Колхіда — старогрецька назва Західної Грузії (Егрисі). Вперше про нього згадують у середині I тисячоліття до н. е. грецькі автори Піндар і Есхіл, воно також фігурує в міфі про золоте руно.
В 6 столітті до н. е. виникли грецькі колонії Фасіс і Діоскуріада. В 6—2 століттях Колхидське царство. Офіційна грузинська історіографія вважає, що населення Колхиди середини I тис. до н. е. було високорозвиненим, поліси були засновані не греками, а місцевим населенням, а грецький вплив обмежений винятково імпортом.
Назва Висувається гіпотеза, що назва Колхіда походить від урартського імені «Кулха»O, Lordkipanidze. (1991). Archeology in Georgia, Weinheim, 110. У середині VIII століття до н.е. Сардурі II, цар Урарту, записав свою перемогу над Кулхою на стелі; проте точне місцезнаходження Кулхи є суперечливим. Деякі вчені стверджують, що назва Кулха спочатку стосувалась землі на захід від сучасної ГрузіїM. Salvini, Geschichte und Kultur der Urartäer (Darmstadt, 1995) 70fBremmer, J. N. (2007). "The Myth of the Golden Fleece". Journal of Ancient Near Eastern Religions, 6, 9–38. Інші стверджують, що Кулха могла бути розташована на півдні, поблизу сучасного Гьоле у ТуреччиніKemalettin Köroğlu. "The Northward Expansion of the Kingdom of Urartu and the Historical Geography of the Land of Qulha." Aralık 2000, Cilt LXIV – Sayı 241. Також припускають, хоча грецьке слово «Колхіда» етимологічно походить від урартського імені Кулха, греки могли застосовувати цю назву до іншого регіону (та/або культур), ніж попередні урартці. Подальша плутанина полягає в можливих відмінностях у використанні греками назви Колхіда в політичному та міфологічному сенсахLevan Gordzeiani. "Some Remarks on Qulḫa." Over the Mountains and Far Away: Studies in Near Eastern history and archaeology presented to Mirjo Salvini on the occasion of his 80th birthday. eds. Pavel S. Avetisyan, Roberto Dan and Yervand H. Grekyan. Archaeopress Archaeology. 2019. p. 242.
Найдавніші згадки про назву Колхіди можна знайти у грецького поета VIII ст. до н.е. Евмела КоринфськогоLordkipanidzé Otar, Mikéladzé Teimouraz. La Colchide aux VIIe-Ve siècles. Sources écrites antiques et archéologie. In: Le Pont-Euxin vu par les Grecs : sources écrites et archéologie. Symposium de Vani (Colchide), septembre-octobre 1987. Besançon : Université de Franche-Comté, 1990. pp. 167-187. Давньогрецька назва «Колхіда» (Κολχίς) вперше використовується для опису географічної області у творах Есхіла та Піндара. Раніше автори згадують про народ «колхідян» (Κολχίδα)Herodotus. "Herodotus, The Histories, book 1, chapter 2, section 2". perseus.tufts.eduApollonius of Rhodes (2006). Apollonius Rhodius: the Argonautica. Harvard University Press. pp. II.417. ISBN 0-674-99001-3.
Географія Згідно з більшістю джерел класичної епохи, Колхіда межувала на південному заході з Понтом, на заході — з Чорним морем, аж до річки Коракс. На півночі від неї простягався Великий Кавказ, за яким була Сарматія. На сході вона межувала з Іберійським царством та Месхетським хребетом. Південь Колхіди межував з Вірменією. Західний протяжність країни розглядається різними авторами по-різному: Страбон вважає, що Колхіда починається в Трабзоні, тоді як Птолемей, навпаки, розширює Понт до річки РіоніMelikishvili, Giorgi. Essays on the History of Georgia, Vol. I. Tbilisi: Sabchota Sakartvelo, 1970, p. 345..
Хоча деякі античні автори вважають Діоскурій крайньою північною точкою поселення колхів (в етнічному сенсі), проте вони вважають її точкою, розташованою на території неколхидських племен (геніохів, санігів). Втім в пізнішу епоху назва «колхи» була органічно пов'язана з назвою «лази», а візантійські джерела вважали північну межу поширення народу останніх десь між Фасісом та ДіоскуріємGiorgi Melikishvili, History of ancient Georgia. P. 64Anchabadze, Zurab Vianorovich. History and culture of ancient Abkhazia. Moscow -1964. P. 132.
Головна річка була відома як Фасіс (нині Ріоні) і, на думку деяких авторів, була південним кордоном Колхіди, але більш ймовірно, що вона протікала через середину цієї країни з Кавказу на захід до Евксинського ПОнту, і річки Антики або Аттицити (тепер річка Кубань). Головними містами були Діоскуріас або Діоскуріс (за часів римлян — Севастополіс, нині Сухумі) на узбережжі Евксину, Сарапана (нині Шорапані), Фасіс (нині Поті), Пітіус (нині Піцунда), Апсарос (нині Гоніо), Суріум (нині Вані), Археополіс (нині Нокалакеві), Махейресіс і Цита або Кутатісіум або Айя (нині Кутаїсі), традиційне місце народження МедеїAbashidze, Zaza; Bakhtadze, Mikheil; Janelidze, Otar. Georgia and the Georgians. Tbilisi, 2013, pp. 44–46.
У фізичній географії Колхіда зазвичай визначається як територія на схід від узбережжя Чорного моря, обмежена з півночі південно-західними схилами Великого Кавказу, з півдня — північними схилами Малого Кавказу в Грузії та Східними Чорноморськими (Караденізськими) горами в Туреччині, а зі сходу — Ліхським хребтом, що з'єднує Великий і Малий Кавказ. Центральна частина регіону — це Колхідська рівнина, що простягається між Сухумі та Кобулеті; більша її частина лежить на висоті нижче 20 м над рівнем моря. Окраїнні частини регіону — це гори Великого та Малого Кавказу та Ліхський хребет. Її територія здебільшого відповідає тому, що зараз є західною частиною Грузії, і охоплює сучасні грузинські провінції Самегрело, Імеретія, Гурія, Аджарія, Абхазія, Сванетія, Рача; сучасні провінції Різе, Трабзон та Артвін Туреччини; та сучасні райони Сочі та Туапсе в РосіїMorritt, Robert D. Stones that Speak. Cambridge Scholars, 2017. ISBN 9781443821766. P. 140.
Історія
У давнину східний Причорномор'я був батьківщиною добре розвиненої культури бронзової доби, відомої як колхідська культура (з 2700 р. до н. е. до 700 р. до н. е.), спорідненої із сусідньою кобанською культурою, що виникла ближче до середньої бронзової доби. Принаймні в деяких частинах Колхіди процес урбанізації, здається, був добре розвинуто до кінця II тис. до н.е.Erb-Satullo, Nathaniel L.; Gilmour, Brian J. J.; Khakhutaishvili, Nana (2014-09-01). "Late Bronze and Early Iron Age copper smelting technologies in the South Caucasus: the view from ancient Colchis c. 1500–600BC". Journal of Archaeological Science. 49: 147–159
Колхи оселилися на Кавказі в середній бронзовій добіDavid Marshal Lang, The Georgians (1965), р. 59. Вважається, що велике об'єднання колхських племен на узбережжі Чорного моря відбулося в XIII столітті до н.е., утворивши власну протодержаву. Це підтверджують археологічні матеріали, знайдені на території сучасної Західної Грузії та південно-східного узбережжя Чорного моря. Можливо період колхського племінного союзу також знайшла відображення в давньогрецьких легендах та версіях походу аргонавтівDavid Braund, Georgia in Antiquity: A History of Colchis and Transcaucasian Iberia, 550 BC-AD 562 (1994). Столиця цього протоцарства згадується як Ільдамуса, яке розташовувалося в басейні Чорохі на південно-східному узбережжі Чорного моря. Вплив поширювався на територію східного узбережжя Чорного моря. Колхська держава постійно воювала з царствами Діаоха та Урарту. Періодом могутності царства вважається VIII століття до н.е., коли Колхіда приєднала північні регіони Урарту, але втратила кілька областей, зокрема місто Ільдамуса в 1100 році до н.е. Згодом було завойовано кіммерійцями та скіфами в 730–720 роках до нашої ери. Після цих спустошливих походів кіммерійців та скіфів Колхська царство розпалося, існувало кілька політичних одиниць, які об'єднувалися лише проти спільного ворога.
Частина колхських племен оселилася в південно-східному Причорномор'ї, в районі сучасного Трабзона, тоді як центр політики змістився на північ, на територію сучасної західної Грузії, де в VII-VI століттях до н.е. утворилося Колхідське царство на чолі так званної Першої династії, засновником якої ймовірно був Менертთეზელიშვილი, ს. „მსოფლიოს სამეფო დინასტიები, გენეალოგიური ცხრილები“. გამომცემლობა „საქართველოს მაცნე“, ISBN GRPPENNR 99928, VERLAGSNR: 28 99928-28-00-5. თბილისი, 1998. გვ. 83, 84.
У VI ст. до н.е. племена, що мешкали в південній Колхіді (макрони, москі та марри), були включені до складу Ахеменідської імперії та утворили XIX сатрапіюRayfield, Donald (2012). Edge of Empires : A History of Georgia. Reaktion Books, p. 18-19, тоді як північні колхські племена підкорилися «добровільно» та повинні були надсилати до двору Ахеменідів 100 дівчат та 100 хлопчиків кожні 5 роківRayfield 2012, p. 19. За іншою версією Колхідське царство (чи колхський союз племен) мало такий самий статус як Кілікійське царство в періший період панування Ахеменідів: при статусі сатрапії фактично було залежною державою під зверхністю АхеменідівTsetskhladze, Gocha R. (2021). "The Northern Black Sea". In Jacobs, Bruno; Rollinger, Robert (eds.). A companion to the Achaemenid Persian Empire. John Wiley & Sons, Inc, p. 540. В цей період відчувається значний культурний перський вплив на колхів, що відбулося у тогочасній архітектуріВоронов Ю. В. Колхида в железном веке // Научные труды : в 7 т. Т. 1. Сухум, 2006. C. 99.
У 400 році до н.е., невдовзі після того, як давньогрецькі найманці після битви при Кунаксі досягли Трапезу, між ними та колхами відбулася битва, в якій останні зазнали рішучої поразки. Вплив, який на Колхіду чинила величезна Ахеменідська імперія з її процвітаючою торгівлею та широкими економічними та комерційними зв'язками з іншими регіонами, прискорив соціально-економічний розвиток колхідських земель.
Бл. 325 року до н.е. Колхідське царство під орудою Куджи скинуло владу Ахеменідів та відновило незалежну державуSinclair, T. A. (1989). Eastern Turkey: An Architectural & Archaeological Survey. Vol. II. Pindar Press. p. 43. ISBN 978-1-904597-73-5. Останній успішно воював проти сатрапів Александра Македонського. За панування Фарнаваза I Колхідське царство булу об'єднано з Іберійським, царі якої правили через скептухів (царських намісників), які отримували посох від царяThe Making of the Georgian Nation, 2nd Ed., Ronald Grigor Suny, p 13. Висловлюється гіпотеза щодо культурної та політичної спадкоємності між Колхідським царством та пізнішими грузинськими державами, зазначаючи, що Колхіда, разом зі східногрузинським царством Іберія, відіграла значну роль в етногенезі грузинського народуSuny, Ronald Grigory (1994). The Making of the Georgian Nation. Indiana University Press. ISBN 978-0-253-20915-3.
Але за панування Саурмага I скептухи змогли стати майже незалежними володарями. Один з них, Аку, що оголосив себе нащадком Першої колхідської династії, у 230 або 220-х роках до н. е. зумів об'єднати Колхіди та здобути її незалежність від Іберії. Зміцненню держави сприяв наступний цар Савлак II. За Аку II на поч. II ст. до н.е. встановлюються союзи з Понтійським і Вірменським царствами.
Мітрідат VI, цар Понта, 105 року до н.е. вдерся до Колхіди, яку підкорив лише 90 року до н.е. За цим оголосив себе її царем, призначивши намісником свого сина Аркафія. Втім під час Першої Мітрідатової війни, скориставшись відсутністю основних понтійських військ населення повстало. Придушивши повстання в Колхіді в 85 році до н. е. і передав Колхіду своєму синові Мітрідату, якого 81 року до н.е. запідозрили у змові проти батька, і стратили. Під час Третьої Мітрідатової війни Мітрідат VI 79 року до н.е. призначив царем Колхіди іншого зі своїх синів, Махара, який утримував владу, але лише короткий період — до 71 року до н.е, допоки Мітрідат VI особисто не прибув до Колхіди, де перебрав на себе владу. Після поразки Мітрідата VI в 65 році до н. е. Колхіду окупував римський командувач Гней Помпей Великий, який переміг одного з місцевих вождів (скептухів) Олфака, що намагався відновити незалежність царства, та призначив Аристарха царем Колхіди, що визнав зверхність Римської республікиEutr., VI, 18, 1.