Філіп Толл Гілл-молодший, зазвичай просто «Філ Гілл» (), (20 квітня 1927—28 серпня 2008) — американський автогонщик. Єдиний народжений в Америці чемпіон світу з автоперегонів у класі Формула-1 (1961). Носив прізвисько «Hamlet in a helmet» — «Гамлет у шоломі».

Молоді роки Філіп Толл Гілл-молодший народився в Маямі 20 квітня 1927 року в родині чиновника поштового відомства Філіпа Толла Гілла-старшого та його дружини Лели Лонг Гілл. Батько незабаром отримав підвищення, і родина переселилася до Каліфорнії, у містечко Санта-Моніка поблизу Лос-Анджелеса.Филл Хилл – Чемпион мира 1961 года Всього в сім'ї Гілла було троє дітей: сини Філ та Джеррі та дочка Гелен.Згодом Гелен Келлог Матір була суперечливою натурою: одночасно суворою, зніженою та домінуючою в сім'ї жінкою, до того ж дуже релігійною. Вона написала і опублікувала декілька релігійних гімнів і постійно жертвувала гроші на хресні ходи. Дітям вона могла читати настанови щодо праведного життя протягом кількох годин. Батька Філ запам'ятав як серйозного нелюблячого чоловіка, який, віддаючи його до військової школи наказав бути «добрим маленьким солдатом».

Філіп-старший був прихильником Демократичної партії, Лела — переконаною республіканкою. За столом вони часто сперечалися на цьому ґрунті. Для їхніх дітей це ставало неабияким випробуванням. 1935 року Філа віддали навчатися до Hollywood Military Academy. У місцевому шкільному ансамблі він грав на альті та барабанах. В цьому закладі він провів три роки. Не маючи близькості у відносинах з батьками, Філ став замкненим і дружив лише з кількома однолітками. Виходом для почуттів для нього стала музика, і малий Гілл навчився грати ще й на фортепіано.Офіційний сайт Формули 1

Під час однієї з батьківських домашніх вечірок Філ розібрався із керуванням Oldsmobile, що належав одному з гостей, і проїхався Санта-Монікою. Тоді йому виповнилося лише дев'ять років.Філл Гілл Відтоді його приваблював світ автоспорту. Він жадібно перечитував усі книги та журнали, що йому траплялися на цю тему. Улюбленими його журналами стали британські видання та . Через роки Гілл казав: «Навіть раніше, коли я ще не керував нічим серйозним, я був цілковито зачарований романтикою всього, що хоч якось стосувалось цього. Я читав про великий Мерседес, Авто Юніон, Караччіолу, фон Браухіча, Тіма Біркіна, Вілбура Шоу. Будь-що про все це... Я був фанатом.»America's first World Drivers Champion

Жити стало важче, коли батьки почали пити. Багато часу Філ почав проводити з розлученою тіткою Гелен. Коли йому було дванадцять, тітка придбала Філу Ford Model T (відоміший як «Бляшанка Ліззі»), який хлопець часто розбирав до запчастин, щоб зрозуміти, що це за техніка і як вона працює. Водій тітки показав йому, як з цією машиною управлятися на дорозі. У практиці водіння юний Гілл тренувався разом зі своїм другом Джорджем Герстом на закритих ґрунтових дорогах Каньйону Санта-Моніки та імпровізованому чвертьмильному треку на території родового маєтку Герста. У школі Філ страждав від хронічного синуситу. Пізніше, під час перегонів він їздитиме з відкритим ротом через те, що не звик дихати носом. Sole native of U.S. to win Formula One racing title Під час епідемії поліомієліту хлопця тримали подалі від навчальних закладів, і навчання він проходив вдома. Коли ж він повернувся до школи, то швидко зрозумів, що відстає від інших хлопців у фізичній підготовці і заняттях спортом. Після цього Філ став ще більш відстороненим від соціуму і багато часу почав проводити біля складів металобрухту, вивчаючи все, що стосувалося автомобілів. Ця залученість до світу автівок та зростаюча вправність у поводженні з технікою дали йому впевненість в собі, хоча у суспільстві він все ще відчував себе незграбою.

На кишенькові витрати Філ заробляв працівником гаража, а згодом деякий час працював у штаті авіакомпанії Douglas Aircraft Company. Після закінчення школи вісімнадцятирічний Гілл, на догоду батькові, вступив до Південнокаліфорнійського Університету. Там він вивчав ділове адміністрування і був членом студентського братства Kappa Sigma. У 1946-му Філ Гілл став одним з перших десяти членів Каліфорнійського клубу спортивних машин (California Sportscar Club). В університеті він провчився два роки і, кинувши навчання, влаштувався помічником механіка та продавцем у крамницю Роджера Барлоу «International Motors». Одним з його напарників там працював Бернар Кахьє, а головним механіком був Річі Гінтер.Phil Hill 1927-2008

Того ж року Гілл придбав двомісний MG-TC, який сам же і перебудував, зробивши придатним до змагань. 24 липня 1949 року відбулася одна з перших гонок, в яких брав участь Гілл. Це були змагання Carrell Speedway серед машин Класу BRacing Sports Cars . Автодром,Carrell Speedway. Фото на якому вони проводилася, знаходився в долині Сан-Фернандо біля Лос-Анджелеса. Гонка стала для Гілла переможною і започаткувала його автокар'єру.

1949 він, як стажер компанії Jaguar, був направлений у Ковентрі, де провів півроку, працюючи в обслуговуючих відділеннях , Ягуар Карс та Роллс-Ройс. Гілл був присутній на гонці в Ґудвуді та першому Гран-прі Формули-1, що проводився у Великої Британії. Після цього він згадував: «Тоді межею моїх амбіцій було стати колись механіком у великого гонщика». Одинадцять років потому він виграв цей чемпіонат.Газета «Telegraph» Телеграф

Зібравши в Англії достатньо коштів, Філ привіз додому Ягуар моделі XK l20.«Times»Phil Hill: Racing driver and Formula-One world title winner Значно модифікувавши, Гілл пристосував його до участі в перегонах.

Гоночна кар'єра в Америці 25 червня 1950 він випробував роботу на перегонах, що проводилися на покинутій військовій базі дирижаблів в Санта-Анні. Тоді він прийшов до фінішу другим. 5 листопада 1950 Гілл узяв участь у гонці 100 миль Pebble Beach і прийшов першим!

У березні 1951 року померла його мати, а через місяць пішов з життя і батько. На гроші, що залишились хлопцю у спадок, він придбав у Луїджі ЧінеттіЛуїджі Чінетті — трикратний переможець Ле-Мана. На то час був єдиним дилером Ферарі у Сполучених штатах. 2.6-литровий Ferrari. Після декількох перемог він виміняв її на Ferrari 2.9.Філл Гілл2 Загалом у 1951 році Гілл взяв участь у 13 гоночних змаганнях, чотири з яких виграв. Це привернуло увагу багатих вкладників, таких як Бріггс Канінґем та Чарльз Хорнберг. Канінґем, окрім того, що надав Гіллу автівку Cunningham C-2 для участі у гонці Палм-Спрінґс, ще й зробив його резервним пілотом у своїй команді, яка у червні 1952 втретє брала участь у 24 годинах Ле-Ману. Допомога Гілла тоді не знадобилася. Канінґем із своїм штурманом Біллом Спіром прийшли до фінішу четвертими.

Чарльз Хорнберг, дилер та постачальник британських Ягуарів на Західному узбережжі, забезпечив Гілла Ягуаром C-Type, на якому той 6 вересня 1952 виграв перегони Elkhart Lake Road Race на озері Елхарт у Вісконсині. Перший дебют Гілла на перегонах міжнародного масштабу відбувся через два тижні на Гран-прі Уоткінс-Ґлен. У 1952 він також став шостим на Панамериканських перегонах, що проводилися в листопаді. Його штурманом того разу став Альберт Стаббс. Виступали вони на Ferrari Алена Ґіберсона.Complete Archive of Phil Hill

Наступного року Гілл взяв участь у 16 гоночних змаганнях, вигравши перегони Pebble Beach Road Races, Santa Barbara Trophy та гонку на Madera для модифікованих автівок з двигуном більше, ніж півтора літри. 1953-го відбувся його дебют на 12 годинах Себрінга (із штурманом Біллом Спіром) та 12 годинах Реймсу (із штурманом Луїджі Чінетті). У Ле-Мані за кермом Osca MT 4 Гілл лідирував, та був змушений зійти через проблеми з трансмісією. На Панамериканських перегонах 1953-го Гілл із штурманом Річі Гінтером на Ferrari 340 до фінішу не доїхав, потрапивши в аварію між Пуеблою та Мехіко. На тих перегонах загинули десять учасників, Гілл же залишився неушкодженим, навіть коли його автівка зірвалася з кручі. Та невдовзі після цього лікар знайшов у Філа виразку і порадив відмовитися від перегонів хоча б на рік. Від неробства Філ і його брат Джеррі привели до ладу старий Pierce Arrow 1931 року випуску. Згодом відновлена автівка одержала перемогу в численних конкурсах, в тому числі на Pebble Beach Concours d’Elegance 1955 року. Незважаючи на попередження лікаря, Гілл взяв участь у кількох змаганнях і став другим на SCCA National March. Не відмовився Гілл і від Панамериканських перегонів. Цього разу вони з Гінтером фінішували другими, після заводської Ferrari Умберто Мальолі. Після цього Гілла стали вважати чи не найкращим водієм спорткарів в Америці.

Незабаром Гілл кинув курити, його виразка загоїлася, і він повернувся у гонки. У березні 1955 разом Керроллом Шелбі він став другим на 12 годинах Себрінга. У квітні — виграв гонку SCCA National Pebble Beach.

Після таких успіхів Луїджі Чінетті почав переконувати Енцо Феррарі дати Гіллу місце в стайні Феррарі. Коммендаторе, який вже чув про цього хлопця від Мальолі, запросив Філа на співбесіду. В результаті, Гіллу було довірено представляти Скудерію на 24 годинах Ле-Мана разом з Мальолі. Фінішу вони не дісталися, але зійшли з третьої позиції. Того ж року Гілл виграв змагання SCCA National Beverly, перегони на озері Елхарт, які, за словами очевидців, були одними з найвидовищніших, перші гонки в Сакраменто та Ґлендейлі, та Nassau Trophy на Багамах.

1956 року Ferrari 857S під номером 36 з екіпажем Філ Гілл-Олів'є Жендеб'єн фінішувала у гонці 1000 км Буенос-Айресу другою. Першою була Maserati 300S Стірлінга Мосса. Та у в класі S+3.0 Ferrari все одно здобула перемогу.

Гілл став третім в «1000 км Нюрбургринга», першим в п'ятигодинній гонці в Мессіні і другим в «Порто Гран-прі». В Ле-Мані разом із Андре Сімоном він зійшов після десяти кіл. Із Морісом Трентіньяном на 3,5 литровій Ferrari — виграв «Гран-при Швеції», що завершував сезон. А також виступив на 12 годинах Реймсу, де його напарником став Стірлінг Мосс.

У 1957 на Ferrari з двигуном об'ємом в 4,1 л Гілл разом з Пітером Коллінзом виграв «Гран-прі Венесуели», став другим в 12 годинах Реймсу та в Швеції і першим в домашніх перегонах у Палм-Спрінгс в Каліфорнії.

У червні 1958 року за жахливих погодних умов Гілл разом із Жендеб'єном вперше виграв 24 години Ле-Ману. А в липні — дебютував у Формулі-1.

Кар'єра у Формулі 1 1958 Вперше Гілл узяв участь у перегонах Формули-1 на трасі Реймс-Гу у Франції, виступаючи за команду Йоакім Бонньє на Maserati 250F. До фінішу він прийшов сьомим, не набравши залікових балів, проте випередивши самого Бонньє. Перемогу хет-тріком тоді здобув Майк Хоторн.

На Гран-прі Франції загинув один з пілотів Феррарі — Луїджі Муссо. Його місце в бойовому складі команди передали резервному Гіллу. За кермом боліду Феррарі він вперше виїхав на трасу на Гран-прі Німеччини 3 серпня 1958 року. Це була восьма гонка сезону. Кваліфікований десятим, Гілл прийшов до фінішу дев'ятим. На тих змаганнях, проїхавши дві третини дистанції, потрапив у тяжку аварію ще один гонщик Феррарі — Пітер Коллінз, який перед цим виграв Гран-прі Великої Британії. Отримані ним травми виявилися несумісними з життям, і він помер того ж дня у лікарні.

Гран-прі Італії приніс Гіллу перші очки. Замість загиблого Коллінза у Феррарі тепер виступав напарник Філа у 24 годинах Ле-Ману Олів'є Жендеб'єн. Після кваліфікації Гілл опинився на сьомій позиції стартового поля, поруч з Хоторном та Бера. Перші три місця з чотирьох зайняли пілоти Vanwall. Але швидкісна Монца дала змогу потужнішим Ferrari позмагатися за лідерство. Володар поулу Мосс стримував атаки Хоторна та Гілла, доки в нього не вийшла з ладу коробка передач. Гонщиків Ferrari зміг випередити лише Тоні Брукс. Хоторн фінішував другим, Гілл — відразу за ним. Так, вже у третій своїй гонці він посів бронзову сходинку на п'єдесталі пошани.