Вели́ка рога́та худо́ба (абревіатура ВРХ) — узагальнена назва всіх порід сільськогосподарських тварин виду Bos taurus (бик свійський) з родини бикових (Bovidae), найважливіші свійські тварини, які постачають молоко, м'ясо, шкіру, органічні добрива, а також робочу тяглову силу (переважно воли). Велика рогата худоба є жуйними тваринами, і в результаті має характерну для цієї групи тварин будову та фізіологію травної системи.
Назва Поняття «ВРХ» є господарським (тобто, економічним) поняттям, яке не походить зі сфери біологічної класифікації, і народилося тоді, коли поняття «худоба» було диференційоване на велику (корови, воли) і малу, або дрібну рогату худобу (вівці, кози).
У сучасному тваринництві та інформаційному просторі термін «ВРХ» стосується насамперед корів, тобто самиць бика свійського (Bos taurus), яких утримують для отримання молока та потомства.
Діалектною назвою ВРХ є також «маржина». Давньою назвою ВРХ є «бидло».
Походження Сучасна велика рогата худоба походить від кількох різновидів тура — дикого бика (Bos primigenius), серед яких науковці виділяють такі: європейський, азійський та африканський. О.О. Браунер довів близьку подібність між турами і сірою степовою худобою не тільки за будовою черепа, а й у будові скелета.
Вважається, що вперше велика рогата худоба була одомашнена спочатку в Азії (в Північній Індії) близько 9-8 тисяч років тому, а потім в Європі (близько 6-5 тисяч років тому).
До XVII століття скотарство в Україні розвивалося переважно в напрямку використання робочої худоби. Відомо, що це була сіра українська аборигенна порода.
Зоологічна та сільськогосподарська систематика
Відповідно до зоологічної систематики, велика рогата худоба класифікується наступним чином: тип — хордові; підтип — хребетні; клас — ссавці; вид — велика рогата худоба; ряд — парнокопитні; підряд — жуйні; родина — порожнисторогі; рід — бикоподібні; підрід — дика рогата худоба оподібна; підрід — власне дика рогата худоба.
Класифікація за краніологічними ознаками
Згідно з краніологічним методом, що базується на особливостях будови черепа, велику рогату худобу поділяють на такі типи: Примітивний (вузьколобий). Вважається, що її диким предком був азійський тур. До вузьколобого типу зараховують такі породи: українська сіра степова, чорно-ряба, холмогорська та голландська. Широколобий (лобастий). Має сильно розвинені лобові кістки та широкий, довгий череп. Дикий предок цього типу — азійський та європейський тур. До репрезентативних порід належать: симентальська, червона степова, герефордська, абердин-ангуська та швіцька породи. Короткорогий. Диким предком цього типу є європейський тур. До цього типу належать бурі породи великої рогатої худоби: швіцька, костромська, лебединська, бура карпатська та інші. Короткоголовий. Також вважається диким предком європейського тура. Передня (тобто, лицьова) частина черепа укорочена. Прикладами цього типу є червона горбатовська порода, ярославська, джерсейська та інші. Пряморогий. Голова вузька та довга, а роги вигнуті вгору у формі півмісяця. Диким предком є африканський тур. До цього типу належать бантенг, зебу та калмицька худоба. Комолий (безрогий). Походження цього типу невідоме. До нього належать місцеві породи великої рогатої худоби зі Скандинавії.
Класифікація за напрямками продуктивності
Породи великої рогатої худоби класифікуються за їхньою продуктивністю: молочні корови молочного напряму мають добре розвинені молочні залози (вим'я), які мають широку основу прикріплення та рівномірно розвинені всі частки, що далеко простягаються вперед і назад. Грудна клітка добре розвинена, з косо поставленими і широко розставленими ребрами. Середня частина тулуба довга, широка та глибока, що сприяє розвитку і посиленій діяльності органів травлення (за добу корова з'їдає 70-100 кг корму); молочно-м'ясні; м'ясо-молочні; м'ясні тварини (м'ясного напряму) характеризуються скороспілістю, що супроводжується раннім костенінням хрящів. В результаті у них вкорочені ноги, шия та тулуб, добре розвинена м'язова тканина); робочі.
Класифікація за мастю
Забарвлення (масть) здебільшого є типовим і стійко спадковим, тому воно має важливе значення при оцінці тварин та їх приналежності до певної породи. За кольором шерсті велику рогату худобу поділяють на прості та складні масті. До простих мастей відносяться: біла, бура, руда, червона, чорна, а до складних — ряба, строката та чала. Колір слизових оболонок перенісся (носо-губного дзеркала) і ротової порожнини часто є породною ознакою, і у чистопородної худоби вони мають однорідний тілесний або стальний відтінки. У помісей вони неоднорідні за кольором.
Масті великої рогатої худоби: № п/п Назва масті Характеристика 1. Руда Тварини мають однорідний золотисто-жовтий або світліший чи коричневий (темно-рудий) відтінок волосяного покриву. 2. Червона Відрізняється від рудої інтенсивно червоним кольором шерсті по всьому тілі. 3. Чорна Характерне однорідне забарвлення в чорний колір. 4. Біла Притаманний однорідний білий волосяний покрив усього тіла. Така масть характерна для білих шортгорнів. Повний альбінізм (біла шерсть, світла шкіра, біла рогівка очей) серед великої рогатої худоби буває дуже рідко. 5. Чала Змішане забарвлення тулуба, світле і пігментоване. Голова, шия і кінцівки найчастіше покриті однорідною червоною або чорною шерстю. 6. Бура Має кавовий відтінок, часто буває світла смуга по спині, така ж кайма навколо носо-губного дзеркала. 7. Ряба (чорно-ряба, червоно-ряба) Характеризується наявністю невеликих плям на чорному, червоному тулубі, або на білому. 8. Строката На тулубі з переважаючим одним кольором розміщені суцільні білі смуги шкіри з білою шерстю. 9. Сіра Поєднання світлого і темного волосяного покриву, однорідно розміщеного по всьому тілі з чорною шкірою.
Вплив на глобальне потепління
Розведення великої рогатої худоби зумовлює значний вплив на зміну клімату внаслідок вироблення в кишці тварин приблизно 10 % антропогенних парникових газів,: вуглекислого газу (CO2), метану (CH4), оксиду азоту(I) (N2O) та інших. Для зменшення викидів пропонують різні методи (зокрема кормові добавки, газоутримуючі мішки та ін.), однак поки що ці методи не застосовуються масово. Вигодівля зерновими культурами зумовлює також збільшення площ під рослинництво. Також з метою боротьби з глобальним потеплінням рекомендують поступове зменшення поголів'я й зниження споживання м'яса (це пропагують деякі вегетаріанські організації, втім лишається невизначеним питання зміни вуглецевого сліду при зменшенні вживання м'яса)Фильм «Врятувати планету» // National Geographic Channel, 2016..
Відтворення великої рогатої худоби
Тварини великої рогатої худоби належать до малоплідних, вони дають одного, іноді навіть два нащадка за одне отелення. Лактація є побічним процесом отелення, тому прибутковість молочної ферми залежить від репродуктивної здатності корів.
Велика рогата худоба досягає статевої зрілості у віці 6-12 місяців. Це залежить від породи, статі, годівлі, утримання, догляду та кліматичних умов. Наприклад, телиці молочних порід досягають статевої зрілості раніше, ніж м'ясні за нормальних умов годівлі.
Тільність — це фізіологічний стан самки від моменту запліднення до народження доношеного плоду. Тільність корів настає після запліднення яйцеклітини, і триває 285 днів. Ембріональний розвиток бичків на 1-3 дні більший, ніж у телиць. Коли народжуються телята-близнюки, період тільності на 3-4 дні більший, а коли тільних корів недогодовують, період виношування плоду подовжується на 8-12 днів і потомство народжується слабким. Народження близнюків протилежної статі зумовлює безпліддя у телиць. Це явище називається фримартинізмом і може бути виявлене за допомогою імуногенетичних тестів.
Лактація — це період, протягом якого корова виробляє, зберігає і виділяє молоко через молочні залози. Він триває від отелення до сухостійного періоду.
Протягом перших 7-10 днів після отелення корова виробляє молозиво, яке відрізняється за хімічним складом і біологічною дією від звичайного молока. Якщо молозиво поганої якості, це може призвести до серйозних захворювань телят (диспепсії) і загибелі деяких телят протягом перших 5-20 днів життя.
Потім утворюється звичайне молоко, а наприкінці лактації — стародійне.
Щоб виробляти молоко в перші місяці лактації, корова використовує поживні речовини, що зберігаються в її організмі. Коли маса тіла трохи знижується, корова «видоюється з тіла».
Сервіс-період — це час від отелення до осіменіння і запліднення, який триває 60-80 днів.
Запліднення — це утворення зиготи в процесі з'єднання яйцеклітини і спермія та початок її поділу. Вважається, що одним із способів інтенсифікувати відтворення й запобігти безпліддю є осіменіння корів протягом першого місяця після отелення. Таким чином можна отримати 100% приплоду (100 телят від 100 корів) і значно збільшити виробництво молока.
Запуск — це період, під час якого припиняється вироблення та виділення молока з молочних залоз. Тривалість цього періоду залежить від рівня молочної продуктивності. Високопродуктивних тварин важко піддати запуску. В середньому він триває від 7 до 10 днів.
Сухостійний період — це період від початку запуску до отелення корови, коли в молочних залозах не виробляється молоко і корова не доїться. Цей період важливий для розвитку плоду, а також і тільної корови. В цей період плід інтенсивно розвивається. У корів відбувається інволюція секреторної тканини вимені та накопичуються поживні речовини, що сприяє збільшенню надоїв у наступній лактації та збереженню здоров'я. Сухостійний період у корів триває від 45 до 60 днів.
Міжотельний період — це час від отелення до отелення. Його оптимальна тривалість 365 днів.
Неплідність — це нездатність статевозрілих тварин давати потомство внаслідок природних або набутих причин. Вони виникають внаслідок порушень у годівлі, утриманні та використанні тварин, недотримання правил техніки штучного осіменіння, захворювань репродуктивних та інших органів. Безпліддя може бути тимчасовим або постійним, вродженим або набутим.
Яловість — це результат порушення репродуктивної здатності тварин. Це економічне та фінансове поняття. Вона спричинена недоодержанням приплоду від маточного поголів'я протягом року.
Будова і функція системи органів травлення
Велика рогата худоба еволюціонувала до здатності використовувати важко перетравлювані грубі корми за допомогою травлення їх у передшлунках (особливо у рубці) та під час жуйки. Таким чином жуйні тварини здатні ефективно засвоювати поживні речовини з грубих і соковитих кормів. Це є біологічною особливістю великої рогатої худоби, яка зумовлена значними розмірами шлунково-кишкового тракту та його специфічною будовою (багатокамерність), типом травлення (жуйність) і активним обміном речовин. Поживні речовини, що надходять з кормом в організм, перетворюються на розчинні речовини і всмоктуються через стінки травного тракту в кров і лімфу. Травний тракт складається із трьох відділів: переднього, середнього і заднього.
До переднього відділу належать ротова порожнина, глотка і стравохід. Їх функція — споживати корм, подрібнювати його, пережовувати і формувати за допомогою слини кормову грудку, яка проковтується і проходить через стравохід у в передшлунок.
Середній відділ складається з багатокамерного шлунка (рубець, сітка, книжка і сичуг); тонкий кишечник, печінка і підшлункова залоза.
Корм, який тварина проковтнула, потрапляє в передшлунок, де відбуваються такі процеси: у рубці ферменти мікроорганізмів руйнують оболонки рослинних клітин, і корм готується до подальшої обробки сичужними ферментами. Під час бродіння в рубці утворюються гази, які при недотриманні правил годівлі тварин (згодовування вологих бобових трав) накопичуються у великій кількості і можуть призвести до небезпечного захворювання — здуття рубця (тимпанія).