Крила́та раке́та () — це ракетна зброя, що покладається на підіймальну силу крила протягом більшої частини польоту. Перші високоточні крилаті ракети були створені в США та СРСР у 1970-х роках під час Холодної війни. Із конвенційною або ядерною бойовою частиною із типовою масою в кілька сотень кілограм, та дальністю польоту в сотні або тисячі кілометрів, крилаті ракети призначені для ураження сухопутних або морських тактичних або стратегічних цілей. Протикорабельні ракети зазвичай є крилатими.

Конструктивно крилаті ракети подібні до традиційних реактивних літаків і переважно оснащені повітряно-реактивними двигунами, в якому паливо згорає за допомогою атмосферного повітря, забраного повітрозабірником. Цим крилаті ракети відрізняються від більшості інших типів ракет з ракетним двигуном, де і окислювач, і паливо розміщені на борту самої ракети. За рахунок економії цієї маси, крилаті ракети здатні долати більші дистанції. Крейсерська швидкість крилатих ракет залежить від типу двигуна, і для більшості вона дозвуковова (< 1 Мах), однак існують і надзвукові ракети, а також експериментальні гіперзвукові.

Запуск крилатих можуть здійснювати різні платформи: авіація, кораблі, підводні човни, наземні мобільні пускові установки.

Крилата ракета на основній ділянці польоту може рухатися різними запрограмованими траєкторіями, але зазвичай рухається на сталій висоті, інколи зі складним огинанням рельєфу місцевості (аж до поземного польоту) для ускладнення виявлення протиповітряною обороною супротивника. Для корекції польоту крилаті ракети мають різні системи: інерціальну, супутникову навігацію та навігацію з розпізнаванням рельєфу. Для фінальної стадії польоту, залежно від цілі, ракета може бути обладнана різними системами наведення: активні або пасивні радари, інфрачервоне наведення, з лазерною підсвіткою або й через візуальне розпізнавання образів.

Попередником крилатих ракет були «Фау-1», розроблені Німеччиною в період Другої світової, і застосовані проти Великої Британії: вони мали низьку точність і були скоріше зброєю терору. Сучасні ж крилаті ракети використовуються в збройних конфліктах з 1990-х років. Найбільш характерним є використання під час операції «Буря в пустелі», війни в Іраку та російського вторгнення в Україну.

Крилаті ракети переважно не регулюються міжнародними угодами безпосередньо, однак можуть підлягати їхнім обмеженням опосередковано. Також значна кількість країн обмежує характеристики ракет, що постачаються на експорт.

Опис Крилаті ракети конструктивно подібні до звичайних реактивних літаків: під час польоту ракета покладається на підіймальну силу крила та тягу двигуна.

Двигун, швидкість та дальність

На відміну від інших типів ракет, більшість крилатих ракет оснащені не ракетними двигунами, а повітряно-реактивними, які забезпечують сталу швидкість протягом польоту. Це забезпечує ракеті велику дальність, оскільки пальне в повітряно-реактивному двигуні згоряє за допомогою атмосферного повітря, забраного повітрозабірником, тоді як ракета з ракетним двигуном несе на борту як пальне, так і окислювач для нього, що збільшує масу та розміри. Однак існують і застарілі нині крилаті ракети із ракетним двигуном, здебільшого радянські.

Переважно ракети оснащені турбореактивними або турбовентиляторними двигунами, це забезпечує їм дозвукову (< 1 Мах) крейсерську швидкість. Турбореактивний двигун є найпростішим, однак він досягає найбільшої ефективності лише на швидкості від 2 Махів, тоді як турбовентиляторний двигун є ефективнішим на дозвуковій швидкості, до того ж менша температура реактивного струменя робить ракету менш помітною в інфрачервоному діапазоні. Більша ефективність турбовентиляторного двигуна над турбореактивним починає бути помітною при дальностях польоту ракети у понад 500 км.

Більшість сучасних крилатих ракет мають максимальну дальність від кількох сотень до кількох тисяч кілометрів. Велика дальність переважно властива дозвуковим ракетам. Протикорабельні крилаті ракети зазвичай мають меншу дальність у 100—300 км, але вони більш маневрові.

Також існують та активно розробляються надзвукові та гіперзвукові крилаті ракети з прямоточними (ППРД) та гіперзвуковими (ГППРД) реактивними двигунами відповідно. ППРД є легшими, оскільки не потребують масивної турбіни, найбільш ефективними вони є на швидкості 3—6 Махів. Надзвукові крилаті ракети вже є розвиненою технологією, але гіперзвукові поки що залишаються експериментальними проєктами. Створювалися й експериментальні крилаті ракети із ядерним двигуном.

Деякі ракети застосовують ракетний прискорювач для злету або прискорення до надзвукової швидкості на термінальній фазі польоту.

Планер Крилаті ракети часто мають аналогічне літакам керування за допомогою руля висоти й стерна.

Більшість крилатих ракет є монопланами з достатньо великим розмахом крила, що забезпечує їм велику дальність, однак обмежує маневрову здатність. Протикорабельні крилаті ракети часто мають хрестоподібну конфігурацію крил, яка забезпечує високу маневровість.

Запуск

Запуск крилатих можуть здійснювати різні платформи: авіація (крилаті ракети повітряного базування, КРПБ), кораблі, підводні човни (у тому числі з ), наземні мобільні пускові установки.

Повітряними носіями крилатих ракет можуть бути літаки різних типів, як багатоцільові винищувачі, тактичні та стратегічні бомбардувальники-ракетоносці; ракети можуть розміщуватись як у внутрішніх бомбових відсіках, так і на зовнішніх кріпленнях. Часто крилаті ракети оснащені складаним крилом для економії простору. Розробляються й механізми запуску з БПЛА.

Існують перспективні конструкції, що дозволяють запускати крилаті ракети не з бомбових відсіків чи зовнішніх підвісів, а з контейнерів, що вивантажуються з транспортного літака в польоті. Наприклад, випробовується система палетного запуску для ракети AGM-158 JASSM та літаків MC-130J.

Профіль польоту Крилаті ракети протягом польоту не виходять за межі атмосфери. Часто вони летять низько над землею (аж до поземного польоту з огинанням рельєфу місцевості або водної поверхні), що ускладнює їх виявлення наземними радіолокаційними станціями (натомість радари на винищувальній авіації та літаках ДРЛВ можуть бути спрямовані в бік землі). З іншого боку, політ на великій висоті зменшує витрату пального, отже, збільшується дальність — втім, тоді їхнє виявлення з землі є значно простішим. Деякі ракети можуть комбінувати переваги обох принципів: летіти вище на початкових етапах для збільшення дальності, а потім знижуватись до менших висот у зоні дії ворожих засобів ППО.

Навігація та наведення Крилаті ракети можуть оснащуватись широким спектром засобів навігації та/або керування для точного самонаведення на ціль і протидії засобам ППО. Як найперші, так і сучасні, крилаті ракети оснащуються інерціальним наведенням (INS), що дозволяє їм автономно рухатись до заданої цілі. Система інерціального наведення накопичує помилку обчислення координат, тому їх коригують за допомогою супутникових навігаційних систем (GPS, GLONASS, BeiDou) і систем відстеження рельєфу місцевості (TERCOM, TERPROM), що порівнюють карту місцевості з отриманим з датчиків зображенням рельєфу, і таким чином можуть летіти точніше та на меншій висоті під час крейсерської фази польоту.

Крім цього, ракети зазвичай мають засоби самонаведення, що збільшують точність на термінальній фазі польоту до цілі. Воно може бути лазерне, інфрачервоне, активне або пасивне радіолокаційне, DSMAC, або навіть , яке дозволяє оператору довести ракету до цілі вручну.

Сучасні ракети можуть змінювати свої траєкторії під час польоту та маневрувати для заплутування систем ППО/ПРО. Наприклад, Tomahawk Block IV (на озброєнні з 2004) можна перенаправити на одну з 15 наперед заданих альтернативних цілей або на будь-які GPS-координати; також ракета здатна баражувати в районі цілі та передавати дані з камери операторам, очікуючи на команду для атаки. Ще більш вираженими є баражувальні можливості ізраїльської «Деліли».The Secrets of Delialah, IAF bulletin, issue 184, December 2008 Російські ракети сімейства «Калібр» також можуть мати складні траєкторії руху, але точні їхні можливості невідомі.

Бойова частина Ракети можуть оснащуватись великим спектром бойових частин, зазвичай осколково-фугасними або ядерними. Рідше ракети оснащені касетними, інертними/обманними (, ADM-160 MALD), тандемними (TAURUS, Storm Shadow) або графітовими бомбами (BGM-109D Kit 2) тощо. Типова крилата ракета має конвенційну боєголовку вагою від 150 до 500 кг або ядерну з потужністю 200—250 кт тротилового еквівалента. Також крилаті ракети можуть бути носіями забороненої хімічної або біологічної зброї.

Класифікація

Єдине означення поняття «крилата ракета» відсутнє, воно є складним через велику кількість варіацій двигунів, систем польоту та наведення у різних озброєнь. Однак узагальнено саме підіймальна сила крила вважається тією характеристикою, що визначає крилату ракету. Саме за такою характеристикою описував ці системи озброєнь Договір РСМД 1987 року.

В англомовній термінології крилаті ракети називають cruise missile (що означає «ракета, що летить з крейсерською швидкістю») і поділяють на два основні типи: ракети для атаки наземних цілей (land attack cruise missile, LACM) та протикорабельні ракети (anti-ship missile, AShM або anti-ship cruise missile, ASCM), як Harpoon, Exocet, «Нептун».

Існують специфічні ракети, що мають риси як крилатих, так і балістичних: наприклад, радянська Х-22 має ракетний двигун замість характерного повітряно-реактивного і профіль польоту, частково паралельний землі (але на значній висоті) та частково подібний до балістичного, тобто, така ракета має риси аеробалістичної.

Зазвичай апарати з поршневими двигунами називають дронами-камікадзе. На думку аналітика RUSI Узі Рубіна, такий поділ є оманливим: деякі зразки апаратів з великою (сотні кілометрів) дальністю дії, попри очевидну конструктивну подібність до БПЛА, не мають основоположних рис бойових безпілотників у звичайному розумінні. Так, іранські Shahed 131 та 136 або український «Бобер» не мають на борту оптичного обладнання та не можуть вести спостереження. На відміну від класичних БПЛА, вони летять автономно для ураження визначеної до запуску цілі, а їх маневрові властивості обмежені (як у типових крилатих ракет). Таким чином, ці апарати значно більше схожі за принципом дії на крилаті ракети та виконують схожі з ними функції, а відмінність полягає лише в принципі роботи двигуна. За Рубіном, ці апарати можна вважати гвинтовими крилатими ракетами, а не безпілотниками.

Історія

Передісторія

Під час Першої світової війни та після неї різні країни розробляли , які були літаками-біпланами з автономним або дистанційним керуванням, зарядженими вибухівкою. 1916 року у Великій Британії створили автоматичний літак Г'юїтта-Сперрі, а 1918 в США — Kettering Bug. В Німеччині також були подібні розробки.Roger Branfill-Cook, "Torpedo", Seaforth Publishing, Great Britain 2014 У 1925 в Британії створили протикорабельний автоматизований літак Larynx.

У СРСР у 1930-ті роки розробку крилатих ракет (фактично — крилатих бомб з ракетним стартом) проводили Сергій Корольов та Валентин Глушко у Групі вивчення реактивного руху. З 1932 та до початку репресій, зокрема, арешту Корольова у 1938, було розроблено ряд апаратів, найвідомішим із яких став . Більшість із них мали класичну літакоподібну конструкцію та ракетні двигуни, як на твердому, так і на рідкому пальному. К-212 вагою 165—230 кг за розрахунками мала бути здатною долати 280 км. Дослідні запуски тривали до 1939 року, після чого програму згорнули.

Фау-1