Історія Православної церкви Чеських земель і Словаччини формально починається з утворення Московським патріархатом автокефальної Чехословацької православної церкви у 1951 році, однак передумовою її створення була поява у 1921 році Чеської православної єпархії на чолі з єпископом Гораздом II. Єпархія була спершу у юрисдикції Сербського патріархату, а після війни перейшла до Російської православної церкви, об'єднавшись із православними структурами російської еміграції. На території Словаччини основу майбутньої автокефальної Церкви склала Мукачівсько-Пряшівська єпархія Сербської православної церкви. Церква змогла суттєво зрости за рахунок переходу у чехословацьке православ'я греко-католиків, яких забороняв уряд Чехословаччини, на початку 20 століття, а потім, під тиском влади, після Другої світової. Останнє призвело і до негативних наслідків, коли після відновлення Греко-католицької церкви у Словаччині, уніати стали силою повертати свої храми назад. На початок 21 століття Церква мала близько 180 храмів.

Передісторія

Християнство з'явилося в Моравії та чеських землях у 9 столітті, а поширення набуло завдяки місії святих Кирила і Мефодія у Моравії. Наприкінці 9 століття після смерті святого Мефодія його учні були вислані з Моравії, а слов'янське богослужіння замінено латинським обрядом. Тим не менше, прагнення чехів до слов'янського богослужіння зберігалися, а в Словаччині діяли парафії Сербської православної церкви (Мукачівсько-Пряшівська єпархія).

У 15 столітті після страти Яна Гуса чеська церковна ієрархія порвала з Римо-католицькою церквою. Частина національної гуситської ієрархії вела переговори з Вселенським патріархатом про приєднання до Православної церкви, однак взяття турками Константинополя унеможливило цей процес, і гуситська церква згодом поєдналася з німецьким протестантизмом.

Наприкінці 19 століття у Празі на деяких інших містах Чехії були відкриті сучасні православні храми, однак під час першої світової війни вони були закриті, а чеські православні зазнали переслідувань.

Історія православ'я на теренах колишньої Чехословаччини На території Великоморавського князівства християнство прийшло у 863 році завдяки місіонерській діяльності рівноапостольних Кирила і Мефодія. Пізніше однак християнство на чеських і словацьких землях розвивалося під опікою Римо-католицької церкви, а православ'я утрималось лише у Мукачівській єпархії, що охоплювала переважно територію Карпатської України. У результаті Ужгородської унії 1646 року більшість священнослужителів цієї єпархії ввійшли в унію з Римо-католицькою церквою.

1863 року на території Словаччини та Чехії були організовані православні громади, що підлягали Буковинській митрополії. Проте більшість православних на території Чехії та Словаччини були підпорядковані Сербській православній церкві.

В 1903 у Празі виникло товариство "Православна бесіда". У роки Першої світової війни члени товариства були переслідувані Австро-угорською владою, що вважала їх небезпечними.

Становлення церкви Становлення Чехословацької православної церкви було пов'язане із кризою, яку пережила католицька церква на цих землях після Першої світової війни, а також загальною активізацією національно-визвольного та релігійного руху на цих теренах.

Ще напередодні Першої світової війни канонічність сербської юрисдикції в Чехії, Словаччині та на в Карпатській Україні була поставлена під сумнів Константинопольським та Московським патріархами. Ряд священників та монахів були висвячені в монастирях Росії та Константинополя. Крім того, Константинопольський патріарх Іоаким III призначив екзархом у Галичині й Угорській Русі архієпископа Антонія (Храповицького). Сучасники пояснювали діяльність патріарха тим, що СПЦ не могла виконувати своїх функцій у зв'язку з жорстким контролем австро-угорської влади, і, таким чином, залишила напризволяще православний рух в імперії.

1920 року в Празі адвокат Мілош Червінка реорганізував товариство "Православна бесіда" у "Православну Чеську релігійну громаду", статути якої затвердила 31 березня 1922 року чехословацька влада. Члени цієї православної громади хоча й визнавали верховенство СПЦ, але прагнули мати свого єпископа.

Одночасно, загальне невдоволення й критика Римського єпископату спровокувала до схизми, та створення у 1920 році гуситської церкви. В процесі її формування, відокремилася група, що поставила собі за мету відродження у Чехії та Словаччині Кирило-мефодіївської традиції і відродження слов'янського обряду (глаголичного). На чолі цього руху стояв ксьондз Матей Павлик (Matěj Pavlík), який 1921 року встановив контакт із Сербським патріархатом і прийнявши ім'я Ґоразда II отримав єпископську хіротонію в Белграді.

У перші роки свого існування ця церква була підпорядкована Сербській православній церкві і переважно складалася з колишніх вірних католицької церкви.

15 червня 1922 року на загальних зборах православної громади було обрано єпископом для території Чехії, Моравії та Сілезії архімандрита Антоніна (Брабеца) (Antonín Jindřich Brabec), який до цього тривалий час був душпастирем Чехів Волині. 30 серпня 1922 року Міністерство шкіл і народної освіти затвердило рішення зборів. Цього ж дня було розіслано листи до Константинопольського патріарха Мелетія (Метаксакиса), сербського патріарха Димитрія (Павловича), голови РПЦ за кордоном митрополита Антонія (Храповицького), керівника РПЦ в Західній Європі митрополита Євлогія (Георгієвського). Від двох останніх Савватій (Врабец) отримав вітальні телеграми.

Члени «Православної Чеської релігійної громади» звернулися до сербського патріарха з проханням висвятити Савватія єпископом. Синод сербської церкви відмовив. Тоді Антонін (Брабец), заручившись підтримкою жителів 28 сіл Підкарпатської Русі, подав 30 грудня 1922 року прохання про хіротонію до Константинополя. Константинопольський патріарх Мелетій (Метаксакис) 4 березня 1923 року висвятив Савватія в архієпископи з титулом "архієпископ Празький і всієї Чехословаччини". 6 березня 1923 року було видано томос, який затвердив це призначення.

Згідно з розпорядженням патріарха Мелетія на території Чехословаччини мали утворюватися три єпархії: Празька, Моравська та Карпатська. Про видання томосу було повідомлено офіційним листом митрополита Антонія (Храповицького), а 1 червня 1923 року його взяв до відома архієрейський собор РПЦ. Сербський синод висловив рішучий протест проти дій Константинопольського патріарха. Таким чином, на території Чехословаччини декілька років діяли одночасно дві юрисдикції: сербська та константинопольська.

Згодом, під тиском уряду Югославії чехи були змушені визнати юрисдикцію сербської церкви.

Крім того, Чехословацька влада підтримувала саме Ґоразда II. 1925 року народний синод офіційно проголосив створення Чехословацької православної церкви, що залишалась під юрисдикцією Сербського патріархату. У 1926 до неї приєдналися і більшість вірних Константинопольського патріархату.

Воєнний та повоєнний періоди У часи нацистської окупації Православна церква в Чехословаччині зазнала тяжких переслідувань через укриття чехословацьких терористів. Сам Ґоразд ІІ 1942 року був заарештований і страчений.

Після Другої світової війни та зайняття Чехословаччини військами СРСР, 1946 року Чехословацька православна церква була переведена від сербської церкви під юрисдикцію Московської патріархії, та була реорганізована в екзархат.

1950 року внаслідок «скасування» (під тиском радянських спецслужб) Ужгородської унії до православної церкви були долучені також греко-католики Словаччини, щоправда у 1968 році чехо-словацька греко-католицька церква відродила своє існування.

9 вересня 1951 року Російська православна церква визнала автокефалію «Православній церкві в Чехословаччині». Константинопольський патріархат тривалий час не визнавав благословення РПЦ на автокефалію «Православній церкві в Чехословаччині» і визнав автокефалію лише 9 вересня 1998 року нової церкви під назвою «Православна церква Чеських земель і Словаччини».

20 листопада 2019 року єпископ Шумперський Ісая, вікарій Оломоуцько-Брненської єпархії, співслужив предстоятелю Православної церкви України митрополиту Епіфанію, хоча визнання ПЦУ, всупереч православним канонам, з боку Православної церкви чеських земель та в Словаччини, не було.

Чеська православна єпархія

Чеська православна єпархія Сербської православної церкви була тією церковно-адміністративною одиницею, на основі якої і виникла одна з наймолодших автокефальних православних церков — Православна церква в Чехословаччині.

Чехословацька (гуситська) церква і Православ'я

Після закінчення війни та розпаду імперії Габсбургів у жовтні 1918 року була створена незалежна Чехословацька республіка, що об'єднала Чеські, Моравські і Словацькі землі. У 1919 році до неї була приєднана і Закарпатська Україна.

Падіння Австро-Угорщини викликало потужний антикатолицький рух у середовищі чеського та словацького народів. Реформаційно налаштоване католицьке духовенство вийшло з підпорядкування Ватикану з метою створити самостійну національну церкву з апостольської наступністю, народними літургійними традиціями і одруженим духовенством. 8 січня 1920 було оголошено про утворення Чехословацької церкви, яка вважала себе спадкоємицею як гуситської, так і Кирило-Мефодіївської традицій. Главою церкви став колишній католицький священник доктор богослов'я Карл Фарський.

У січні 1921 року собор Чехословацької церкви більшістю голосів висловився за прийняття православного віровчення і приєднання до Православної церкви. Після цього були розпочаті переговори із Сербською православною церквою. Вибір Сербської патріархії був обумовлений тим, що її юрисдикція була ще до початку Першої світової війни єдиною офіційно визнаною на території Австро-Угорщини Законом від 10 серпня 1868 року.. Це юридичне становище Сербської православної церкви було підтверджено законом Чехословацької республіки від 28 жовтня 1918 року.

Черговий собор Чехословацької церкви, що відбувся 29 серпня 1921, висунув три кандидати для єпископської хіротонії на новостворені кафедри: доктора Карла Фарського для Празької дієцезії (єпархії), Рудольфа Паржіка для Східно-Чеської дієцезії і Матея Павлика для Моравсько-Сілезької дієцезії. На соборі був присутній представник Сербської церкви єпископ Нішський Досифей, що схвалив рішення собору. Проте була здійснена єпископська хіротонія тільки одного з кандидатів — Матея Павліка (1879-1942).

Хіротонія першого православного єпископа

21 вересня 1921 Матей Павлик прийняв чернечий постриг у Лаврі Крушедол з ім'ям Ґоразда (на честь учня святого рівноапостольного Мефодія, уродженця Моравії), а 25 вересня в Белграді висвячений у єпископа Сербським патріархом Димитрієм.

Після повернення на батьківщину владика Ґоразд зіткнувся з опозицією з боку Карла Фарського, який очолив радикальне крило Чехословацької церкви. Якщо святитель Ґоразд виступав за православну орієнтацію чехословацького релігійного руху, то доктор Карл Фарський прагнув до раціоналістичного перегляду традиційного християнського віровчення і церковної організації. Останнього підтримував президент республіки Томаш Масарик. Суперечка між цими двома течіями розгорілася у 1922 році, коли під час поїздки єпископа Ґоразда до Америки Карл Фарський видав «Катехізис», написаний ним разом з Ф. Калоусом. Ця книга, пройнята радикальними протестантськими ідеями, була схвалена Празьким діоцезом Чехословацької церкви, що привело до розриву із Сербською православною церквою. Після цього Фарський вів переговори про його можливу єпископську хіротонію з Англіканською церквою, а також зі шведськими церквами, але вони не увінчалися успіхом. Тоді він пішов на ще радикальніший крок — у 1924 році духовенство та миряни Чехословацької церкви самостійно висвятили Карла Фарського у сан єпископа й оголосили його своїм патріархом. Таким чином, ієрархія Чехословацької церкви не мала апостольської спадкоємності, і ця релігійна організація стала однієї із численних ліберальних протестантських течій.

Створення першої православної єпархії