуючи, що роман є художнім витвором, — купкою невеликих фактів, які й складають загальний зміст твору. Мопассан також відкидав натуралізм з його важкою документальністю та прагненням «тотального» реалізму, притаманний Емілю Золя, але схилявся до безоціночного реалізму, який відображається навіть у таких важких для сприйняття сценах, як смерть Форестьє у «Любому другові».
Мопассан прагнув відобразити чисті факти та вчинки навзамін психологічного дослідження, оскільки психологія повинна бути схована в книжці так само, як вона схована в реальності за справжніми вчинками. Ця чистота та суворість зображення так само стосується описів, чітко відрізняючи Мопассана від Оноре де Бальзака. Схильність до стислості яскраво прослідковується в творчості письменника: він створив понад 300 новел та лише п'ять романів.
Навколишній світ, прекрасне і огидне в ньому письменник сприймав надзвичайно гостро, він був наділений особливою емоційною вразливістю, тією глибиною сприйняття, яке, на жаль, прискорило його трагічну смерть та про яке він писав, що завдяки йому найменше відчуття перетворюється на емоцію і, залежно від температури вітру, від запаху землі та від яскравості денного освітлення ви відчуваєте страждання, сум або радість… Але якщо нервова система несприйнятлива до болю, до екстазу, то вона передає нам лише буденні хвилювання і вульгарну вдоволеність.Мопассан Гі де, Вибрані твори.;— Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1954
Головні теми творчості Теми творчості Мопассана пов'язані з повсякденним життям в його епоху та особистим життям автора, змішуючись та утворюючи неповторну палітру: Нормандія — рідний регіон письменника, посідала значне місце в його творчості: пейзажі — море чи міста, як Руан у «Житті» або Гавр у «П'єр та Жан» або мешканці регіону — селяни («Серед ланів»), дрібні поміщики та службовці («Життя») або буржуа («П'єр та Жан»). Але Нормандія — не єдиний регіон, зображений Мопассаном. Події одного з його найбільших творів — «Любий друг» — розгортаються в Парижі. У цьому романі письменник зобразив різні верстви паризького суспільства, зокрема, вищий світ і великих ділків, картини яких можна знайти також у «Сильна, мов смерть» чи «Монт-Оріоль». Зображення дрібних буржуа та широких верств автор надав читачу в новелах «Спадок», «Намисто», «Виїзд за місто» та «Два приятелі». Франко-пруська війна та німецька окупація. Мопассан часто повертався до подій, свідком яких став десятьма роками раніше, наприклад у таких творах, як: «Пампушка», «Мадемуазель Фіфі», «Два приятелі», «Дядько Мілон», «Божевільна»; Тема жінки, особливо — жертви насильства: Жанна в «Житті», «Маленька Рок», «Міс Гарієт», значне місце в цій темі відводиться проституції: «Пампушка», «Мадемуазель Фіфі», «Дім Тельє». Тема родини та дітей так само була близька Мопассану, часто-густо поєднуючись з темою батьківства: «П'єр та Жан», «Буатель», «Серед ланів», «Дитина», «По-родинному».