Ва́гри — західнослов'янське плем'я, що мешкало на півострові Вагрія. Одне із полабських племен. Вагри були найвіддаленішим плем'ям Ободрицького союзу. Їхні землі, що були заселені в VII столітті, сьогодні належать Німеччині, а саме Шлезвіг-Гольштейн.
Публій Корнелій Тацит писав, що на узбережжі Балтійського моря мешкають Анґли (Anglii), а поруч з ними — Варни (Varini). Їх же вказують інші античні і середньовічні автори: Варіни (Varinnae) у Плінія Старшого, Варни (Varni) у Прокопія Кесарійського, Вари (Waari, Wari) у Відукінда Корвайського, Ваари (Waari) у Саксонського Анналіста, Вари (Wari) у Тітмара Мерзебурзького. У німецькій традиції вони іменувалися Ваґри . І вже у хроніста Адама Бременського — як «Вагри» (Waigri).
Головним містом вагрів був Старигард (Староград), пізніше перейменований в Ольденбург, де знаходився княжий двір та капище. На початку X століття вагрів підкорив Оттон I і хрестив їх, проте залишив місцевих князів. В Старграді в 968 році було створене єпископство, але в ході повстань 983 і 990 років вагри знищили його та скинули ярмо германців. Коли вагри знову потрапили під вплив германців, то підняли успішне повстання в 1066 році і були незалежними близько ста років. За князя Круко, вони до 1090 року навіть перейняли верховенство у союзі ободритів. На узбережжі Балтійського моря вагри вважались піратами, нарівні із вікінгами, були відомі своїми нападами на данські острови.
У 1138-1139 роках землі вагрів були розорені і підпорядковані саксами з північної Ельби. Герцог Генріх Лев передав Вагрію Адольфу II Гольштейнському, який з 1143 року почав заселяти південну і середню Вагрію німецькими та голландськими поселенцями. Північні землі навколо Лютенбургу і Старграду залишались за ваграми. Врешті нащадки вагрів онімечились їх столицю назвали Ольденбургом, ставши часткою німецької землі.
Див. також Варяги Вагрія Слов'янське повстання 983 Хрестовий похід проти слов'ян Розселення німців на схід
Посилання «Вагры» // Велика радянська енциклопедія «Вагрия» // Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона
Адам Бременский, «Славянская хроника», Гильфердинг Александр Фёдорович,