Острогозький (Рибенський) слобідський (черкаський) козацький полк  — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України у 1652–1765 рр. Найсхідніший полк козацької України, більша частина території якого знаходиться зараз у складі Росії, на Східній Слобожанщині. Полковий центр — місто Острогозьк (інша назва — Рибне, нині на території Воронізької області Росії).

Перший слобідський полк, сформований на Слобожанщині у 1652—1658 роках із переселенців з Лівобережної та Правобережної України. У 1652 році Іван Дзиковський очолив переселенців — реєстрових козаків Чернігівського і Ніжинського полків у кількості 2000 чоловік, з родинами та майном, які заснували місто Острогозьк. Дзиковський згодом і став острогозьким полковником.http://irp.kharkov.ua/site/topicitem.jsp?category_id=37182540&item_id=525958383

Складався із 7 сотень, які називалися від прізвищ своїх сотників чи від тих місцевостей, звідки прибули: Остапова, Дубовика, Іванова, Батуринська, Конотопська, Карабутинська, Бутурлинська. Сотенні містечка — Білолуцьк, Ольшанськ, Старобільськ, Євдаківка, Усерд та ін.

З часом територія полку розширилася за рахунок переселенців з Гетьманщини та інших частин України.

У 1670 році вибухнуло повстання в Острогозькому полку, пов'язане з селянською війною під проводом Степана Разіна. Повстання, яке очолив старий полковник Іван Дзиковський, на короткий час ліквідувало московську владу на сході Слобідської України. Незабаром воно було придушене й Дзиковський з дружиною Євдокією та більшістю повстанців потрапили в полон і були страчені. У наступні роки полковниками були Герасим Корибут (1671—1680), Іван Сас (1680—1693) та інші.

У XVIII ст. полк очолювали вихідці із роду Тевяшових (Іван, Іван Іванович, Степан Іванович). У другій половині 18 століття полк поділявся на такі сотні: Перша Острогозька, Друга Острогозька, Третя Острогозька, Ливенська, Уривська, Корочанська, Закотна, Білолуцька, Біловодська, Калитвинська, Богучарська, Толучіївська, Міловська, Калачіївська.

Після ліквідації московським урядом козацького самоврядування на Слобідській Україні 1765 року був розформований, його козаки склали основу Острогозького гусарського полку російської армії.

Територія Острогозького полку увійшла до складу Острогозької провінції Слобідсько-Української губернії.

Передумови появи

Заселення цих земель українськими козаками (черкасами) відбувалася і раніше 1652 року. 1648 поблизу Воронежа утворюються перші українське поселення: слобода Черкаська Гвоздевка і слобода Ендовіци. Протягом 5 років утворюються українські міста — фортеці Землянськ, Оскол і сотенні містечка Таліца, Олим, Чернава, Короча, Бистриця, Дівиця, Стреліца, Вільшани, Лівни, Ури, Полат.

Причини переселення з Правобережної України в Дике поле полягає в програші військами Хмельницького у битві під Берестечком в 1651 році. Західна частина по Польсько-Російському договором, була закріплена знову за Річчю Посполитою. Гетьман Богдан Хмельницький видав універсал, що дозволяє населенню переселяться на землі Московського царства.

Після смерті гетьмана Богдана Хмельницького, влада перейшла до рук пропольськи налаштованого гетьмана Івана Виговського. Почався період громадянських воєн (1657—1658 роки), між прихильниками московського і польського курсу, так звана « Руїна». Населення знову починає тікати на спокійніші російські території.

Структура полку Острогозький полк з початку своєї появи мав ряд відмінностей від інших слобідських полків.

Полковники цього полку з самого початку затверджувалися на своїх посадах центральним урядом, старшина не мала такої автономії як в інших полках. Якщо для інших слобідських полків була звичайна практика обрання полковника старшиною, з затвердженням його царем (імператором), то в Острогозькому полку старшині такої волі не давалося. Така ж картина спостерігалася і на сотенному рівні. Жорстка прив'язка до центральної влади (воєводам), особливість даного полку. . У зв'язку з цим список полковників цього полку до 1700 року не настільки чітко подається поруч істориків. У 1705 році полк був переданий у відання Наказу Адміралтейських справ у Воронежі. Полковник мав право видавати укази, за своїм підписом — універсали. Символом полковницької влади був шестопер (пернач, різновид булави шестигранної форми), полкова корогва, полковницька друк.

Полкова старшина (штаб) складалася з шести осіб: полковий обозний, суддя, осавул, хорунжий і два писаря.

Полковий обозний — перший заступник полковника. Завідував артилерією і кріпак фортифікацією. У відсутності полковника заміщав його, але не мав права видавати накази-універсали (на відміну від наказного полковника). Суддя — завідував цивільним судом в полковій ратуші. Осавул — помічник полковника у військових справах. Хорунжий — командир «хорунжевих» козаків, охорони полковника і старшини. Завідував полковою музикою і відповідав за збереження хоругви (прапора полку). Писарі — секретарі в ратуші. Один завідував військовими справами, другий — цивільними.

Полк ділився насотні.

Сотня — адміністративно-територіальна одиниця в складі полку. Сотня очолювалася сотником. Він мав широкі військовими, адміністративними, судовими і фінансовими повноваженнями. Призначався полковниками з числа старшини.

Сотенна старшина (штаб) складалася з сотника, сотенного отамана, осавула, писаря та хорунжого. Посади по обов'язків збігалися з полковими: Сотенний отаман — заступник сотника. Втілював у собі обов'язки обозного і судді на сотенному рівні. Осавул — помічник сотника у військових справах. Писар — секретар. Хорунжий — завідував прапором сотні, на якому зображувалася емблема сотні, в основному християнська. Це могли бути хрест, ангел, ангел-охоронець, архангел Михайло, сонце (Ісус Христос), діва Марія, а також військові атрибути. З 1700-х років прапори стають двосторонніми — на кожній стороні різне зображення. Також на ньому позначалися полк і назва сотні.

Полковники

Іван Зіньківський (1652—1670)Саме, як Зіньківський, а не Дзиковський, згадується він у тогочасних документах (Грамота Острогозькому полковнику Івану Зіньківському від царя Олексія Михайловича, 1670-го року: Топографическое описание Харьковского наместничества, М. 1788 р., с. 34). Зіньківським називає його і відомий дослідник історії Слобожанщини Дмитро Багалій (Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — Х.,1918). Природно вважати, що й слобідські козаки називали свого полковника українським прізвищем, а не польським. Михайло Ґонта (1670—1671) Гарасим Корибут (1671—1680) Іван Сас (1680—1693) Петро Буларт (1693—1698) Федір Кукіль (1698—1704) Іван Тев'яшов (1704—1725) Іван Тев'яшов (1725—1757) Степан Тев'яшов (1757—1765).

Зліквідовано 1765-го року.

Сотні У першій третині 18 століття полк складався з наступних сотень:

Перша Острогозька (Острогожськ) Друга Острогозька (Острогожськ) Лівенська (Лівни) Корочанська (Короча) Білолуцька (Білолуцьк) Старобільська (Старобільськ) Закотенська (Закотне) Уривська (Урив) Богучарська (Богучар) Калитвянська (Стара Калитва) Толучіївська (нині не існуючий населений пункт Толучіїв, у Воронізькій області) Міловська (Старе Мілове) Калачіївська (Калач, сотня включала Новомілове, Вороб'ївку, Березівку, Микільськ, Рудню і Ширяєве з хуторами.)

Населення Населення полку поділялася на такі шари: Виборні козаки Козацькі свойственники Козацькі підпомічники Міщани Священнослужителі Інородці підсусідки і захребетники (безземельні батраки)

При цьому московські служилі люди перебували у віданні воєводи.

Повстання Разіна і Булавіна Див. також Повстання Степана Разіна

Донські козаки починають поступово втрачати свої північні території. Російський уряд роздає козацькі юрти як платні своїм служивим людям, орендарям і козакам Острогозького полку.

Це не могло не викликати невдоволення в середовищі Донського козачого Війська, а так само кочових калмиків і ногайців. Російська експансія викликала зворотну реакцію, в результаті чого в 1672 році Дон повстав. На чолі повсталих став козак Степан Разін, батьки якого походили з місцевих Воронежських козаків. Відвойовувати у царя батьківські землі вирушив брат Степана — Фрол Разін. До нього приєдналося все місцеве населення, в тому числі козаки Толучіївської сотні, калмики і ногайці. Вони розорили всі факторії орендарів-промисловиків і скити ченців тамбовського єпископа, очистивши хоперсько-дінський простір від прибульців. Прорватися за межу до Воронежа повсталим не вдалося. Під фортецею Коротояк на чудові горах вони зазнали поразки і пішли на Хопер.

У результаті придушення повстання Степана Разіна російський уряд відбирає у Донського Війська землі на південь і південний схід від Воронежа. Спроби заселити нові землі успіху не мали. Козаки з калмиками і татарами здійснюють вторгнення, плюндруючи поселення. В кінці 17 століття у Середньо-Донських степах скупчуються десятки тисяч старовірів, втікачів-рекрутів і робітних людей з Воронежських корабельних верфей. Послана царем Петром І каральна експедиція по затриманню і поверненню на колишні місця проживання всіх втікачів, викликала масове невдоволення і послужила приводом повстання, на чолі якого став Кіндрат Булавін. Повстання охопило Середній Дон, Хопер і Сіверський Донець. У числі селищ півдня сучасної Воронезької області до повсталих приєдналися жителі поселень Толучієва, Богучар та Айдару. При цьому козаки слобідських полків, в більшості повстанців не підтримали, а залишилися вірними уряду. В 1670 острогозькі козаки підтримали бунтівних разінців: полковник Дзиковський, раніше знайомий з Разіним, велів відкрити ворота фортеці і хлібом-сіллю зустріти разінського отамана Колчева. Однак скоро незгодна козацька старшина на чолі з сотником і наказним отаманом Герасимом Карабутом схопила заколотників, а далі з ними вчинили відповідно до звичаїв того часу.

У складі зведеного загону Острогозький черкаський козацький полк брав участь у великій битві на схід від Воронежа на річці Курлак. У дводенному бою брало участь кілька десятків тисяч осіб з обох сторін. Урядові війська втратили тільки вбитими понад 2 тисячі осіб.

Серед повсталих втрати були значно більшими. Булавінці так і не змогли прорватися до Воронежа і, кинувши обоз, артилерію, скарбницю і прапори, відійшли через Толучеївські степи на пониззя Хопра. Переслідуючи відступаючих, урядові війська знищують всі козацькі поселення по Толучеєвій, Айдарі і Богучару. На Дону в центрі відторгнутих земель Донського війська споруджується фортеця Павловськ, в якій розміщується великий гарнізон військ.

На найтривожнішому південно-східому напрямку, що проходить по Толучеєвським степам, було вирішено поселити українських козаків Острогозького полку. Толучеївська лінія повинна була прикрити далекі підступи до Павлівської фортеці і корабельних верфей на Осереді, Битюгу, Ікорці.

Очолює Воронізьке Адміралтейство Апраксин Ф. М. Острогозький полковник Ляльок наказує переселити на Толучеєву, Богучар і Айдар українських козаків з Землянська, Оскола, Талицька, Чернавський, Корочі, Урива, Перлевки, Ендовиць, Гвоздьовки, Олима та інших місць Острогозького полку, які в силу обставин, що склалися виявилися до початку 18 століття, опинилися в глибокому тилу на північ і захід від Воронежа.