Ні́кос Казандза́кіс — (; 18 лютого 1883, Іракліон, Крит, Османська імперія — 26 жовтня 1957, Фрайбург, ФРН) — грецький письменник, класик новогрецької літератури. За свій найвідоміший твір — роман «Остання спокуса Христа» (1951) — засуджений грецькою православною церквою і Ватиканом, а роман був включений католицькою церквою до списку забороненої літератури (1954).
Біографія
Дитинство та юність (1883—1902) Міхаліс Казандзакіс Марія Христодулакі
Народився 18 лютого 1883 року на Криті в Мегало-Кастро (Іракліон), в той час, коли острів знаходився під володарюванням Османської імперії. Нікос був першою дитиною в сім'ї, згодом народились сестри Анастасія та Елені, і брат Йоргос, який помер ще в ранньому дитинстві. Батько родини, Міхаліс Казандзакіс (1856—1932), був торговцем і землевласником, походив родом із селища Варварі. Батько Нікоса був жорсткою, деспотичною, людиною, що безкомпромісно дотримувався норм етики, завжди вимагав від сина, щоб той шанував сімейні традиції та критське походженняСім'я . Він рідко хвалив успіхи та досягнення сина. Протиставленням батьківській суворості була материнська любов. Казандзакіс описує свою матір як «святу жінку». Його матір, Марія Христодулакі (1862—1932), була родом із селища Ассіроті, округ Мілопотамос, Ретимно. У 6 років Нікос був змушений жити як біженець через повстання 1889 року, коли його сім'я переїхала та переховувалась в Піреї протягом 6 місяцівДитинство та юність .
Повернувшись до Іракліону, відвідував початкову школу, проте його навчання було зірвано ще одним повстанням на Криті, яке відбулось у 1897 році. Сім'я Казандзакісів переїхала до Наксоса, де і проживала наступні два роки. Нікос навчався у Французькій школі торгівлі Святого Хреста, якою керували францисканські монахи. Там він вивчав французьку та італійську, а також почав знайомитись з європейською літературою. Стараннями і прогресом критського учня був вражений кардинал, який запропонував хлопчику стати католиком і вивчати духовенство у Ватиканській семінарії. Але як тільки про це дізнався Міхаліс Казандзакіс, він прийшов у школу вночі і забравши сина, сказав, що спалить живцем усіх монахівНаксос .
Сім'я повернулась на Крит, життя на якому після довготривалих періодів боротьби та дипломатичних переговорів поступово покращувалось, і згодом була проголошена Критська незалежна держава. У своєму творі «Звіт для Ель Греко» (), Казандзакіс дає чіткий опис того дня, коли Принц Георг, обіймаючи посаду Високого комісара прибув на острів. У святковій пасхальній атмосфері радості здійснення національних прагнень, 15-річний хлопець відчув, що переступає поріг своєї юностіПовернення до Іракліону . Останніми роками навчання в середній школі, Нікос зацікавився мистецтвомСередня школа . Першою п'єсою, яку він побачив була «Розбійники» Фрідріха Шиллера, постановка якої відбулася на подвір'ї одного з найбідніших кварталів Іракліону; невдовзі після цього він зіграв роль Креона в софоклівській трагедії «Цар Едіп». Якщо мистецтво захоплювало і цікавило Нікоса, то у навчанні він почав розчаровуватись. Ті наукові теорії, які він вивчав, похитнули його впевненість у їхній істинності. Деякий час він присвятив навчанню, але пізніше полишив його і став пиячити у місцевих іракліонських кабаре.
В той час Казандзакіса привабила ідея що полягала в тому, щоб самому взятися і виправити несправедливість та соціальну нерівність. Разом із групою друзів він заснував «Дружню громаду» () (названа на честь секретної організації, що почала свою діяльність після Грецького руху за незалежність), головною метою якої було створити кращий світ. Наприкінці літа 1902 року він познайомився з ірландкою Кетлін Форд, яка навчала його англійської мови, і з якою у нього почалися любовні стосунки.
Навчання, перші подорожі і публікації (1902—1909) Восени 1902 року Казандзакіс переїхав до Афін, де почав навчався на юридичному факультеті Афінського університету. Навчаючись в Афінах, Казандзакіс проводив Різдво, Пасху і літні канікули в Іракліоні. Одного дня, під час прогулянки, він побачив Галатію Алексіу, старшу дочку видавця і літератора Стіліаноса Алексіу. Відразу після цього Казандзакіс написав у щоденнику друга, що найбільше чого він бажає, так це «Галатію і шалаш» ()Навчання в Афінах . Галатія, побачивши напис, захотіла зустрітись віч-на-віч зі своїм шанувальником. Проте перша зустріч між ними відбулась лише в 1914 <?>році, після чого у них почалися серйозні стосунки. Влітку 1905 року Казандзакіс почав публікувати свої переклади творів Жозефа Ернеста Ренана, Жана Поля, Данте та Анрі Мішеля в літературному журналі «Νεότης» () під псевдонімом Лакріма Рерум«Змія і лілія» . Через декілька місяців, в квітні 1905 року, він написав своє перше філософське есе «Хвороба століття», опублікувавши його в літературному журналі «Πινακοθήκη» (). Обидві перші публікації були видані під псевдонімом Карма Нірвамі (). Влітку 1905 року Казандзакіс забажав поїхати за кордон. Спочатку він планував продовжити навчання в Італії, проте цього не сталося. В кінці року він опублікував своє перше оповідання «Змій і лілія» (), на написання якого його надихнули стосунки з Кетлін Форд, але присвятив його «своїй Тото» () — Галатії Алексіу, яка згодом стала його дружиною. В грудні 1905 року він закінчив університет, отримавши ступінь доктора юридичних наук. Того ж року він опублікував свій перший твір — оповідання «Змій і лілія» і почав працювати колумністом в афінській газеті «Ακρόπολις». В кінці літа 1906, Казандзакіс написав свою першу п'єсу, драму під назвою «Світає» (), з якою взяв участь у конкурсі драми Пентелідіса. Журі, яке складалось з С. К. Саллеропулоса, Н. Політіса, С. Ламброса, визнало роботу найкращою, проте Казандзакіс не отримав приз, тому що на думку фахівців, драмі бракувало «моральної основи»Література . Казандзакіс надрукував невеличке тлумачення драми в «Ακρόπολις», заявививши про свою відданість принципам естетики:
1907 року він поїхав до Парижу. Там Казандзакіс продовжив вивчати філософію у Сорбонні, але також відвідував лекції Анрі Бергсона, який значною мірою вплинув на Казандзакіса. В саме цей період Казандзакіс зацікавився філософією ніцшеанства, і почав писати дисертацію на тему «Філософія закону і держави Фрідріха Ніцше» (), яку він закінчив у 1909 році. Філософія Ніцше навчила Казандзакіса сумніватися в будь-якій оптимістичній теорії. Підримуючи позицію нігілізму, критський письменник відчував потребу в зруйнуванні старого світу, і будуванні на його місці нового. Казандзакіс був настільки вражений своєю фізичною схожістю з Ніцше, що навіть повісив у своєму кабінеті гіпсову посмертну маску німецького філософа. В той самий час він дедалі більше часу присвячував себе літературі. Навчаючись у Парижі Казандзакіс опублікував в 1907 році в «Πινακοθήκη» одну дію своєї нової п'єси «Фасга» (), а у 1909 написав п'єсу «Жертва» ().
У лютому 1909 року Казандзакіс закінчив навчання, а у березні здійснив місячну подорож до Італії, під час якої відвідав Флоренцію та Рим. Повернувшись додому написав свої враження від подорожі та опублікував їх у журналі «Νέον Άστυ» (). В Іракліоні написав п'єсу «Комедія» (). Тоді ж була написана п'єса на одну дію — «Трагедія» (), яка була опублікована у двох літературних журналах: «Κρητική Στοά» (Іракліон, 1909) та «Σεράπιον» (Александрія, 1909). Казандзакіс побув деякий час в Іракліоні, але згодом вирішив повернутися до Афін.
Повернення до Греції (1909—1920) АфіниВ квітні 1909 року Казандзакіс оселився в Афінах. Казандзакіс грав визначну роль в інтелектуальному житті столиці. Він був одним із засновників «Освітньої спілки» () (1909), а також «Спілки соціальної і політичної науки» (1916). У травні 1910 року висунув п'єсу «Жертва» на Драматичний конкурс Лассаніса і виграв його. Ця п'яса була опублікована під назвою «Майстер-будівник» () і присвячена «Іді» (Іону Драгумісу). 1916 року п'єса перероблено на «музичну драму» Манолісом Каломірісом та поставлено «Грецьким музичним театром» в Афінському муніципальному театрі.
Одруження з ГалатієюНікос та Галатія вирішили жити разом, проте ця ідея не сподобалась обом родинам. Провівши літні канікули удвох в селищі Красі, вони зрештою одружилися в жовтні 1911<?>року. Вінчальна церемонія пройшла в Церкві Св. Костянтина в Іракліоні, незважаючи на незгоду Міхаліса Казандзакіса. Наступне літо подружжя також провело в Красі, в компанії Еллі та Лефтеріса Алексіу, Васоса Даскалакіса, Костаса Варналіса та Маркоса Авгеріса. Проте молоді прожили разом не довго: в 1916 році Галатія подала на розлучення.
Перед письменником постійно поставала проблема заробітку на життяВ Греції . Він влаштувався секретарем в Міністерстві освіти, а також почав паралельно працювати перекладачем: в 1911 році Казандзакіс отримав доручення від видавництва «Фелікс» () на переклад наукових та філософських праць Платона, Бергсона, Джеймса, Дарвіна, Метерлінка та ін. Переклади публікувались з 1911 по 1915 рік. В цей час Казандзакіс зробив декілька невдалих спроб зайнятися бізнесом. В жовтні 1915 року він, разом із І. Скорділісом, вирішили заснувати компанію з перевезення деревини з гори Афон. Саме в цей час Казандзакіс познайомився із Йоргісом Зорбою, з яким у 1917 році намагався заснувати лігнітову шахту в Прастова на півострові Мані.
Під час Балканських війн Казандзакіс записався у волонтери і почав працювати у особистому кабінеті тодішнього прем'єр-міністра Елефтеріоса Венізелоса.
У листопаді 1914 року Казандзакіс познайомився із поетом Ангелосом Сікеліаносом. Майже відразу обидва письменники стали близькими друзямиСікіліанос . Через три дні вони вирушили у мандрівку до Афону, яка тривала 40 днів. Вони разом вивчали Толстого, Данте, Будду і навіть захотіли започаткувати нову релігію.
У вересні 1917 року Казандзакіс поїхав до Швейцарії, де він гостював у друга дитинства, Іанніса Ставрідакіса, грецького посла в Цюриху. Приблизно рік Казандзакіс подорожував по країні разом з Еллі Ламбріді, з якою у письменника був роман. В цей час Казандзакіс та Ставрідакіс заснували організацію інтелектуалів, основною метою якої було «підняти Грецію, об'єднавши зусилля, та створити нову грецьку культуру»Швейцарія .
В січні 1919 року Казандзакіс повернувся до Греції і невдовзі, в травні місяці, був призначений на посаду головного директора у новоствореному міністерстві соціального забезпечення і почав займатися репатріацією грецьких біженців з Кавказу. Казандзакіс вирушив на Кавказ як голова делегації, до яко] також входили Іракліс Полемархакіс, Іанніс Ангелакіс, Іанніс Константаракіс, Йоргіс Зорба та Іанніс Ставрідакіс (з Міністерства закордонних справ Греції). За 15 місяців делегації вдалося переправити 15 000 греків на батьківщину та розселити у Фессалії та Західній Македонії.
Європа у міжвоєнні роки (1920—1924)
Після поразки Венізелоса на виборах у листопаді 1920 року, Казандзакіс припинив діяльність у Міністерстві з питань соціального забезпечення. Розчарований політичною ситуацією в країні та стратою Іона Драгуміса, у січні 1920 року Казандзакіс на місяць поїхав до НімеччиниЄвропа у міжвоєєні роки .
Повернувшись на батьківщину письменник оселився у Кіфіссії зі своїм другом К. Сфакіанакісом і почав працювати над трагедією «Христос» (). Потім Казандзакіс здійснив подорож до Криту і Пелопонесу, і при повернені, підписав контракт з видавцем Д. Дімітракосом написати серію підручників з історії для школярів молодших класів і переїхав до Відня. Все літо Казандзакіс провів в Австрії, присвячуючи свій час літературній діяльності.
Восени 1921 року Казандзакіс оселився у Берліні. Він почав працювати над «Спасителями Бога», відвідувати Конгрес освітніх реформаторів, познайомився із Рахель Ліпштайн і зацікавився Ленінською ідеологією. Влітку 1923 року він вирушив у подорож по Німеччині, а також відвідав місце народження Ніцше. У лютому 1924 року Казандзакіс переїхав до Італії, оселившись у Ассізі і пробув до квітня. В Ассізі він познайомився із біографом святих Йоганесом Йоргенсеном і почав вивчати життя Франциска Ассізького.
Повернення та «Одіссея» (1924—1925)