Ву́лиця Ко́стя Леви́цького — вулиця у Личаківському районі міста Львова. Прямує від вулиці Івана Франка на південний схід до вулиць Погулянка та Вахнянина, утворюючи перехрестя з вулицями Тершаковців, Дороша, Вагилевича, Рильського, Студентською та Мечникова. Прилучаються вулиці: Гулака-Артемовського, Кльоновича, Кониського, Палія, Конопницької, Романчука, Дніпровська, Івасюка, Коциловського.
Історія У першій половині XIX століття сучасними вулицями Левицького та Франка проходила межа між Галицьким та Личаківським передмістями Львова.
Вулиця виникла на місці дороги, що була прокладена вздовж потоку під назвою Пасіка. Пасіка, на той час, витікала з ярів на Погулянці і разом із потоком Сорока утворювала Полтву. В місці, де тепер до Левицького примикає вулиця Кониського, до Пасіки впадав ще один потік із Вороблячого ставу, що в саду монастиря Сакраменток.
Притоки Полтви розливались і утворювали численні болота. Через це вулиця в середній частині була майже не заселена. Будівельний бум почався у 1880-х роках. Поступово потік Пасіка був схований під землею і перетворений на каналізацію. Так на місці колишньої річки з'явилась алея, засаджена деревами. Від 1908 до 1963 року віддаленою від центу міста частиною вулиці курсували трамваї: маршрут № 3 і № 8, котрі проходили по Зеленій, Дніпровській, Левицького і повертали на вулицю Мечникова.
Назва Перша назва «На Рурах», або «Рури», походить з XVII століття. Від тогочасного слова Рура — труба. Цією дорогою з джерела Прибило на Погулянці до міста проходив водогін, вперше прокладений у 1404—1407 роках міським будівничим Петром ШтехеромҐранкін П. Е. Львівські «водяні» війни // Ринок інсталяцій. — № 3. — 2007. — С. 59.. У 1885 році вулицю названо на честь польського поета епохи Відродження Яна Кохановського (1530—1584). Наприкінці XIX століття початок вулиці отримав назву «Кручені Стовпи» () завдяки будинкові під номером 1, котрий мав наріжний портал із закрученими колонами. Під час німецької окупації у 1941 році назву змінено на Брайтеґассе ( — широка вулиця). У 1944 році повернена передвоєнна назва — вулиця Кохановського. 1950 року вулицю перейменовано на честь радянського поета Володимира Маяковського. 1992 року вулицю перейменовано на честь Костя Левицького (1859—1941) — українського громадського та політичного діяча, голови уряду ЗУНР, який наприкінці XIX — початку XX століть був власником будинку № 34 на цій вулиці.
Опис Вулиця розташована у південно-східній частині колишнього передмістя Львова. Довжина — 1450 м. Від парної сторони відгалужуються вулиці Семена Палія, Конопницької, Романчука, Дороша, Вагилевича, Дніпровська, Івасюка, Студентська, Коциловського. Від непарної — Кльоновича, Кониського, Тершаковців, Рильського, Мечнікова, Вахнянина.
Рух транспорту односторонній у напрямку до центру (до перехрестя із вул. Франка). Кількість смуг для руху — 2, перед перехрестям із вул. Франка створена додаткова (третя) смуга для руху. На останній ділянці вулиці, від перехрестя з вул. Мечникова, до переходу у Вахнянина — двостороння. По непарній стороні цієї ділянки влаштовано двосторонній рух трамваю (маршрут № 7), що прямує за маршрутом Вахнянина (кінцева) — Левицького — Мечникова і далі — до кінцевої на вул. Шевченка. Більшість вулиць, що примикають до Левицького, з одностороннім рухом. Тобто в'їзд на деякі з них з Левицького заборонений, а саме на: Палія, Романчука, Вагилевича, Івасюка, Студентську, Погулянку.
Забудова
Більшість будинків на вулиці Левицького внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.
З непарного боку вулиці № 1 — чотириповерховий будинок (інша адреса — вул. Івана Франка, 17) із романськими та готичними елементами фасаду збудовано 1911 року на розі з вулицею Івана Франка за проєктом архітектора Саломона Рімера. Характерний архітектурний елемент — кручені колони наріжного порталу. Попередній будинок, що стояв на цьому місці, мав колони того ж типу. Відомо, що кам'яниця була головним виграшем у лотереї, влаштованій з нагоди Загальної Крайової виставки 1894 року. Тут також мешкала видатна польська письменниця Марія Конопницька. Перша згадка про будинок із «крученими стовпами» (ймовірно найстарший із попередників) датується 1785 роком. Нині на першому поверсі будинку міститься відділення «Ощадбанку» № 10013/0301.
№ 5 — триповерховий, житловий будинок (колишня адреса — вул. Кохановського, 5), на розі сучасних вулиць Левицького та Гулака-Артемовського споруджений 1893 року за проєктом архітекторів Якуба Соломона Кроха та Маврикія Зильберштайна. Нині на першому поверсі будинку містяться крамниці «Саксофоно», «Трактор» (взуття), «Інтрига» та «Солодощі України», а у житловій частині одну з квартир першого поверху займає юридична компанія «Мицик і партнери».
№ 7 — триповерховий, житловий будинок (колишня адреса — вул. Кохановського, 7), на розі вулиць Левицького та Кльоновича споруджений за проєктом архітекторів Якуб Соломона Кроха та Маврикія Зильберштайна. Проєкт був затверджений магістратом 10 вересня 1893 року, а за два дні магістрат дає дозвіл власнику будинку Абрагаму Бошвітцу на реконструкцію житлового приміщення першого поверху від магазин, а також на облаштування нової вітрини згідно подання від 20 липня 1910 року. 31 грудня 1910 року магістрат надає дозвіл Абрагаму Бошвітцу на реконструкцію його будинку (влаштування лазничок на другому та третьому поверхах). У 1910-х роках в будинку мешкали професор реальної школи Юзеф Грюнберг, старший радник намісництва з будівництва Францішек ПатлевичSkorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa… — S. 210, 368.. Нині будинок використовується як житловий). На першому поверсі наприкінці 2000-років розташовані магазини «Лікувальна косметика. Засоби гігієни. Супутні товари», «Госптовари», «Візаж». Нині тут ательє, крамниця «Симпатюля» та відділення № 10 «Нової пошти».
№ 9 — житловий будинок (колишня адреса — вул. Кохановського, 11) збудований 1893 року за проєктом архітектора Вінцента Равського-молодшого.
№ 11, 11а, 15. Кам'яниця Атляса — зблокований житловий будинок, що складається з трьох кам'яниць (нині кожна кам'яниця має окремий номер, серед яких умисно уникнуто тринадцятого номера), збудований у 1911—1912 роках за проєктом архітекторів Фердинанда Касслера та Валерія Шульмана у стилі модерну, на замовлення заможних власників Нарбута і Пауліни Атляс та Марії з Бєйковських Ульмової. Скульптурне оздоблення виконав Францішек Томаш БєрнатЕнциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 220.Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 242. — ISBN 978-83-7543-009-7. . Напередодні Першої світової війни у будинку № 11а певний час мешкав художник Микола ІвасюкПрийма Л. За деякими пам'ятними львівськими адресами // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Вип. X. — Львів: Новий час, 2001. — С. 105. — ISBN 966-95279-6-1. У будинку № 15 останні роки свого життя провів архітектор-урбаніст та мистецтвознавець Ігнатій Дрекслер. У 1910-х роках в будинку містилася крамниця та майстерня з ремонту взуття Яна Павлишина (філія містилася в будинку на площі Ринок, 18)Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa… — S. 646.. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 171-м, 172-м та 174-м відповідно.
№ 17 — наріжний будинок на розі з вулицею Кониського збудований у 1892—1893 роках за проєктом архітектора Анджея ҐоломбаЕнциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 629.. У 1910-х роках власником будинку був Юзеф СкарбекSkorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa… — S. 435..
№ 19 — колишній будинок римо-католицької капітули. Над класистичним порталом фасаду зберігся барельєф 1940-х років, який сповіщає, що тут була установа з красномовною назвою «Главсахар» Народного комісаріату харчової промисловості СРСР. Нині одне з приміщень першого поверху займає аптечна крамниця мережі аптек «D.S.».
№ 21, 21а — зблокований житловий будинок, що складається з двох триповерхових кам'яниць, збудованих 1905 року за проєктом архітектора Тадея Обмінського на замовлення Йозефа СвободиАрхітектура Львова… — С. 472, 473.. Особливу увагу привертають сецесійні грати на балконах у вигляді букетів квітів. В будинку мешкав директор фірми «Singer» Зигмунт РоттерсманKsięga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa…1916. — S. 265.. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 175-м. У 2021 році відреставровані двері-віяло будинку№ 21 — це внутрішні двері під'їзду, які можуть відчинятися в обидва боки. Двері відновили в рамках міської програми співфінансування, яку координує Бюро спадщини управління охорони історичного середовища.
№ 23 — двоповерховий будинок (колишня адреса — вул. На Рурах, 7а, пізніше — Кохановського, 23), збудований 1888 року у стилі сецесії за проєктом архітектора Владислава Ґодовського для власних потреб. На підставі будівельних приписів, того ж року архітектор визначив регуляційну лінію від вулиці Кохановського, у межах якої встановив оздобну огорожу на підмурівку за власним розробленим проєктом, а через потік Пасіку — дерев'яний місток. 1 квітня 1896 року Владислав Ґодовський продав цей будинок подружжю Кароля та Гелені Грубим. Того ж 1896 року нові власники замовили проєкт на влаштування хвіртки та пересунення в'їзної брами у набутій реальності. Проєкт розробив архітектор Міхал Ковальчук. У січні 1897 року нові власники звернулися до магістрату з проханням долучити до їхньої реальности частину дорожньої парцелі. 1901 року Грубі зобов'язалися покрити кошти під'єднання будинку, що має два помешкання, дві виходки та дві кухні, до міського водогону. Роботи були покладені на інженера-інсталятора (сантехніка) Владислава НємекшуЕнциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 627.. Після смерти Кароля Грубого у січні 1905 року, будинок перейшов у спадок його неповнолітнього сина Якуба-Яна Грубого. Приміщення будинку Грубі здавали в оренду. Зокрема 1904 року приміщення винаймало польське товариство мисливців імені святого Губерта, 1906 року — радник Кіндзерський. Серед відзначених в Адресних книжках винаймачів в цьому будинку у 1909—1910 роках мешкали: старший радник Вищого крайового суду доктор Кароль Абанкорт та вчителька народної міської школи доктор Софія АбанкортSkorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa… — S. 105., радник Намісництва Ян ЧежовськийSkorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa…Zmiany zaszłe podczas druku i uzupełnienia… — S. ХІІІ..
1911 року будинок викупила менонітська громада «Керниця—Львів». У набутому будинку меноніти облаштували зал для відправ, канцелярію та помешкання для душпастиря. Також була облаштована бурса для студентів-менонітів. Відправи у залі відбувалися один раз на місяць, один раз на рік відбувалися обряди хрещення та причастя. 1923 року львівська менонітська громада отримала від магістрату дозвіл на надбудову одним поверхом існуючого двоповерхового будинку, на що був розроблений відповідний проєкт. Реконструкція будинку завершилася влітку 1925 року. Надбудова складалася з чотирьох покоїв, двох туалетів та невеличкої лазні. На піддашші було облаштоване складське приміщення. .
З приходом радянської окупаційної влади, після виселення менонітів до Німеччини, будинок львівської громади менонітів був націоналізований та пристосований під житло. У 2000—2016 роках будинок перебував у приватній власності родини Доскічів. 2016 року будинок викупила Львівська міська рада з метою реконструкції його під готель. Наказом Міністерства культури № 1270 від 4 березня 2020 року будинок внесений до Реєстру пам'яток місцевого значення міста Львова. На партері містилися помешкання, на другому поверсі була облаштована велика молитовна зала. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2988-м.
№ 25, 25а — з кінця XVIII століття й до 1890-х років на місці сучасного будинку № 25 існував невеликий житловий будинок, що мав адресу — вулиця На Рурах, 9. Упродовж 1860-х—1893 років його власниками почергово були барон Генрик Лєвартовський, Францішек Ґлодзінський, Галицький кредитний банк.