Ву́лиця Ли́сенка — вулиця у Личаківському районі міста Львова, у місцевості Кайзервальд. Прямує від вулиці Винниченка до Лісної.
Історія До середини XIV століття центр Львова був зосереджений довкола торговельної площі, що нині має назву Старий Ринок. Нинішня вулиця Лисенка є частиною старої траси так званого «Глинянського гостинця» — дороги, що вела від ринку до міста Глиняни і далі на Київ. Гостинець проходив орієнтовно початком нинішньої вулиці Максима Кривоноса; далі — відрізком вулиці Лисенка; вулицею Заньковецької; Личаківською.
З отриманням Львовом магдебурзького права центр міста було улоковано дещо південніше, що призвело до появи нової траси Глинянського гостинця — нині початкова ділянка вулиці Личаківської. Одна зі старих назв Личаківської — власне «Глинянський гостинець». Стара ж дорога з часом отримала назву «Горішній глинянський гостинець» (горішній, через те, що проходив вище основного, по південному схилі гори званої «Змієвою»). Горішній гостинець втратив своє значення і став закинутою дорогою. Однак у документах, що стосувались землекористування вона фігурувала ще довго, оскільки від часів локації нового міста слугувала межею двох ділянок: першого міського лану і Цаплинського лануРазом із магдебурзьким правом, магістратові Львова було надано в користування 100 франконських ланів (1 лан — витягнута ділянка зі сторонами приблизно 104×2330 м). Земельні наділи магістрат здавав у спадкову оренду, часом продавав. Лани переважно називалися за ім'ям винаймача чи власника. В документах фігурують різні назви одного й того ж лану внаслідок зміни господарів.
У XVII столітті на схилі Змієвої гори посадили виноградники. Вино виробляли переважно для власного споживання. До кінця XVIII століття місцевість залишалася малозаселеною. Активно забудовувати вулицю почали в середині XIX століття. Один із перших будинків збудувало «Куркове товариство», початково покликане навчати міщан стрільби, котре з часом перетворилося на клуб заможних львів'ян. 1783 року товариство купило так званий сад Чечевичів і облаштувало там стрільбище.
Будинки непарної сторони, розміщені на краю давньої посілості, обмеженої сучасними вулицями Максима Кривоноса, Винниченка, Лисенка, і Гуцульською. Початково ця ділянка належала родині Жолкевських, згодом Собєських (це дало назву місцевості — «Собіщизна»). У 1642 році Якуб Собеський заснував на цій території монастир кармеліток босих, передавши йому у власність дану посілість. 1769 року монастир передав частину земель на 150 років у користування архітекторові Петрові Полейовському і його спадкоємцям. Однак право користування багаторазово переходило до різних господарів. У 1778 році черговий власник, міщанин Йоган Франек збудував тут корчму із танцювальним залом під назвою «Weteranische Hohle» (Печера ветеранів). Редути у цьому закладі набули популярності. Корчма пропрацювала до другої половини XIX століттяВуйцик В. С. До історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація» — 2004. — Вип. 14. — С. 165—169. — ISBN 966-95066-4-13..
Назва У зв'язку з появою стрільниці «Куркового товариства» вулиця отримала назву — Стрільницька. Розрізняли дві частини вулиці: Стрільницьку Верхню і Стрільницьку Нижню. 1789 року збудовано будинок Куркового товариства, котрий у значно перебудованому вигляді зберігся донині і має номер 23-a. 1871 року вулиця отримала офіційну назву Куркова від слова kurek (півень). Півень, символ пильності, служив емблемою Куркового товариства, нагадуючи про бойове минуле. Наприкінці XIX століття також часом звали Вулицею Святого Антонія через костел святого Антонія, розташований неподалік. За часів німецького окупаційного режиму в листопаді 1941 року вулицю перейменовано на Унґарштрассе ( — Угорська) на честь союзників Німеччини у другій світовій війні. 1944 року назву Куркова на короткий час повернена, а в 1945 року вулиця отримала нову назву — Лисенка, на честь видатного українського композитора Миколи Лисенка.
Опис Вулиця розташована на сході колишнього львівського передмістя, повністю у межах міського Личаківського району. Довжина — 950 м. Нумерація будинків бере початок від вулиці Винниченка. Покриття — бруківка, частково асфальт. Від парної сторони відгалужуються вулиці Бобанича, Заньковецької, Мала і Садовського. Від непарної сторони — вулиця Гуцульська, Миклухо-Маклая, а також стежка зі сходами в дворі будинку 23-а, що прямує до незаселеної частини вулиці Барвінських. Між будинками під № 29 та № 33 є другий прохід сходами на вулицю Барвінських й до дитячої лікарні «Охматдит».
2 грудня 1993 року ухвалою Львівської обласної Ради народних депутатів було утворено Регіональний ландшафтний парк «Знесіння». Вулиця Лисенка стала його південною межею, що відділяє сам парк від охоронної зони парку.
Будівлі З непарного боку вулиці
№ 1 — колишня чиншова кам'яниця Алоїзії Ґабленц, збудована у 1837—1838 роках. Розташовується на розі з вулицею Винниченка (друга адреса — вул. Винниченка 24). Архітектори Йоган Зальцман і Флоріан Ондерка. Тут у 1839 році професор Львівського університету Йоганн Ґлойзнер виготовив перші у Львові дагеротипи. У середині XIX століття тут мешкав архітектор Йозеф Енґель. Від 1912 року відомий як будинок Наукового товариства імені Шевченка. 23 вересня 2008 року внесений до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
№ 3 — житловий будинок, споруджений у 1839—1840 роках за проєктом архітекторів Йогана Зальцмана та Флоріана Ондерки. У цьому будинку від 1894 року мав майстерню український скульптор Станіслав Євстахій ЩуплакевичBiriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 141., у 1916—1918 роках мешкала актриса Катерина Рубчакова, у міжвоєнний період в будинку містився фотосалон «Віарус» БенецькогоMedyński A. Lwów: ilustrowany przewodnik dla zwiedzających / Aleksander Medyński. — Wyd. 2, przejrz. i uzupeł. — Lwów, 1937. — S. 24. .
№ 5 — житловий будинок, споруджений у 1839—1840 роках за проєктом архітекторів Йогана Зальцмана та Флоріана Ондерки. На початку XX століття тут діяла аптека Яна Лопатинського та Адольфа Ляндеса. Нині на першому поверсі міститься аптечна крамниця № 2 мережі аптек «3і».
№ 7 — триповерховий житловий будинок у стилі неоренесансу споруджений за проєктом Маврикія Зильберштайна й Альфреда Каменобродського в 1891—1895 роках. У дворі будинку 1778 року Йоган Франек збудував популярну корчму «Weteranische Hohle», яка простояла там до кінця XIX століття. Від 1877 року в будинку розміщувалося Польське товариство гімнастичне «Сокіл» (не плутати з українським «Соколом», що постав пізніше — 1894 р.). На початку XX століття тут мешкав український літератор і громадський діяч Михайло Павлик. В цьому будинку провів свої дитинство та юність відомий краєзнавець та культовий гід Петро Радковець. 27 квітня 2024 року Петру Радковцю мало б виповнитися 60 років і саме у цей день у Львові відкрили меморіальну таблицю на фасаді цього будинку. Дизайн меморіальної таблиці створив Юрій Крукевич. Ідею встановлення меморіальної таблиці запропонувало «Товариство Лева», учасником якого був сам гід.
№ 9, 11, 11а — комплекс чиншових кам'яниць у стилі неоренесансу. Збудовані за спільними проєктами Мавриция Зильберштайна й Альфреда Каменобродського. У будинку № 11 мешкав із дружиною Марією ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов.
№ 15 — адміністративний будинок, колишній Палац Дідушицьких. Збудований у 1849 році, як вілла Е. Віняжа. Викуплений Володимиром Дідушицьким у 1856 році і до початку XX століття пережив ряд ґрунтовних перебудов за участі архітекторів Вінцента Равського-старшого, Йозефа Енґеля, Владислава Галицького. З часом став відкритим для широкого загалу музеєм, де розміщувалася фамільна колекція творів образотворчого мистецтва. Після другої світової війни в палаці розташувалася структура служби безпеки Радянського Союзу, в час Незалежності — Управління військової контррозвідки СБУ у Західному регіоні (військова частина Р—9155). Колишні стайні були реконструйовані на помешкання. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. У 2009 році розпорядженням КМУ від 8 квітня 2009 року № 382-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок» будівлю передано Службі Безпеки України.
№ 17 — попередній будинок на цьому місці існував уже в середині XIX століття. Відомо, що від 1861 до приблизно 1863 року тут діяло фотоательє Рудольфа ЕдераDawna fotografia lwowska 1839—1939 / redakcja naukowa: Aleksander Żakowicz. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 67. — ISBN 966-7022-55-2. . Нинішній будинок звела 1895 року як чиншову кам'яницю на замовлення Володимира Дідушицького фірма «Спілка архітекторів — Володимир Підгородецький і Якуб Баллабан». У західну бічну стіну, що виходить на подвір'я палацу Дідушицьких, вмуровано портал Францисканського монастиря з вулиці Театральної, зруйнованого 1848 року обстрілом Львова. Від 1897 року в будинку мав власну творчу майстерню живописець Міхал Адам Созанський (1853—1923)Lenartowicz Św. Kościół parafialny p. w. Św. Mikołaja w Dublanach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków: Antykwa, 1998. — Cz. I: Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Т. 6. — S. 97. — ISBN 83-85739-60-2. . Тут у період від 1899 до 1939 діяла публічна бібліотека Дідушицьких — так звана Поторицька бібліотекаРейзес-Дзедушицький Є. Юзеф Лозінський — співзасновник Потужицької бібліотеки у Львові // Бібліотечний вісник. — 2008. — № 4. — ISSN 1029-7200.. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
№ 21 — чотириповерхова чиншова кам'яниця Куркового товариства, збудована 1898 року за проєктом Альфреда Каменобродського. Оздоблення фасадів виконала майстерня Людвіка ТировичаBiriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 179.. Нині це — житловий будинок. На першому поверсі міститься Львівський обласний бібліотечний колектор.
№ 23 — триповерхова чиншова кам'яниця збудована 1899 року у стилі пізнього історизму архітектором Альфредом Каменобродським. Флюгер на мініатюрній вежі зроблено у вигляді півня, що нагадує про колишню назву вулиці та Куркове товариство, що містилося у будинку поруч.
№ 23а — будинок колишнього Куркового товариства, споруджений 1871 року за проєктом архітектора Йозефа Енґеля в колишньому «Саду Чечевичів», придбаному товариством ще 1783 року. У цьому будинку 1868 року відбулися установчі збори майбутнього товариства «Просвіта». 10 березня 1869 року організовано перший у Львові шевченківський концерт. Тут також у 1877 році проводилось навчання студентів щойно створеної Художньо-промислової школи (нині ЛДКДУМ ім. Івана Труша)Шмагало Р. Т. Історичний шлях Художньо-промислової школи у Львові // Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. — Львів, 2006. — № 2 (8). — С. 170.. У радянські часи тут влаштовано тир ДТСААФу, а також використовувався для занять ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу. У 2000-х роках інститут «Укрзахідпроектреставрація» розробив проєкт реставрації стрільниці (архітектори Петро Підсаднюк (ГАП), Ганна Новаківська, Богдан Гринько, Олександра Кулинська, Світлана Лойчук, Орися Уніят, конструктори Антоніна Гевак, Ольга Савчак, Ірина Солтис)Хроніка інституту // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2006. — № 16. — С. 186.. Після реставрації в будинку розмістили Музей національно-визвольної боротьби (філіал Львівського історичного музею).