Ка́хлі (переважно в множині, однина ка́хель, ка́хля) — різновид кераміки, художньо-декоративна плитка, що використовується для личкування печей, стін осель і палаців, фонтанів тощо. Кахлі мають цінну властивість: вони накопичують тепло, поступово віддаючи його та не перегріваючи повітря в приміщенніКаміни і кахельні грубки // Наш дім. — 1998. — № 6. — С. 6..
Слово «кахель» через посередництво походить від . Майстрів, що працюють з кахлями, називають кахлярами.
Історія дослідження кахлів в Україні Вперше кахлі Поділля став досліджувати Юхим СіцінськийСицинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии // Труды Подольского историко-археологического общества. — Т.10. — Каменец-Подольск, 1904. — 643 с.. Кахлярське мистецтво Івано-Франківщини описане у праці Володимира Шухевича «Гуцульщина»Шухевич В. Гуцульщина // Матеріали до українсько-руської етнології. — Т. 4. — Львів, 1901. — 452 с.. Євгенія Спаська досліджувала кахлі ЧернігівщиниСпаська Є. Ганчарські кахлі Чернігівщини XVIII—XIX ст. / Є. Спаська. — К.: Вид. Київського краєвого сільськогосподарського музею та П. П. П. виставки, 1928. — 30 с.Спаська Є. Кахлі Чернігівщини (XVIII—XIX ст.) / Є. Спаська. — К.: Видання Укрнауки УСРР, 1927. — 24 с.. Лідія Орел вивчала кахлі ІчніОрел Лідія. Ічнянські кахлі / Л. Орел // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник [науковий збірник за минулі літа]. — Кн.1. — Київ–Опішне: Молодь–Українське Народознавство, 1993. — С. 437—443.. У післявоєнний період з'явились роботи Катерини МатейкоМатейко К. І. Народна кераміка західних областей Української РСР XIX-ХХ ст. / К. І. Матейко. — К. : Видавництво АН УРСР, 1959. — 107 с. та Лесі ДанченкоДанченко Леся. Народна кераміка Наддніпрянщини / Л. Данченко. — К.: Мистецтво, 1969. — 140 с., Пантелеймона МусієнкаМусієнко П. Н. Кераміка / П. Н. Мусієнко // Історія українського мистецтва: [в 6-ти томах]. — Т. 3 : Мистецтво другої половини XVII — першої половини XVIII ст. — К. : Вид-во АН УРСР, 1968. — С. 322-355.Мусієнко П. Н. Сидір Перепілка — видатний майстер кахлярства XVIII ст. / П. Н. Мусієнко // Народна творчість та етнографія. — 1963. — № 4. — С. 98–100.. Серед сучасних досліджень можна виділити узагальнюючу працю Олександра ТищенкаТищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII—XVIII ст.) / О. Тищенко. — К.: Либідь, 1992. — 191 с..
Патріарх української керамології Юрій Лащук розробив схему поділу теренів України на три керамічні зониЛащук Ю. П. Українська народна кераміка XIX-ХХ ст.: Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства. — Львів, 1969 // Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, Національний архів українського гончарства. — Ф. 1. — Оп.2. — Од. зб. 16/1. — С. 40-41., що є актуальним і для кахлярства.
У Львові був відомий колекціонер кахлів Петро Лінінській. У його колекції представлені практично всі періоди розвитку українського кахлю.
Різновиди кахлів
Рамочні. Безрамочні Пласкі. Коробчасті. Архітектурні. Неглазуровані. Глазуровані. Одноколірні. Багатоколірні. Килимові безрамочні Сюжетні. Безсюжетні, орнаментальні. При використанні кахель, як елемента архітектурного декору в інтер'єрах та екстер'єрах, їх розподіляють за формою та призначенням на — пласкі карнизні кутові
Історія
Кахлі відомі в Західній Європі з 8 століття, тобто з ранішнього Середньовіччя. Дешевизна матеріалу і початкова нескладність виготовлення надали їм поширення. Найбільший розквіт використання кахлів прийшовся на 15–17 і на 19–20 століття.
У післямонгольський період на Русі для облицювання печей в інтер'єрі житла почали використовувати плитку. На зворотній стороні почали робити стінки у вигляді коробки (так звана «румпа»). Це забезпечувало міцне з'єднання з кладкою печі. У такому вигляді плитка ставала кахлею. Перші горщикові кахлі використовувались у кладці печейТищенко О. Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII—XVIII ст.) / О. Тищенко. — К.: Либідь, 1992. — С. 46.
В деяких країнах використання сюжетних і орнаментальних кахлів було таким широким, що стало ознакою національної культури (азулєжу Португалії, Бразилії, кахлі Іспанії, кахлі Голландії 16–17 ст.). В інших країнах кахлі набули поширення лише в якусь добу культури чи історичний період (кахлі Московії 17 століття, кахлі Петербурга початку 18 століття) і дуже відрізнялись від попередніх використанням, зразками, технікою виконання, сюжетами чи візерунками, відсутністю культурної спадковості.
Фахівці вважають помилковою назву «кахлі» для коробчатих і архітектурних кахель з румпою на зворотній стороні, що слугує для укріплення їх у стіну. Але сучасна назва «кахлі» поширилася на всі їх різновиди попри зауваження фахівців-пуристів.
Кахлі мусульманських країн
Азулежу (кахлі) Португалії
Кахлі Португалії посіли особливе місце в мистецтві країни. Їх широко використовували в добу португальського бароко. Біло-блакитні сюжетні і орнаментальні кахлі йшли на оздоблення палаців, фонтанів, церков.
Ними викладали або панно, або навіть усю поверхню стіни, стіни кліток для сходинок, навіть стелі палацових залів і церков. В сюжетах використовували зразки західноєвропейських гравюр на релігійні та побутові теми. Картина з кахлів нагадує мозаїку або сучасні пазли, тільки в кераміці і в пишній рамі, що імітує гобеленові бордюри. Існували і чисто орнаментальні панно, схожі на килими арабських країн.
Кахлі і мистецькі стилі Довге використання кахель зумовило і їх співідношення до мистецьких стилів. Існують кахлі ранішнього і пізнього середньовіччя, доби Відродження, кахлі доби бароко, доби класицизму, доби історичних стилів 19 століття, кахлі доби сецесія (модерн) тощо. Серед відомих майстрів, що зверталися до створення кахель — Антоніо Фіделі, Михайло Врубель.
Коробчаті і архітектурні кахлі виробляють за старими і сучасними технологіями і використовують у реставраційних роботах. Сюжетні, одноколірні кахлі деяких епох давно стали предметами колекціонування приватних осіб і музеїв. У різних містах існують різноманітні колекції кахлів (орнаментальних і сюжетних) доби голландського бароко з міста Делфт, кахлів Португалії (азулежу), Італії, Білорусі тощо. Кахлі так званого петровського бароко початку 18 століття (голландські і місцевого виробництва) експонує музей Ермітаж, Петербург.
Невеличка колекція сюжетних і безсюжетних кахлів існує і в місті Києві.
Кахлі доби сецесії
Кахлярська спадщина України
Українські кахлі пройшли тривалий шлях розвитку. В пізньому середньовіччі намітилися певні регіональні особливості. Велику варіативність кахель спостерігаємо в Лісостеповій частині України. Кахлярство Полтавщини перебувало під значним впливом кахлярства Чернігівщини.
Визначними осередками виготовлення та побутування кахлів були гетьманські столиці. Найбільше археологічне зібрання кахлів козацької доби сформоване у Батурині.Виногродська Л., Ситий Ю. Батуринська кахля // Пам'ятки України: історія та культура. Науковий часопис. – 2008. – № 3. – С. 28–38.
Відомим осередком кахлярства була південно-східна частина Зіньківського повіту Полтавської губернії. До середини XIX століття теракотові кахлі тут виготовляли гончарі Глинського, Малих Будищ та Лазьків. Наприкінці XIX століття це ремесло занепало. До початку XIX століття лицьову частину кахель гончарі Опішні та оточуючих сіл прикрашали рельєфним рослинним декором, який пізніше змінився геометричним. Найуживаніші його мотиви – «хрест», малюнок «решіткою». У Лазьках виготовленням «синіх» димлених кахель займався Пилип ЯвдакМіщанин В. Північна група малих осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина XIX-ХХ століття). – Опішне: Українське Народознавство, 2006. – с. 127–129..
В XIX столітті поширюється мода на забілювання сіруватих теракотових кахель, які легко забруднювалися, що навіть виразилося у полтавському фольклорі: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч кахлі витри»Пошивайло Олесь. Гончарство Лівобережної України XIX-початку XX століть і відображення в ньому основних духовних настанов української народної свідомості. – К. : Молодь, 1991. - С. 222.. У XIX столітті подекуди починають робити зовсім гладкі кахлі, розраховуючи якраз на забілювання грубЛащук Ю. Зазн. праця, с. 130..
Досить своєрідним було мистецтво кахель Наддніпрянщини. Для кахель цього регіону характерний динамізм, рухливість зображень людей, тварин чи рослин. Щонайрізноманітнішими були кахлі Поділля. Основні центри кахлярства: Кам'янець-Подільський, Вінниця, Бар та ін. Багато архаїчних рис зберегли кахлі Прикарпаття (цьому сприяла певна ізоляція гірських поселень). Кахлярство Північно-Західної Галичини перебувало під впливом мистецтва ренесансної Європи. Про кахлярське мистецтво Закарпаття немає достатньої кількості матеріалу, однак відомо, що тут вироблялися два тип кахель: «вогневі» та обличкувальні.
У першій половині XIX століття під впливом фабричної промисловості кахлярство почало поступово занепадати. Введення системи центрального опалення зняло потребу у кахельних печах. З початку XX століття попит на кахлі різко падає. Дещо пізніше вони стають предметом суто наукового інтересуГриценко, М. М. Еволюція українських кахель: Регіональні аспекти // Мистецтвознавчі записки. — 2011. — Випуск 20. — С. 278..
Галерея
Див. також Музей керамічної плитки та сантехніки Кераміка Гобелен Кахляна піч Фаянс Порцеляна Делфта Порцеляна Керамічна плитка Церква Сан Лоренсо (Алмансил), Португалія Кахлярство Перська середньовічна кераміка
Примітки
Посилання Кахля //
Кахлі (визначення слова) Юрій Лащук. Українські кахлі IX—XIX століть. Ужгород, Госпрозрахунковий редакційно-видавничий відділ Закарпатського обласного управління по пречі, 1993. Художні кахлі XVIII ст. з Національного музею історії України Кахлі Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського Колекція кахель Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Куштан Д. П. Сюжет кахлі з пізньосередньовічного Корсуня Чергік Н. Пічні кахлі з місця Кам'янської Січі Кахлярство Полтавщини Народная керамика Румынии
Джерела С. Н., de, Oud-nederlandsche majolica en Delfts aardewerk, Amst., 1947. Филиппов А. В. Древнерусские изразцы, в. 1, М., 1938; Воронов Н. В. Русские изразцы 18 века, в сборнике: Памятники культуры, в. 2, М., 1960; Овсянников Ю. В.«Русские изразцы», М, 1968 (рос) Лащук Ю.П. Українські кахлі IX – XIX століття Петро Лининський. Повернене з небуття. Виникнення та розвиток рельєфної кахлі в Галичині. Львів 1999. 47 стор. Немцова Н. О Суздальских изразцах. ж «Наука и жизнь»,№ 4, 1989 (рос) Немцова Н. Исследование и реставрация русских изразцовых печей 17-18 вв. М. Строийиздат. 1989.(рос) Немцова Н. И. Изразец в архитектуре русского средневековья. Немцова Н.И. Русские изразцовые печи XVII—XIX веков