ЛуАЗ-969М — радянський повноприводний автомобіль, який випускався на Луцькому автомобільному заводі з 1979 по 1992 рік, як модифікація моделі ЛуАЗ-969А. Від попередника відрізнявся оновленим дизайном та покращеними ходовими властивостями. В народі відомий як «Волинянка» або «Волинець».
Історія моделі Свою історію автомобіль розпочав у 1977 році, коли на заводі розпочали роботу над вдосконаленням моделі ЛуАЗ-969А. Дебют моделі відбувся у 1978 році на міжнародному автосалоні в Турині, і за його результатами ЛуАЗ-969М увійшов в десятку найкращих повнопривідних автомобілів Європи . Липень 1979 року ознаменувався для цієї моделі ще однією нагородою: на міжнародній виставці «Земля-годувальниця», що проходила в Чехії, автомобіль був відзначений золотою медаллю як один із найкращих автомобілів для села. З 1979 р. по наші дні автомобіль використовується в основному у сільській місцевості, оскільки має бездоганні позашляхові властивості. З 1983 року, окрім СРСР, модель експортувалася фірмою Mortarelli до країн Західної Європи, зокрема до Італії. Але експортний варіант зазнавав значної модернізації, яку проводили не на заводі, а в Італії. Встановлювався новий, потужніший та економічніший двигун компанії Ford, були замінені колісні диски, та видозмінений салон. Станом на 1989 рік з конвеєра зійшло 126 893 автомобілів.
Загальна інформація
Основні розміри представлені на малюнку 1, є однією з головних переваг автомобіля. Завдяки таким габаритам, автомобіль нещадно підкорює найскладніше бездоріжжя, та практичний в багатьох галузях застосування.
Маркування автомобіля Маркування автомобіля здійснювалось згідно з діючими тоді стандартами шляхом нанесення на заводську табличку та на кузов автомобіля ідентифікаційного номера. Також здійснюється маркування для основних агрегатів. Номер агрегату складається із 2-х частин: моделі і порядкового номера. Останній наноситься на деталь корпусу: номер двигуна вибивається на блоці колінчастого вала, КПП — у верхній частині корпусу, номер редуктора заднього моста — у верхній частині корпусу, разом із кріпленням приводного вала.
Органи керування Розташування органів керування та робочого місця водія є достатньо комфортним. Сидіння водія запозичене у ЗАЗу. Завдяки компактності, у салоні та малій площі передньої частини автомобіля забезпечується широкий огляд для водія, чого не було у попередніх моделях. Загалом, до органів керування автомобілем можна віднести такі вузли як: Панель приладів Функціональну панель Кермо та підкермові вмикачі Педалі та важелі перемикання швидкостей Панель приладів, що зображена на малюнках 3,4, містить в собі такі елементи: Спідометр (4) Амперметр (6) Покажчик рівня палива (7) Покажчик температури оливи (8) Покажчик рівня оливи (1) Контрольна лампа вмикання дальнього світла (3) Контрольна лампа увімкнення поворотів автомобіля (2) Контрольна лампа сигналізації правильної роботи гальмівного привода (5) Функціональна панель (Мал. 5) вміщає в себе щиток вмикачів, попільничку та ліхтар для освітлення салону. Щиток вмикачів має у своєму складі 4 ручки: Ручка перемикання центрального світла (10) Комбінована ручка вимикача електродвигуна двірників і склоомиваючого насоса (11) Ручка для перемикання режимів обігрівача (12) Ручка привода повітряної заслінки карбюратора (14) Усі чотири ручки діють за єдиним принципом трьох положень, згідно з яким водій відтягує ручку до себе, при цьому змінюючи її положення I, II або III. На конкретному положенні ручка фіксується, що забезпечує високу надійність вмикачів даного типу. Також слід зазначити, що кожне положення виконує свою, конкретну функцію, але в усіх чотирьох перемикачах положення I, це так зване «спляче положення», тобто ручка стоїть на місці, «втоплена», наприклад: коли водій відтягує ручку перемикання центрального світла на себе вона переміщається із I положення у II, при цьому вмикається світло у підфарниках та задніх ліхтарях, табличці номерного знаку та підсвічування панелі приладів, при подальшому відтягуванні ручки у положення III, вмикаються фари.
Кермо та підкермові вмикачі (Мал. 5) До цієї категорії відносяться такі вмикачі: Кнопка звукового сигналу (5) Важіль перемикання світла фар (28) Важіль перемикання поворотів (34) Кнопка вмикання аварійної сигналізації (2) Ручка для керування жалюзі терморегулятора (31) Штепсельна розетка (32) Ручка для відкривання капоту (30) Ручка привода люка вентиляції (18) Педалі керування швидкістю та важелі КПП (Мал. 5) Цей автомобіль має у своєму складі такі педалі: Педаль газу (23) Педаль гальм (25) Педаль зчеплення (27)
До важелів перемикання передач відносяться: Основний важіль КПП (19) Важіль вмикання редуктора заднього моста та понижуючої передачі (21) Важіль блокування заднього диференціала (20)
Особливості будови
Кузов
Особливості конструкції
Кузов автомобіля металевий, відкритого типу, чотиримісний, двохдверний, напівнесучої конструкції із відкидним заднім бортом. За допомогою зварного з'єднання кузов сполучений із рамою, яка є основним несучим елементом автомобіля. Є дві комплектації даху: пластиковий або тентовий. Двері металеві, фіксуються у відкритому положенні, із знімними надставками, в які вмонтовані вікна із рухомими кватирками. Капот захисту моторного відсіку кріпиться за допомогою двох металевих петель на облицюванні автомобіля, і фіксується в закритому положенні замком. У відкритому положенні капот встановлюється за допомогою опори у вертикальному положенні, забезпечуючи безперешкодний доступ до силового агрегату. Задній борт у відкритому положенні може бути використаний при перевезенні довгих вантажів. Площа платформи при складених задніх сидіннях становить 1.4 м². У підлозі автомобіля знаходяться спеціальні люки для забезпечення доступу до коробки передач, заливної пробки редуктора заднього моста, бензопроводів та датчика рівня палива. Люки замикаються кришками із гумовими ущільнювачами і закріплюються гвинтами. Для захисту покриття від механічних ушкоджень, а також для покращення термо та шумоізоляції дно кузова покрите спеціальною бітумною мастикою. Кузов перед фарбуванням ґрунтується. З метою підвищення періоду служби кузова, найбільш податливі до корозії частини обробляються антикорозійною сумішшю.
Система обігріву Автомобіль має незалежну від двигуна систему обігріву, яка складається із обігрівальної установки і повітряних каналів, що забезпечують подачу повітря в обігрівач та подачу нагрітого повітря у салон автомобіля.
Система вентиляції При експлуатації автомобіля передбачені дві самостійні системи вентиляції, які застосовуються в залежності від умов експлуатації. Перша система дає можливість постачати повітря в салон автомобіля через дверні вікна — переміщуючи передню кватирку вікна по горизонталі, щоб регулювати інтенсивність повітряного потоку.
Для вентиляції салону у холодну погоду, коли користуватись рухомими кватирками дверей небажано, застосовується інша система, при якій повітря надходить через зовнішній вентиляційний люк, який знаходиться перед лобовим склом. Повітря потрапляє в автомобіль внаслідок руху автомобіля. Керування положенням люка здійснюється з салону важелем 18 (Мал. 5). Користуватись люком також можна і при спеці.
Двигун Докладніше у статті МеМЗ-969А +Двигун Модель МеМЗ-969А Тип Чотиритактний, карбюраторний, повітряного охолодження Кількість циліндрів і розташування 4 циліндри, V-подібне, із кутом розвалу 90о Порядок роботи циліндрів 1-3-4-2 Діаметр циліндра, мм 76 Хід поршня, мм 66 Робочий об'єм, л 0.9 — 1.197 Ступінь стиснення 7.2 Номінальна потужність, кВт (к. с.) 29.4 (40) при 4 100-4 300 об/хв+
Шасі
Трансмісія
Зчеплення
На автомобілі встановлене сухе однодискове зчеплення. За допомогою зчеплення колінчастий вал з'єднується із первинним валом коробки передач. Крутний момент на вал (11) передається веденим диском (4) зчеплення, фрикційні накладки якого при увімкнутому зчепленні притиснені до маховика (1) натискним диском (5) за рахунок зусиль шести пружин (6), встановлених в кожусі. Кожух кріпиться до маховика шістьма болтами (3). Натискний диск зчеплення разом із кожухом балансується статично, допустимий дисбаланс 20. Ведений диск також балансується статично, допустимий дисбаланс не більше (15). Маточина веденого диска (4) знаходиться на шліцах (11) коробки передач і може по них переміщуватись. Вимкнення зчеплення проводиться за допомогою натискання підп'ятником (6) на п'яту (5), яка, діючи на важелі (16), опирається однією стороною на стійку (17), а іншою на прокладки регулювальних гайок (18), долаючи при цьому опір пружин (6), відводять натискний диск. Для підвищення зносостійкості поверхні п'яти (15) і шайб під регулювальними гайками (18) фосфорують і протирають цей фосфатний шар речовиною на базі сульфіду молібдену. За типом, привод вимкнення зчеплення є гідравлічним. Педаль (2) із запресованими пластмасовими втулками встановлена на спільній із педаллю гальм осі (8). Вісь встановлена на загальному для головних циліндрів зчеплення та гальм кронштейні (9). Силовий агрегат у автомобілі встановлений на амортизаційних опорах, у русі автомобіля сприймає просторові коливання відносно кузова.
Коробка передач
На автомобілі встановлена механічна, двовальна, п'ятиступінчаста коробка передач, із чотирма передачами вперед і однією назад. Шестерні I, II, III, IV та першої сходини понижувальної передачі косозубі і знаходяться у постійному зачепленні. Вмикання передач проводиться за допомогою муфт, що знаходяться на ступицях, і блоків. Для безударного та безшумного перемикання між I, II, III, IV передачами встановлені синхронізатори. Шестерні передачі заднього ходу та понижувальної прямозубі.
Понижувальна передача вмикається тільки після увімкнення редуктора заднього моста, при нейтральному положенні важеля коробки передач
Картер (22) виготовляється литтям із магнієвого сплаву МЛ-5. Він являє собою блочну конструкцію, розділену перегородками на три секції: у першій, від сторони маховика розміщена головна передача, у другій — I, II передачі і передача заднього ходу, у третій секції — III, IV передачі. Перша і друга секції взаємопов'язані між собою маючи спільний отвір (31) для зливу оливи із вмонтованим магнітом для збирання металевих ошурок. У отвір картера встановлюється редуктор (69) приводу спідометра. Кріплення редуктора до картера здійснюється двома болтами, ущільнення забезпечується гумовим кільцем (70). До передньої частини картера (22) кріпиться картер зчеплення (30), до задньої перехідна пластина (45) і картер (3) понижувальної передачі. Зверху, на картері понижувальної передачі вмонтовані механізми перемикання передач і увімкнення заднього моста.
+Коробка передач Тип Механічна, двовальна Компонування В корпусі з диференціалом і головною передачею (привод на передні колеса) Кількість передач Для руху вперед 4 Для руху назад 1 Передавальні числа I 3.8 II 2.118 III 1.409 IV 0.964 Понижувальна передача 7.2 Передача заднього ходу 4.156+
Приводний вал
Приводний вал служить для передачі крутного моменту від коробки передач до редуктора заднього моста і створення жорсткої системи: коробка передач — редуктор заднього моста. Він складається із вала (9), торсійного типу і обертається у корпусі (12) на трьох підшипниках. Передача крутного момента від коробки передач до редуктора заднього моста здійснюється через зубчастий фланець (2) коробки передач, компенсаційну муфту, вал (9) із встановленими на його кінцях зубчастими хвостовиками (5), компенсаційну муфту та зубчастий фланець (13) редуктора заднього моста. Осьове переміщення компенсаційних муфт обмежується упорними кільцями (4). Корпус (12) жорстко з'єднує коробку передач із редуктором заднього моста. Між фланцями з'єднань встановлені ущільнювальні прокладки (1). Олива в корпусі утримується манжетами коробки передач і редуктора заднього моста. У нижній частині корпусу є два оливоспускні канали і збоку контрольний, які закривається корками (14). Заливається олива в отвори при повернутому сапуні(8).
Півосі