Хвороба Альцгеймера, також сенільна деменція Альцгеймерівського типу — один із різновидів деменції, який уражає близько 6 % (одного з 16) людей віком понад 65 років. Названа на честь німецького психіатра і невролога Алоїза Альцгеймера.

Існують різновиди цієї хвороби, які також уражають людей молодшого віку. Пошкоджується «сіра речовина» головного мозку, що призводить до втрати пам'яті й прогресуючого слабоумства. Це порушення мозкових процесів, не фізичних функцій. Воно зумовлене накопиченням β-амілоїду (продукту розпаду білка, попередника амілоїду — Amyloid Precursor Protein або скорочено APP), здатного до утворення волоконних структур (fibrils). Науковці, які займаються вивченням цієї хвороби, поділилися на два табори: одні відстоюють важливу роль тау-білка (tau protein), а інші — β-амілоїду (Аβ) і його різновидів (Аβ42, Аβ40, олігомерних форм обох різновидів, а також їх N-термінальних модифікацій) у розвитку і перебігу хвороби.

Історія дослідження Лікарі і філософи Стародавньої Греції і Риму пов'язували старість з ослабленням розуму, однак тільки 1901 року німецький психіатр Алоїз Альцгеймер виявив випадок хвороби, яку згодом назвали його ім'ям. Аналіз захворювання п'ятидесятирічної Августи Д. він опублікував вперше 1906 року вже після смерті пацієнткиAuguste D.: * * *.

Впродовж наступних п'яти років у медичній літературі з'явилося ще одинадцять схожих описів, причому автори деяких з них вже використовували термін «хвороба Альцгеймера». Еміль Крепелін став першим, хто назвав хворобу Альцгеймера самостійним захворюванням. 1910 року він виділив її як підтип сенільної деменції у восьмому виданні свого підручника з психіатрії, давши їй паралельну назву «пресенільна деменція».

Діагноз хвороби Альцгеймера впродовж більшої частини XX століття ставили лише відносно молодим пацієнтам, у яких перші симптоми деменції з'явилися у віці від 45 до 65 років. Термінологія змінилася після проведеної 1977 року конференції з хвороби Альцгеймера, учасники якої прийшли до висновку, що клінічні і патологічні прояви пресенільної і сенільної деменцій практично ідентичні, хоча і не виключили існування етіологічних відмінностей. Поступово діагноз стали ставити незалежно від віку, хоча якийсь час для опису хвороби в осіб старше 65 років все ще використовували термін «сенільна деменція Альцгеймерского типу» (SDAT), залишаючи «класичний» діагноз хвороби Альцгеймера для більш молодих. У підсумку термін «хвороба Альцгеймера» формально прийняли в медичну номенклатуру як назву захворювання, яке діагностується незалежно від віку, при наявності відповідних симптомів, що розвиваються характерним чином і супроводжуються появою типових нейропатологічних ознак.

У 2022 році розслідування журналу «Science» показало, що з 2006 року так звана амілоїдна гіпотеза (стверджує про зв'язок між симптомами хвороби та накопиченням β-амілоїдів у тканинах мозку) мала фальшиві докази і через це великі кошти, виділені на розробку ліків, було змарновано. Водночас частина дослідників наполягає, що в цілому гіпотеза все ще життєздатна.

У 2024 році вчені з Університету Північної Кароліни в Чапел-Гілл розробили платформу доставки ліків на основі амілоїдних волокон. Ці волокна розкручуються та вивільняють ліки при певній температурі, що робить їх перспективними для лікування нейродегенеративних захворювань, таких як хвороба Альцгеймера. Дослідники вивчили пептид бета-амілоїду-42, який утворює амілоїдні бляшки в мозку людей з хворобою Альцгеймера. Вони синтезували його варіації та визначили, як контролювати формування та скручування цих молекул. Здатність амілоїдних структур розкручуватися та деградувати може допомогти видалити бляшки при нейродегенеративних захворюваннях. Напрямок скручування амілоїдних фібрил пов'язано з різними станами прогресування захворювання. Використовуючи спектроскопічні та мікроскопічні методи, дослідники вивчили взаємодію пептидів та їх характеристики. Вони встановили, що N-кінцевий домен пептиду визначає форму амілоїдної структури, а C-кінцевий домен — напрямок її скручування. Вчені розробили пептиди, які можуть перемикатися між ліво- та правостороннім скручуванням у відповідь на зміну температури. Ця інверсія скручування робить матеріал сприйнятливим до деградації природними білками, що робить його перспективним для доставки ліків.

Епідеміологія

+Захворюваністьосіб віком понад 65 років Вік, років Захворюваність(нові випадки) на тисячу людино-роківBermejo-Pareja F, Benito-León J, Vega S, Medrano MJ, Román GC (January 2008). «Incidence and subtypes of dementia in three elderly populations of central Spain». Journal of the Neurological Sciences. 264 (1–2): 63–72. doi:10.1016/j.jns.2007.07.021. PMID 17727890. 65-69 3 70-74 6 75-79 9 80-84 23 85-89 40 90-   69

Два основні показники, що використовуються в епідеміологічних дослідженнях — захворюваність та поширеність захворювання. Захворюваність відображає число нових випадків на одиницю людино-часу (зазвичай кількість нових випадків на тисячу людей за рік), а хворобливість говорить про загальну кількість уражених хворобою в популяції на конкретний момент часу.

Когортні лонгітюдні дослідження (в ході яких спочатку здорова популяція відстежується впродовж багатьох років) свідчать про захворюваність на рівні 10-15 нових випадків на тисячу людей за рік для всіх типів деменції і 5-8 випадків для хвороби Альцгеймера, що становить приблизно половину від загального числа щорічних діагнозів. Похилий вік — головний фактор ризику, що відображається в статистиці. На кожні п'ять років після 65-річного віку показник ризику збільшується приблизно вдвічі, виростаючи від 3 випадків в 65 років до 69 випадків до 95 років. Існують і статеві відмінності — жінки частіше хворіють на хворобу Альцгеймера, особливо після 85 років.

Поширеність хвороби в популяції залежить від різних факторів, у тому числі від захворюваності та смертності. Оскільки захворюваність зростає з віком, необхідно неодмінно враховувати середній вік населення у досліджуваній місцевості. У США станом на 2000 рік близько 1,6 % населення, як в цілому, так і в групі 65-74 років, мали хворобу Альцгеймера. У групі 75-84 років цей показник становив уже 19 %, а серед громадян, чий вік перевищив 84 роки, поширеність хвороби становила 42 % 2000 U.S. estimates: * * . У менш розвинених країнах поширеність хвороби нижча . За даними ВООЗ, 2005 року деменцією страждали 0,379 % світового населення, а прогноз на 2015 рік досягає значення 0,441 % і ще більший відсоток населення 0,556 % може бути уражених хворобою до 2030 року.

Інше дослідження свідчить про те, що 2006 року поширеність хвороби у світі становила 0,40 % (розкид 0.17-0.89 %, абсолютна кількість — 26 600 тисяч осіб з розкидом 11.4-59.4 млн.) і передбачає, що пайовий показник зросте втричі, а от абсолютна кількість хворих — вчетверо до 2050 року2006 prevalence estimate: * * .

Стадії розвитку захворювання

Розвиток хвороби поділяють на чотири стадії з прогресуючою картиною когнітивних і функціональних порушень.

Предеменція

Перші симптоми часто плутають з проявами старіння або реакцією на стрес. Найбільш ранні когнітивні труднощі виявляються у деяких людей при детальному за вісім років до встановлення діагнозуPreclinical: * * * . Ці початкові симптоми можуть позначатися на виконанні найскладніших . Найпомітніші розлади короткочасної пам'яті, що виявляються в ускладненні при спробі згадати недавно завчені факти і в нездатності засвоїти нову інформацію. Малопомітні проблеми виконавчих функцій: зосередженості, планування, когнітивної гнучкості і абстрактного мислення, порушення семантичної пам'яті (пам'ять про значення слів, про взаємовідносини концепцій), також можуть бути симптомом ранніх стадій хвороби Альцгеймера.

На цій стадії може відзначатися апатія, яка залишається найстійкішим симптомом протягом всього захворювання. Також поширеними є депресивні симптоми, дратівливість і зниження уваги до незначних ускладнень пам'яті. Доклінічну стадію називають «» (МКП, ), але ведуться суперечки про те, чи використовувати останню назву для позначення першої стадії хвороби Альцгеймера або виділити в окрему діагностичну одиницю. МКП може бути разом з багатьма симптомами, коли втрата пам'яті є переважаючим симптомом, тоді кажуть про «амнестичну МКП», яка здебільшого розглядається як продромальний період хвороби Альцгеймера.

Рання деменція

Прогресуюче зниження пам'яті і агнозія при хворобі Альцгеймера рано чи пізно ведуть діагноз до підтвердження. У невеликої кількості пацієнтів при цьому на перший план виступають не розлади пам'яті, а порушення мови, виконавчих функцій, сприйняття або рухові порушення (апраксія). Хвороба по-різному відбивається на різних аспектах пам'яті. Старі спогади про власне життя (епізодична пам'ять), давно завчені факти (семантична пам'ять), імпліцитна пам'ять (неусвідомлена «пам'ять тіла» про послідовність дій, наприклад, про те, як використовувати столові прилади) у меншій мірі схильні до розладу в порівнянні з новими фактами або спогадами.

Порушення мови загалом характеризується збіднінням словникового запасу і зниженою побіжністю мови, що в цілому послаблює здатність до словесного та письмового вираження думок. На цій стадії хвороби людина зазвичай здатна адекватно оперувати простими поняттями при мовному спілкуванні. При малюванні, письмі, надяганні одягу та інших задачах з використанням дрібної моторики, людина може здаватися незграбною через певні проблеми з координацією і плануванням рухів. У міру розвитку хвороби людина найчастіше цілком здатна виконувати багато завдань незалежно, проте їй можуть знадобитися допомога або догляд при спробі провести маніпуляції, що вимагають особливих когнітивних зусиль.

Помірна деменція Здатність до незалежних дій знижується через прогресуюче погіршення стану. Розлади мови стають очевидними, тому що з втратою доступу до словникового запасу людина все частіше підбирає неправильні слова на заміну забутим (парафраз). Також відбувається втрата навичок читання та письма. З часом все більше порушується координація рухів при виконанні складних послідовностей рухів, що знижує здатність людини справлятися з більшістю повсякденних завдань. На цьому етапі посилюються проблеми з пам'яттю, і хворий може не впізнавати близьких родичів. Тепер довготривала пам'ять також порушується і відхилення у поведінці стають помітнішими. Звичайними є такі нейропсихіатричні прояви як блукання, вечірнє загострення () , дратівливість і емоційна лабільність, що виявляється в плачі, спонтанній агресії або в спротиві догляду. Синдром помилкової ідентифікації та інші симптоми марення розвиваються приблизно у 30 % пацієнтівNeuropsychiatric symptoms: * * *. У родичів хворого і осіб, що його доглядають, ці прояви породжують стрес, який може бути пом'якшений переміщенням пацієнта з-під домашнього догляду в стаціонарний заклад.

Тяжка деменція

На останній стадії хвороби Альцгеймера пацієнт повністю залежить від сторонньої допомоги. Володіння мовою скорочується до використання одиничних фраз і навіть окремих слів, і в підсумку мовлення повністю втрачається. Незважаючи на втрату вербальних навичок, пацієнти часто здатні розуміти і відповідати взаємністю на емоційні звертання до них. Хоча на цьому етапі все ще можуть бути прояви агресії, набагато частіше стан хворого характеризується апатією і виснаженням, і з якогось моменту він не в стані здійснити навіть найпростішу дію без зовнішньої допомоги. Хворий втрачає м'язову масу, пересувається насилу і на певному етапі виявляється не в силах залишити ліжко, а потім і самостійно харчуватися. Смерть зазвичай настає внаслідок стороннього чинника, такого як пролежнева виразка або пневмонія, а не з вини власне хвороби Альцгеймера.

Патогенез

Нейрологічні ураження

Хвороба характеризується втратою нейронів і синаптичних зв'язків у корі головного мозку та певних субкортикальних областях. Загибель клітин призводить до вираженої атрофії уражених ділянок, зокрема до дегенерації скроневих і тім'яної часток, ділянок фронтальної кори та поясної звивини.