Тамбора () — діючий стратовулкан, також відомий як шаруватий вулкан, на індонезійському острові Сумбава, що входить до пасма Малих Зондських островів Малайського архіпелагу. Сумбава знаходиться в місці, де океанічна кора занурюється в мантію. Таким чином, під вулканом Тамбора знаходиться активна зона субдукції. Це сприяло зростанню вулкана так, що в минулому його висота досягала 4300 м , що робило його одним із найвищих піків Малайського архіпелагу. Величезна магматична камера всередині вулкана заповнювалася протягом тривалого часу, поки вулканічна діяльність не досягла піку у вигляді колосального за своєю силою виверження у квітні 1815 року .
Виверження 1815 досягло 7 балів за шкалою VEI, що можна порівняти з гігантським виверженням вулкана Таупо, яке сталося приблизно 180 року н. е. Оцінюючи обсяг викинутого матеріалу у 150–180 км³, виверження Тамбори 1815 року стало найбільшим вулканічним виверженням в історії людства . Вибух вулкана було чутно на острові Суматра, розташованому за 2 тис. км на північний захід від Тамбори. Вулканічний попіл випадав навіть на таких віддалених островах, як Калімантан, Сулавесі, Ява, Молуккі. Число загиблих досягло 71 тис. осіб (найбільша кількість загиблих від виверження вулкана за всю історію людства), з котрих 11–12 тис. загинули безпосередньо від прямого впливу виверження, інші померли від голоду і хвороб, оскільки еруптивні випадання зруйнували сільське господарство у місцевому регіоні. Часто наведене число у 92 тис. загиблих, як вважають, є завищеним . Окрім того, внаслідок виверження була знищена культура жителів острова Сумбава та вимерла тамборська мова — можливо, найзахідніша з відомих папуаських мов .
Виверження породило глобальні кліматичні відхилення, включаючи таке явище, як «вулканічна зима»: 1816 став відомим як «Рік без літа» через небувало низькі температури, які встановилися в Європі та Північній Америці. Надзвичайний холод призвів до катастрофічного неврожаю. Весною 1817 року ціни на зерно зросли вдесятеро, а серед населення вибухнув голод. Десятки тисяч європейців, котрі до того ж досі страждали від руйнувань Наполеонівських воєн, емігрували до Америк.
2004 року, під час розкопок на Сумбаві, команда археологів виявила залишки розвиненої культури, що загинула внаслідок виверження 1815 року, будучи похованою під триметровою товщею пірокластичних відкладень. Місце розкопок отримало назву Східних Помпеїв, оскільки розкопані артефакти збереглися у тому самому становищі, що вони займали 1815 року.
У серпні 2011 року рівень загрози вулкана підвищили з І рівня (нормальний рівень небезпеки) до ІІ (підвищений) унаслідок посилення вулканічної діяльності. У кальдері зареєстровано землетруси та димові викиди . У вересні 2011 року рівень загрози знову було піднято, чим досягнув III рівня (існує ймовірність виверження) .
Географічне положення
Вулкан Тамбора знаходиться на острові Сумбава, що входить до складу Малих Зондських островів. Ці острови утворюють Зондську Дугу, групу островів вулканічного походження, що становлять південний ланцюг Малайського архіпелагу . Тамбора утворює півострів, відомий як півострів Санґар (). Він досягає 86 км завдовжки і 36 км завширшки й омивається з півдня затокою Салех (), а з півночі — морем Флорес. У гирлі затоки Салех є острівець, який називається Мойо ().
Тамбора цікавить не тільки сейсмологів і вулканологів, які стежать за діяльністю вулкана, але й археологів і біологів. Вулкан також приваблює туристів як об'єкт для пішохідного туризму та спостережень за дикою природою . Два найближчих до вулкана міста — Біма () і Домпу (). Також навколо вулкана розташовано кілька сіл: Санґар () на схід від Тамбори, Доро Петі () та Песанґрахан () на північний захід, і Чалабай () на захід.
Існує два маршрути сходження на вулкан, за допомогою котрих можна досягти кальдери. Перший маршрут починається від села Доро Мбоха (), розташованого на південний схід від гори. Цей маршрут проходить асфальтованою дорогою через плантації кеш'ю і закінчується в південній частині кальдери на висоті 1950 м над рівнем моря . Це місце, як правило, використовується як базовий табір для спостереження за вулканічною активністю, бо дістатися до кальдери цим маршрутом можна лишень за годину. Другий маршрут починається від села Панчасіла (), на північний захід від Тамбори. Використовуючи другий маршрут, до кальдери можна дістатися виключно пішки.
Геологічна історія
Утворення Тамбора знаходиться за 340 км на північ від Яванської влоговини і за 180–190 км над північною частиною активної зони субдукції. Острів Сумбава, як із півночі, так і з півдня оточений океанічної корою . Швидкість збіжності двох плит становить 7,8 см/рік . Вулкан Тамбора, за оцінками, здійнявся приблизно 57 тисяч років тому. Конус вулкана складений з безлічі затверділих шарів лави, тефри і вулканічного попелу, вивергнутих з величезної магматичної камери протягом багатьох тисяч років.
За даними геологічної розвідки, до 1815 року Тамбора мав форму типового стратовулкана з високим симетричним вулканічним конусом й одним осереднім кратером . Поперечник основи вулкана становив 60 км. Величний кратер часто виливав лаву, що каскадом сходила вниз крутим схилом вулкана.
Після виверження 1815 року околиці вулкана виявилися покриті шарами застиглої лави і пірокластичного матеріалу завтовшки кілька метрів. Також виникло принаймні двадцять дочірніх і паразитичних конусів. Деякі з них мають власні назви: Тахе (діаметром 877 м), Моло (602 м), Кубах (1648 м) тощо. Більшість цих паразитичних конусів виливали базальтову лаву.
Історія вивержень Радіовуглецевий розбір дозволив встановити дати трьох вивержень Тамбори, що передували виверженню 1815 року. Потужність цих вивержень є невідомою . Оціночно вони сталися 3910±200 року до н. е., 3050 р. до н. е. та 740±150 року н. е. Усі вони були вибуховими виверженнями осереднього кратера зі збіжними виверженню 1815 року рисами, за винятком відсутності пірокластичних потоків.
1812 року Тамбора став дуже активним, ця дієвість тривала до квітня 1815, доки не досягла свого максимуму у вигляді грандіозного виверження, яке досягло потужності в 7 балів за шкалою вулканічних вивержень. Вулкан викинув близько 150–180 км³ тефри. Це було питомим для стратовулканів вибуховим виверженням осереднього кратера, що спричинило обвалення кальдери та виникнення пірокластичних потоків і цунамі. Вулканічна активність тривала і після виверження, затихнувши лише в липні 1815 року. Наступний максимум діяльності вулкана припав на серпень 1819 року, коли відбулася серія з декількох невеликих вивержень (не більше 2 балів за VEI), — ці виверження вулканологи вважають залишковими наслідками головного виверження. Близько 1880±30 роки всередині кальдери вулкана відбулося ще одне виверження (2 бали за шкалою VEI). Воно породило невеликі лавові потоки, що утворили екструзивні лавові куполи. Крім того, виверження створило невеликий паразитичний конус усередині кальдери .
Вулкан Тамбора понині діє. Малі лавові куполи і потоки утворювалися всередині кальдери вулкана протягом усього XIX і XX століть. Останнє вибухове виверження вулкана зазначено 1967 року. Виверження невибухового типу (VEI = 0) відбуваються в кальдері значно частіше.
Виверження 1815 року
Хронологія виверження
Катастрофічне виверження квітня 1815 року припало на час тимчасової окупації Нідерландської Ост-Індії — нинішньої Індонезії — Великою Британією: британці зайняли цю місцевість 1811 року, прагнучи запобігти її захопленню наполеонівською Францією, що підкорила тоді Нідерланди. У зв'язку з цим найважливішими джерелами відомостей про виверження та його наслідки є доповіді і спогади співробітників британської колоніальної адміністрації та, насамперед, її керівника Томаса Стемфорда Рафлза С. Рафлз, 1830: Memoir of the life and public services of Sir Thomas Stamford Raffles, F.R.S. &c., particularly in the government of Java 1811—1816, and of Bencoolen and its dependencies 1817—1824: with details of the commerce and resources of the eastern archipelago, and selections from his correspondence. London: John Murray, cited by Oppenheimer (2003)..
До 1815 року Тамбора кілька століть перебував у недіючому стані, внаслідок поступового остигання гідратної магми в закупореній магматичній коморі. На глибинах від 1,5–4,5 км відбувалася кристалізація магми, через що надлишковий тиск усередині комори зростав, сягаючи 4–5 кбар, температура коливалася від 700 до 850 °C.
1812 року земля в районі вулкана почала видавати гомін, а над ним самим з'явилася темна хмара .
5 квітня 1815 року після сильного вибуху, громовий звук якого було чутно навіть на Молуккських островах, за 1400 км від вулкана, почалося виверження Тамбори. Вранці 6 квітня вулканічний попіл почав випадати у східній частині острова Ява. 10 квітня звуки вибухів усередині вулкана посилилися — їх приймали за гарматні постріли навіть на острові Суматра (на відстані 2600 км від Тамбори).
Приблизно о 19 годині 10 квітня виверження посилилося. Три стовпи полум'я, що піднімалися над вулканом, об'єдналися. Весь вулкан перетворився на текучі маси «рідкого вогню». Приблизно о 20 годині почалося випадання пемзи діаметром до 20 см. У наступні дві години посилилося випадання попелу. Гарячі пірокластичні потоки каскадно спускалися з гори до моря з усіх боків півострова, де знаходиться вулкан, знищуючи села Сумбави. Гучні вибухи вулкана було чутно до вечора 11 квітня. Попелова завіса поширилася до Західної Яви і Південного Сулавесі. Дощі, змішані з вулканічним попелом, тривали до 17 квітня
Перші вибухи було чутно на цьому острові ввечері 5 квітня, їх було чутно в усіх селищах і тривали вони з перервами до наступного дня. Шум усюди прийняли за віддалені гарматні постріли, так що війська виступили з Джок'якарти, вважаючи, що на сусідню посаду скоєно напад, а вздовж узбережжя було направлено човни в пошуках судна, яке можливо терпить лихо.
Виверження, за оцінками, досягало 7 балів за шкалою вулканічних вивержень . Внаслідок виверження виділилося вчетверо більше енергії, ніж під час виверження вулкана Кракатау 1883 року, а це означає, що енергія Тамбори була рівнозначна вибуху 800 мегатонн тротилу. За оцінками, було викинуто 150—180 км вулканічного матеріалу загальною масою 1,4×1014 кг. Це виверження утворило величезну кальдеру в 6–7 км поперечником та глибиною 600–700 м. Перед вибухом вулкан Тамбора досягав висоти 4300 м, що робило його одним із найвищих піків Малайського архіпелагу. Після вибуху висота вулкана зменшилась до 2700–2800 м .
Виверження Тамбори стало найбільшим виверженням вулкана, що спостерігалося за всю відому історію людства (див. таблицю I). Вибух вулкана було чути 2600 км від нього, а попіл випав щонайменше за 1300 км від Тамбори. Окрішна темрява протягом двох-трьох днів стояла навіть за 600 км від вулкана. Пірокластичні потоки поширилися принаймні на 20 км від вершини Тамбори. Внаслідок виверження на острови Індонезії обрушилися чотириметрові хвилі цунамі.
Місцеві наслідки
Під час моєї подорожі до західної частини острова, я проїхав через майже все Домпо і через значну частину Біма. Жахливі умови, через які кількість жителів значно скоротилася, шокують. Останки трупів, що лежали на узбіччі дороги, майже повністю спорожнілі села і зруйновані будинки, уцілілі люди розсіялися в пошуках харчу.
…Після виверження, жорстока діарея, яка забрала велику кількість життів, поширилася в Біма, Домпо і Санґірі. Місцеві жителі вважають, що вона була викликана питною водою, перемішаною з попелом; коні теж помирають у великій кількості зі схожими симптомами.