Кири́лиця — це абеткова система письма в країнах Східної Європи, Північної і Центральної Азії. Одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу алфавітів слов'янських мов та десятків різних мов світу. Базується на ранній кирилиці, розробленій в IX столітті в Першому Болгарському царстві, в Преславській літературній школі. Використовується в багатьох слов'янських мовах Південно-Східної і Східної Європи, Північної Євразії, а також неслов'янських мовах, що зазнали впливу російської. Станом на 2011 близько 252 мільйонів осіб в Євразії послуговуються кирилицею як національним алфавітом, з яких половина мешкає в Росії.
Кирилиця походить від грецького уніціального письма, розбавленого додатковими знаками глаголиці й деякими лігатурами. Ці додаткові літери використовувалися в старій церковнослов'янській мові й були відсутні в грецькій. Абетку названо на честь візантійських святих Кирила і Мефодія, яким традиція приписує винахід глаголиці. Ймовірно, розробником кирилиці були їхні учні-болгари, зокрема Климент Охридський.
1 січня 2007 р., після приєднання Болгарії до Європейського Союзу, кирилиця стала третім офіційним алфавітом ЄС, після латини і грецького письма.
Історія Впровадження християнства значно прискорило розвиток писемності й літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з міста Фесалоніки (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початку XI ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до IX ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.
Найдавнішою з нині відомих датованою кириличною пам'яткою є напис 931 року в скельному монастирі біля села Крепча в Болгарії. Найдавніші пергаментні кириличні рукописи — Савина книга (Савине Євангеліє) кінця 10 або початку XI ст., Супрасльський збірник XI ст. (обидва збереглися і відкриті на територіях, що входили до складу Київської Русі) та Енинський апостол XI ст., знайдений у Болгарії. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056—1057 років. Кирилиця протягом X—XII ст. вживалася рівнобіжно з глаголицею, яку поступово витісняла. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер. Існує думка, що кирилиця прийшла до Київської Русі з Болгарії разом із старослов'янськими богослужними книгами після офіційного прийняття християнства у 988 році. Однак кириличний напис, що зберігся на корчазі з могили поблизу села Гньоздова на Смоленщині (Росія), датують першою половиною або третьою чвертю 10 ст.Напис на корчазі X ст. // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. — Житомир: Полісся, 2015. — С. 25. Впевненіше датуються золоті та срібні монети Великого київського князя Володимира з кириличними текстами, карбовані, очевидно, з кінця 10 ст.
У писемності східних і південних слов'ян змінювалася форма літер кирилиці, змінювалися склад літер та їхнє звукове значення. Зміни графіки були пов'язані з розвитком слов'янських мов та внутрішньомовними процесами.
У 12 столітті в давньоруських рукописах виходять з ужитку такі літери, як йотований юс і юс великий, їх заміняють відповідно «Ꙗ», Ѧ або «ю», «оу». Літера юс малий поступово набула значення ['а] з попередньою м'якістю або поєднання ja. У рукописах 13 століття помітне опущення літер ь, ь, що пов'язане з заміною літер «ь» на «о» та «ь» на «е». У деяких рукописах, починаючи з 12 століття, літера Ѣ пишеться замість літери «е» (південно-західні, або галицько-волинські джерела). У низці давньоруських рукописів зустрічається заміна літери «ц» на «ч» (новгородські рукописи з 11 століття), заміна «с» на «ш», «з» на «ж» (псковські рукописи). У 14-15 століттях з'являються рукописи з заміною літер ѣ — і та ѣ — і.
У болгарських рукописах 12-13 століття спостерігається заміна юсів, великого і малого, йотовані юси виходять з ужитку; можлива заміна літер Ѣ — Ꙗ, ь — ь. У цей же період зафіксовані так звані одноерові джерела, в яких вживається або «ь», або «ь». Можливою була заміна літер «ь» та юс великий. Літера Ѫ існувала в болгарській абетці до 1945 року. Поступово виходять з ужитку літери йотованих голосних в положенні після голосних (моа, добраа), часто змішуються літери и — в.
У ранніх сербських рукописах відбувається втрата літер, що позначали носові голосні, виходить з ужитку літера «ь», а літера «ь» часто подвоюється. З 14 століття спостерігається заміна ъ — ь на літеру «а».
Протягом історії кирилиці мінявся тип письма. Першим з'явився устав. З 14 ст. поширився напівустав. Поява напівуставу була зумовлена прискоренням процесу писання, оскільки потреба в книгах та інших текстах збільшувалася. Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення наприкінці 14 ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив — сучасне ручне письмо з пов'язаними літерами. В 14 ст. з'явилася і орнаментальна в'язь у заголовках. Півуставне письмо лягло в основу кириличних друкарських шрифтів. У Росії у 1708 р. був створений близький до нинішнього гражданський шрифт, яким мали писатися і друкуватися світські тексти. Накреслення літер стало спрощеним і наближеним до стилю латинського шрифту. Елементи такого шрифту в східнослов'янських друках з'явилися раніше (в Україні 1591 року в «Граматиці доброглаголиваго еллино-словенского язика»).
Кирилицею у давнину користувалися усі православні слов'яни, а також румуни й молдовани. Із запровадженням додаткових літер і діакритичних знаків до літер кирилиці на позначення специфічних звуків на слов'яно-кириличній графічній основі ґрунтуються і нинішні системи письма українців, білорусів, росіян, болгар, македонців, сербів, чорногорців, а також (через російську) абетки багатьох народів колишнього СРСР і монгольська абетка. Населення сучасної Румунії користувалося кирилицею та слов'янською орфографією в 14-17 століттях. У 19 столітті — Румуни, а в 1932—1939 роках та з 1989 року і молдовани перейшли на латиницю. Спроби (в тому числі силоміць) запровадити замість кирилиці латиницю на західноукраїнських землях (у Галичині в 19 ст., у Закарпатті — на початку 20 ст.) були відкинуті (див: Азбучна війна).
2 жовтня 2020 парламент Болгарії оголосив кирилицю болгарською абеткою.Парламент Болгарії оголосив кирилицю болгарською абеткою . eurointegration.com.ua. 2 жовтня 2020,
Рання кирилиця
Кирилиця була створена для церковно-слов'янської мови. Замінила глаголицю, яка використовувалася раніше. Містила декілька невикористовуваних сьогодні літер. Склад первісної кириличної абетки невідомий. «Класична» старослов'янська кирилиця з 43 літер, ймовірно, містить також і пізніші літери (ы, оу, йотовані). Кирилиця включає грецький алфавіт, але деякі суто грецькі літери (ксі, псі, фіта, іжиця) стоять не на своєму початковому місці, а винесені в кінець. Деякі літери кирилиці, що відсутні в грецькому алфавіті, за обрисами близькі до глаголичних. Ц та Ш зовні схожі на деякі літери давніх алфавітів (арамейське письмо, ефіопське письмо, коптське письмо, єврейське письмо, брахмі). Однозначно визначити джерело запозичення наразі дуже складно. Б за обрисами схожа на В, Щ на Ш. Принципи створення диграф у кирилиці (Ы з ЪІ, ОУ, йотовані літери) загалом наслідують глаголичні.
Літери кирилиці використовуються для запису чисел за грецькою системою (кирилична система числення). Замість пари зовсім архаїчних знаків — сампі та стигма, — що не входять навіть до класичного грецького алфавіту з 24 літер, пристосовані інші слов'янські літери — Ц (900) і S (6) ; згодом і третій такий знак, коппа, спочатку використовувався в кирилиці для позначення 90, але його заступила літера Ч. Деякі літери, що відсутні в грецькому алфавіті (наприклад, Б, Ж), не мають числового значення. Це відрізняє кирилицю від глаголиці, де числові значення не відповідали грецьким і ці літери не пропускалися.
Літери кирилиці мають власні назви, за різними загальним слов'янським іменам, які з них починаються, або прямо запозичені з грецької (ксі, псі); етимологія деяких назв спірна. Так само, судячи з давніх абецедаріїв, називалися й літери глаголиці. Ось список основних знаків кирилиці:
ЛітераНапис-анняЧисловезначенняЧитання (київський ізвод)НазваА1 /а/ азБ /б/ бу́киВ2 /в/ ві́диГ3 /г/ глаго́льД4 /д/ добро́Є5 /е, йе/ єстьЖ /ж/ живі́теЅ6 /з/ дзіло́Ꙁ, З7 /з/ земля́И8 /и, йи, й/ і́же (вісімкове)І, Ї10 /и/ і (десяткове)К20 /к/ ка́коЛ30 /л/ лю́диМ40 /м/ мислі́теН50 /н/ нашО70 /о/ онП80 /п/ поко́йР100 /р/ рциС200 /с/ сло́воТ300 /т/ тве́рдоѸ, ѹ(400) /у/ унику́, укФ500 /ф (хв)/ фертХ600 /х/ хірѠ800 /о/ оме́гаЦ900 /ц/ циЧ90 /ч/ червШ /ш/ шаЩ /шч/ щаЪ /–, и, о/йорЫ /и/ йори́Ь /е/, м'якість приголосних, окрім шиплячих
і губнихїрѢ /йі, 'і, і/ ятьЮ /йу, 'у, у/ юꙖ /йа, 'а/ а йотованеѤ /йе, 'е/ е йотованеѦ(900) /йа, 'а, а/ малий юсѪ /у/ великий юсѨ /йа/ юс малий йотованийѬ /йу/ юс великий йотованийѮ60/кс/ ксиѰ700/пс/ псиѲ9 /фт/, /ф (хв)/ або /т/ фти́таѴ, Ѷ400/в, и/и́жицяҀ(90)ко́ппа
Походження літер