Дада Уме Іді Амін (, 17 травня 1928, можливо, 1925 або 1930 — 16 серпня 2003) — президент Уганди в 1971–1979 роках, творець одного з найжорстокіших авторитарних режимів в Африці; генерал, а пізніше фельдмаршал угандійської армії. Правління Аміна відзначилося виявами екстремістського націоналізму та трайбалізму. Згідно з підрахунками, які здійснено після скинення Аміна, жертвами його репресій стали 500 000 (з 19 000 000) громадян Уганди, не менше ніж 2000 осіб він убив власноруч.«Idi Amin », The Guardian, 18 серпня 2003
Повний титул Аміна на посту президента виглядав так: «Його Світлість Довічний Президент, Фельдмаршал Аль-Хаджі Доктор Іді Амін, VC, DSO, MC, Володар усіх звірів на землі та риб у морі, Завойовник Британської Імперії в Африці загалом та в Уганді зокрема» ().«Biography: Idi Amin Dada » (About.com)
Ранні роки Точні дата й місце народження Іді Аміна невідомі. Найчастіше біографічні джерела повідомляють як дату його народження 1 січня 1925 або 17 травня 1928, а місця народження — Кампалу або Кобоко. В принципі, ані сам Амін, ані його сім'я не пам'ятали точних відомостей про обставини його народження. За угандійським дослідником Фредеріком Гуведекко, при народженні Аміну було дано ім'я Іді Аво-Онго Ангу Амін. Уже в перший тиждень життя Іді Амін важив майже п'ять кілограмів, а в зрілому віці досягав ваги 110 кілограмів за зросту 1,92 м.
Батьки Аміна походили з племен каква й лугбара. Мати майбутнього диктатора, Асса Аатте (1904—1970), згідно з офіційними джерелами, була медсестрою, проте самі угандійці стверджують, що вона була однією з найвпливовіших чаклунок країни, що лікувала багатьох представників племінної знаті лугбара. Батько Аміна Андре Ньябіре (1889—1976), спочатку католик, 1910 року перейшов у іслам. Хоча батько розійшовся з матір'ю та дитиною невдовзі після народження Аміна, останній з власної волі прийняв іслам в шістнадцятирічному віці. В 1941 році протягом короткого часу Іді Амін відвідував мусульманську школу в Бомбо, де вивчав Коран. Судячи зі спогадів майбутніх братів по зброї Аміна, ця обставина не завадила йому залишитися неписьменним до кінця 1950-х років.
Армійська кар'єра Практично не отримавши початкової освіти та змінивши декілька видів діяльності, 1946 року Іді Амін, що до цього продавав солодощі біля казарм, вирушив служити до британської армії, де спочатку займав посаду помічника кухаря в стрілецькій дивізії. З 1947 як рядовий 21-ї дивізії королівських африканських стрільців відбував службу в Кенії (за офіційними угандійськими відомостями, Амін ще в ході Другої світової війни брав участь у бойових діях на території Бірми, одначе дослідники Амінової біографії вважають цей факт за породження пропагандиWhy Didn't Amin Rot and Die in Jail? , Strategy Page, August 20, 2003). В 1949 Амінову дивізію було переведено в Сомалі для боротьби з повстанцями шіфта. Після початку антиколоніального повстання в Кенії Амін з 1952 року боровся проти лідерів очолюваних Джомо Кеніатою повстанців «Мау-мау».
Саме в армії з'явилося прізвисько Аміна — «дада», тобто «сестра». Хоча Гуведекко вважає, що приросток «Дада» прийняв ще батько Іді Аміна«Rejected then taken in by dad; a timeline », The Monitor, 1 березня 2004, але частіше походження цього прізвиська пояснюється тим, що в поясненнях офіцерам, які систематично знаходили в наметі рядового Аміна жінок, сам Амін називав їх своїми «сестрами» («дада янгу» мовою суахілі). Невдовзі після цього його товариші по службі стали називати всіх жінок, що проходили повз казарми, "Аміновими сестрами ".
Разом з тим, у боях з повстанцями Амін демонстрував надзвичайну мужність, жорстокість (збереглися численні свідчення, що Амін скоїв жорстокі злодіяння щодо повстанців) та холоднокровність, що забезпечили йому сходження службовими східцями). В 1948 році він стає капралом 4-го батальйону Королівських африканських стрільців, а в 1952 — сержантом. 1953 року після успішної операції з ліквідації генерала кенійських повстанців він отримав чин ефенді — найвищий доступний для чорношкірого службовця британської армії того часу. В 1961, за рік до того, як його країна дістала незалежність, Амін був серед перших двох угандійців, яких підвищили до звання лейтенанта. Першим завданням лейтенанта Аміна було знезброїти кочовиків із танзанійської народності туркана та населення Уганди, котре ворогувало з ними за право володіти худобою. Часто стверджувано, що при цьому він активно вдавався до погроз кастрації чоловічого населення в разі якщо ті відмовляться скласти списи. В цей період Іді Амін приділяв надзвичайно багато часу спортові та підтримці фізичної сили. В 1951–1960 він був чемпіоном серед боксерів-важковаговиків Уганди, а також ставав переможцем змагань із плавання.
Після того, як 1962 року Уганда стала незалежна, Іді Амін зблизився з Мілтоном Оботе, першим прем'єр-міністром країни. Разом вони навіть ходили коло контрабанди золота, слонової кістки та кави з Демократичної Республіки Конго. За свої «заслуги» Аміна було підвищено до звання майора. Президент Уганди (що був одночасно кабакою, тобто королем, племені буганда) Мутеса II розкрив махінації свого очільника уряду. Бугандійці повстали, щоби підтримати президента та усунути з посади корумпованого прем'єра. У відповідь Оботе за повної підтримки Аміна застосував армію проти населення, розпустив уряд, призупинив дію конституції, арештував п'ятьох міністрів та проголосив себе президентом, відіславши Мутесу у вигнання до Лондона.
Заколот У результаті державного заколоту, що його здійснив Оботе, Амін 1966 року став генералом і командувачем армії Уганди. Отримавши такі повноваження, він став набирати в армію лояльних до нього мусульман з племен каква, лугбара та інших, що населяли прилеглі до суданського кордону округи на західному березі Нілу, а також нубійців- переселенців із Судану.Nantulya Paul, Exclusion, Identity and Armed Conflict: A Historical Survey of the Politics of Confrontation in Uganda with Specific Reference to the Independence Era , (2001) Konrad Adenauer Stiftung Знаючи, що Оботе найближчого часу збирається арештувати його за розкрадання скарбниці,Про Іді Аміна на сайті «Диктатор місяця» Амін розпочав активні дії. В той час, коли Оботе перебував у Сингапурі на саміті Британської Співдружності націй, 25 січня 1971 року Амін захопив усю повноту влади в результаті чергового державного заколоту.
Перші кроки Аміна на посту нового президента були покликані привернути до себе як населення країни, так і чужоземні держави. Амін декретом № 1 від 2 лютого 1971 відновив дію конституції та оголосив себе президентом і найвищим головнокомандувачем Уганди; було розпущено секретну поліцію, з в'язниць було звільнено всіх політв'язнів, а тіло першого президента Уганди Мутеси, якого скинуто за безпосередньої участі Аміна, повернено з Великої Британії й урочисто перепоховано. Навіть британське міністерство закордонних справ не знайшло більш підходящої характеристики для нового одноосібного керівника Уганди, як «…хороший футболіст».Bryan Appleyard, The Sunday Times, A wolf in sheep's clothing, January 07, 2007. Retrieved Jan. 27, 2007. Цікавий факт, що всіх членів Амінового уряду було нагороджено військовими званнями та особистими автомобілями «Мерседес». В 1975 році Амін у мирний час сам собі надав звання маршала, а 1976 року проголосив себе довічним президентом Уганди.
Із самого початку Амін сподівався на підтримку з боку Заходу і його було тепло прийнято у Великій Британії. Тому першу його закордонну подорож було здійснено з метою отримати кредити та фінансову допомогу від Ізраїля, одначе місцеве керівництво поставилося до пропозицій президента-мусульманина з підозрою й відмовило в кредитуванні угандійської економіки. В результаті, Амін розірвав дипломатичні стосунки з цією країною й вирушив по допомогу до Лівії. Муаммар Каддафі, що підтримував антиімперіалистичні рухи в усьому світі, дійшов висновку, що Іді Амін також щирий у своєму прагненні визволитися від чужоземної залежності. Уганда стала однією з найближчих союзників Лівії, а відповідно, й отримувачем військової та гуманітарної допомоги з Радянського Союзу. Від СРСР Амін вимагав, передусім, постачання озброєнь. В 1975 р. в кенійському порту Момбаса було арештовано радянський вантаж зброї, що призначався для угандійського режиму. Сполучені Штати Америки закрили своє посольство в країні 1973 року, а Велика Британія — 1976.
Терор Попри пропаганду «реформ», насправді Амін готував масовий терор. Потайки він організував ескадрони смерті, першими жертвами котрих стали 70 офіцерів, що виступили проти Аміна під час заколоту. Голову одного з них, керівника штабу Сулеймана Хуссейна, Амін потім зберігав у своєму холодильнику як трофей. До травня 1971 року диктатор за допомогою своїх ескадронів смерті вчинив розправу практично над усім найвищим армійським командним складом, винищивши більш ніж 10 000 людей (серед них виявилися і двоє європейців — журналістка й викладач суспільних наук). З кожним роком страти та вбивства ставалися чимраз частіше й щоразу масовіші. Солдати не встигали копати могили, тому тіла просто скидали в Ніл або згодовували крокодилам. Декілька разів влада змушена була тимчасово зупиняти гідроелектростанцію в Джінджі, бо тіла вбитих застрягали у водовідбірних трубах. Трупи вбитих, котрі дуже нечасто надавалися до розпізнання або які виловлювано біля греблі на водоспаді Оуен, неподалік від Джінджі, мали сліди щонайнеймовірнішого насильства. Опубліковано багато фотографій жертв амінівського режиму.
Найжорстокіші репресивні заходи було спрямовано проти ненависної Амінові інтелігенції та племен, що серед них нараховувано найбільшу кількість прибічників скинутого Оботе, який 1972 року намагався відновити себе як керівника Уганди шляхом наступу з боку танзанійського кордону. Амін відповів бомбардуваннями танзанійських міст і поселень та етнічними чищеннями в армії, що призвели до ліквідації більшої частини кадрового складу з племен аколі та ланго. Незабаром переслідування поширилося й на цивільне населення Уганди. В міру росту атмосфери страху в країні в діях президента проглядалося щоразу більше параноїдальних схильностей, і він став панічно боятися можливого заколоту з боку власних міністрів. Готель «Ніл» дістав сумну славу завдяки гучним політичним убивствам Амінових опонентів, багато з яких чинив особисто диктатор Уганди.
Амін провадив жорстокий терор на основі своїх власних декретів № 5 і 8. Перший із них було видано в березні 1971 року. Він надавав військовикам право затримати будь-яку людину, яку звинуватили в «порушенні порядку». Для боротьби з інакодумством Іді Амін організував власну службу безпеки — Бюро державних розслідувань, що цілком контролював диктатор. Ця організація не тільки миттєво викорінювала будь-яку опозицію, але й вела нагляд за більшістю міського населення. Більше того, для поповнення бюджету БДР Амін винайшов один з найбільш аморальних і нелюдських способів отримання грошей, що відомі в практиці авторитарних режимів, — працівники БДР з особистого заохочення президента мали право арештовувати та вбивати випадкових людей. Сім'я незаконно вбитого повинна була виплатити гроші за повернення тіла небіжчика. Через те, що культ предків поширений у всій Уганді, родичі частіше за все змушені були платити вбивцям померлого за можливість його поховати.
Уже протягом першого року перебування Аміна на посту президента невміле керівництво угандійською економікою призвело до економічного колапсу, що став причиною банкрутства країни. Національний банк Уганди перестав обмежувати кількість друкованої валюти, й вона геть знецінилася. Рівень життя в Уганді, й без того один із найнижчих в Африці, опустився до рекордних позначок. У цей час Амін далі жив у палаці мільйонера, що емігрував, і користувався його багатим автопарком. Диктатору Уганди знадобилися цілі соціальні та етнічні групи, які можна було звинуватити в економічній кризі.