Сатанів

Са́танів — селище в Україні, центр Сатанівської селищної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області. Бальнеологічний курорт України. У селищі розташований хлібозавод, консервний завод, тощо. Відоме з 1404 року. Магдебурзьке право з 1641 року.

Селище міського типу з 1938 року по 26 січня 2024 року.

Розташування Селище розміщене на лівому березі річки Збруч, на території національного природного парку «Подільські Товтри». На правому березі Збруча, сусідом Сатанова є село Калагарівка Чортківського району Тернопільської області.

Біля Сатанова розташоване Збручанське родовище мінеральних вод.

Сатанів займає центральне положення в курортній місцевості, є місцем розселення обслуговчого персоналу курорту, центром трудового тяжіння, культурно-побутового обслуговування цілої групи сільських населених пунктів: з півночі — Сатанівка, Юринці, Покровка, зі сходу — Кам'янка, Спасівка, з півдня — Слобідка-Сатанівська, Кринцілів.

Транспорт і шляхи сполучення Найближча до Сатанова залізнична станція — Закупне, що лежить на лінії Копичинці—Гусятин—Ярмолинці. Відстань до Закупного становить 20 км.

Регіональний автошлях з'єднує Сатанів з низкою населених пунктів Тернопільщини та Івано-Франківщини (Теребовля, Підгайці, Галич). Регіональний автошлях забезпечує сполучення з Городком (27 км), Ярмолинцями і обласним центром, відстань до якого, приблизно 77 км.

Автошлях (Кам'янець-Подільський—Сатанів—Війтівці— Теофіполь—Білогір'я) з північного боку з'єднує Сатанів з міжнародним автомобільним шляхом (відстань до перетину 31 км). До Кам'янця-Подільського відстань становить близько 74 км.

Під'їзд до курорту Сатанів забезпечує автошлях (довжина 3 км).

Рельєф Місцевість горбиста, розчленована ярами та балками. Місцями на поверхню виходять вапняки. Долина Збруча в межах Сатанова каньйоноподібна. Площа зелених насаджень становить 57,7 га.

Клімат Пересічна температура січня становить −5,5 °C, пересічна температура липня — +18,7 °C. За рік випадає 540 мм опадів Географічна енциклопедія України. — Т. 3. — К., 1993. — С. 163..

Назва Але перша писемна згадка про Сатанів припадає на 1404 рік Деякі путівники, довідники та навіть енциклопедії стверджують, що перша літописна згадка про Сатанів припадає на 1385 рік, проте жодних посилань для обґрунтування цього твердження не наводять. Серед таких видань: Радзієвський Володимир, Бурма Василь. Медобори: Путівник. — Львів: Каменяр, 1975. — С. 44 (є інтернет-версія ); 100 еврейских местечек Украины: Исторический путеводитель. — Выпуск 1. Подолия. — 2-е издание. — Иерусалим — Санкт-Петербург, 1998. — С. 195; Хто є хто на Хмельниччині. — Випуск 3. — К., 2005. — С. 10; Сатанів // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — Видавництво «Тека», 2006. — С. 1108..

За третьою версією, турецькі яничари після невдалих спроб його завоювати, назвали густу лісну околицю, поселенням «клятого місця».

Оригінальний підхід до розшифровки топоніма «Сатанів» запропонували студент-лінгвіст Євген Палійчук і кандидат хімічних наук Юрій Палійчук. У статті «Готський шифр на карті України», опублікованій 2008 року в київському журналі «Науковий світ» (видавець — Вища атестаційна комісія України), вони пишуть: «Вийшовши в IV ст. н. е. з території нинішньої України в Західну Європу, готи стали тим субстратом, з якого в подальшому сформувалось багато народів Європи (німці, французи, англійці й інші). Звичайно, можна припустити, що їхня мова повинна мати хоч якусь спорідненість із мовою пращурів — готів. І що ж? Виявилось, що нинішні англійська і, меншою мірою, німецька можуть бути тим ключем, який легко відкриває нам значення незрозумілих для нас, нинішніх, топонімів». Щодо Сатанова автори зазначають: «ніякого сатани там не водилося, просто Збруч в тому місці плив тихо, спокійно дзюрчав — sough (sau) — шелест, дзюрчання» Палійчук Є., Палійчук Ю. Готський шифр на карті України // Науковий світ. — 2008. — № 5. Див. також: Палійчук Ю. Готський шифр на карті України // Вісник НАНУ. — К., 1996. — № 9—10. — С. 91—93..

Дослідниця українського язичництва, доктор філософських наук Галина Лозко зауважила: «На нашу думку, топонімічні назви Чортків і Сатанів мають язичницьку семантику, про що з незрозумілих причин не повідомляють мовознавці, намагаючись етимологізувати ці назви з іноземних мов» .

Оксентій Онопенко в словнику «Образи української міфології в історії і географії» виводить назву «Сатанів» від шведського «satt» (похідне від «sitta») та «satte» (похідне від «sätta») — сидіти, ладно сидіти, міцно сидіти, сидіти на правлінні, знаходитися, садовити (посадник). Назва «Сатанів» (від «satt» — «sitta») синонімічна назві «сіттичі» в списку «Баварського географа» (перша половина IX сторіччя). Синонімами назви «Сатанів» є міста Седнів (Чернігівщина) та «Saßnitz» (на Рюгені в Німеччині), назва якого у перекладі також «Седнів». Разом з тим, значення «сидіння» у топонімах має значення «розташування військового табору», як у назвах «Гродно» (швейцарсько—німецьке «gröden» — таборитися), «Ташау» (українське «ташувати» — таборити), «Мілокс» (шведське «milo» — військовий привал), «Махів» (грецьке «μαχη» — воїнь), «Ковель» (старожитнє українське «ков» — бити), «Сенаки» (санскрит «sena» — військовий табір) тощо. Важливо враховувати, що знаходження міста побіля річки Збруч може нагадувати про образ бога вітрів у назві річки Збруч, яка тече у Дністер. Латинське «satus» — віяти, сіяти. Такі двох-трьох значні образи топонімів і гідронімів притаманні старовинним назвам.

Історики минулого століття стверджували, що в околицях Сатанова на берегах Збруча в X—XI столітті був побудований Звенигород, яким з 1125 року правив Володимир — син князя Галицького.

Також існує багато легенд про цей населений пункт. Одна з них, про печеру в якій жив монах. Хворі люди з Сатанова та околиць йшли до монаха, який мешкав у лісі, у печері. Монах лікував хворих цілющими водами. Монах Василь жив досить скромно: збирав ягоди, гриби, мед. Як вже було зазначено, монах жив у печері, яка була вирубана у суцільній вапняковій скелі. Нижче цієї печери б’ють чотири джерела. Ними монах Василь лікував недуги людей. Ці джерела досі називають джерелами народної медицини. Воду використовують для промивання очей, лікування серцевих, нервових хвороб.

Історія

XV століття

Достеменний час виникнення Сатанова невідомий. Перша писемна згадка про Сатанів припадає на 1404 рік, коли польський король Владислав II Ягайло дав Петру Шафранцю Сатанів з околицями та Зіньків, зобов'язавши його за це виставляти на королівську службу загін озброєних людей для оборони прикордонних земель, зокрема й Сатанова. 1431 — Сатанів і Зіньків переходять до самбірського старостиF.Kiryk. Odrowąż Piotr ze Sprowy i Zagórza h. Odrowąż (zm.1450) // Polski Słownik Biograficzny.- Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1978. t. ХХІІІ/3, zeszyt 98. s. 551 Пйотра Одровонжа 1436 — польський король Владислав III надав Сатанову німецьке (магдебурзьке) право на прохання Пйотра Одровонжа. 1442 — Сатанів отримує статус містечка.

XVI століття 1532 — Сатанів належить подільському воєводі Станіславу Одровонжу (1509—1545) — правнуку подільського воєводи Петра Одровонжа. Донька Станіслава Одровонжа Софія Одровонж (1540—1580) внесла Сатанів у посаг Яну Костці. Катерина Костка (?-1580) вийшла заміж за Сенявського (1576—1611), таким чином Сатанів перейшов до родини Сенявських.

В той час Сатанів — одне з прикордонних селищ, які складали укріплену оборонну лінію польсько-литовської держави на її південному кордоні.

Статус прикордонного поселення стримував розвиток Сатанова. Для забезпечення захисту жителів містечка, його власники Одровонжі побудували на високому березі над Збручем замок. Але, попри це, Сатанів багато разів ущент спалювали татари. Це змусило Польського короля Сигізмунда II в 1532 році на 8 років звільнити від податків його жителів. Пільги, які Одровонжі надавали тим, хто селився на їх землях, залучали нових мешканців.

Статус прикордонного поселення разом з небезпекою нападу татар, створювали більш сприятливі умови для розвитку торгівлі та ремесел, ніж для хліборобства. Вже в 1565 році в Сатанові працює 15 ремісників, в 1566 році — 50, а в 1583 році — 58 ремісників за 16 спеціальностями.

1581 — збудований дерев'яний костел, фундація Яна Костки.

Наприкінці XVI століття за 3 версти від містечка виникає Свято-Троїцький монастир, у стінах якого починає свою діяльність Арсеній Сатанівський, видатний релігійно-просвітний діяч свого часу.

XVII століття

30 березня 1641 Катерина Сенявська поновлює надання місту магдебурзького права. Замок був обнесений валами. Існувала лікарня.

Єдина донька гетьмана Адама-Миколая Сенявського (1666—1726) Софія вийшла заміж за руського воєводу Августа Чарторийського, таким чином Сатанів перейшов до родини Чарторийських.

1617–1618 — татари двічі спалюють і грабують містечко 1641 — Сатанів вдруге отримує магдебурзьке право середина XVII століття — починає діяти братська школа 1648 — містечко захоплюють козаки 1651 — Сатанів спалюють татари 1667 — за Андрусівським перемир'ям Сатанів відходить до Польщі 1676 — містечко захоплюють турки; у кровавій битві загинуло 4 тисяч мешканців 1699 — Поділля повернене Польщі

XVIII—XIX століття Донька Чарторийського Ізабела Любомирська внесла Сатанів у посаг Станіславу Любомирському (1722—1794). Від неї Сатанів перейшов її доньці Олександрі Потоцькій. Від неї Сатанів перейшов її сину графу Олександру Станіславу Потоцькому. Від нього його доньці Наталії Потоцькій (кн. Сангушко). Князь Роман Санґушко тримав у Сатанові табун арабських коней. Після нього Сатанів перейшов до доньки Марії Клементини Потоцької (1830—1903)

1702 — в Сатанові та його околицях спалахнуло селянське повстання, яке було жорстоко придушене. Каральний загін був розташований в Сатанівському Свято-Троїцькому монастирі, там же відбувалися тортури та страти повсталих. 1711 — в Сатанові зупинився московський цар Петро I, який повертався з турецького походу. Він жив у хаті на околиці містечка. Ця хата зберігалась до середини XIX століття. 1720-ті роки — власник Сатанова — гетьман Адам-Миколай Сенявський заклав мурований замок у вигляді зірки з 5 вежами на рогах та обніс місто мурами, з яких залишилася тільки південна брама з надписом латиною. З веж — тільки 3 зруйновані. 1730 — з цього року збереглася найдавніша відома нині печатка Сатанівської ратуші (ЦДІА України у місті Києві. — Ф. 50. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 113): в полі печатки — тогочасний герб міста (зображення оленя, що біжить у лівий геральдичний бік); довкола — напис латинською мовою «SIGILLVM CIVITATIS SATANOVIENSIS» («печатка міста Сатанова»). З 1744 року в Сатанові щорічно проводяться ярмарки, які значно вплинули на національний склад та кількість мешканців. Август Чарторийський отримав привілей від короля проводити 4-тижневий ярмарок, що привабило до міста грецьких і вірменських купців. Місто торгувало воском, медом, лоєм, полотном, сукном. 1780 — в Сатанові налічується 527 будинків. 1793 — після третього поділу Польщі Поділля відходить до Російської імперії. 1796 — Сатанів входить до складу Проскурівського повіту Подільської губернії. Власниками містечка на цей час були Потоцькі. 1830 — в Сатанові вже 688 дворів та 2786 мешканців. 1861 — напередодні реформи 1861 року в Сатанові налічується 403 кріпаки. 1864 — населення містечка становило 3199 мешканців. 135 селянських дворів не мали земельних наділів та користувались присадибними ділянками, розміри яких коливались від 0,5 до 0,7 десятин. В місті є 2 муровані церкви і три в передмісті, каплиця, 7 єврейських молитовних будинків, однокласна школа, прикордонна застава. 1874 — населення Сатанова становить 4677 мешканців. 1876 — є 2 лікарі, аптека, 100 ремісників, 81 торгова лавка, броварня, винокурня, цегельня, 2 млини, гарбарня. Проводиться 9 ярмарків, мешканці шиють кожухи і виправляють шкіри. Все місто обнесене муром та валами.