Самійло Іванович Самусь (1656 — бл. 1713) — військовий діяч, колонізатор Правобережної України кінця XVII — початку XVIII століття, полковник Вінницький (1685—1699) та Богуславський (1685–1713), наказний гетьман (1693–1704), один з керівників повстання під назвою «Друга Хмельниччина» — гетьман Правобережної України (1702–1704). Його соратниками по боротьбі були полковники Семен Палій, Захар Іскра і Андрій Абазин.
Біографія Ймовірно, народився на Переяславщині в середині 1650-х років (принаймні, ще у 1703 тут мешкали його рідні, зокрема рідний брат). Хоча, можливо, походив із Вінниччини — зважаючи на те, що протягом певного часу очолював Вінницький (Кальницький) полк.
Очевидно, в 1670-х — першій половині 1680-х років Самійло, син Івана, перебував на Запорозькій Січі, де й отримав прізвисько «Самусь».
Вінницький полк Ймовірно, на Правобережну Україну запорожець Самусь прийшов влітку 1684 разом з Семеном Палієм, коли той, після участі у Віденській битві, повернувся на Правобережжя, поповнивши свої загони досвідченими запорожцями.
Масовий перехід козацтва на безлюдний внаслідок подій «Руїни» правий берег Дніпра був спричинений закличними універсалами правителя Речі Посполитої Яна III Собеського, який гуртував козаків навколо ідеї боротьби з Османською імперією та Кримським ханством.
У лютому 1685 сейм Речі Посполитої затвердив спеціальну конституцію (постанову) про повернення козацтву «їхніх прадавніх вільностей, свобод і привілеїв» і дозвіл осаджувати спустошені землі Правобережжя. Одним із таких листів скористався Самусь, який наважився відродити Вінницький (Кальницький) козацький полк. 1688 року волинська шляхта вже відзначала на своєму сеймику: «… Козаків незносна лічба в Київськім і Брацлавськім воєводствах». 1692 року урядовці Речі Посполитої бідкалися, що Вінницький полк «густо заселений», а отже, там можуть вдатися до «свавільств».
Зусиллями Самуся 1689 року його козацький полк (припускають, що спершу він очолював Вінницький, а потім Богуславський полк) нараховував близько тисячі осіб, з яких 164 козаки входило до реєстру козацького війська, підпорядкованого Речі Посполитій. Старшина полку складалася з осавула, писаря, хорунжого, обозного та трьох сотників (отже полк мав три сотні), сотенних осавулів і хорунжих.
У жовтні 1689 р. 93 козаки на чолі зі Самусем брали участь в одному з походів війська Речі Посполитої на чолі з коронним гетьманом Станіславом Яблоновським.
Наказний гетьман Треба відзначити, що полк Самуся протягом 1686—1699 років брав участь у більшості військових операцій армії Речі Посполитої проти Османської імперії та залежного від неї Кримського ханства. Так саме завдяки самусевим козакам королівський комісар Дружкевич у вересні 1691 року заволодів міцно укріпленою османською фортецею Сороки. У 1692 році 700 кіннотників та у 1693 році 400 піхотинців на чолі з Самусем знову допомагали полякам утримати цей важливий оборонний пункт на території Молдавського князівства. 1691 року козаки Самуся самостійно ходили на Білгород, взяли у «турків возів 50 і самих турків немало». А в 1694 році Самусь з козаками «під Сорокою залишається, ходив на села гетьмана ханського (Стецика. — Т. Ч.) і зруйнувавши їх, тим значну користь приніс» — повідомляв короля Речі Посполитої його секретар Д. Вільчек. У червні 1695 року правобережні полки на чолі з Самусем здійснили похід на Дубосари, під час якого зруйнували османську фортецю і захопили значні трофеї.
Надійність і безвідмовність полковника Самуся у військових справах спонукає Яна III Собеського призначити його гетьманом Війська Запорозького на Правобережній Україні. Очевидно, що це сталося на початку 1693 року, адже 27 лютого він повертався із зустрічі з королем, на якій, мабуть, і був затверджений наказним гетьманом.
Тактика на співпрацю з урядом Речі Посполитої проти османів і татар забезпечує відносну оборону населення Правобережжя від наїздів ординців, а також дає змогу Самусеві значно поповнювати полкову скарбницю. Адже майже кожен бойовий виїзд козаків оплачувався владою Речі Посполитої. Про це дуже красномовно свідчить «Щоденник військових видатків С. Яблоновського в 1693—1696 рр.», відшуканий нами в одному з архівосховищ Польщі. Протягом 1693 р. Самусь чотири рази їздив до великого коронного гетьмана за «уконтенуванням» своїх козаків.
Окрім того, козаки Самусевого полку отримували гроші за привезених полонених татар і османів (16.IV — три татарина; 9.VIII — один; 29.ІХ — один; 14.Х — два), за перемогу над татарськими загонами (5.ІХ) та за відомості військового характеру й доставку листів (9.VI; 16.VI; 1.VII; 20.VII; 19.IX; 5.XII). Всього у 1693 року коронний гетьман оплатив козакам Вінницького полку 5 372 талери. У січні того ж року С.Яблоновський наказував Самусеві, щоб той переманював до себе козаків Палія з метою ослабити «свавільний» полк. Однак Самусь не поспішав з виконанням цього наказу, хоча у березні наступного року був змушений взяти участь у поході регіментаря Б. Вільги проти фастівського полковника.
Таким чином, протягом 1694 року козаки Вінницького полку отримали 2043 талери. У тому ж році півтисячі кіннотників з полку Самуся було внесено до реєстрових списків, які нараховували 2 000 козаків, що перебували на утриманні Речі Посполитої.
Згідно з щоденниковими відомостями, початок 1695 р. відзначився тим, що «від Самуся гетьмана сотник з 12 козаками привели 2 татар під Кам'янцем взятих». Вони були винагороджені 437 тал. З 9 до 13 серпня з відомостями від наказного гетьмана Правобережної України у С.Яблоновського перебував сотник Рубан з сімома козаками. 5 вересня за платою приїжджав ще один сотник Самуся на ім'я Максим. А наприкінці року, 30 грудня, його козаки відзначилися тим, що привели до коронного гетьмана трьох полонених османів. За 1695 р. з скарбниці С.Яблоновського козакам було виплачено 1 819 тал.
Окрім того, у квітні 1695 року сенатська комісія Речі Посполитої ухвалила рішення виплатити правобережному Війську Запорозькому 27858 злотих. Це було здійснено 10 жовтня того ж року згідно з «Плати і барви Війську Козацькому, яке прийшло з поля у 1696 р.» для 2 050 козаків. Цей документ засвідчив, що наказному гетьману Самусю особисто видали грошей і сукна на суму 1 000 злотих, його полковнику — 300, полковому осавулу — 40, хорунжому, писарю, судді та п'яти сотникам — по 30, чотирьом сотенним хорунжим — по 15, обозному — 30, довбушеві, двом трубачам і двом пушкарям — по 15. Всього на 479 козаків (окрім перерахованої старшини) було видано 5 748 злотих. Отже, кожен «рядовий» отримав по 12 злотих на руки. Разом з оцінкою виданого «сукна», «атласу», «паклаку» на козацький одяг загальна сума отриманих полками Самуся грошей становила 9 041 злотих.
Ймовірно, що у 1695 році був складений ще один реєстр козацького війська загальною кількістю 2 000 осіб, де кінний полк «Самуся гетьмана наказного» нараховував 600 козаків. Тут слід підкреслити, що складені наприкінці 80-х — середині 90-х років XVII століття реєстри (компути) не охоплювали всієї маси козацтва правобережної частини Українського гетьманату. Так, якщо, наприклад, згідно з компутовими та оплатними списками 1694—1695 років до полку гетьмана Самуся входило від 500 до 600 козаків, то насправді його полк складався з двох тисяч, а то й більше чоловік. Одним з підтверджень цьому була секретна інформація оголошена сенатській комісії у квітні 1695 року.
Протягом 1696 року Самусь лише чотири рази посилав своїх старшин і козаків до коронного гетьмана Яблоновського. В одному випадку, 24 березня, «брат Самуся гетьмана приїхав від Війська Запорізького в справах», в другому — «козаки Самуся привели язика» (26.IV), в третьому — «козак від Самуся прибув з листами» (10.VI), в четвертому — 13 листопада сотник Самуся і бунчужний отримали певну суму талерів. У цьому році наказний гетьман Самусь отримав від Яблоновського всього 827 тал.
Протягом 1693—1696 років, майже кожен рік, гетьман Самусь висилає козацькі делегації до короля Речі Посполитої, а інколи (у 1693 та 1694 рр.) особисто зустрічається з Яном III Собеським. Під час цих зустрічей обговорювалися різні проблеми функціонування козацьких інститутів на Правобережній Україні — представники гетьманської адміністрації вимагали від влади Речі Посполитої відновлення традиційних «прав і привілеїв».
Самуся постійно непокоїла думка щодо відновлення гетьманської влади на Брацлавщині та організацію там козацького устрою. У 1696 році він робить чергову спробу утвердитися в цьому регіоні України, розгромивши маєтки вінницького старости К. Лещинського в околицях Вінниці. За рік перед тим Самусь намагався укріпитися в Немирові та Шаргороді. 20 лютого 1696 року С. Яблоновський видав універсал до наказного гетьмана Самуся про те, щоб той вивів з маєтностей луцького єпископа Жабокрицького своїх козаків і заборонив їм у майбутньому займати ці землі.
Козацько-шляхетський конфлікт Козацько-шляхетське протистояння на Правобережній Україні закінчується тим, що сейм Речі Посполитої 1697 року скасовує «дозвільну постанову» щодо козацтва 1686 року, якою забороняє йому розміщатися в земських угіддях. Отже Самусь почав поступово втягатися у конфлікт з місцевою владою Речі Посполитої, який розпочався ще у 1688 році і до того часу уособлювався з українського боку, головним чином, спротивом полковника С. Палія. Але поки існувала реальна османсько-татарська загроза заволодіти Правобережжям, верховна влада Речі Посполитої в особі короля закривала очі на претензії гетьманів і полковників Війська Запорозького щодо встановлення своєї влади в Україні. Тим паче, що одночасно з «свавільствами» правобережні козаки продовжували нищити татарські загони як на власній території, так і на ворожих землях. 17 жовтня 1696 року Самусь повідомляв С. Палія про похід у Річ Посполиту 40-тисячної орди на чолі з кримським султаном і пропонував полковнику напасти на них в дорозі.
Перед цим, у липні, наказний гетьман повідомляв своїх полковників, насамперед Палія, про смерть багатолітнього патрона правобережного Війська Запорозького — короля Польщі, правителя Речі Посполитої Яна III Собеського. У зв'язку з цим козацтво почало хвилювалися щодо його наступника, адже, як би там не було, але саме завдяки цьому королю воно завдячувало своєму відновленню на землях Правобережної України (хоча, заради справедливості треба відзначити, що перед тим, у 1660-1670-х роках Ян Собеський доклав багато зусиль для знищення тут козацького устрою).
Протягом довгого часу шляхта Речі Посполитої не могла вибрати собі нового зверхника, а тому Самусь все відкритіше починає спілкуватися з гетьманом Лівобережної України Іваном Мазепою. Він неодноразово звертається до нього з листами, що містили різнопланові відомості військово-політичного характеру. Раніше статус наказного гетьмана від імені короля не дозволяв Самусеві напряму листуватися з лівобережним гетьманом і він домовився з С.Палієм, щоб той передавав його повідомлення до фастівського полковника Мазепі. Таким чином правитель останній знав про те, що відбувається не лише на Правобережжі, але й у Речі Посполитій.