Сецесія ( — «вихід», від — «відходжу») — відірвання, відокремлення, вихід частини з цілісності, залишення певної установи групою її членів (наприклад, сецесія українських послів з галицького сейму 1901, сецесія українських студентів з Львівського Університету 1901-02, сецесія Південних штатів від Північних у США 1860). Поняття сецесії найчастіше вживається щодо територіальної чи національної одиниці, що намагається відокремитися від певної держави з метою утворення власної чи приєднання до іншої. Сецесія, як правовий принцип, подекуди прийнята в міждержавних спільнотах, конференціях, союзах тощо.

Теорія сецесії Теорія сецесії стосується головного питання політичної філософії — основи державної влади.

У своїй книзі 1991 року «Сецесія: Моральний бік політичного розлучення від форту Самтер до Литви і Квебека», професор філософії Аллен Б'юкенен виділив обмежені права на сецесію за певних обставин, переважно пов'язаних з пригніченням людей іншими етнічними чи расовими групами, і особливо у випадку, якщо вони раніше були завойовані іншими народами.Allen Buchanan, «Secession», Stanford Encyclopedia of Philosophy, 2007. Восени 1994 року Journal of Libertarian Studies опублікував статтю Роберта У. Макгі «Переглянута сецесія». У ній він пише з ліберальної точки зору, але вважає, що сецесія виправдана лише тоді, коли сепаратисти в змозі створити життєздатну, самостійну державу.Robert W. McGee, Secession Reconsidered, the Journal of Libertarian Studies, Fall 1994.

У квітні 1995 року Інститут Людвіга фон Мізеса спонсорував конференцію з питань сецесії. Матеріали конференції були пізніше опубліковані в книзі «Сецесія, Держава та Свобода» Девіда Гордона. Серед статей  можна виділити: «Традиція сецесії в Америці» Дональда Лівінгстона ; «Етика сецесії» Скотта Бойкіна ; «Nations by Consent: Decomposing the Nation-State» Мьоррея Ротбарда, «Конфедерація янкі: рух за сецесію в Новій Англії перед війною між штатами» Томаса ДіЛоренцо ; «Чи було Вторгнення Союзної армії до Конфедерації Штатів законним?» Джеймса Островського.David Gordon, Secession, State and Liberty, Transactions Publishers, 1998.

У липні 1998 року журнал Рутгерського університету Society опублікував статті з «Симпозіуму, присвяченого сецесії та націоналізму мілленіуму» в тому числі статті «Західні Штати як парадигма» Ганса — Германа  Гоппе, «Міркування вигоди у сецесії» Сабріни П. Рамет, «Права сецесії» Даніеля Кофмана, «Сецесія як вона є» Дональда Лівінгстона і «Сецесія, автономія і сучасність» Едварда А. Тірякіна. У 2007 році Університет Південної Кароліни організував конференцію під назвою «Сецесія як міжнародне явище», на якій було розглянуто низку робіт на цю тему.«Secession As an International Phenomenon», Abstracts of Papers, 2007 Association for Research on Ethnicity and Nationalism in the Americas" conference sponsored by the University of South Carolina Richard Walker Institute for International Studies.

Обґрунтування сецесії Деякі теорії сецесії обстоюють загальне право сецесії з будь-якої причини («Теорія вибору»), тоді як інші підкреслюють, що сецесію слід розглядати тільки як виправлення серйозної несправедливості («Теорія справедливої підстави»)Allen Buchanan, How can We Construct a Political Theory of Secession?, paper presented October 5, 2006 to the International Studies Association..  Деякі теорії підкреслюють, і те, й інше. Перелік обґрунтувань, які можуть бути наведені на підтримку права сецесії, у викладенні Аллена Б'юкенена, Роберта Макгі, Ентоні БерчаAnthony H. Birch, «Another Liberal Theory of Secession». Political Studies 32, 1984, 596—602., Вальтером  ВільямсомWalter Williams, Parting company is an option, WorldNetDaily.Com, December 24, 2003., Джейн  ДжекобсJane Jacobs, Cities and the Wealth of Nations, Vintage, 1985. Frances Kendall and Leon Louw,Frances Kendall and Leon Louw, After Apartheid: The Solution for South Africa, Institute for Contemporary Studies, 1987. One of several popular books they wrote about canton-based constitutional alternatives that include an explicit right to secession. Leopold Kohr,Leopold Kohr, The Breakdown of Nations, Routledge & K. Paul, 1957, Френсіса  Кендалла і Леона  Лоу, Леопольда  Кора, Кіркпатріка  Сейла та інших авторів в книзі Девіда Гордона «Сецесія, Держава та Свобода», включає в себе:

Президент США Джеймс Б'юкенен, Четверте щорічне послання Конгресу про Єдність штатів 3 грудня 1860 р.: «Річ у тім, що наш союз спирається на громадську думку, і він ніколи не може бути зміцнений пролитою кров'ю громадян у громадянській війні. Якщо він не може жити у серцях людей, він повинен загинути в один прекрасний день.». Колишній президент Сполучених Штатів Томас Джефферсон, в листі до Вільяма Х. Кроуфорда, військового міністра при президенті Джеймсі Медісоні, 20 червня  1816 року: "У своєму листі до Фіска ви відзначили альтернативи, між якими ми повинні вибрати:  1, вільна комерція і гральні спекуляції для декількох з вічною війною для багатьох;  або, 2, обмежена комерція, мир і злагода для всіх. Якщо яка-небудь держава в Союзі заявить, що вона віддає перевагу відокремленню за першою альтернативою, я без коливань скажу «давайте виокремимось». Економічне звільнення  економічно-пригнобленого класу, локалізованого в певній частині території держави. Право на свободу, свобода об'єднань та приватної власності. Згода, як важливий демократичний принцип; необхідність визнання волі більшості до сецесії. Розпуск  союзу, якщо не досягнуто цілей, для яких він був створений. Самооборона, коли більша група являє смертельну загрозу для меншості або уряд не може адекватно захистити відповідну територію. Самовизначення народів. Збереження культури, мови тощо від асиміляції або знищення більшою чи потужнішою групою. Сприяння різноманітності, дозволяючи різним культурам зберегти свою ідентичність. Усунення допущеної в минулому несправедливості, особливо в випадку завоювання потужнішою силою в минулому. Порятунок від «дискримінаційного перерозподілу», тобто податкових схем, регуляторної політики, економічних програм тощо, які перенаправляють ресурси на інші території, особливо в недемократичний спосіб. Підвищення ефективності управління, коли держава або імперія стає надто великою для ефективного керування. Збереження «ліберальну чистоти» (або «консервативної чистоти») шляхом надання можливості менш (або більш) ліберальним регіонам відокремитися.

Олександр Павкович , доцент кафедри політології та міжнародних досліджень в університеті Макарі в Австралії і автор декількох книг з сецесії, описує п'ять обґрунтувань загального права сецесії в рамках ліберальної політичної теорії:Aleksandar Pavkovic, Secession, Majority Rule and Equal Rights: a Few Questions, Macquarie University Law Journal, 2003.

Анархо-капіталізм: індивідуальна свобода створення політичних об'єднань разом з правами приватної власності обґрунтовують право на відокремлення та створення «життєздатного політичного порядку» з однодумцями. Демократичний сецесіонізм: право на сецесію, як різновид права на самовизначення, належить «територіальній спільноті», яка бажає відокремитися від «своєї існуючої політичної спільноти»; група, що бажає відокремитися, у такому разі прагне визначити «свою» територію за критерієм більшості. Комунітарний сецесіонізм: будь-яка група з особливою підвищено-інтегрованою ідентичністю, зосереджена на окремій території, яка бажає поліпшити політичну участь своїх членів, має prima facie право на відокремлення. Культурний сецесіонізм: будь-яка група, яка раніше була в меншості, має право захищати і розвивати свою власну культуру і окрему національну ідентичність через виокремлення в незалежну державу. Сецесіонізм загрожених культур: якщо для культури меншини існує загроза в державі, яка має домінуючу культуру, меншість має право сформувати власну державу для захисту своєї культури.

Різновиди сецесії Теоретики з сецесії виділяють різні види відокремлення політичних утворень (міста, округу, кантону, штату):Steven Yates, «When Is Political Divorce Justified» in David Gordon, 1998.

Вихід з федерації або конфедерації та вихід з унітарної держави. Так звані колоніальні війни за незалежність від «метрополії» або імперської держави. Національна сецесія (повний вихід з національної держави) та локальна (вихід з однієї складової національної держави та перехід до іншої в межах тієї ж держави). Вихід політичного утворення, що є анклавом «материнської» держави, або що розташоване біля кордону. Виділення (не дивлячись на вихід частини, решта держави зберігає свою структуру) та розпад (всі політичні утворення розривають зв'язки між собою та створюють кілька нових держав). Іредентизм, де сецесія має на меті анексію цієї території іншою державою з мотивів спільної етнічної належності чи минулих історичних зв'язків. Вихід меншості (населення або території) та більшості. Відділення кращих регіонів та відповідно гірших. Загроза сецесії іноді використовується як стратегія отримання більшої автономії.

Аргументи проти сецесії Аллен Б'юкенен, який підтримує сецесію за певних обставин, перераховує аргументи, які можуть бути використані проти сецесії: «Захист законних очікувань» тих, хто в даний час займає територію, на яку претендують сепаратисти, навіть у тих випадках, коли ця земля була вкрадена. «Самооборона», якщо втрата частини держави ускладнить захист її інших частин. «Правило захисту більшості» і принцип, який передбачає дотримання меншістю цього правила. «Мінімізація стратегічних торгів» шляхом ускладнення сецесії через, наприклад, встановлення плати за вихід. «М'який патерналізм»: вихід матиме погані наслідки для сепаратистів або інших груп. «Загроза анархії»: все менші і менші утворення можуть прагнути до відокремлення — аж до повного хаосу, тоді як справжній сенс поняття сецесії не в цьому. «Запобігання неправомірним вилученням» попередніх інвестицій держави в інфраструктуру. «Розподільча справедливість»: багатші райони не можуть відокремитися від бідних.

Історичні приклади сецесії Див. також: Сепаратизм

Рухи, що відстоюють політичну сецесію, можуть називати, описувати себе в термінах: автономія, сепаратизм, незалежність, самовизначення, децентралізація, суверенітет, самоврядування, деколонізація, а не як сецесія.

Австралія У 19-му столітті Британська колонія в східній материковій Австралії, Новому Південному Уельсі була поступово розділена британським урядом, так були сформовані нові поселення, які почали розширюватися. Вікторія в 1851 році і Квінсленд в 1859 році.

Однак поселенці захотіли розділити колонії наприкінці століття; особливо в центральному Квінсленді (по центру  Рокхемптона) в 1860-1890-х роках, і в Північному Квінсленді (з Боуеном як потенційною столицею колонії) в 1870-му.

Західна Австралія Сепаратистські рухи спливали кілька разів в Західній Австралії (WA), де 1933 референдум за відділення від федерації Австралії набрав дві третини голосів. Референдум мав бути ратифікований британським парламентом, який відмовився ратифікувати на підставі того, що це суперечило Конституції Австралії.

Князівство Хатт Рівер стверджує, що вийшло з Австралії в 1970 році, хоча його статус не визнаний Австралією чи будь-якою іншою країною.

Австрія Австрія успішно відокремилася від нацистської Німеччини 27 квітня 1945 року. Це сталося після семи років існування Австрії як частини Гітлерівського Третього рейху через аншлюс (анексію) Австрії нацистською Німеччиною 11—13 березня 1938 року.

Бельгія і Нідерланди 25 серпня 1830, під час правління Вільгельма I проводилась націоналістична опера «Німа з Портічі» в Брюсселі. Незабаром після цього, відбулася бельгійська революція, в результаті якої Бельгія відділилась від Нідерландів.

Бразилія Три південних республіканських штати вийшли з Бразилії в 1835 році.

Канада