Кни́га — неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу, набір письмових, друкованих, ілюстрованих або порожніх аркушів, виготовлених з паперу, пергаменту або іншого матеріалу, як правило, скріплених з одного боку. Сторони аркуша називаються сторінками.
Книга виготовлена в цифровому вигляді називається електронною книгою. Озвучену й записану на матеріальний носій книгу називають аудіокнигою (звуковою книгою, книгою вголос).
Книжкова крамниця або книгарня — крамниця, де продаються книги. Також книги можна позичати у бібліотеках на певний час.
Емблема просвіти, знання, освіти. Зображується завжди в розгорнутому вигляді, симетрично розміщеною, із бездоганно чистими білими аркушами (що символізує, чистий розум). Зображення книги на деяких старих гербах — пряме зображення священного писання — Біблії, Корану, Талмуду, Тори та ін. (емблема святої книги).
Критерії книги Видатний український мовознавець ХХ ст. Борис Антоненко-Давидович закликав розрізняти в український мові використання слів «книжка» і «книга». Під останнім, на його думку, треба розуміти або грубий фоліант, гросбух (у сенсі бухгалтерської книги), або Святе Письмо.
Книгою вважається: Компактне видання — на відміну від журналу, це може бути великий літературний твір, колекція дрібних творів, словник, монографія, підручник, посібник, документ або набір документів, альбом, атлас та ін; Прозовий твір, синонімом Роману — більший твір ніж оповідання, новела або есе; Колекція дрібних прозових творів, редакційно об'єднаних певною темою та загальною композицією, також збірка думок, листів, заміток, статей тощо. У бібліотечній термінології: Публікації більш як на 48 сторінок — менша публікація вважається брошурою; Кожна одиниця зберігання бібліотечного фонду у твердій палітурці — в тому числі ноти, географічні карти, підшивки періодичних видань тощо.
Історія
Давнина Усна передача — найдревніший спосіб передачі знань в історії людства. Після винаходу стародавніми цивілізаціями систем запису люди почали використовувати для письма майже все, на чому можна писати — глиняні таблички, кору дерева, листи металу тощо. Перші книги писали на листях, корі, полотні, шовку, глиняних табличках, шкірі і папірусі. Приблизно в 100 — 150 р. стали поширюватися кодекси або зброшуровані книги замість сувоїв.
У Стародавньому Єгипті для запису, з часів Першої Династії, використовували папірус (вид паперу, зроблений із стебел однойменної рослини). Окремі листи папірусу, для зручності зберігання, склеювали в сувої. Ця традиція набула широкого поширення в Стародавній Греції та Стародавньому Римі, хоча є свідчення, що використовували так само деревну кору, з якої пізніше сформувалися інші матеріали. Згідно з Геродотом у (Історія 5:58), фінікійці принесли писемність і папірус в Стародавню Грецію близько X або IX століття до н. е. Грецьким словом для папірусу як матеріалу для записів стало «Бібліон», а для книги — «Біблос». Від слова «Біблос» утворилося слово бібліотека, яке походить від назви фінікійського портового міста Бібл, через який папірус експортувався до Стародавньої Греції.
У школах, бухгалтерії і для нотаток зазвичай використовували воскові таблички. Вони мали перевагу багаторазового використання: віск можна було розплавити і наносити новий текст. Зв'язування таких табличок — можливий попередник сучасних книг.
Старовинні рукописи Сувої папірусу були ще поширені, коли в I столітті н. е. з'явилися старовинні рукописи, як свідчать розкопки в Помпеях. Поступово їх стали використовувати все частіше і частіше; перша письмова згадка про рукописи, як різновид книг сягає кінця I століття, коли Марціал у своїй Apophoreta CLXXXIV хвалить їх компактність. У язичницькому світі рукописи не знайшли визнання і тільки з християнством були популяризовані і отримали широке розповсюдження.
Спершу старовинні рукописи використовували для ведення бухгалтерії, але, з розвитком пергаменту в III столітті н. е., він поступово почав витісняти папірус. Це відбувалося вже в християнському світі. Причин прийняття рукопису як основного виду книг декілька: він економічний, оскільки можна використовувати обидві сторони аркуша; його легко сховати, він був зручний і доступний. Можливо, християнські автори використовували рукописи навмисне, щоб вони не були схожі на поганські тексти, які зазвичай писалися у формі сувоїв.
Середньовіччя
Падіння Римської імперії в V столітті зменшило її культурний вплив на решту світу. У Західній Римській імперії традиції письма латинню зберігали в монастирях, оскільки спочатку Кассіодор в монастирі віварію, а пізніше Святий Бенедикт в VI столітті підкреслили важливість переписування текстів. Це дуже вплинуло на значущість книг в період Середньовіччя, хоча тоді книги, переважно, читало духовенство.
Перед винаходом і впровадженням друкарської машини майже всі книги переписувалися вручну, що робило книги дорогими і рідкісними. Існувало чотири типи переписувачів: «копірувальники», вони мали справу з масовим виробництвом і з кореспонденцією; «каліграфи», які мали справу з виробництвом важливих книг; «коректори», зіставляти і порівнювати закінчену книгу з рукописом, з якої її копіювали; «художники», які малювали червоні літери; і «ілюмінатори», які малювали ілюстрації.
У VII столітті ірландські ченці ввели пропуски між словами. Це полегшило їм читання, позаяк вони не дуже добре знали латину. Але до XII століття пропуски так і не набули широкого поширення.
У перших книгах для сторінок використовували пергамент або веленевий папір (шкіру теляти). Обкладинки були зроблені з деревини і покриті шкірою. Оскільки висушений пергамент погано формується, книги були оснащені затискачами або обв'язкою. За часів пізнього Середньовіччя, коли з'явилися перші громадські бібліотеки, книжки часто приковувалися до книжкової полиці або столу, щоб запобігти крадіжкам. Цей спосіб використовували до XVIII століття, а книги, закріплені таким чином, називали .
Перші книги переписувалися переважно в монастирях, по одній за раз. З розвитком в XIII ст. університетів, попит на книги зріс і з'явився новий спосіб копіювання. Книги поділялися на окремі листи («пеціа»), які видавалися копірувальникам. Таким чином, значно збільшувалася швидкість виробництва книг. Спосіб сподобався гільдіям купців, які виробляли як релігійний, так і не релігійний матеріал.
Ксилографія та інкунабули На початку XIV століття в Західній Європі з'явилася ксилографія (вона була розроблена задовго до цього на Сході). У ксилографії матриця з зображенням сторінки вирізувалася зі шматка деревини. Її можна було занурити в чорнило і використовувати, щоб зробити кілька копій сторінки. Книги, так само, як гральні карти та релігійні зображення, почали виробляти методом ксилографії. Але створення книги було клопітким процесом, тому що для кожної сторінки потрібно було робити своє різьблення. Крім того, дерево було недовговічне — воно легко стиралася і тріскалося.
Китайський винахідник Пі Шенг розробив набірну керамічну матрицю імовірно в 1040-их роках, але прикладів його печатки не збереглося. Він викладав символи в дрібний піддон, покритий розплавленим воском. Потім прикладав дошку і натискав на неї, поки всі символи не вирівнювалися до одного рівня. Коли віск охолоджувався, він використовував цей піддон для друку.
30 вересня 1452 року в друкарні Йоганна Гутенберга вийшла в світ перша в Європі справжня солідна книга — Біблія. До того майстер друкував лише пробні маленькі книжечки типу підручників, а раніше перші невеликі книжечки друкував голландець Лауренс Костер і деякі інші майстри, та саме Гутенберг поставив друкарство на промислову базу. За першим разом було надруковано 180 примірників Біблії, з яких дотепер залишилося тільки 48. Два з них знаходиться у Британській бібліотеці, електронні копії яких можна переглядати і порівнювати онлайн.
Друковані книги, окремі листи та ілюстрації, створені в Європі до 1501 року, знані як інкунабули ( — «колиска»).
Львівські видання 17 століття дуже красиві, багато декоровані, з великою кількістю гравюр, віньєток, заставок. Цим українські стародруки відрізняються від російських, у яких строгий стиль — лише текст, і все. Тут давалася взнаки відкритість українських земель до західних впливів.
Папір
Хоча виготовлення паперу у Європі почалося близько XI століття, аж до початку XVI століття і папір і велень вироблялися майже в однакових обсягах, але веленевий папір був дорожчий і міцніший. Друкарі та видавці часто випускали ту ж саму публікацію на двох матеріалах, щоб догодити всім споживачам. Як і багато інших середньовічних винаходів, перший папір був виготовлений у Китаї, в 200 р. до н. е. і досяг Європи через мусульманські території. Спочатку його робили з тканини, але промислова революція дозволила почати робити папір з дешевшого матеріалу — целюлози.
Книжкові закладки
Незважаючи на зростання масштабів книгодрукування у XV столітті, книги ще видавалися обмеженими накладами та були досить дорогі. Необхідність дбайливого ставлення до них була очевидна.
Одна з найранніших згадок про використання закладок сягає 1584 р., коли королівський друкар Крістофер Баркер подарував королеві Єлизаветі I шовкову закладку з каймою. Вузькі шовкові стрічки стали поширеною закладкою в XVIII і XIX століттях, їх закріплювали на обкладинці і робили більшими, ніж висота сторінки. Перші знімні закладки почали з'являтися в 1850-х, їх виконували, як правило, з шовку або оздоблювали вишивкою.
Сучасність
Тільки у 1880-х папір отримав широке розповсюдження. На початку 1800-х стали популярні парові друкарські машини. Вони могли друкувати до 1100 аркушів на годину, однак робітники могли встановити за той же час не більше 2000 знаків.
У кінці XIX століття були впроваджені монотипні та лінотипні преси. На них можна було встановлювати до 6000 знаків і навіть цілі рядки відразу.
Багато років, починаючи з XV століття, були витрачені на поліпшення друкарських машин і прийняття свободи слова, поступово знижуючи рівень цензури. Див також інтелектуальна власність, суспільне надбання, авторське право. А до середини XX століття виробництво книг в Європі перетнуло позначку 200 тис. найменувань на рік.
У 2010 році, за оцінками Google, було близько 130 мільйонів унікальних книг у світі.
Зараз текст книги можна відтворити і зберігати у вигляді мікрофільму та в електронному вигляді на відповідному носії інформації.
У XXI ст. у зв'язку із здешевленням, зменшенням і поширенням звуковідтворювальної техніки широкого вжитку набула аудіокнига.
Букіністична книга
Значення терміна букіністи́чна кни́жка, не уточнюючи років видання, тобто в тому, що це саме ужи́вана раніше книжка (та, яка була у користуванні, яку вже читали) в цілому збігається з англомовним поняттям used book. Варто додати, що у поняття букіністики як букіністичної продукції в сучасній розмовній мові (попри чітке фіксування в мові оригіналу «стара книга») входять не лише книжки, а й періодика, при чому у своєму широкому значенні, тобто як усі видання книжкового і журнального формату (бюлетні, наукові записки, щорічники, зведення тощо), що постійно виходять, з науковими, інформатично-статистичними цілями тощо, так і всі часописи і навіть газети, що обіймають сучасне поняття друковані ЗМІ; також до букіністики відносять іншу друковану продукцію (листівки, поштівки, календарі), а подеколи навіть ще ширше — усю продукцію — носії інформації, наприклад, грамплатівки.
Структура
При виготовленні книги, важливу роль у розміщенні тексту та ілюстрацій відіграє елемент без якого жодна книжка не може існувати — це верстка.
Верстка має багато визначень, по-перше, верстка — виробничий процес монтажу всіх елементів сторінки видання в шпальту. По-друге, версткою називають також тип комплектування ілюстрацій на шпальті. Окрім її основи — текстових рядків та ілюстрації — на шпальті можуть бути колонцифри, колонлінійки, колонтитули, сигнатура та норма.