Ма́рк Анто́ній (  — 1 серпня 30 р. до н. е.) — римський полководець, учасник другого тріумвірату та державний діяч.

Був сином Марка Антонія Кретіка та Юлії Цезар Антонії. Служив під командуванням Юлія Цезаря в Ґаллії; підтримав його під час громадянської війни, бувши народним трибуном. 44 року до н. е. він разом із Цезарем став консулом. Після вбивства Цезаря (15 березня 44 р. до н. е.) він 43 р. до н. е. утворив разом з Октавіаном Августом та Марком Емілієм Лепідом так званий 2-й тріумвірат, який став початком кінця Римської республіки. Плутарх писав, що ці троє «поділили владу над світом між собою так само легко, як ніби то був сімейний спадок». Під владою Марка Антонія опинилася східна частина імперії. У своїх східних походах він зустрів царицю Єгипту Клеопатру VII і став її коханцем. Після довгої політичної боротьби, в ході якої Октавіан Август поступово збирав у своїх руках всю владу, він у серпні 30 р. до н. е. вдерся до Єгипту. Програвши йому битву при Акції, Марк Антоній 1 серпня 30 р. до н. е. наклав на себе руки. Декілька днів по тому те саме зробила і Клеопатра.

Біографія

Ранні біографічні відомості Онук Марка Антонія Старшого, який був відомим оратором, консулом, пізніше цензором. Він боровся з морськими розбійниками, які розташувались поблизу берегів Кілікії в Малій Азії, де і установив нову римську провінцію. В роки ворогування Гая Марія і Корнелія Сулли дід Антонія підтримував Суллу і був вбитий за розпорядженням Марія"Мировая история. Школьная энциклопедия. Древний мир в 2 кн. Кн. 1 А-К"Москва. ОЛМА-ПРЕСС Образование.2003.. Син Марка Антонія Критського, претора 74 р. до н. е. і Юлії Цезаріус (Plut.Ant. 1-2). Той не вирізнився ні у державній, ні у воєнній сферах. Йому прийшлось продовжити справу батька і воювати проти кіпрських піратів, але він зазнав поразки (саме таким чином і отримав прізвисько «Критський»). «Энциклопедический Словарь» Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона, С-Петербург,1890-1907..

Молодість Юність Антонія припала на порівняно спокійний для Римської республіки час. В цей час масштабні військові кампанії велись дуже далеко від столиці, і вельможна молодь замість військової служби проводила час в Римі. Молоді нобілі прагнули до свободи самовираження: наприклад, Цезар дуже легко підперізував туніку і носив рукава з бахромою. Антоній же відростив бороду і, наслідуючи свого міфічного предка Геракла, підперізував туніку біля стегон, до пояса прикріплював довгий меч і вкривався важким військовим плащем. Великий вплив на Антонія мав Гай Скрибоній Куріон (син Гая Скрибонія Куріона, консула в 76 р. до н. е.) За словами Плутарха, саме через нього Антоній захопився випивкою та жінками. Ця сумнівна дружба згодом стала джерелом для великої кількості пліток. Цицерон стверджує, що Куріон-старший під тиском сина і з допомогою Марка Туллія, що виступив посередником, виплатив частину боргів Марка Антонія, але при цьому заборонив сину бачитися з ним.

Замолоду Марк Антоній вів достатньо розгульний спосіб життя. Наприкінці 60-х років до н. е. Антоній близько зійшовся з відомим демагогом Публієм Клодієм Пульхром, улюбленцем радикально налаштованої міської бідноти. Втім, незабаром їхні шляхи розійшлись. Цицерон вважає причиною розриву роман Марка з дружиною Клодія ФульвієюHuzar E. Mark Antony: A Biography. — Minneapolis: University of Minnesota Press, 1978. — P. 26 Попри благородне походження, вже в молодості репутація Антонія була начисто підірвана, і родичі не змогли домовитися про шлюб з дівчиною з вельможної сім'ї. В результаті, першою дружиною Марка стала Фадія, донька багатого вільновідпущеника (раба, що отримав свободу) Квінта Фадія Галла. Втім, подробиць цього шлюбу збереглося дуже мало — до 44 р. до н. е. вона, найімовірніше, померла. Шлюб з донькою вільновідпущеного вважався мезальянсом, і частіше за все причиною для таких стосунків були гроші. Зрештою, через кредиторів і власні борги Марк Антоній був змушений покинути Рим і подався в Грецію, де почав навчатися у філософів. В 57-55 рр. командував кіннотою у війську Габінія в Сирії, активно підтримував сходження Птолемея Августа на єгипетський престол (Plut. Ant. 3; Joseph. AJ XIV 84, 86,92; BJ I 162,165,171-172)

Політична діяльність У 54 році до н. е. Марк Антоній прибув в Галлію до Цезаря і за допомоги останнього отримав в 51 році квестуру (посада по управлінню фінансами). На цій посаді він протримався до 50 р., а потім повернувся до Риму."Універсальна науково-популярна онлайн-енциклопедія «Кругосвет», р. История и Общество, Антоний, Марк.. По прибуттю до Риму був обраний в колегію авгурів, отримавши перемогу над Л. Доміцієм Агенобарбом.(Cic. Fam. VIII 14, 1; Caes. BG VIII 50, 1-3). У Римі Марк Антоній застав критичну ситуацію, коли сенат різними способами намагався усунути Цезаря від командування військами. Антоній виступив на захист інтересів Цезаря проти сенату і Помпея.(50 р. До н. е.) У цей час Антоній був обраний на посаду народного трибуна, яка мала ключове значення за рахунок права вето на рішення будь-яких посадових осіб.ancientrome.ru, ст. Марк Антоний (83—30 гг. до н. э.),2005—2015 гг. О. В. Любимова Таким чином, коли в сенаті було ухвалено рішення про складання Цезарем своїх обов'язків, з погрозою оголошення останнього ворогом держави, Антоній використав це право вето і наклав його на це рішення(початок січня 49 р. до н. е.). Тоді консул Лентул на вимогу Катона вигнав Антонія з засідання сенату. Антоній, переодягнувшись у раба, втік до Цезаря разом з Квінтом Кассієм з Риму. Саме це вигнання народних трибунів з сенату і дало Цезарю привід оголосити війну.

Під час диктатури Цезаря Антоній провів реформу з відновлення прав дітей проскрибованих і поверненню осіб, засуджених по закону Помпея 52 року до н. е. До 45 року до н. е., коли Цезар воював з помпеянцями, в Римі, залишеному без магістратів, командував Марк Антоній(magister equitum).«Древний Рим. 1000-летняя биография», А.Буровский, Яуза, 2013 . Весною 48 р. він доставив морем потрібне Цезарю підкріплення в Епір; брав участь в облозі Діррахія; командував лівим крилом війська Цезаря при Фарсалі.«История Древнего мира. От истоков Цивилизации до падения Рима», Сьюзен Бауэр — 2007,пер. на рос. В.Гончарова, Н.Тартаковський, AST Publishers, 2014. Після перемоги забрав частину армії з собою назад в Італію. Незабаром Антоній одружився з Фульвією, вдовою Клодія.

Після повернення Цезаря в Рим їхні стосунки стали натягнутими у зв'язку з поведінкою Антонія за відсутності диктатора в Римі. Але досить скоро Антоній повернув своє колишнє становище і незабаром отримав посаду консула на 44 рік. На цій посаді він провів дві постанови на честь Цезаря: про перейменування місяця квінтілія (сучасного липня) в «Julius» і про посвяту Цезарю п'ятого дня Римських ігор. Обійняв посаду фламіна обожественного Цезаря; увійшов у відновлену Цезарем жрецьку колегію луперків. Під час свят Луперкалій запропонував Цезарю царську корону, але той, побачивши реакцію народу, відхилив пропозицію.«Краткий словарь мифологии и древностей» / М. Корш. — Санкт-Петербург: Издание А. С. Суворина, 1894, 48 ст.

Смерть Цезаря, діяльність Антонія Серед сенатської олігархії було доволі багато ворогів влади Цезаря. Саме вони організували змову проти диктатора, внаслідок чого 15 березня 44 року до н. е. Цезар був вбитий.«Всеобщая история», Ольга Дмитриева, Александр Маныкин, Сергей Новиков. Москва, ООО "Филологическое общество «Слово», 2010. У сенаті Антоній виступив проти пропозиції підтримати змовників і оголосити їх визволителями, а Цезаря — тираном. Він порадив відправити Брута і Кассія, які очолювали змову, управляти віддаленими провінціями. Під час поховання Цезаря Антоній виголосив промову, яка спровокувала бунт народних мас проти змовників. Внаслідок цього вбивці Цезаря втекли з Риму, а його прибічники згуртувалися навколо Антонія. В умовах соціальної нестабільності, викликаної усуненням диктатора, Марк Антоній і сенатори пішли на взаємний компроміс. Цезар не був оголошений тираном, його розпорядження не відмінялись, але при цьому його вбивцям було гарантоване життя. Народу було оголошено, що диктатура відміняється назавжди. Того часу Антоній зумів заволодіти архівом Цезаря та державною казною.

Початок боротьби за владу У заповіті Цезар всиновив і оголосив своїм спадкоємцем внучатого племінника Гая Октавія, якому в той час було 18 років. Юнак прийняв ім'я Гая Юлія Цезаря Октавіана і після смерті Цезаря прибув до Риму та почав вимагати свій спадок. Антоній відмовився виконувати заповіт Цезаря, і Октавіан демонстративно пішов на зближення з сенатом й оголосив себе прибічником Республіки. Незадовго після цього сенат оголосив Антонію війну. 43 року до н. е. при місті Мутині в Галлії відбулося зіткнення, в якому зійшлись один проти одного колишні легіони Цезаря. Війська Антонія програли. Сенатори ж після цього не відповіли на вимоги Октавіана, але він повернув армію на Рим і заволодів ним. Під час цих подій Марк Антоній пішов на зближення з Емілієм Лепідом. Тоді Октавіан пішов з ними на контакт, відірвавшись від сенату. Наприкінці 43 р. до н. е. вони уклали договір, який отримав назву «другий тріумвірат»(43-36 рр до н.н.)

Другий тріумвірат «Зібрання [на якому уклали договір] тривало три дні, ухвалені на ньому рішення виявились епохальними. Три лідери прийшли до згоди, за якою партія Цезаря могла виступити єдиним фронтом проти спільного ворога, при цьому ніхто із них не повинен був діяти заради особистої вигоди і всі три лідери були рівні. Октавіан повинен був одружитись на прийомній доньці Антонія, Клодії, щоби зміцнити союз. Аби урівняти їхній статус, Октавіан повинен був зняти з себе консульські зобов'язання і передати їх Вентідію до закінчення терміну; за законом повинен був бути обраний новий магістрат — тріумвірат з метою реорганізації держави; він буде володіти консульською владою, а членами нового комітету будуть Октавіан, Антоній і Лепід. Насправді це була потрійна диктатура з тією особливістю, що їй надавався законний статус і встановлювалась вона на 5 років. Комітет тріумвірів висував звичайних магістратів на кожен рік. Ці звичайні магістрати призначалися для управління Італією та іншими володіннями Риму, розподілені між трьома тріумвірами. Лепід отримав Іспанію і південну частину Галлії — Провінція або Прованс. Антоній управляв Галлією — Цизальпійською і Трансальпійською, а Октавіану дісталась Африка, Сардинія і Сицилія. Східні провінції, які не були в руках цезаріанців, не розподілялися. Ціль такого поділу — кожному надати річний дохід, щоб уникнути суперечок….Далі було вирішено, що на початку наступного року консулами оберуть Лепіда і Планка; Лепід залишається в Римі і відповідає за справи в Італії, а керівництво Іспанією доручає своєму помічнику. Він збирався залишити собі три легіони, а інші сім були поділені між Октавіаном(3) і Антонієм(4).» «Август. Первый император Рима», Бейкер Дж. — М.: ЗАО Центрполиграф, 200 Гл5

Отже, кожен з тріумвірів отримував проконсульську посаду на 5 років і право обрання магістратів. Також вони розділили між собою західні провінції імперії.

Антоній і Октавіан вирушили на війну з Брутом і Кассієм (в 42 році до н. е. Антоній і Октавіан у двох битвах розгромили вбивць Цезаря: спочатку Гая Кассія Лонгіна, потім Марка Юнія Брута Сиципіона), а Лепід отримав посаду консула на 42 рік до н. е. і повинен був залишатися в Римі.

Тріумвіри визначили 18 міст, землі яких призначались для поділу між солдатами, і склали проскрипційні списки своїх політичних противників, які присуджувалися до покарання конфіскації майна. Влада тріумвірів до 38 р. була оформлена законом плебейського трибуна Тітія (Liv.Per.120; Vell. II 66, 1; Suet. Aug. 27, 1; App.BC IV 2-7; Dio XLVI 54-56; XLVII 2-6)