Гліреси

Глі́реси або гризуноподібні (Glires) — клада, яка також подається як грандряд (раніше надряд), що містить два ряди ссавців — зайцеподібні (Lagomorpha) й мишоподібні (Muriformes).

Клада Glires входить до складу надряду Euarchontoglires. Сестринським до гризуноподібних (Glires) є ряд тупаєподібних (Scandentia).

Історія класифікації Раніше зайцеподібні (Lagomorpha) й гризуни (Rodentia) були об'єднані в одну родину, потім — в один ряд. Але з часом зайцеподібних відокремили від гризунів на рівні окремих рядів. Попри спільні коріння між мишоподібними та зайцеподібними, за 70 мільйонів років ці дві групи дуже змінились і відділились одна від іншої.

Альтернативні тлумачення Від часів Лінея до середини XX ст. зайцеподібних і мишоподібних розглядали у складі ряду гліресів (Glires). У розквіт таких класифікацій ці дві групи гризуноподібних позначали як двопарнорізцевих (Duplicidentata) та однопарнорізцевих (Simplicidentata) (в Україні це відбито у зведеннях Мигуліна 1938 р. та Корнєєва 1952 р.). Надалі, насамперед у час розвитку кладистики та прикладної генетики ця схема класифікування була підтверджена й отримала назву «концепція Glires» (її альтернативами було зближення зайцеподібних та мишоподібних з різними рядами Плацентарних і визнання паралельного розвитку ознак «гризунства»).

Паралельно було показано, що рівні диференціації цих двох груп є вищими й можуть бути визнані за рядові. Відповідно до цього ранг групи Glires було піднято до рівня надряду. Окрім того, було показано, що стрибунцеві (Macroscelididae), яких раніше розглядали в межах ряду комахоїдних (Insecrivora), можуть також бути віднесені до цього надряду, проте тепер їх розглядають у складі афротерій.

Палеозоологічні дані також вказують на наявність спільних пращурів зайцеподібних і гризунів, що особливо чітко показано дослідженнями Олександра Аверьянова (ЗІН РАН) ранньоміоценових «гризуноподібних» ссавців із Центральної Азії.

Класифікація

Існує велике різноманіття класифікаційних схем і назв. Як один з компромісів може бути такий (за зведенням «Види ссавців світу», 2005): ряд зайцеподібні (Leporiformes, seu Lagomorpha) ряд мишоподібні (Muriformes, seu Rodentia s. str.) підряд вивірковиді (Sciuromorpha) підряд бобровиді (Castorimorpha) підряд мишовиді (Myomorpha, seu Myodonta) підряд шипохвостовиді (Anomaluromorpha) підряд їжатцевиді (Hystricomorpha) інфраряд гундієвиді (Ctenodactylomorphi) інфраряд «їжатцещелепні» (Hystricognathi, вкл. парворяди Caviomorpha, Phiomorpha)

Біологічна характеристика

Загальний опис Одна з найяскравіших особливостей гризуноподібних — здатність до гризіння: субстрату, деревини, захисних оболонок рослинних плодів тощо. З цим пов'язана їхня одна з головних морфологічних особливостей — розвиток потужних різців і диференціація зубного ряду на гризучу частину (різці) і жуйну частину (щічні зуби). У зв'язку з цим задні різці (3-й і часто 2-й), ікла, а також премоляри (1-2, а часто й 3-й і 4-й) «випадають» із зубного ряду, формуючи діастему.

Рослиноїдні гризуноподібні розвинули особливе пристосування для перетравлення клітковини і отримання додаткового білка: клітковина через відсутність сласних ферментів (целюлаз) не може бути перетравлена і засвоєна, у зв'язку з цим для таких гризуноподібніх характерна копрофагія. Зокрема, явище копрофагії описано для зайців, кролів, сліпаків та інших представників. У їхній кишці формуються кульки посліду, які складаються переважно із залишків рослинних тканин і збагачені мікрофлорою, яка розвивається далі у повітряному середовищі. Гризуноподібних повертаються до місць розкладання кульок і поїдають їх, таким способом отримуючи додаткове живлення. В екології це має назву зовнішнього рубця за аналогією з рубцем жуйних.

Морфологія

Гризуноподібні — зазвичай тварини невеликих розмірів. Розміри тіла коливаються від 5 сантиметрів у деяких мишівок до 130 сантиметрів у капібари. Але зазвичай не перевищують 50 см. Хвіст у гризуноподібних може бути значно довшим за тіло (наприклад, у мишівок та тушканів), а може бути й зовсім відсутній (наприклад, у морських свинок).

Форма тіла і кінцівок у гризуноподібних може досить сильно відрізнятися залежно від способу життя. Так у стрибаючих форм можуть бути сильно розвинені задні кінцівки. У риючих тіло набуває овалоподібної форми й добре розвинені кігті на передніх кінцівках. Також гризуноподібних, що планерують з дерев, і у зв'язку з цим мають бічну шкірну складку (наприклад, літяга).

Анатомія

Зуби

Головною особливістю зубів у гризуноподібних є одна пара збільшених різців, як на верхній щелепі, так і на нижній. Різці гризуноподібних постійно ростуть і сточуються. Швидкість їх росту досягає 0,8 мм на добу (у бобрів). Передня поверхня різців покрита емаллю, задня поверхня — дентином, в результаті чого різці самозаточуються при гризінні.

У гризуноподібних відсутні ікла, і різці розташовані на відстані від малих корінних зубів, яка називається діастемою. Корінні мають пласку жувальну поверхню, яка несе горбики, або петлі емалі. Різці (а у деяких видів і корінні) не мають коренів.

Зубів від 22 (зубна формула ) до 12 (зубна формула ).

Кишка У зв'язку з харчуванням грубою рослинною їжею кишка гризуноподібних досить довга. Всі гризуноподібні, крім сонеподібних, мають сліпу кишку, в якій їжа, зокрема, переробляється шляхом бродіння. Особливо сильно сліпа кишка розвинена у видів, що харчуються травою і корою дерев.

Спосіб життя Більшість гризуноподібних активні вночі або в сутінках, але багато видів активні й протягом дня. Гризуноподібні можуть жити як окремо, так і в групах, що можуть складати до 100 особин (у сліпаків). Гризуноподібні живуть у всіх життєвих просторах, включаючи повітря (літяга). Їх немає лише в Антарктиді і на деяких дрібних островах. Гризуноподібні розвинули особливу форму приймання рослинної їжі, при якому при поїданні деяких форм калу їжа двічі проходить систему травлення.

Див. також Родентологія

Література Родентологія: навч. посібник / Л. М. Бондарева, І. П. Леженіна, С. В. Лапа, Ю. В. Васильєва.– Київ: Агроосвіта, 2015.– 292 с. Родентологія сільськогосподарська: навч. посіб. / М. Г. Шкаруба, Я. М. Гадзало, С. М. Шкаруба ; за ред. М. Г. Шкаруби. — К. : Урожай, 2007. — 257, с., арк. іл. : іл., табл. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 256 (23 назви). — 1 000 пр. — ISBN 966-05-0017-3

Посилання Зиков О. Класифікація сучасних плацентарних ссавців (Eutheria): стан і проблеми // Праці Зоологічного музею Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. — 2006. — Том 4. — С. 5–20. Загороднюк І. Наукові назви рядів ссавців: від описових до уніфікованих // Вісник Львівського університету. Серія Біологічна. — 2008. — Вип. 48. — С. 33–43. Види ссавців світу

Примітки

Коментарі

Виноски