Геноци́д у Руа́нді (1994) () — дії тимчасового уряду Руанди, що прийшов до влади в результаті військового перевороту 6–7 квітня, етнічної більшості країни — народності хуту, керованої тимчасовим урядом армії і загонів «Інтерахамве» і «Імпузамугамбі» проти представників етнічної меншини країни — народності тутсі; і проти хуту, що дотримувалися поміркованих політичних поглядів, направлені на повне знищення і тих, і інших. Число вбитих за 100 днів склало, ймовірно, близько 800 тисяч осіб , із них приблизно 10 % склали хуту.
Убивствам тутсі поклало кінець просування Руандійського патріотичного фронту.
Передісторія Найдавнішими жителями Руанди були пігмеї Тва, які й досі становлять невелику частину населення країни. Народи банту — предки сучасних хуту оселилися на території країни кілька століть тому. Їх головним заняттям було землеробство. Пізніше прийшли тутсі, що за походженням були кочовим нілотським народом. Скотарі тутсі підкорили землеробів хуту, однак дуже швидко, буквально за одне покоління, перейняли мову банту та багато що запозичили в хуту. Подібність двох народів така, що на думку деяких дослідників хуту та тутсі є нащадками тих самих народів, певні фізичні відмінності пояснюються різним способом життя і дієтою. Новіші генетичні дослідження все ж підтверджують думку про різне походження двох етнічних груп. В будь-якому випадку і хуту, і тутсі розмовляють однією мовою — кіньяруанда; традиції, релігійні погляди, культура є ідентичними і переважна більшість дослідників схиляється до думки, що з середини 19 століття поняття хуту і тутсі були радше класовими і економічними, ніж етнічними.
Перші держави, створені бантумовними народами (як хуту, так і тутсі) датуються 15 століттям. Проте сильна центральна влада в країні з'явилася у середині 19 століття за правління мвамі (короля) РвабугіріJohan Pottier, Re-imagining Rwanda Conflict, Survival and Disinformation in the Late Twentieth Century, 2002, c. 13. Рвабугірі, його найближче оточення й більшість дрібних феодалів були тутсі і саме в цей період посилюється соціальне розмежування між двома групами. Також відмінності між ними стають чіткішими і поступово зменшується кількість переходів з однієї групи в іншу і кількість змішаних шлюбів. Для контролю над підлеглим населенням королівський двір встановив два види соціальних інституцій — убухаке і убуретваJohan Pottier c. 13. При убуретва власники земельних наділів повинні були відпрацювати за можливість користуватися землею, яка формально належала мвамі чи його оточенню. Це стосувалося землеробів, тобто хуту. Убухаке стосувалася власників худоби і полягала лише в незначних сезонних роботах, що значно покращувало статус простих тутсі порівняно з хуту. Також найбагатші верстви хуту могли перейти в систему убухаке і в стан тутсі. Окрім власне держави Руанда на території сучасної країни також існували два королівства хуту — Букунзі і БусозоJohan Pottier c. 15.
1907—1916 років Руанда перебувала під владою Німеччини. У 1910 країна набула сучасних кордонів. У 1916 Руанда перейшла під владу Бельгії. Обидві колоніальні адміністрації опиралися на тутсі, яких вони вважали більш розвинутим народом ніж хуту. Бельгійська адміністрація підтримала і далі розвинула існуючий феодальний лад. Також за допомогою бельгійців під владу центрального двору підпали раніше незалежні держави хуту на півночі Руанди.
1933 року колоніальна адміністрація запровадила ідентифікаційні картки, на яких кожен місцевий житель однозначно визначався як хуту, тутсі чи тва. Таким чином поділ між цими групами був офіційно оформлений.
Після Другої світової війни бельгійська адміністрація поступово відмовляється від повної підтримки тутсі та розпочинає демократизацію країни. У цей же час мвамі Мутара здійснив перерозподіл землі та скасував системи Убухаке й Убуретва. Всі ці зміни значно посилили позиції хуту.
Напередодні незалежности, у 1959-1961, відбуваються сутички між бойовиками хуту й тутсі, унаслідок яких 20 000—100 000 тутсі загинуло, а 150 000 — покинули межі країни.
На референдумі в 1960 вирішено перетворити Руанду в республіку. Першим президентом став хуту Грегуар Каїбанда. У країні поступово формується однопартійна система з домінуванням хуту. Перші роки незалежности характеризуються новими сутичками з численними жертвами.
1973 року внаслідок військового перевороту до влади прийшов Жувеналь Габ'ярімана при якому продовжилося домінування хуту.
У період загострення економічних складнощів, що збігся за часом з активізацією повстанського руху на базі тутсі, відомого як Руандійській патріотичний фронт (РПФ). З 1990 року почався процес демонізації тутсі в засобах масової інформації. Громадянська війна між РПФ і армією Уганди завершилася Арушськими угодами 1993 року, проте радикальні сили із середовища хуту їх не прийняли.
Приготування і пропаганда в ЗМІ Ідеологічним підґрунтям для геноциду стала ідеологія Сила Хуту. Її основи закладені ще до незалежності Руанди. Проте нового розвитку і широкої популярності вона набула наприкінці 80-х років, особливо після початку громадянської війни. Одним з центрів розвитку ідеології є неформальна організація Аказу, яка сформована з оточення президента Габ'ярімана та його дружини. Вони є призвідником геноциду. Основними виконавцями стали молодіжні угруповання «Інтерахамве» та «Імпузамугамбі», які активно розвивалися у 90-х роках.
Масова пропаганда в друкованих ЗМІ направлена проти тутсі та РПФ розпочалася відразу після входження повстанців на територію Руанди у жовтні 1990 року. Цей процес започаткувала газета «Кангура», яка постійно була впливовим інструментом радикальних політиків хуту. У грудні 1990 року в спеціальному виданні газети з'явилися так звані «десять заповідей хуту», одна з яких закликала припинити будь-яку пощаду у відношенні до тутсі. Згодом подібну пропаганду поширили десятки дрібніших видань. Проте, зважаючи на невисокий рівень писемності, куди більший вплив на громадську думку мало радіо. До початку громадянської війни в країні існувала лише одна радіостанція — державне Радіо Руанда. До 1992 року воно повністю поділяло проурядову лінію і виступало з пропагандою проти тутсі. У березні 1992 року повідомлення на Радіо Руанда спровокувало масові вбивства тутсі в провінції Бугесера. Згодом, після зняття з посади наглядача Фердінанда Нахімани, радіо зайняло нейтральнішу позицію. Тоді ж РПФ розпочав мовлення власної радіостанції — Радіо Мугабура. У відповідь екстремісти хуту розпочали створення радіостанції «RTLM» (Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів, ), яке вийшло в ефір у 1993 році. Серед засновників радіо багато людей наближених до Габ'ярімани і навіть декілька міністрів уряду. Очолив «RTLM» Фердінанд Нахімана. У своїх передачах «RTLM» використовувало поп-музику та інтерактивний зв'язок із слухачами, що швидко забезпечило йому широку популярність. Однак, основною метою радіостанції було поширення пропаганди проти тутсі. Одним із спонсорів «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів» та угруповання «Інтерахамве» став руандійський бізнесмен Фелісьєн Кабуга ().
Початок геноциду 6 квітня 1994 року при наближенні до Кігалі з ПЗРК збито літак, на якому летіли президент Руанди Жувеналь Габ'ярімана і президент Бурунді Сіпрієн Нтар'яміра. Літак повертався з Танзанії, де обидва президенти брали участь у міжнародній конференції. Після аварії відбулися збори вищого військового керівництва під головуванням полковника Теонеста Богосори. Серед присутніх був також і голова місії UNAMIR Ромео Даллер. Результатом зібрання стало рішення про відмову від пропозиції Богосори про перехід влади до військових, проте не була прийнята ідея про співпрацю з чинним прем'єр-міністром Агатою Увілінгіїмана.
7 квітня була вбита Прем'єр-міністр . Уранці того дня 10 бельгійських і 5 ганських миротворців ООН, що прибули до дому прем'єр-міністра, були оточені солдатами президентської гвардії Руанди. Побачивши, що миротворці, які її охороняли, роззброєні, прем'єр-міністр Увілінгіїмана з чоловіком, дітьми і декількома супровідниками намагалася сховатися на території американського посольства. Проте солдати і бойовики молодіжного відділення правлячої партії, відомого як «Інтерахамве», знайшли і вбили прем'єр-міністра, її чоловіка і ще декілька людей. Дивом уціліли лише її діти, заховані одним із співробітників ООН.
Доля бельгійських солдатів ООН, що здалися, також була вирішена бойовиками, керівництво яких вважало за необхідне нейтралізувати миротворчий контингент. Бойовики «Інтерахамве» спочатку підозрювали бельгійський контингент сил ООН в «симпатіях» до тутсі. До того ж у минулому Руанда була колонією Бельгії, і багато хто був не проти порахуватися з колишніми «колонізаторами». За свідченнями очевидців, бойовики спочатку кастрували всіх бельгійців, потім запхали відрізані статеві органи їм в рот, а після жорстоких тортур і знущань застрелили.
Літня жінка Зура Карухімбі переховувала від озброєних ополченців хуту біженців у своєму двокімнатному будинку та, можливо, в ямі на своїх полях понад 100 осіб, зокрема немовлят, які втратили матерів, а також тутсі та бурундійців і трьох європейців.
Водночас військові та поліція стратили двох можливих наступників президента. Також були страчені більшість чільних політиків опозиційних партій.
Сто днів винищення Страти тривали три місяці. У країні адміністративно добре структурованій, незважаючи на відновлення конфлікту з РПФ, накази уряду передавалися префектам, які, своєю чергою їх передавали бургомістрам, які організовували зібрання в кожному селі, щоб інформувати населення про ці інструкції за підтримки жандармів, солдат, а також духовенства. Накази також передавалися по радіо і телебаченню Тисячі пагорбів, які заохочували та керували геноцидом день за днем, година за годиною, викриваючи тутсі, ще живих у тому чи іншому місці. Вербування населення для участі у вбивствах сприялося звичаєм умуганди, колективного робочого дня, коли населення збиралося, згідно з методом, який вже застосовувався в масових вбивствах Мутари в 1990 році або Бугесери в 1992 році. Але «робота» відтепер полягала в розправі над тутсі по всій країні, а також над певними помірними гуту, відомими ворожістю до цього проєкту, яких вважали «зрадниками». Цю «роботу» очолювала міліція Інтерахамве (від Національного революційного руху розвитку, Президентської партії) та Імпумузамагамбі (з CDR, Коаліція за захист Республіки, екстремістська організація, що складалася з жорстоких осіб режиму Хаб'ярімана), іноді допомагала FAR, решта населення допомагала добровільно чи примусовоCeux qui participent aux massacres sont récompensés par la prise de possession des terres de leurs victimes, ou par le pillage de leur bien. Ceux qui refusent sont mis à l'amende, harcelés, voire menacés de mort.. Населення переважно використовувало мачете, кирки та шиповані кийки, «інструменти»HRW, FIDH, Aucun témoin ne doit survivre, Khartala, (1999), ..
Бар'єри було встановлено на всіх дорогах у Руанді, щоб зупинити втікачів, яких убивали на місці. Як правило, місцеві органи влади, іноді під тиском паралельних ієрархій, організованих префектами, під приводом безпеки тутсі, групували їх у громадських місцях, таких як стадіони, муніципальні будівлі, школи та церкви. Потім групи міліціонерів вбивали людей; їм іноді передували FAR, які починали «роботу» з відповідною зброєю, зокрема гранатами. Нарешті, будинки Тутсі систематично відвідували міліціонери, щоб дістати тих, хто ховався там, і розправитися з ними.