Військово-морські сили Третього Рейху, Кріґсмаріне або Крігсмаріне ( , ) — військово-морські сили Німеччини в епоху Третього Рейху. 1 червня 1935 року були утворені на основі Рейхсмаріне ( — флот Рейху). Після Другої світової війни військово-морські сили західної Німеччини були переформатовані у Бундесмаріне ( — федеральний флот), а східної у Фольксмаріне ( — народний флот).
Першим командувачем ВМС Третього Рейху з 1935 по 1943 рік був Еріх Редер. При Редері відбулося формування ВМС Третього Рейху. З 1943 по 1945 рік командувачем флоту був призначений Карл Деніц. У травні 1945 року на пост командувача було призначено Ганса-Георга фон Фрідебурга. Останнім командувачем ВМС Третього Рейху став Вальтер Варцеха, який очолював флот у травні-липні 1945 року.
Порушуючи Версальський договір, швидко зростав під час в 1930-х роках. Договір 1919 року обмежував чисельність німецького флоту і забороняв будівництво підводних човнів.
Кораблі були розгорнуті у водах навколо Іспанії під час громадянської війни в Іспанії (1936–1939) під виглядом невтручання, але насправді підтримували націоналістів проти іспанських республіканців.
У січні 1939 року було видано , масштабну кораблебудівну програму, яка передбачала паритет надводного флоту з британським Королівським флотом до 1944 року. Коли у вересні 1939 року почалася Друга світова війна, план Z було відкладено на користь швидкої програми будівництва для підводних човнів (U-Boot) замість капітальних надводних військових кораблів, а сухопутні та повітряні сили отримали пріоритет стратегічних ресурсів.
Головнокомандувачем (як і для всіх видів збройних сил у період абсолютної нацистської влади) був Адольф Гітлер, який здійснював свою владу через Oberkommando der Marine («Верховне командування ВМС»).
Серед найбільш значущих кораблів Кріґсмаріне були його підводні човни, більшість з яких були побудовані після того, як план Z було скасовано на початку Другої світової війни. Вовчі зграї були швидко зібраними групами підводних човнів, які атакували британські конвої під час першої половини битви за Атлантику, але ця тактика була в основному залишена до , коли втрати підводних човнів зросли. Поряд з підводними човнами, надводні торговельні рейдери (включаючи допоміжні крейсери) використовувалися для зриву судноплавства союзників у перші роки війни, найвідомішими з них були важкі крейсери «Адмірал Граф Шпеє» та «Адмірал Шеєр» і лінкор «Бісмарк». Однак впровадження супроводу конвоїв, особливо в Атлантиці, значно знизило ефективність надводних торгових рейдерів проти конвоїв.
Після закінчення Другої світової війни в 1945 році кораблі Кріґсмаріне, що залишилися, були розподілені між союзними державами та використовувалися для різних цілей, включаючи мінне тралення. Деякі були завантажені зайвою хімічною зброєю та затоплені.Chemical Weapons Dumped in the Ocean After World War II Could Threaten Waters Worldwide smithsonianmag.com November 11, 2016
Історія Витоки після Першої світової війни Згідно з умовами Версальського договору 1919 року, Німеччині дозволявся лише мінімальний військово-морський флот із 15 000 осіб, шість великих кораблів водотоннажністю не більше 10 000 тонн, шість крейсерів, дванадцять міноносців, дванадцять торпедних катерів і жодних підводних човнів чи авіаносців. Військова авіація також була заборонена, тому Німеччина не могла мати морської авіації. Згідно з договором, Німеччина могла будувати тільки нові кораблі замість старих. Усі дозволені кораблі та персонал були прийняті з Кайзерліхмаріне, перейменованої на Рейхсмаріне.
З самого початку Німеччина працювала над тим, щоб обійти військові обмеження Версальського договору. Німці продовжували розробляти підводні човни через конструкторське бюро підводних човнів у Нідерландах () і дослідницьку програму торпед у Швеції, де була розроблена торпеда G7e.Wolves Without Teeth: The German Torpedo Crisis in World War Two p. 24
Ще до 30 січня 1933 року уряд Німеччини 15 листопада 1932 року вирішив розпочати заборонену програму переозброєння ВМС, яка включала підводні човни, літаки та авіаносець.
Спуск на воду першого кишенькового лінкора «Дойчланд» у 1931 році (як заміна старому лінкору «») став кроком у формуванні сучасного німецького флоту. Будівництво Deutschland викликало жах у французів і британців, оскільки вони очікували, що обмеження Версальського договору обмежать заміну переддредноутів лінійних кораблів на кораблі берегової оборони, придатні лише для оборонної війни. Використовуючи інноваційні технології будівництва, німці побудували важкий корабель, придатний для наступальної війни у відкритому морі, дотримуючись при цьому букви договору.
Нацистський контроль Коли нацисти прийшли до влади в 1933 році, Адольф Гітлер незабаром почав більш нахабно ігнорувати багато обмежень Договору та прискорив . від 18 червня 1935 року дозволила Німеччині побудувати військово-морський флот, еквівалентний 35% тоннажу британських надводних кораблів і 45% тоннажу британських підводних човнів; лінкори повинні були обмежуватися не більше 35 000 тонн. Того ж року Reichsmarine було перейменовано на Kriegsmarine. У квітні 1939 року, коли загострилася напруженість між Сполученим Королівством і Німеччиною через Польщу, Гітлер в односторонньому порядку скасував обмеження англо-німецької військово-морської угоди.
Розбудова німецького флоту в період 1935-1939 років сповільнювалася через проблеми з підбором достатньої кількості робочої сили та матеріалів для будівництва кораблів. Це сталося через одночасне та швидке нарощування німецької армії та авіації, що вимагало значних зусиль та ресурсів. Деякі проекти, такі як і , довелося скасувати.
Громадянська війна в Іспанії
Перші військові дії Кригсмаріне відбулися під час громадянської війни в Іспанії (1936–1939). Після початку військових дій у липні 1936 року в регіон було направлено кілька великих військових кораблів німецького флоту. Важкі крейсери «Дойчланд» і «Адмірал Шеєр» і легкий крейсер «Кельн» були першими відправлені в липні 1936 року. Ці великі кораблі супроводжувала 2-га флотилія торпедних катерів. Німецька присутність використовувалася для таємної підтримки націоналістів Франко, хоча безпосередня участь Німеччини полягала в гуманітарних операціях та евакуації 9300 біженців, у тому числі 4550 громадян Німеччини. Після посередництва Міжнародного патруля невтручання для забезпечення виконання міжнародного ембарго на постачання зброї Крігсмаріне було виділено зону патрулювання між Кабо-де-Гата (Альмерія) і Кабо-де-Оропеса. Численні судна виконували ці обов'язки, включно з Admiral Graf Spee. 29 травня 1937 року біля Ібіци двома бомбардувальниками . Загальні втрати від атаки республіканців склали 31 загиблий і 110 поранених, 71 із них у важкому стані, переважно з опіками. У відповідь Адмірал Шеєр 31 травня, убивши 19-20 мирних жителів, поранивши 50 і знищивши 35 будівель. Після наступних атак республіканських підводних човнів на «Лейпциг» біля порту Оран між 15 і 18 червня 1937 року Німеччина вийшла з Патрулю невтручання.
Підводні човни також брали участь у таємних діях проти республіканського судноплавства в рамках операції «Урсула». Щонайменше вісім підводних човнів вели вогонь по невеликій кількості цілей у цьому районі протягом усього конфлікту. (Для порівняння, італійська Regia Marina керувала 58 підводними човнами в цьому районі як частина Sottomarini Legionari.)
План Z
Своїми головними завданнями Крігсмаріне бачила контроль над Балтійським морем і перемогу у війні проти Франції у зв'язку з німецькою армією, оскільки Франція розглядалася як найбільш імовірний ворог у разі війни. Але в 1938 році Гітлер хотів мати можливість виграти війну проти Великої Британії на морі в найближчі роки. Тому він замовив у Крігсмаріне плани такого флоту. З трьох запропонованих планів (X, Y і Z) він схвалив у січні 1939 року. Цей план нової німецької військово-морської програми будівництва передбачав будівництво військово-морського флоту з приблизно 800 кораблів протягом періоду 1939–1947 років. Гітлер вимагав, щоб програма була завершена до 1945 року. Основною силою плану Z були шість . У варіанті плану Z, складеному в серпні 1939 року, планувалося, що до 1945 року німецький флот буде складатися з наступних кораблів: 4 авіаносців 10 лінійних кораблів 15 броньованих кораблів (Panzerschiffe) 3 лінійних крейсерів 5 важких крейсерів 44 легких крейсерів 158 есмінців та торпедних катерів 249 підводних човнів Численні менші кораблі Чисельність особового складу планувалося збільшити до понад 200 тис.
Запланована військово-морська програма не була дуже просунутою до початку Другої світової війни. У 1939 році було закладено два і два , а також заводилися деталі для двох інших лінійних кораблів класу Н і трьох . Чисельність німецького флоту на початку війни не становила навіть 20% плану Z. 1 вересня 1939 року загальна чисельність військово-морського флоту становила лише 78 000 осіб, і він зовсім не був готовий до головної ролі в війні. Через тривалий час, який знадобився, щоб підготувати флот за Планом Z до дії, а також нестачу працівників і матеріалів у воєнний час, план Z був фактично відкладений у вересні 1939 року, а ресурси, виділені на його реалізацію, були в основному перенаправлені на будівництво U-човнів, які були б готові до війни проти Сполученого Королівства швидше.Siegfried Breyer: Der Z-PLAN. Podzun-Pallas-Verlag. Wölfersheim-Berstadt 1996.
Друга світова війна Див. Кампанії на Балтійському морі (1939–1945), Битва за Атлантику (1939—1945), Крейсерська війна, Торговий рейдер, План «Зеельове», Битва на Середземному морі (1940—1945), Чорноморські кампанії (1941–1944)
Кріґсмаріне брав участь у битві при Вестерплатте та битві в Данцигській затоці під час вторгнення до Польщі. У 1939 році головними подіями для Кріґсмаріне були затоплення британського авіаносця HMS Courageous і британського лінкора HMS Royal Oak і втрата Admiral Graf Spee у битві біля Ла-Плати. Атаки підводних човнів на життєво важливі морські шляхи постачання Британії (Битва за Атлантику) почалися відразу ж із початком війни, хоча їм заважала відсутність добре розташованих портів, з яких можна було б діяти. Протягом усієї війни Кріґсмаріне відповідали за берегову артилерію, що захищала головні порти та важливі прибережні райони. Вони також керували зенітними батареями, які захищали основні порти.
У квітні 1940 року німецький флот брав активну участь у вторгненні до Норвегії, де він зазнав значних втрат, зокрема важкий крейсер «Блюхер», потоплений артилерією та торпедами норвезьких берегових батарей у фортеці Оскарсборг в Осло-фіорді. Десять міноносців було втрачено в битвах за Нарвік (половина німецьких міноносців на той час) і два легких крейсера: «Кенігсберг», який був розбомблений і потоплений авіацією Королівського флоту в Бергені, і «Карлсруе», який був потоплений біля узбережжя Крістіансанда британським підводним човном. Натомість Крігсмаріне потопило кілька британських військових кораблів під час цієї кампанії, включаючи авіаносець HMS Glorious.
Втрати під час Норвезької кампанії залишили лише кілька неушкоджених важких кораблів для запланованого, але так і не здійсненого вторгнення до Сполученого Королівства (операція «Морський лев») влітку 1940 року. Існували серйозні сумніви, що морські шляхи вторгнення могли бути захищеними від втручання британського флоту. Падіння Франції та завоювання Норвегії дали німецьким підводним човнам значно покращений доступ до британських морських шляхів в Атлантиці. Спочатку британським конвоям не вистачало ескорту, який був достатнім чи за кількістю, чи за обладнанням, і, як наслідок, підводні човни мали великий успіх за незначних втрат (цей період німці назвали Першим щасливим часом).