Релігі́йні уя́влення — складне питання історії стародавнього людства, основане на гіпотезах науковців. Включають політеїстичне вірування предків: фетишизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманізм; припускають, що з політеїзму розвинувся монотеїзм. Релігії минулого містять у собі історичну цікавість, але й наповнені вічним та актуальним для даної епохи.
Проблема походження релігії Питання походження релігії належить до основних релігіологічних проблем. Від його розв'язання принципово залежать усі інші дослідження, пов'язані з феноменом релігії. Якщо прийняти ідею суто людського походження релігії, то вона розділить долю всіх інших витворів людського розуму чи рук, якщо ж вона є Божою, то її природа, завдання та функції виглядатимуть зовсім інакше. Проблемою походження релігії почали цікавитися досить пізно - в другій половині XIX ст. Це зрозуміло, оскільки факт існування релігії завжди сприймався як очевидний і від самого початку пов'язувався з існуванням людини, про що свідчать численні передання і традиції, відомі в багатьох релігіях, не лише у первісних. Тому частіше піднімалися питання про функції та роль релігії в людському житті, аніж про її ґенезу. Наука зацікавилася цією проблемою в XIX ст., хоча спорадичні спроби з’ясувати ґенезу релігії були й у попередньому столітті і навіть раніше. Йдеться про раціоналістичні погляди Просвітництва, а також про ідеї Карлоса Кремонінія, Жана Жандуна, Каллімаха і Шарля де Бросса, які висловлювалися на користь людського походження релігії. Але їхні думки стосувалися радше критики християнства як надприродної релігії, ніж проблеми релігії взагалі. Такі погляди пов'язані, з одного боку, зі встановленням факту існування релігії на всіх континентах, а з іншого - з розвитком наук, особливо природничих, та з просвітницькою вірою в природні сили розуму, завдяки яким людина пізнає і пояснює всю дійсність, усе, що колись було таємницею і загадкою. Це мало стосуватися і релігії, тим більше, що для її пояснення, особливо для пояснення її ґенези, почали застосовувати різні природничі теорії. Аргументи філософської і богословської природи, доводять об'явленне походження релігії.
Натуралістичні гіпотези походження релігійних уявлень Натуралістичні погляди на походження релігії можна звести до чотирьох основних груп: природничо-гносеологічні, суспільні, психологічні та еволюціоністські. Погляди різних авторів у рамках окремої групи мають свої особливості й відмінності. З огляду на синтетичний характер цих роздумів не варто входити в детальний аналіз окремих проблем.
Природничо-гносеологічні гіпотези До головних представників природничо-гносеологічної течії можна зарахувати Девіда Г'юма, Томаса Гоббса, Фрідріха Ніцше, деяких філософів Просвітництва і багатьох релігієзнавців-марксистів - як радянських, так і польських. На думку мислителів цієї течії, первісна людина була алогічна, і лише в міру розвитку свідомості та з початком використання розуму вона змогла усвідомлювати різні загрози для свого існування з боку неживої і живої природи (наприклад, грози, блискавки, повені, посухи, пожежі, диких звірів, хвороби, епідемії). Вона не знала сил природи, не розуміла законів їхнього функціонування і не мала жодних засобів, щоб над ними запанувати, вона відчувала перед ними страх і жах. Такі безпорадність і невігластво, на думку мислителів, породили перші порухи "умилостивлення" цих сил у молитві. З часом це мало б призвести до їхньої персоніфікації та деїфікації. Отже, людина, за цим поглядом, сама створила собі богів, а релігія виросла з ілюзорного бачення природи, яке базувалося на незнанні та страхові перед нею. Деякі представники цієї течії вважають, що релігія має вмерти природною смертю.
Коли йдеться про психічну реакцію людини на сили і стихії природи, то ця гіпотеза, здавалося б, має певні риси правдоподібності. Але насправді це не так, і проти неї можна подати кілька аргументів. Релігія не полягає у знанні природи та її механізмів; звичайно, в релігії існують правди віри, що стосуються світу природи (створення світу, людини, Божа опіка над світом), але вони мають не науковий, а винятково релігійний і спасенний характер. Тому релігія не претендує на те, щоб заміняти наукове знання, ані тим більше на те, щоб "оберігати" людину від його здобування і володіння ним. Адже воно, якщо є об'єктивним і не переходить меж своєї компетенції, служить на благо всього людства. А переступаючи ці межі, воно втрачає свій науковий характер. Природничі науки досліджують окремі аспекти дійсності, а релігія дає глобальну інтерпретацію, особливо в аспекті походження, сенсу і мети існування, чого не роблять - бо не можуть - суто наукові дослідження.
У цій гіпотезі переплутано нагоду з причиною. Коли зв'язок з Богом, в існуванні якого людина переконана, був перерваний, переживання людиною своєї минущості і екзистенційних небезпек може призводити до оживлення і поглиблення релігійності або до її зміцнення. Отже, ці переживання є не причиною "творити" собі Бога, а нагодою звернутися до Нього. Якщо б людина вигадала собі Бога, то вона була б переконана в ілюзорності свого звертання до Нього, а релігія не мала б загального поширення і, тим більше, не сягала б спасіння. Отже, природничо-гносеологічна гіпотеза є довільною і не пояснює критично ґенезу релігії.
Суспільні гіпотези Ці гіпотези можна звести до погляду, що релігія є чимось вторинним відносно суспільного життя і є його похідною. В релігії мають значення тільки її зовнішні форми, що служать суспільним цілям. Релігія, хоча є змінною і обумовленою конкретними суспільними потребами і ситуаціями, спричинює, однак, виникнення суспільних груп і суспільства. Релігія виводиться із суспільного життя і його потреб (Еміль Дюркгайм). Дещо іншу версію походження релігії дають марксисти. Виходячи з діалектичного закону розвитку дійсності, вони стверджують, що в її основі завжди лежить економічно-соціальний базис, який визначає надбудову (до якої належить і релігія). Рушійною силою цього розвитку є боротьба класів. У світлі цих вихідних тез релігія мала б виникнути в результаті зіткнення антагоністичних суспільних груп: верстви бідних із верствою багатих. Багаті й визискувачі, бажаючи безкарно експлуатувати силу бідноти й рабів, створили релігію, яка, з одного боку, віддзеркалювала економічно-суспільні умови, а з іншого - санкціонувала класовий характер суспільства, обіцяючи визискуваним за їхню жертовну і чесну працю нагороду в ілюзорному майбутньому світі. Релігія була б тоді суто людським витвором, вигадкою пануючих класів для захисту власних інтересів, вона б виконувала негативні функції, унеможливлюючи визволення експлуатованих класів. Тому вона має бути елімінована як така, що гальмує суспільний прогрес; у безкласовому суспільстві вона вже не матиме підстав для існування. Релігія мусить зникнути (Людвіг Фейєрбах, Карл Маркс, Володимир І. Ленін). Іншим варіантом цих гіпотез є думка, що релігію видумали священики, аби мати з неї зиск. Економічні причини і спритне маніпулювання психікою некритичних людей мало б бути джерелом релігії. Суспільні гіпотези також не дають задовільного пояснення ґенези релігії і мають численні недоліки. Вони трактують релігію суто функціонально, повністю оминають її об'єктивну сторону, тобто предмет віри, без якого релігія взагалі не може існувати, оскільки вона є життєвим зв'язком людини з Богом. Усі релігії покликаються на якесь об'явлення, внаслідок чого був нав'язаний контакт людини з трансцендентною Істотою. Дюркгейм слушно підкреслював соціотворчу роль релігії, хоча перенаголосив на її залежності від суспільно-культурних умов. Але він неслушно виводив релігію із суспільних потреб і відносин. Не можна довести, що якесь суспільство появилося швидше, ніж релігія, як не можна довести й те, що соціотворча роль релігії належить до її первинних завдань. Адже релігія не є справою суто індивідуальною і приватною. Релігія не може бути знаряддям політики чи суспільних систем. Якщо б так було, то це значною мірою порушувало б її автономію, що й траплялося в минулому. Наукова критика не сприйняла серйозно думку, що релігію вигадали священики, оскільки вона подібна до твердження, що колію вигадали залізничники. У світлі вищенаведених зауваг суспільні гіпотези ні принципово, ні критично не пояснюють походження релігії, а є лише результатом наперед прийнятих початкових тез.
Психологічні гіпотези Представники гіпотез психологічного типу стверджують, що витоки релігії лежать у психологічній динаміці людської особи. В принципі всі варіанти цих гіпотез можна звести до погляду, що людина в різні епохи переживала власну минущість, а також неможливість реалізувати на землі прагнення до повноти щастя (Фейєрбах), робила неправильні узагальнення та проектувала на потойбічний світ свої прагнення до ідеальних цінностей, які згодом «зоб'єктивізувала» і «зантропоморфізувала» у вигляді Бога. Згідно з Ніцше, релігія виростала зі слабкості людської волі. Людина сильної волі не потребує релігії. На його думку, релігія пропагує покору, слабкість, умертвіння та безсенсовну надію на краще життя в майбутньому світі. Релігія є формою незрілого життя людини в усіх його вимірах. Гіпотези психологічного типу також не розв'язують проблеми ґенези релігії. Як уже зазначалося, кожна релігія покликається на зовнішні факти, які лягли в її основу. Йдеться про об'явлення Бога. Отже, релігія має не іманентне джерело, хоча релігійні акти і переживання мають психологічний аспект. З огляду на все сказане вище можна стверджувати, що гносеологічно-природничі, соціологічні та психологічні гіпотези не дають критичного й обґрунтованого пояснення походженню релігії. Вони мають довільно вибраний і визначений певною філософською позицією (іноді прихованою) вихідний пункт, що принципово впливає на підхід до релігії та розуміння її ґенези. Крім цього, вони мають суттєві недоліки і не зважають на історичні факти, не кажучи вже про богословські. Трохи по-іншому проблему ґенези релігії пробують розв'язати еволюціоністські гіпотези.
Еволюціоністські гіпотези Еволюціоністські гіпотези виникли в другій половині XIX ст. як результат застосування теорії природного і культурного еволюціонізму до пояснення ґенези релігії. Ці гіпотези виросли з припущення, що на початку історії людства існував безрелігійний (не атеїстичний!) період. Згодом постали певні посередні форми (що їх дуже неоднорідно трактують прихильники цієї гіпотези), які з часом призвели до виникнення політеїзму. А цей через генотеїзм (у момент шанування якогось божества його вважають за єдине і найвище) еволюціонував до монотеїзму. Процес еволюції релігії має призвести до монізму, в якому людина стане сама собі спасителем - автоспасителем. Якщо ці припущення є назагал спільними для всіх представників цієї течії, то в питанні про перші посередні форми, що провадять від безрелігійного стану до релігійного, і в класифікації окремих ланок цього процесу існує багато розбіжностей. У короткому описі еволюціоністських гіпотез неможливо перелічити всі погляди. Для прикладу розглянемо погляди трьох авторів, яких вважають класиками. Згідно із Джоном Лоббоком першою стадією на шляху до релігії був фетишизм, а наступними - тотемізм, шаманізм, ідолопоклонство, політеїзм, монотеїзм. Тайлор Едвард Барнетт виводив релігію з анімізму, що згодом перероджувався у манізм; подальші етапи розвитку - це: фетишизм, політеїзм, монотеїзм. Герберт Спенсер бачив витоки релігії у манізмі, який через ідолопоклонство, фетишизм і натуризм приводив до політеїзму. У цих гіпотезах важливими є передусім перші перехідні форми від безрелігійного стану до релігійного. До таких належать: фетишизм, анімізм, манізм.