Гай Ві́бій Требоніа́н Галл (; 206 р. — серпень 253 р.) — римський імператор у 251—253 рр. під час Кризи III століття. Правив спочатку разом із Гостіліаном, а потім зі своїм сином, Волузіаном. Був одним з так званих «солдатських імператорів».

Походив з відомого етруського роду Вібіїв. Починав політичну кар'єру з посади консула-суффекта (особливий різновид давньоримської магістратури консула). У 250—251 рр. був призначений очільником Верхньої і Нижньої Мезії — історичних областей між Нижнім Дунаєм і Балканськими горами. Керуючи цими провінціями, Галл успішно відбивав постійні напади з-за Дунаю готських племен та був досить популярний серед римських легіонів. Після загибелі 251 р. у бою імператорів Деція та Гереннія Етруска, Требоніан був одразу проголошений армією новим імператором. Він всиновив іншого сина Деція, Гостіліана, та правив разом з ним до його смерті за кілька місяців після цього. Відомо, що Требоніан уклав з готами дещо принизливий для Риму мирний договір. Крім цього, його правління відзначено черговою війною з Державою Сасанідів на Сході.

Походження Народився близько 206 року в римській колонії Перузії (сучасна провінція Перуджа, Італія). Він походив з давнього місцевого етруського роду Вібіїв (прізвище має плебейське походження часів Другої Пунічної війни)Грант. М. Римские императоры. — М., 1998. — 400 с.. Дослідники припускають, що його предком був Вібій Велдумніан, а родичем — консул 272 року Юній ВелдумніанR. Scott Moore. Trebonianus Gallus (251—253 A.D.) and Gaius Vibius Volusianus (251—253 A.D.). An Online Encyclopedia of Roman Emperors. 2002.. За версією Секста Аврелія Віктора, римського історика та політичного діяча IV ст., — він походив з північноафриканського острова Гірба (сучасна Джерба, Туніс)Секст Аврелий Виктор. О жизни и нравах римских императоров. Глава 31.. Галл був одружений з Афінією Геміною Бебіаною, у шлюбі з якою у нього народився син Гай Вібій Волузіан (майбутній співправитель) і дочка Вібія Галла.

Прихід до влади Требоніан Галл спочатку був у складі римського сенату, а близько 245 року отримав посаду консула-суффекта. У 250—251 рр. був призначений намісником Верхньої та Нижньої Мезії. На цій посаді він брав участь у війні імператора Деція Траяна з готами. Готи під проводом свого вождя Кніви перейшли через Нижній Дунай і вторглися в Мезію. Кніва з 70-тисячним військом здійснив напад у районі міста Нови (поблизу сучасного болгарського міста Свіштова, недалеко від місця впадання річки Олт у Дунай). Першим опір ворогам вчинив легат провінції Требоніан Галл під стінами містаМоммзен Т. История Рима. — СПб., 1997. — 200 с.. Але величезна кількість готів швидкими темпами рухалася вперед і зупинилася тільки під містом Нікополь, який знаходився між Дунаєм і горами Гема. Армія імператора Деція після вдалого бою поблизу міста на річці Янтрі, в якому загинуло 3 тисячі готів, загнала їхнє військо в балканські гори в районі хребта Гема.

Облога Філіппополя

Кніва, переваливши через хребет, підійшов до Філіппополю (сучасний Пловдів, Болгарія). У результаті несподіваного нападу готам вдалося відкинути армію Деція за гори, після чого вони розпочали облогу Філіппополя. Зберігся лист Деція, в якому той підбадьорює жителів і обіцяє скоро підійти на допомогуПублий Геренний Дексипп. О скифской войне. Фрагменты 18-19.. У збереженому фрагменті афінський історик ІІІ ст. Дексіпп розповідає про облогу міста готами і невміле використання ними облогової техніки, включаючи тарани: «Потім намагалися взяти саме місто: затвердили сходи, підвезли машини. Це були бруси, згуртовані чотирикутником, щось на зразок будиночків. Вони обтягнули їх зверху шкурами для того, щоб під час нападу на ворота убезпечити себе від будь-яких пускаємих у них снарядів; над собою висунули щити, а машини пересували на колесах важелями. Деякі з тих, хто тримав облогу, підіймаючи довжелезні бруси, оковані залізом, для того, щоб їм не дробитися при зіткненні зі стіною, намагалися ними проламати стіну. Нарешті, були і такі, які підвозили до міського муру і дерев'яні вежі на колесах з тим, щоб, підсунувши їх ближче, накинути на стіну мости та, зрівнявши їх, влаштувати війську перехід. Вороги, не отримуючи успіху від своїх машин, впали в смуток; потім, розмірковуючи про те, як продовжувати війну, наважилися влаштувати у міста високі земляні насипи для того, щоб можна їм було битися, стоячи в рівень з городянами. Скіфи придумали вбити всю худобу, яка не годилася, і всіх полонених, пригнічених хворобою або старістю, і звалити в рів ці трупи разом з усяким ломом. На третій день трупи роздулися і тим сприяли чималій висоті насипу. Фракійці пробили стіну не більше як в ширину вузьких дверцят і через цей отвір щоночі звозили до себе землю. Варвари вже і не знали, що їм робити». Відповідно готському історику VI ст. Йордану, Кніва захопив Філіппополь, вступивши в угоду з римським воєначальником, намісником провінції Люцієм Пріском, який став черговим претендентом на імператорський титул. Пріск зібрав великі сили в укріпленому Філіппополі. Він повинен був протриматися до появи Деція, який форсованим маршом підходив із заходу. Спроби готів взяти Філіппополь штурмом закінчувалися невдачами. Проте вся навколишня місцевість палала у пожежахКовалев С. И. История Рима. — Л., 1986. — 743 с.. Коли нарешті з'явився Децій, готи несподівано напали на стомлену римську армію і розсіяли її. Пріск, під приводом того, що нібито Децій загинув, завів таємні переговори з готами, обіцяючи їм здати місто, якщо вони визнають його імператором. Угода була укладена, Філіппополь був нещадно розграбований, безліч жителів було забрано у полон. Римський історик IV ст. Амміан Марцеллін написав: «зруйнований був Філіппополь, причому — якщо вірні повідомлення істориків — убито було в стінах міста сто тисяч чоловік»Аммиан Марцеллин. Римская история. Книга 31. Фрагменты 5.17 и 13.. Але Пріску стати імператором не вдалося: Децій був живий і збирав на Дунаї нову армію. Імператор чекав готів на дорозі Тембінус ближче до Дунаю, бажаючи перехопити їх при поверненні з багатою здобиччю додому. Він поставив загони під керівництвом Требоніана Галла біля гирла Дунаю, щоб той завадив Кніву відступити. Згідно візантійському історику кінця V ст. Зосиму: «Усе йшло відповідно до плану, доки Галл не вирішив повстати і не відправив послів до варварів, спонукаючи їх вступити в союз з ним і підтримати його змову проти Деція. Варвари охоче погодилися»Зосим. Новая История. Книга I..

Битва при Абрітті

Вирішальною стала битва при Абриті (сучасне місто Разград, Болгарія), також знана як битва при форумі Теребронії, на північ від Нікополя у червні 251 р. В одній з перших сутичок убили сина Деція Гереннія Етруска. Готи вишикувалися трьома лініями, при чому третя була захищена болотом. Дотримуючись сигналу Галла напасти на ворогів, варвари повністю загнали римлян у болотоSouthern P. The Roman Empire from Severus to Constantine. — London, New York: Routledge, 2001.. Римським військам вдалося прорвати дві перші лінії. За повідомленням Амміана Марцелліна імператор Децій під час форсування болота потонув: «Подібна нещаслива доля спіткала, як відомо, Цезаря Деція, який в жорстокій січі з варварами був скинутий на землю падінням оскаженілого коня, утримати якого він не зміг. Потрапивши в болото, він не міг звідти вибратися, і потім неможливо було відшукати його тіло».

З повідомлення Зосима видно, що існувала версія про змову між Галлом і готами проти Деція. Існує припущення, що в армії також побутувала ця думка: винуватцем гибелі Деція вважали Требоніана Галла. Він нібито заздалегідь домовився з готами і заманив імператора в болото, вказавши йому невірний маршрут. Однак інших доказів, які підтверджують версію Зосима, немає. У всякому разі, в той час серед римських полководців Галл був найбільш заслуженим і стояв найближче до Деція. На користь невинності Галла говорить також і той факт, що військові навряд чи б проголосили імператором людину, чиї дії призвели до знищення армії і загибелі великої кількості солдатівPotter D. S. The Roman Empire at Bay, AD 180—395. — Routledge, 2004.. Зрештою легіонери проголосили новим римським імператором 45-річного Требоніана Галла.

Правління Середина — друга половина ІІІ ст. ознаменувалася військово-політичною кризою Римської імперії. В умовах різкої активізації її ворогів по всьому периметру кордонів та початку вторгнень варварів вглиб держави, військові командувачі, які очолювали провінційні військові угруповання, один за одним почали проголошувати себе імператорами, вести боротьбу усіма можливими способами між собою та із сенатом. За 50 років протягом 235—285 рр. змінилося 49 імператорів. Їх спільною рисою було невисоке походження, захоплення влади військовим шляхом та насильницька смерть. В історію цей період ввійшов під назвою «доба солдатських імператорів»Кузищин В. И., Гвоздева И. А. История Древнего Рима. — М., 2005. — 448 с..

Дослідники стверджують, що нетривале правління Требоніана Галла (251—253 рр.) було відзначено незліченними лихами, які завдали Римській імперії непоправної шкодиМашкин Н. А. История Древнего Рима. — М., 2006. — 753 с.. Требоніаном було укладено з готами мирний договір, який був для них досить сприятливим і вдалим. Імператор не тільки дозволив варварам безкарно повернутися додому з награбованим, але і обіцяв виплачувати їм певну суму грошей кожен рік. Крім того, Галл також дозволив готам забрати бранців знатного походження, які були захоплені ними під час штурму Філіппополя у ФракіїГиббон Э. История упадка и разрушения Великой Римской империи: Закат и падение Римской империи: в 7 т. — Т. 1. — M., 2008. — 640 с.. За свідченням Зосима, Требоніан пишався цим миром. Однією з причин такого поспішного досягнення угоди з готами була слабкість римської армії, сильно виснаженної в останніх боях. Іншою причиною, ймовірно, було прагнення імператора якнайшвидше дістатися до столиці імперії — Риму, щоб зміцнити свою владу і отримати визнання з боку сенату.

Здобуття титулу імператора