Тепловозобудува́ння або теплотягобудування — галузь важкого машинобудування, яка замінила паротягообудування (його припинено в Україні 1957), будує, силові вози-двигуни для залізничного транспорту. У більшій кількості тепловози в Україні почали випускати з 1947 на Харківському заводі транспортного машинобудування ім. В. Малишева, з 1957 — на Луганському тепловозобудівному заводі ім. Жовтневої революції; 1965 паротяги становили лише 15 % всього українського залізничного парку. Обидва заводи продукували низку серій теплотягів потужністю 2 000 і 6 000 кінських сил. Найкращими є теплотяги М-62 (2000 кінських сил) та 2 Т 340—002, які в значній кількості йдуть на експорт. Тепловоз 2ТЕ-40 має офіційну марку «Україна». Продукція тепловозобудування в Україні: 1950—125, 1960 — 1 142, 1975—1309; на Луганському зав. працює бл. 14000, на Харківському — бл. 8 000 робітників. Продукція України становила бл. 95 % усієї продукції тепловозобудування в СРСР; значну частину її експортували за межі СРСР: у 1969—1973 Луганський завод експортував понад пол. своєї продукції, зокрема до інших соц. країн, включно з Північною Кореєю.
Тепловозобудівна галузь потребує значної кількості металу і розміщується в районах металургійних баз.
Література