Джин Келлі (, 23 серпня 1912 — 2 лютого 1996) — американський танцюрист, актор, співак, режисер, кінопродюсер та хореограф, відомий завдяки енергійному та атлетичному танцювальному стилю, гарній зовнішності та приємному характеру, втілюваних ним персонажів.

Життєпис Юджин Карран Келлі народився 23 серпня 1912 року в районі Іст-Ліберті міста Піттсбург (штат Пенсільванія, США) у родині Джеймса Патріка Келлі, комівояжера фонографічної компанії, та Гаррієт Кетрін Карран. Він був третім із п'яти дітей у родині, яка мала ірландське походження. Спочатку батьки заохочували дітей до занять спортом, однак мати наполягла, щоб усі сини відвідували уроки танців, вважаючи це важливою складовою виховання. Сам Келлі пізніше згадував, що в дитинстві соромився танцювати, оскільки це не відповідало традиційним уявленням про чоловічі захоплення, але саме ці заняття стали основою для його майбутньої кар'єри.

Навчався у Peabody High School, після чого вступив до Пенсільванського державного коледжу, але через фінансові труднощі родини під час Великої депресії був змушений перервати навчання. Згодом продовжив освіту в Університеті Піттсбурга, який закінчив у 1933 році, здобувши освітній ступінь бакалавра економіки. Паралельно працював інструктором у танцювальній школі, яку його мати відкрила разом із братом Фредом. Після завершення навчання брати Келлі розширили мережу сімейних танцювальних студій у Піттсбурзі, де Джин викладав степ, балет і сучасний танець.

Наприкінці 1930-х років Келлі переїхав до Нью-Йорка, де працював хореографом і танцюристом у музичних театрах. Його талант швидко привернув увагу продюсерів Бродвею. У 1938 році він дебютував у мюзиклі Leave It to Me!, а справжній успіх прийшов після ролі Джоуї Еванса в постановці Pal Joey (1940) на музику Річарда Роджерса та слова Лоренца Гарта. Вистава отримала схвальні відгуки критиків, а Д. Келлі був визнаний одним із найперспективніших молодих артистів американського музичного театру.

Успіх на Бродвеї привів його до Голлівуду. 1941 року компанія Metro-Goldwyn-Mayer уклала з Д. Келлі довгостроковий контракт. Уже наступного року він дебютував у фільмі , де його партнеркою стала Джуді Гарленд. Стрічка стала касовим успіхом і започаткувала його кінематографічну кар'єру. На відміну від більшості танцюристів свого часу, Д. Келлі прагнув зробити танець більш природним і наближеним до повсякденного життя. Він відмовився від традиційного образу танцюриста у фраку й циліндрі, натомість виступав у звичайному одязі, підкреслюючи спортивність, силу та невимушеність своїх рухів.

Під час Другої світової війни Келлі проходив службу у Військово-морських силах США, однак продовжував працювати над навчальними та документальними кінопроєктами для військових. Після війни він став одним із провідних митців студії MGM, поєднуючи роботу актора, хореографа, режисера та продюсера.

Упродовж 1940—1950-х років Келлі зіграв головні ролі в музичних фільмах Моряки (Anchors Aweigh, 1945), Звільнення у місто (On the Town (1949), Американець у Парижі (An American in Paris, 1951), Співаючи під дощем (Singin' in the Rain, 1952), Бригадун (Brigadoon, 1954), (1955) та інших. Особливу популярність здобув мюзикл «Співаючи під дощем», у якому Келлі виконав танець під дощем. Ця сцена вважається однією з найвідоміших в історії світового кінематографа.

Окрім акторської роботи, Д. Келлі активно експериментував із мовою кіно. Він став одним із перших хореографів, які широко використовували можливості кінокамери як повноцінного учасника танцю. У комедійному мюзиклі Підняти якорі він поєднав живу акторську гру з мультиплікацією, виконавши танець із мультиплікаційним персонажем Джеррі. Його режисерські та постановочні рішення завдяки цьому рішенню суттєво вплинули на розвиток кіномюзиклу другої половини XX століття.

Протягом 1960—1980-х років Д. Келлі значно рідше знімався у музичних стрічках, однак продовжував працювати як режисер, продюсер, телеведучий і консультант. Він створював телевізійні програми, документальні фільми про історію танцю, працював із молодими артистами та популяризував мистецтво хореографії. У 1985 році Американський інститут кіномистецтва відзначив його внесок у розвиток кінематографа, а у 1994 році Президент США вручив Келлі Національну медаль мистецтв.

Останні роки життя Джин Келлі провів у Каліфорнії. Наприкінці життя він переніс кілька інсультів. Помер 2 лютого 1996 року в Беверлі-Гіллз на 84-му році життя. Похований на кладовищі Forest Lawn Memorial Park у Глендейлі (Каліфорнія). Відповідно до його волі тіло було кремовано без проведення публічної церемонії прощання. Після смерті Келлі американська преса назвала його одним із найвидатніших реформаторів кіномюзиклу XX століття, а його творчість продовжує впливати на хореографів, режисерів і виконавців у всьому світі.

Кар'єра Джин Келлі найбільше запам'ятався своїми ролями у фільмах «Співаючи під дощем» (1952), «Американець у Парижі» (1951) та «Підняти якорі» (1945) та був одним із провідних акторів музичних фільмів доки цей жанр не вийшов з моди наприкінці 50-х. Багато його новаторських рішень змінили класичний голлівудський мюзикл, зазначають, що саме він зробив балет прийнятним для аудиторії кінофільмів. У 1952 році Джин Келлі отримав почесний «Оскар» за досягнення впродовж кінокар'єри. У 1999 році Американський інститут кіномистецтва поставив його на 15 місце у списку найвизначніших зірок-чоловіків.

Особисте життя Джин Келлі був одружений тричі. У жовтні 1941 року він одружився з акторкою Бетсі Блер, яка згодом здобула номінацію на премію «Оскар» за роль у фільмі Марті (1955). У 1956 році в подружжя народилася донька Керрі Келлі. Через напружений робочий графік і тривалі розлуки стосунки між подружжям поступово погіршилися, і 1957 року вони розлучилися після шістнадцяти років шлюбу.

У 1960 році Д. Келлі одружився з хореографкою й танцюристкою Джин Койн, яка раніше працювала разом із ним над низкою кіномюзиклів студії Metro-Goldwyn-Mayer. У цьому шлюбі народилися син Тімоті (1962) і донька Бріджет (1964). Подружжя залишалося разом до смерті Койн від лейкемії у 1973 році. Келлі важко переживав втрату дружини і протягом кількох років майже не брав участі у великих кінопроєктах.

У 1990 році він одружився з історикинею мистецтва Патрішею Ворд, молодшою за нього майже на п'ятдесят років. Шлюб тривав до смерті актора. Після смерті Келлі Патріша Ворд брала участь у збереженні його творчої спадщини та підтримувала проєкти, присвячені історії американського кіномюзиклу.

Поза знімальним майданчиком Келлі захоплювався спортом. Він регулярно займався плаванням, гімнастикою, легкою атлетикою, бейсболом і хокеєм. Саме спортивна підготовка дала йому змогу виробити власний стиль танцю, який вирізнявся енергійністю, акробатичними елементами та поєднанням класичного балету з повсякденними рухами. На відміну від багатьох танцюристів свого покоління, Д. Келлі прагнув створити образ «звичайного чоловіка», який танцює природно й невимушено, без традиційного сценічного костюма з фраком і циліндром.

Джин Келлі підтримував дружні стосунки з багатьма провідними діячами Голлівуду, зокрема з Френком Сінатрою, Стенлі Доненом, Деббі Рейнольдс і Фредом Астером. Попри те, що преса часто представляла Астера і Келлі як суперників, обидва артисти неодноразово висловлювали взаємну повагу, відзначаючи внесок один одного у розвиток американського кіномюзиклу.

Вибрана фільмографія

Примітки

Посилання

Русский фан-сайт