Скри́пка (від — «скрипіти», ) — струнний музичний смичковий інструмент. Має чотири струни, які настроюють на квінту (g, d1,a1,e2). З'явився в середині XVI століття. Музиканта, що грає на скрипці, називають скрипалем, іноді — скрипарем, скрипаком. Майстер, що виготовляє скрипки, називається скрипником.
Будова скрипки
Скрипка складається з двох основних частин: корпусу та грифа, уздовж якого натягнуті струни. Розмір повної скрипки становить 60 см, вага — 300–400 грамів.
Корпус Корпус скрипки має овальну форму з округлими виїмками з боків, що утворюють «талію» — так звані еси (за схожість з літерою С). Округлість зовнішніх контурів і ліній есів забезпечують зручність гри, зокрема у високих регістрах. Нижня і верхня площини корпусу — деки — з'єднані одна з одною смужками дерева — боками (обичайками). Деки мають опуклу форму, утворюючи «склепіння». Геометрія дек, а також їхня товщина, її розподіл у тій чи іншій мірі визначають силу і тембр звуку. Всередину корпусу вставляється душка, що передає вібрації через підставку від верхньої до нижньої деки. Без цієї маленької деталі тембр скрипки втрачає жвавість і повноту .
На силу і тембр звуку скрипки значно впливає матеріал, з якого вона виготовлена, і склад лаку. При просочуванні скрипки лаком він змінює щільність дерева. Ступінь впливу просочування на звучання скрипки невідома, оскільки залежить в основному від структури та особливостей самого дерева. Після висихання лак захищає скрипку від значних змін щільності дерева під впливом навколишнього середовища. Лак забарвлює скрипку прозорим кольором від світло-золотистого до темно-червоного або коричневого.
Нижня дека, або «донце» корпусу, робиться з клена, з двох симетричних половинок.
Верхня дека виготовляється з ялини. Має два резонаторні отвори — ефи, за формою вони нагадують латинську букву f (ще бувають «ефи», які називають — «кажани»). На обводі верхньої деки вклеєна жилка, яка запобігає розтріскуванню. На середину верхньої деки спирається підставка, на яку спираються струни, закріплені на струнотримачі (підгрифнику).
Боки (обідки, обичайка) з'єднують нижню і верхню деку, утворюючи бічну поверхню скрипки. Їх висота визначає об'єм і висоту скрипки, принципово впливаючи на тембр звуку: чим вищі боки, тим звук глухіший і м'якший, чим нижчі — тим пронизливіше звучання скрипки. Боки виготовляються, як і днище, з клена.
Душка — кругла ялинова розпірка, передає вібрації на нижню деку. Ідеальне її розміщення знаходиться експериментально, на що майстер іноді витрачає багато годин роботи.
Підгрифник, або струнотримач, слугує для кріплення струн. Виготовляється з твердої породи чорного або червоного дерева (зазвичай ебенового дерева або палісандру відповідно). З одного боку у підгрифника є петля, з іншого — чотири отвори з шліцами для кріплення струн. Принцип кріплення простий: кінець струни з ґудзиком протягується в круглий отвір, після чого вона накручується на кілочок на грифі і внаслідок натягання втискається у шліц.
Петля — петля з грубої кишкової струни або пластику. Пластикова петля є кращою, бо вона має регулятор довжини петлі. При заміні жильної петлі більшого діаметра ніж 2,2 мм на синтетичну (діаметр 2,2 мм) необхідно вклинити клин і заново просвердлити отвір діаметром 2,2 мм, інакше повштовховий тиск синтетичної струни може пошкодити дерев'яний підгрифник.
Ґудзик — закінчення дерев'яного кілочка, який вставляється в отвір у корпусі, що знаходиться з протилежного від грифа боку, служить для кріплення петлі підгрифника. Клин щільно вставляється у конічний отвір, що повністю відповідає йому розмірами і формою, інакше можливе розтріскування кілочка і деки. Навантаження на ґудзик дуже високе, приблизно 24 кг .
Підставка (кобилка) впливає на тембр інструменту. Експериментально встановлено, що навіть невеликий зсув підставки спричиняє значну зміну тембру: при зсуві до підгрифника — звук стає глухішим, від нього — пронизливішим. Підставка та поріжок підіймають струни над грифом та верхньою декою і дають можливість грати смичком на кожній струні окремо. Підставка розміщує струни одну від одної у площині на більшу відстань, ніж верхній поріжок. Заглиблення для струн у підставці натирають графітовим мастилом, у склад якого входить олія для розм'якшення дерева.
Гриф Гриф скрипки — довга планка з суцільного твердого дерева, (чорного ебенового дерева, або палісандра). З часом поверхня грифа від тертя струн стає нерівною. Нижня частина грифа приклеєна до шийки, яка переходить у кілкову коробку і закінчується головкою, яка має закрутки (завитки).
Верхній поріжок — пластинка з чорного дерева, розміщена між грифом і кілковою коробкою, з вирізами для струн. Заглиблення у поріжку натирають графітовим мастилом або графітом (графітовим олівцем) для зменшення тертя струн і продовження терміну їх служби. Отвори в поріжку розподіляють струни на однаковій відстані одна від одної.
Шийка — напівкругла деталь, яку охоплює рукою виконавець під час гри. До шийки зверху кріпиться гриф і верхній поріжок.
Кілкова коробка — частина шийки, в якій фронтально зроблений виріз, та з двох боків вставлені дві пари кілочків, за допомогою яких натягують струни. Кілочки мають форму конусних стрижнів. Кілочок повністю вставляється в конусний отвір у кілковій коробці. Вони обов'язково повинні підходити один до одного, не втискатися без обертання в коробку — невиконання цієї умови може викликати руйнування конструкції. Для тугішого або плавнішого обертання кілочки при обертанні відповідно трошки втискають або витягують з коробки, а для плавного обертання вони повинні бути змащені пастою для притирання (або крейдою і милом). Кілочки не повинні сильно виступати з кілочкової коробки. Кілочки переважно роблять з чорного дерева і часто прикрашають перламутровою або металевою (срібною, золотою) інкрустацією.
Голівка — завжди служила чимось на зразок фірмового клейма — свідоцтва про смак і майстерність творця. Деякі майстри замінювали її скульптурою — різьбленою головою лева, наприклад, як це робив Джованні Паоло Маджіні (1580—1632). Майстри XIX століття, подовжуючи грифи старовинних скрипок, прагнули вважати голівку за патентоване «свідоцтво про народження» інструмента.
Струни
Струни натягуються від підгрифника до кілочків, на які намотуються у кілковій коробочці, проходячи через підставку над поверхнею грифа та через верхній поріжок.
Скрипка має чотири струни: Перша («квінта») — верхня, настроюється на мі другої октави. Металева струна «мі» має дзвінкий, блискучий тембр. Друга — настроюється на ля першої октави. Жильна (кишкова або зі спеціального сплаву) «ля» має м'який, матовий тембр. Третя — настроюється на ре першої октави. Жильна (кишкова або з штучного волокна) «ре», обвита алюмінієвою канителлю, має м'який, матовий тембр. Четверта («басок») — нижня, настроюється на соль малої октави. Жильна, (кишкова або з штучного волокна), «соль», обвита срібною канителлю, має грубий і густий тембр.
Аксесуари і приладдя
Смичок — пружна дерев'яна тростина з фернамбукового дерева (), що має головку (носик) з одного боку, та колодку (жабку) з іншого. Дешевші смички виготовляють з буку або грабу. Між головкою і колодкою натягнуте волосся з кінського хвоста (природне), або штучне. Натяжіння регулюється за допомогою довгого гвинта.
Підборідник. Призначений для зручного притискання скрипки підборіддям музиканта. Бічне, серединне і проміжне його розміщення вибирається з ергономічних переваг скрипаля.
Місток. Призначений також для зручного розміщення скрипки на ключиці музиканта. Кріпиться до нижньої деки скрипки. Це пластина, пряма або вигнута, тверда або покрита м'яким матеріалом, дерев'яна, металева або карбонова, з кріпленнями з двох сторін. У металеву конструкцію часто ховають необхідну електроніку, наприклад, підсилювач мікрофону.
Звукознімальні пристрої. Потрібні для того, щоб перетворювати звукові коливання скрипки в електричні імпульси для запису або для посилення звуку скрипки за допомогою спеціальних пристроїв. У залежності від ролі звукознімальних пристроїв, розрізняють: акустичну скрипку — якщо роль звукознімальних пристроїв, що виконують додаткову функцію, незначна. напівакустичну скрипку — якщо роль корпусу і звукознімальних пристроїв приблизно однакова. електроскрипку — якщо елементи конструкції не мають великого впливу на звук.
Футляр для скрипки і смичка, а також різноманітних аксесуарів.
Сурдина — це невеликий дерев'яний або гумовий «гребінець» із двома-трьома «зубцями». Його насаджують зверху на підставку. Сурдина зменшує вібрацію підставки, внаслідок чого звук стає приглушеним і дуже м'яким. Сурдину переважно застосовують для виконання п'єс ліричного характеру. Найчастіше сурдини застосовуються в оркестровій та камерній музиці.
«Глушилка» — важке гумове або металеве пристосування, яке одягається на підставку за для приглушення звуку струн. Застосовується для занять вдома чи інших місцях, де гучний звук є небажаним. При використанні глушилки, інструмент практично перестає звучати і видає ледве чутні тони, достатні для сприйняття і контролю виконавцем.
Машинка — металевий пристрій, що складається з гвинтового кріплення, що вставляється в отвір підгрифника, і розміщеного з іншого боку гачка, що служить для кріплення струни. Машинка дозволяє точніше підстроювати струни, що особливо важливо для монометалевих струн, які мають малий розтяг. Для кожного розміру скрипки призначений певний розмір машинки, існують також універсальні. Переважно мають чорне, позолочене, нікельоване або хромоване покриття, а також їх комбінацію. Є моделі спеціально для жильних струн, для струни «мі». Навчатися і грати на інструменті можна і без машинок: у такому випадку кінець струни вставляється безпосередньо в отвір підгрифника. Можлива установка машинок не на всі струни для полегшення ваги підгрифника. Переважно машинка ставиться на першу струну.
Запис партії скрипки і способи гри
Партія скрипки пишеться в скрипковому ключі. Стандартний діапазон скрипки — від соль малої октави до до четвертої октави . Високі звуки важкі для виконання і застосовуються, як правило, тільки в сольній віртуозній літературі, але не в оркестрових партіях.
Ліва рука
Струни притискаються чотирма пальцями лівої руки на грифі (великий палець притримує скрипку). По струнах водять смичком, що знаходиться в правій руці скрипаля. Від притискання пальцем струна стає коротшою і генерує вищий звук. Струни, не притиснуті пальцями, називаються відкритими; гра по відкритих струнах позначається нулем, що ставиться над нотою.
Від напівпритиску струни виходять флажолети. Деякі флажолетні звуки звучать вище ніж верхня межа вказаного вище діапазону скрипки.
Розміщення пальців лівої руки називається аплікатурою. Вказівний палець руки називається першим, середній — другим, четвертий — третім, мізинець — четвертим. Позицією називається аплікатура чотирьох сусідніх пальців, що відстоять один від одного на тон або півтон. На кожній струні можна мати сім і більше позицій. Чим вища позиція, тим вона важча. На нижній двох струнах, грають переважно тільки до п'ятої позиції включно; а на вищих двох користуються вищими позиціями — від шостої до дванадцятої. Аплікатуру першої позиції можна представити такою таблицею:
IV - Четверта струна III - Третя струна II - Друга струна I - Перша струна Стрій g1 - Соль малої октави D - Ре першої октави A - Ля першої октави E2 - Мі другої октави 0 - Порожня струна g1 - Соль малої октави D - Ре першої октави A - Ля першої октави E2 - Мі другої октави 1 - Вказівний палець a1 - Ля малої октави E - Мі першої октави H - Сі першої октави F2 - Фа другої октави 2 - Середній палець h1 - Сі малої октави F - Фа першої октави C2 - До другої октави G2 - Соль другої октави 3 - Безіменний палець C - До першої октави G - Соль першої октави D2 - Ре другої октави A2 - Ля другої октави 4 - Мізинець D - Ре першої октави A - Ля першої октави E2 - Мі другої октави B2 - Сі другої октави
Права рука