Василь-Костянтин Острозький (, ; бл. 2 лютого 1526 — між 23 та 29 лютого 1608) — український князь, військовий, політичний, культурний та релігійний діяч, магнат, меценат. Син князя Костянтина Івановича Острозького. Один із найзаможніших і найвпливовіших магнатів, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії (1576). Очолював Київське воєводство протягом 49 років.
Життєпис Василь Острозький народився 2 лютого 1526 року або в один з наступних днів (йому мало виповнитися 15 років під час тижневих святкувань Громниць (Стрітення, 2 лютого за юліанським календарем) у 1541 році). Він був молодшим сином князя Костянтина Острозького (старший — Ілля) від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою. На момент народження батьку Василя було більше 60 років. Походив з роду Острозьких — найбагатшого і найвпливовішого князівського роду тодішніх Білорусі та України XVI ст. — початку XVII ст.. Серед його предків генеалогічна традиція кінця XVI — початку XVII ст. називає Руса і давньоруських князів — Рюрика, Володимира I Великого, Ярослава I Мудрого, а також короля Данила Романовича.
Після смерті батька в 1530 році виховувався матір'ю в Турові. Молодим дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Після смерті в 1539 році старшого брата Іллі вступив у багаторічну боротьбу за батьківську спадщину, що тривала аж до 1574 року.
З середини 1540-х років в офіційних документах Василь Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Костянтин Василь Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.
У 18 років (1543—1544) розпочав військову службу під керівництвом маршалка Волинської землі князя Федора Санґушка. Політичну кар'єру почав 1550 року, отримавши від великого князя Литовського посаду старости Володимирського і маршалка Волинського. Найкращий захисник від татарських нападів після смерті батькаNiesiecki K. Korona polska… — S. 515..
У 1559 році К. В. Острозький став воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить Костянтина Василя Острозького «некоронованим королем Русі», що проводить відносно незалежну політику в руських землях. У 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої.
1569 року став сенатором. Був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року, підписав її.
1572 року згасла династія Ягеллонів — Костянтин Василь Острозький в 1573—1574 роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і Османська імперія (цьому завадило те, що вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський — після смерті останнього Рюриковича царя Федора I Івановича, в 1598 через спорідненість з московськими Рюриковичами.
У 1574 році переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.
У вересні 1574 року мав суперечку з Юрієм ЯзловецькимŻelewski R. Jazłowiecki (Monasterski) Jerzy h. Abdank // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964. — T. XI/1, zeszyt 48. — S. 121–123. .
1579 року замок і місто Чернігів намагались здобути частини війська короля Стефана Баторія під командуванням князів К. В. Острозького та Михайла Вишневецького. Взяти не змогли, тому підпалили — S. 826. .
13 липня 1598 року Юрій Римінський підтверджує, що села Будораж, Буще, Півче, Воля, новоосажене с. Борщівка і с. Мізоч Малий, які захопив київський воєвода кн. Костянтин Острозький, належать Луцькій та Острозькій єпископії. 14 липня 1598 року волинський каштелян Михайло Мишко Варковський на прохання будоразького урядника луцького і острозького єпископа Кирила Терлецького підтверджує, що села Будораж, Буще, Півче, Воля, новоосаджене с. Боорщівка, с. Мізоч Малий, які захопив київський воєвода кн. Костянтин Острозький, здавна належать Луцькій та Острозькій єпископії. 26 квітня 1600 року король Сигізмунд III Ваза за скаргою луцького та острозького єпископа Кирила Терлецького і капітули луцької церкви св. Йоана Богослова, викликає до королівського суду київського воєводу кн. Костянтина Острозького, який відібрав у Луцької і Острозької єпископії двір в с. Точивєки і завдав їй збитків у 4000 кіп литовських грошів.
15 (18) жовтня 1592 року отримав свідоцтво Сейму щодо попередження ним урядників Речі Посполитої про занепад та руйнування укріплень Києва, Білої Церкви, зокрема, що замки в містах знаходяться «у вкрай незадовільному стані»Отделъ III. Извѣстія грамотъ, документовъ // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 54—55..
1594 року зять Христофор Перун Радзивілл подав позов на нього від імені дружини та свого старшого сина через різні погляди на спадок, який задовільнив земський суд у Слонімі. Перед її розглядом в Коронному трибуналі 24 серпня 1594 року уклав з тестем угоду, за якою Радзивілли отримували, зокрема, Глуськ, Тернопіль, права на КописьLulewicz H. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 275. .
У латинській катедрі Тарнова коштом князя К. В. Острозького було встановлено наприкінці XVI ст. виготовлений скульптором Паллавіні надгробок батьку Янові-Аморові (верхній ярус) та сину Янові Криштофові (нижній) Тарновським — S. 198. .
Ставлення до українського козацтва Ставлення до українського козацтва було своєрідним; розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі як форпосту проти османо-татарської небезпеки, намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема, приймаючи їх на службу.
У 1578 році за наказом короля Стефана Баторія очолив невдалий каральний похід супроти Війська Запорозького Низового.
На початку 1590-х років К. В. Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо, зібране Костянтином Острозьким, у вирішальній битві під П'яткою завдало нищівної поразки повстанцям. Симон Пекалід в хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м'яке ставлення Костянтина Острозького до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких — можна пояснити тим, що Криштоф Косинський (згідно з тогочасними джерелами) був родичем князів Острозьких.
К. В. Острозький виступив рішуче проти повстання Северина Наливайка у 1594—1596 роках. Польський дослідник Веслав Маєвський вказує на свідчення С. Наливайка від 9 квітня 1597 року, що К. В. Острозький мав з ним контакти з намірами рокошу. Князь характеризував його як лиходія (1595), неправдоподібно, щоб він інспірував повстання, бо у 1596 році повстанці пустошили його маєтки, але війська проти не вислав, захищав людей, пов'язаних з повстанням, весною 1596 року в його ескорті були відверті симпатики НаливайкаMajewski W. Nalewajko (Nalywajko) Semen (Seweryn?), (zm. 1597) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/3, zeszyt 94. — S. 489–491. .
Позиція Костянтина Василя Острозького в релігійній сфері У перший день Великого посту замикався в Дубенському монастирі, знімав панські шати, переодягався у скромний одяг, постив та молився не один день та нічNiesiecki K. Korona polska… — t. 3. — S. 516..
Гідний продовжувач справи свого батька; ретельно дбав про українське православ'я. За нього Острог — один із двох титулярних центрів єпархії Східної Волині — стає центром православної духовності. Відзначаючись релігійною толерантністю, Костянтин-Василь Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. 20 жовтня 1592 року король Сигізмунд III Ваза видав йому привілей виступати захисником прав Руської церкви і висувати кандидатів на спорожнілі єпископські уряди (посади)Сеник С. Передумови Берестейської унії // Основні документи Берестейської унії. — Львів : Свічадо, 1996. — С. 14. — ISBN 966-561-007-4..
Характерним було ставлення його до актуального на той час питання об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання (надав кошти Іпатію Потію для поїздки до Риму), Костянтин-Василь Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596-х роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію, оминаючи князя, він виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору. Не сподівався, що Іпатій Потій (давній і близький приятель князяВечерський В. Українські монастирі… — С. 319.), який завдяки його сприянню став єпископом Берестейським та Володимирським, буде опікуватись ввіреною паствою, а його самого буде вважати тільки овечкою, що потребує проводиряСеник С. Передумови Берестейської унії… — С. 19..
Костянтин Василь Острозький і піднесення української культури Княжіння К. В. Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості — було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. У володіннях Костянтина Василя Острозького культура на кілька десятиліть випередила політику; зневажена поляками православна Русь не хотіла бути «дурною Руссю». Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого входили Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Христофор Філалет (Мартин Броневський), Емануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші.
За сприяння Костянтина Василя Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.
В 1575 році запросив переслідуваногоВечерський В. Українські монастирі… — С. 321. Івана Федорова для організації друкарні у князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року («Острозька Біблія»).
Близько 1576 року при академії почав діяти навчальний заклад «Острозька академія», де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. Засновник шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі у 1577 році, Острозької академії у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року. При Богоявленській замковій церкві (мала статус кафедрального собору, один з найзначніших православних храмів того часу) виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконопису.
Спричинився до розбудови Межиріцького монастиря: вали, Заславська та Дубенська (не збереглась) брамиВечерський В. Українські монастирі… — С. 317..