Язловець (в 1946–1991 — Яблунівка, ) — село в Україні, в Бучацькій міській територіальній громаді Чортківського району Тернопільської області. Населення — 523 осіб (2014). Через Язловець пролягає автодорога . До 2020 року було центром сільської ради, якій було також підпорядковано села Броварі, Новосілка та Пожежа.
Поблизу є ботанічні пам'ятки природи — Язловецькі дібровиЛеньків І. Язловецькі діброви № 1, № 2 // , а в межах села — Язловецький парк.
У середині XV століття місто Язловець було значним торговельним центром. Економічний розвиток міста зумовлювався зручним географічним розташуванням — сприяв торговельний тракт Via Regia.
Назва Село Язловець є одним з найстаріших населених пунктів Тернопільщини. Історичні джерела свідчать, що село під такою назвою засновано на межі XIII—XIV століть.
З 1946 по 1991 роки мало назву Яблунівка.
Назва «Язловець» складається із двох частин: «яз» і «ловець». «Язом» називали оборонну споруду для військової засади у важкопрохідному місці в ущелині, на перекаті гори тощо. «Ловець» — у значенні «мисливець», але у військовій справі цим словом називали воїнів, що вели розвідку, стояли на варті. Отже, в назві «Язловець» йдеться про одну з оборонних застав.ЦДАВО. Ф. 1. Оп. 16. Спр. 4708. Арк. 42
Історія
Давні часи, середньовіччя Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки трипільської культури.
У XIV ст. село розміщувалося на торговому шляху зі Львова до Молдавії.
Сигізмунд Кейстутович у грамоті від 15 жовтня 1432, підтвердженій підписами князів і панів, його прихильників (за взірець взяли грамоту Вітовта 1401 р.), приймаючи від польського короля Ягайла титул великого князя литовського, визнавав за ним і його наступниками, зокрема, зверхність над Великим князівством Литовським, відступав Польщі Подільську землю, також спірні волинські прикордонні округи з центрами в містах Олесько, Ратне, Ветли, ЛопатинГрушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 207..
Язловцем володіли поки що невідомі шляхтичі, від яких, після одруження Теодорика Бучацького з представницею цього роду Катажиною, поселення стало власністю магнатів Бучацьких. Теодорик Бучацький став дідичем Язлівця близько 1436 року і став підписуватись Теодорик з Бучача Язловецький, поселення отримав як посаг дружини Катерини (Катажини). Близько 3 лютого 1436 року записав фундуш для утримання костелу святої Марії Маґдалини в Язловці, зокрема, село Незброди (нині Жнибороди).Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 26. Бучацькі-Язловецькі розбудували місцевий замок.
У середині XV ст. Язловець був значним торговельним центром. Економічний розвиток міста зумовлювався зручним географічним розташуванням — сприяв торговельний тракт «Вія Реґія», який сполучав Львів з Молдавією.Рибчинський О. Язлівець — місто ренесансу // Ї. — 2005. — № 36. Однак на початку 1460-х роківза даними книги: Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 74. — наприкінці 1461 року львівські купці подали королю скаргу, що провінційні ярмарки (зокрема, в Язловці, Гологорах, Рогатині, Теребовлі, Тисмениці) дуже підривають львівську торгівлю. Король Казимир IV Ягеллончик видав розпорядження, яким ліквідував (зніс) ті ярмарки (зокрема, місцевий ярмарок — виданим 23 червня 1461 року в Кракові документомAkta grodzkie i ziemskie. — Lwów, 1876. — Т. VI. — S. 64—65. (, ), а воєводі у наказав пильнувати його виконання (зокрема, не пускати купців, людей), а у випадку порушень — арештовувати та забирати товари.Городиський Л., Зінчишин І. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині: Історичний нарис-путівник. — Львів : Каменяр, 1998. — іл. — С. 74. — ISBN 966-7255-01-8.
У суботу 4 липня 1467 р. сини Т. Язловецького Міхал та Ян в Язловці видали грамоту, якою підтвердили та примножили фундуш батька для костелу святої Марії Маґдалени.Akta grodzkie i ziemskie. — Lwów, 1870. — Т. II. — S. 193—197. 27 березня 1469 р. у Львові суддя Пйотр з Браниць задовольнив скаргу королівського прокуратора Миколая ҐжималиГримали, в якій він вимагав скасувати мито, що збиралось дідичем Міхалом Язловецьким у ЯзловціAkta grodzkie i ziemskie… — Т. 6. — S. 114—115..
1519 року на прохання тодішнього дідича старого і нового Язловця, галицького хорунжого Миколая СенявськогоBaliński М., Lipiński T. Jazłowiec // Starożytna Polska… — S. 980. (другого чоловіка вдови Теодорика Язловецького молодшогоJazłowieccy (01) ) містечко отримало можливість проводити ярмарок на день святої Катерини та звільнення від чопового податку на два квартали за привілеєм короля Сиґізмунда І Старого. 1523 р. король Сигізмунд І Старий на прохання галицького хорунжого Миколая Сенявського надав привілей на відновлення давнього ярмарку на день святої Марії Магдалини, а також на запровадження нового — у час середини великого посту. Сигізмунд І Старий також підтвердив маґдебурзьке право Язловця.
У XVI ст. Язловець був містечком з правом ярмарку, який знов став одним з найбільших на Поділлі. Язловець мав численну вірменську колонію, належав до Подільського воєводства, Червоногродського повіту (до 1772 р.).
Новий дідич — кальвініст Єжи Язловецький — у 1548 р. призначив пробощем (католицьким парохом) ксьондза Хшонстовського, свого капелана-кальвініста, який на Різдво Христове 1549 р. оголосив парафіянам, що від цього дня костел стає кальвінським збором.Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 41. У 1575 р. закінчили перебудову замку, здійснену за сприяння дідича Єжи Язловецького (згадка про замок є, зокрема, у 1441 року). Сьогоднішні руїни походять власне з того часу.
Новий дідич Миколай Язловецький, син Єжи, у 1583 р. сприяв переїзду зі Львова до міста домініканця о. Антоніна з Перемишля, який за три роки діяльності переконав багатьох міщан перейти на католицький обрядBarącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 46.. Близько 1589 р. початок будівництва мурованого костелу Успіння Пресвятої Діви Марії в ЯзловціBarącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 50. (він же — Домініканський костел, фундатор — тодішній дідич, снятинський староста Миколай Язловецький; родова усипальниця Язловецьких; були поховані фундатор, сестра Ядвига Белжецька, син фундатора Геронім; став фарним (головним) костелом міста; також у ньому був похований польський композитор Миколай Ґомулка. 1592 р. під час перебування дідича Миколая Язловецького у Кракові на весіллі короля Сигізмунда ІІІ Вази ксьондз Марцін пограбував костел та саркофаги в його крипті і зник з коштовностями; його місце посів кам'янецький канонік Бартоломей Смажевський.Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 51.
31 серпня 1611 року Іван-Юрій Радзивілл (онук Радзивілла Миколи-Христофора (Чорного)) уклав угоду зі спадкоємцями Героніма Язловецького (Чурили, Белжецькі, Богуші, Кашевські)Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 1978. .
10 грудня 1615 р. дідич Язловця Іван-Юрій Радзивілл видав грамоту-привілейBarącz S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 89—90., в якій були визначені права та обов'язки представників вірменської громади міста.
На ярмарок до Язлівця приїжджали турки, волохи, греки, які тримали тут свої склади. Вірмени заклали тут саф'янову гарбарню, мали добірні стада рогатої худоби та породистих коней.
Після Радзивіллів власниками міста були Чурили, Богуші, Кашевські гербу ЯнінаNiesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — T. 4. — S. 491. , Станіславські, Тишкевичі, Вольські, БелжецькіАндрусяк Никола. Минуле Бучаччини // .
У 1643 році: була вірменська катедра — резиденція архієпископа та монастир, вірмени мали свій магістрат (складався з 12 чоловік, війт — Балтазар) Дідичка Анна Одживольська (після Ядвіги Белжецької, Чурилів) продала місто Станіславові КонєцпольськомуJazłowiec… — S. 538. 29 грудня 1643 р. дідич Станіслав Конецпольський видав грамоту-привілей (у БаріBarącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 96.), якою, в основному, підтвердив права та обов'язки представників вірменської громади міста, визначені документом І.-Ю. Радзивілла.
Часи повстання Хмельницького У 1648 році в околицях Язловця діяв опришківський загін під проводом І. Проскурничина.
У Язлівці після оголошення перемир'я в лютому 1649 повідомили, що всі бажаючі можуть безпечно приїжджати на головний ярмарок. Після приїзду до міста багатьох поляків, шляхтичів, панів, ксьондзів дідич — особистий ворог Богдана Хмельницького Александер Конецпольський — наказав провести слідство, хто сприяв тому, що місто піддалось козакам та повстанцям. Допитувані вказали на двох чи трьох райців і війта, яких за наказом посадили на палю. Коли ця звістка дійшла до козаків, вони (кільканадцять тисяч) змогли здобути Язловець знову, вирубавши при цьому «до одного».Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VIII-3. — С. 168.
Приблизно в цей час до міста прибув з Вірменії Богдан Сеферович, очолив споряджену за свій кошт дружину, яка обороняла вірменську громаду від нападів татар та селянсько-козацьких частин; за ці заслуги став війтом до кінця життя.
Період до поділів Речі Посполитої 5 лютого 1672 р. Б. Сеферович став шляхтичем Спендовським гербу Любич.Barącz S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 90—91.
Сейм 1658 р. за військові заслуги та кошти, витрачені Александром Конєцпольським для утримання залог у Бродах, Язловці надав йому право збирати податки і мита в Язловці на 3 роки.Przyboś A. Koniecpolski Aleksander h. Pobóg (1620—1659) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — T. XIII/4, zeszyt 59. — S. 515. 17 липня 1660 р. король Речі Посполитої Ян II Казімєж надав привілей на проведення в місті ярмарку на день Св. Василія (за руським обрядом). 20 червня 1661 р., на прохання дідича Станіслава Яна Конєцпольского, король Ян II Казімєж надав новий привілей на проведення в місті двохтижневого ярмарку коло дня Святого Юрія (за руським календарем).Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 106—107.
1672 р. місто відвідав Ульріх фон Вердум. Він подав такий опис міста: Язловець — велике місто. Замок розташований окремо від міста на високій горі. Замок збудований в італійському стилі, з високими стінами і плоским дахом. На західному передмісті знаходиться мурована церква і ще одна така ж у місті, в місті були також вірменська церква і синагога. Крім того, ще одна церква — на східному передмісті. Вірменин Мінас Ширинович написав заповіт (тестамент), яким виділяв гроші і на руську церквуBarącz S. Rys dziejów ormiańskich… — S. 91..
Турецька окупація 1672 р. місто здобули турки-османи Хусейна Адену паші, знищили міські мури, значна частина вірменської громади з іконою Богородиці переїхала до Бродів; військові дружини Б. Сеферовича-Спендовського не чинили спротиву. Однак невдовзі турецькі війська залишили містечко, а в 1676 р. місто знову повернулися (цього разу під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма Шайтана) і панували в ньому 7 років; турецький комендант відбудував замок, зміцнив його новими фортифікаціями. Постійною залогою замку були яничари.Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // за цей час місто занепало, був зруйнований домініканський кляштор, монахи перебували в сусідніх уцілілих монастиряхBarącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 121.. Частина вірменів покинула місто і переїхала до Бродів разом з іконою (образом) Діви Марії (у Бродах гостювали до 1700 р., звідки переїхали до Львова, де в 1710 р. утворили «Братство Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії»; на початку 1860 рр. ікона Діви Марії знаходилась у 4-му бічному вівтарі Вірменського собору у ЛьвовіBarącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 120 прим.). Під час турецького володіння (1672–1683 рр.) був сильно фортифікований тільки замок як крайній оборонний пункт османів на польсько-турецькому кордоні.