Стародавній Єгипет — цивілізація в стародавній Північній Африці, яка охоплювала територію в нижній течії річки Ніл на місці сучасної країни Єгипет. Стародавня єгипетська цивілізація сформувалась у процесі розвитку доісторичного Єгипту як єдине ціле близько 3100 р. до н. е. (згідно з загальноприйнятою єгипетською хронологією) під час політичного об'єднання за правління Менеса (якого часто ототожнюють з Нармером)Додсон (2004) стор 46. Історію Стародавнього Єгипту поділяють на кілька стійких царств, розділених періодами відносної нестабільності, відомими як перехідні періоди: Стародавнє царство за ранньої бронзової доби, Середнє царство за середньої бронзової доби і Нове царство за пізньої бронзової доби.
Вершини своєї могутності Єгипет досяг за часів Нового царства, коли він мав владу над Нубією і значною частиною Близького Сходу, після чого увійшов у період повільного занепаду. Упродовж історії низка чужоземних держав завойовувала і підкорювала Єгипет, зокрема гіксоси, лівійці, нубійці, ассирійці, ахеменідські перси, македонці під проводом Александра Македонського. Грецьке Птолемейське царство, що утворилося після смерті Александра, правило Єгиптом до 30 р. до н. е., коли за часів Клеопатри воно зазнало поразки від Римської імперії і стало римською провінцієюКлейтон (1994) стор 217.
Успіх давньоєгипетської цивілізації частково пояснюється її здатністю пристосувати долину Нілу до сільського господарства. Прогнозовані розливи Нілу і регульоване зрошення родючої долини давали надлишкову сільськогосподарську продукцію, яка підтримувала більшу щільність населення і, як наслідок, розвиток суспільства і культури. Завдяки надлишку ресурсів спонсорувала видобуток корисних копалин у долині та навколишніх пустельних регіонах, ранній розвиток незалежної письмової системи, організацію колективних робіт та проєкти у сільському господарстві, торгівлю з навколишніми регіонами, а також військове мистецтво, спрямоване на утвердження єгипетського панування. Мотивували й організовували цю діяльність елітні писарі, релігійні лідери та адміністратори під контролем фараона, який гарантував співробітництво і єдність єгипетського народу в контексті складної системи релігійних віруваньДжеймс (2005) стор 8Мануелян (1998), стор 6-7.
До багатьох досягнень стародавніх єгиптян належать: гірництво, інженерні та будівельні технології, завдяки яким відбувалося спорудження монументальних пірамід, храмів і обелісків; система математики, практична та ефективна система медицини, система зрошення і технології сільськогосподарського виробництва, перші відомі дощаті човниУорд, Шеріл. «Найстаріших дощаті човна», в журналі (том 54, номер 3, травень/червень 2001 року). Археологічний інститут Америки., і технології виробництва скла, нові форми літератури, а також найперша відома мирна угода, укладена з хеттамиКлейтон (1994) стор 153. Стародавній Єгипет залишив невмирущу спадщину. Його мистецтво й архітектура широко копійовані, а його давні артефакти потрапили до далеких куточків світу. Багато століть його монументальні руїни надихали уяву мандрівників і письменників. Цікавість до старовини та археології з боку європейців і єгиптян, яка виникла на початку нового часу, породила наукові дослідження єгипетської цивілізації і призвела до ширшого визнання її культурної спадщиниДжеймс (2005) стор 84.
Історія
Більшу частину часу, відколи триває людське життя на землях Єгипту, його життєдайною артерією був Ніл. На його родючих заплавах люди розвинули осіле землеробське господарство і побудували централізоване суспільство, яке стало наріжним каменем в історії людської цивілізації. Сучасні люди, а саме кочові мисливці і збирачі, оселились у долині Нілу наприкінці середнього плейстоцену, приблизно 120 000 років тому. Наприкінці періоду палеоліту посушливий клімат Північної Африки ставав дедалі жаркіший і сухіший, тож місце проживання людей у цьому регіоні звузилось до району вздовж річки.
Додинастичний період
У додинастичні й ранньодинастичні часи єгипетський клімат був більш вологим, ніж сьогодні. На просторих теренах теперішнього Єгипту тоді була лісиста савана, якою мігрували стада копитних. У всіх околицях був значно багатший рослинний і тваринний світ, а в регіоні Нілу селились великі популяції водоплавних птахів. У ті часи єгиптяни, які традиційно були мисливцями, вперше одомашнили багатьох тварин.
Близько 5500 року до н. е. невеликі племена, що жили в долині Нілу, розвинулись у низку культур, які вже добре освоїли сільське господарство й тваринництво. Їх можна ідентифікувати за наскельними малюнкамиУ Єгипті виявили наскельні малюнки віком у тисячі років: про що вони говорять. // Автор: Олена Яковенко. 12.05.2023, і особистими речами, наприклад, гребінцями, браслетами і намистом. Найбільшою з цих ранніх культур у верхньому (південному) Єгипті була Бадарійська, яка, ймовірно, зародилася в Західній пустелі. Вона відома своєю високоякісною керамікою, кам'яними знаряддями й використанням міді.
На зміну Бадарійській культурі прийшли Амратська (Накада I) і Герзейська (Накада II) культуриЧайлд, В. Гордон (1953), New Light on the Most Ancient Near East, (Praeger Publications). Вони принесли низку технологічних удосконалень. Ще в період Накада I додинастичні єгиптяни імпортували з Ефіопії обсидіан, використовуючи його для виробництва лез та інших предметів з Barbara G. Aston, James A. Harrell, Ian Shaw (2000). Paul T. Nicholson and Ian Shaw editors. "Stone, " in Ancient Egyptian Materials and Technology, Cambridge, 5–77, pp. 46–47. Also note: Barbara G. Aston (1994). "Ancient Egyptian Stone Vessels, " Studien zur Archäologie und Geschichte Altägyptens 5, Heidelberg, pp. 23–26. (See on-line posts: and .). У період Накада II з'являються перші свідчення про наявність контактів з Близьким Сходом, особливо з узбережжям Ханаану і БіблуPatai, Raphael (1998), Children of Noah: Jewish Seafaring in Ancient Times (Princeton Uni Press). За час близько 1000 років культура Накада розвинулася з декількох невеликих землеробських громад у могутню цивілізацію, лідери якої повністю контролювали населення й ресурси долини Нілу. Встановивши центри влади в Нехені (який греки називали Ієраконполем), а потім в Абідосі, лідери Накада III поширили свій контроль над Єгиптом на північ уздовж Нілу. Крім того, вони торгували з Нубією на півдні, оазами Лівійської пустелі на заході, а також культурами Східного Середземномор'я і Близького Сходу на сході.
Культура Накада залишила по собі велике розмаїття артефактів, що свідчать про зростання влади й багатства еліти, а також особисті речі, як-от гребінці, дрібні статуетки, мальовану кераміку, декоративні кам'яні вази високої якості, косметичні палети, ювелірні вироби із золота, лазуриту й слонової кістки. Ще один їхній винахід — полива, відома як , якою в римський період прикрашали чаші, амулети і статуетки. Під час останньої додинастичної фази в культурі Накада з'явились перші писемні знаки, які зрештою розвинулись у повноцінну систему ієрогліфів для запису давньоєгипетської мови.
Ранньодинастичний період (бл. 3150–2686 до н. е.)
Ранньодинастичний період тривав приблизно одночасно з шумеро-Аккадською цивілізацією в Межиріччі та еламською в Ірані. Єгипетський жрець Манефон, що жив у III столітті до н. е., розбив довгу послідовність фараонів від Менеса до свого часу на 30 династій, і ця система досі у вжитку. Історію він почав з царя на ім'я «Мені» (або ж, грецькою, Менес), який, як вважалося, об'єднав два царства Верхнього і Нижнього Єгипту.
Перехід до єдиної держави відбувся не так швидко, як це змальовували давньоєгипетські письменники. Відсутні будь-які прижиттєві записи про Менеса. Проте деякі науковці нині ототожнюють міфічного Менеса з Нармером, зображеним у царських регаліях на церемоніальній палеті Нармера, у символічному акті злуки. Під час ранньодинастичного періоду, який почався приблизно 3000 р. до н. е., перший із династичних фараонів зміцнив контроль над Нижнім Єгиптом, заснувавши столицю в Мемфісі, з якої міг керувати трудовими ресурсами й сільським господарством родючої дельти, а також контролювати дохідні й незамінні торгові шляхи до Леванту. Свідченням дедалі більшої міці та багатства царів ранньодинастичного періоду стало будівництво в Абідосі складних мастабових гробниць і похоронних культових споруд, призначених для вшанування обожненого царя після його смерті. Сильний інститут царювання, розроблений царями, слугував для легітимізації державного контролю над землею, працею і ресурсами, без яких не могла існувати й розвиватися цивілізація Стародавнього Єгипту.
Стародавнє царство (2686–2181 до н. е.)
Завдяки добре розвиненому централізованому управлінню збільшувалась і, як наслідок, зростало населення. Усе це сприяло великим здобуткам у галузі архітектури, мистецтва й технології, здійсненим в епоху Стародавнього царства. Саме на цей час припадають такі вершинні досягнення Стародавнього Єгипту, як піраміди Гізи і Великий Сфінкс. Під керівництвом державні чиновники збирали податки, координували проєкти зрошування для підвищення врожайності, вербували селян на будівельні роботи, а також створили судову систему для підтримки миру й порядку.
Зі зростанням значення централізованого управління в Єгипті постав новий клас освічених писарів і чиновників, яким цар надавав володіння в оплату за послуги. Крім того, царі дарували земельні ділянки своїм похоронним культам і місцевим храмам, щоб забезпечити ці установи ресурсами для поклоніння цареві після його смерті. На думку науковців п'ять століть цих практик поступово підривали економічну життєздатність Єгипту, і економіка вже не могла дозволити собі утримувати велике централізоване управління. Із послабленням царської влади місцеві правителі, звані номархами, почали заперечувати вищість влади царя. Вважають, що разом із сильними посухами між 2200 і 2150 роками до н. е. це спричинило настання в країні 140-літнього періоду голоду й розбрату, знаного як перший перехідний період.
Перший перехідний період (2181–2055 рр. до н. е.)
Після колапсу центрального уряду Єгипту наприкінці Стародавнього царства адміністрація вже не могла підтримувати або стабілізувати економіку країни. Місцеві правителі не могли розраховувати на допомогу царя в період кризи, а нестача продовольства та політичні суперечки спричинили голод і дрібні громадянські війни. Проте попри складні проблеми незалежні від фараона місцеві лідери, які вже не мусили платити данину фараонові, могли витрачати ці кошти на творення квітучої культури. Заволодівши власними ресурсами, провінції розбагатіли, про що свідчать більші й кращі поховання всіх соціальних верств. У творчих поривах провінційні ремісники прийняли і адаптувати культурні мотиви, які раніше належали тільки фараонам Стародавнього царства, а писарі розробили літературні стилі, в яких висловили оптимізм і оригінальність того періоду.
Вільні від підпорядкування царю місцеві правителі почали змагатися один з одним за контроль над територією і за політичну владу. До 2160 р. до н. е. правителі в Гераклеополі вже контролювали Нижній Єгипет на півночі, тоді як клан їхніх суперників, заснований у Фівах сім'єю Ініотефа I, встановив контроль над Верхнім Єгиптом на півдні. Посилення влади клану Ініотефа і поширення його контролю на північ зробило неминучим зіткнення між двома супротивними династіями. Приблизно 2055 року до н. е. північні фіванські війська під командуванням Ментухотепа II зрештою перемогли правителів Гераклеополя, возз'єднавши Обидві Землі. Розпочався період економічного і культурного відродження, знаного як Середнє царствоКлейтон (1994) стор. 29.
Середнє царство (2134–1690 до н. е.)