Полтава

Полта́ва () — місто в центральній Україні, адміністративний центр Полтавської міської громади, Полтавського району, Полтавської області. Історичне населене місце.

Полтава — важливий культурний центр, великий транспортний вузол. Площа міста — 122 км². Місто поділене на три адміністративні райони: Київський, Подільський та Шевченківський. Населення — 294 695 осіб (2023).

Географічне розташування Полтава розташована у східній частині Європи, за 302 км на схід від Києва, у Придніпровській низовині, по обох берегах річки Ворскла. Одна з приток річки — Коломак, впадає в неї в межах міста, на території якого існує декілька невеликих природних озер та безліч штучних ставків. Рельєф міста переважно рівномірний, на відстані 1,5 км від річки спостерігається різкий спуск (правий берег Ворскли, на якому розташоване місто, крутіший, висота пагорбів доходить до 80—100 м щодо рівня річки).

Розташування Полтави досить вигідне і з плином історії істотно вплинуло на розвиток міста. Місто знаходиться на важливих транспортних шляхах і забезпечує зв'язок між найбільшими містами України — Києвом, Дніпром, Сумами та Харковом. Географічні координати: 49º 35' північної широти, 34º 33' східної довготи, 140 м над рівнем моря.

Клімат

Клімат міста є помірно континентальним з м'якою зимою і теплим (інколи спекотним) літом. Середньорічна температура повітря становить 7,6 °C, найнижча у січні (мінус 6,6 °C), найвища — у липні (20,1 °C).

У середньому за рік в Полтаві випадає 569 мм атмосферних опадів, найменше їх у лютому-березні, найбільше — у липні. Щозими в Полтаві утворюється сніговий покрив, максимальна висота якого зазвичай спостерігається у лютому. Відносна вологість повітря в середньому становить 74 %, найменша вона у травні (61 %), найбільша — у грудні (88 %).

Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу, найменшу — з півночі та південного сходу. Найбільша швидкість вітру — у лютому, найменша — у серпні. У січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні — 3,1 м/с. Кількість днів з грозами в середньому за рік дорівнює 13, з градом — 5, зі снігом — 59. Середня температура січня — -6,6 °C Середня температура липня — +18,7 °C Середньорічна температура — +7,6 °C Середньорічна швидкість вітру — 3,5 м/с Середньорічна вологість повітря — 74 % Середньорічна кількість опадів — 569 мм

Назва

За першою літописною згадкою міста в давньоруському Іпатіївському літописі відома під назвою «Лтава»[6682 (1174)] Игорь же слышавъ то поѣха противу Половцемь и переѣха Въросколъ оу Лтавы кь Пеӕславлю // ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 559—578 . Сучасна Полтава походить від найменування річки Лтава, правої притоки Ворскли (а саме від словосполучення «по Лтаві»), що текла Мазурівським яром на Поділ. Назві приписують слов'янське походженняМ. Т. Янко. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998.

На початку XX ст. щодо міста також вживали термін «Духовний центр України», чому сприяли діяльність цілої плеяди видатних діячів релігії, культури й мистецтва, значні церковні й історичні пам'ятки. Окрім того Полтава була найбільшим центром розвитку української культури та просвіти того часу.

Символіка Офіційними символами Полтави є герб, прапор та гімн.

Історія

Заснування Офіційною датою заснування Полтави, згідно з археологічними дослідженнями, вважається 899 рік. Засноване у IX ст. сіверянами як форпост поперед Посульської лінії укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського града Чернігівського, а згодом Переяславського князівств Х—ХІІІ ст., поселенням XIV, XV ст. Наявні археологічні свідченняСупруненко О. Б., Пуголовок Ю. О. Дослідження літописної Лтави: Іванова гора. Частина 1 — Київ: ЦП НАНУ і УТОПІК, 2015. — 180 с. (21 с.): іл. + XII кол. вкл. — ISBN 978-966-8999-65-9 погрому поселення дружиною Бориса Володимировича на початку XI ст.Сказания о святых Борисе и Глебе: Сильвестровский список XIV века / издал И. И. Срезневский. — СПб.: Типография ИАН, 1860 (11-12 с.) .

Першу літописну згадку про місто містить Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року. Монгольська навала у 1239—1240 не завдала шкоди Полтаві: жодних тогочасних руйнувань не виявлено. Уважається, що тогочасний град був знищений 1399 року після битви з ординцями Тімур-КутлукаОлег Бажан. Полтава .

Під час заселення, опісля монгольської навали, одними з перших поселенців були мазури.

Відповідно з родоводом князів Глинських, складеним у XVI ст., згадується Полтава, що перебувала тоді під владою литовського князя Вітовта, який нібито передав її в правління князю Олександру Глинському. У 1482 на місто здійснив набіг кримський хан Менґлі I Ґерай. З 1503 Полтава належала князю Михайлу Глинському. В 1508 її в нього відібрав король Сигізмунд I Старий за участь в антиурядовому повстанні, однак пізніше місто знову повернуто родині Глинських. У 1537 господарем міста став зять Глинських — Байбуза. А втім, ці відомості вважаються малодостовірними.

В 1630 поселення як порожня слобода віддано королівському секретарю Бартоломею Обалковському, від 1641 — Станіславу Конецпольському, а з 1646 — у власність Яреми Вишневецького.

Козацька доба

З початком Визвольної війни (1648—1657) козаків проти шляхти Речі Посполитої Полтава стала військово-адміністративним центром Полтавського полку у складі Гетьманської України. У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжя Дніпра того часу місто вирізнялося побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання Самійла Величка і Григорія Грабянки, поезій Івана Величковського. Полковник Мартин Пушкар, окрім звитяги під час Хмельниччини, відзначився невдалим повстанням (1657—1658) проти гетьмана Івана Виговського.

У 1709 поблизу міста відбулася Полтавська битва, яка остаточно закріпила стратегічну перевагу Московського царства у Північній війні (1700—1721) і завадила задуму Івана Мазепи зберегти свободу України за допомогою шведського короля Карла XII. Увійшовши до складу Російської імперії, Полтавська губернія стала духовною столицею Малої Русі, її етнічно-національним центром.

Російська імперія

До початку XIX століття Полтаву відвідували цариця Катерина II, полководці Олександр Суворов, Михайло Кутузов, який певний час очолював Полтавський легкокінний полк. Невеличке містечко з чепурними біленими будиночками, храмами у стилі козацького бароко залишилося на віки занотоване у подорожніх записах відомих мандрівників.

З 1776 по 1781 роки в місті мешкав архієпископ Євгеній Булгаріс, котрий очолив новостворену Слов'янську та Херсонську єпархії з резиденцією у Хрестовоздвиженському монастирі.

У 1802 році 8-тисячне місто стало центром губернаторства (до 1837) та губернії. З нагоди 100-річчя Полтавської битви столицю губернії почали забудовувати найкращі зодчі. Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний ансамбль Круглої площі. У 1808 році до міста прибули німецькі поселенці, що утворили «німецьку колонію» в межах сучасних вулиць Сковороди та Семена Антонця.

У першій чверті XIX століття творчий геній Івана Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу.

У 1846 році місцеві інтелігенти Василь Білозерський, Георгій Андрузький та інші увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства — Білозерський став автором Статуту товариства, а Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» й серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом».

Велике значення для місцевої економіки мало переведення у 1852 році до Полтави Іллінського ярмарку, що був одним з найбільших у тогочасній імперіїІсторія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Полтавська область АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1967. — 1027 с..

У 1861 році починає діяти місцева «Громада», серед найактивніших діячів якої Віктор Лобода, Дмитро Пильчиков, Олександр Кониський, Єлизавета Милорадович та інші. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX століття повітове училище, чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, Кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860 року у місті з 30 тисячами жителів, було засновано також жіночу гімназію про відкриття якої була надрукована стаття в часописі «Основа», щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист і український правопис, а Тарас Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В Полтаві вчилися і формували свій майбутній творчий геній математик Михайло Остроградський, письменники Леонід Глібов, Михайло Старицький, Микола Гоголь, вчений і громадський діяч Михайло Драгоманов, вчені-ентомологи брати Олекса та Дмитро Оглобліни та інші.

Помітне і лише їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Російської імперії другої половини XIX — початку XX століття. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870 року у ньому з'явилася залізниця з локомотивному депо й майстернями, а у 1889 році — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 року у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.

Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький і Володимир Короленко, Василь Докучаєв і Володимир Вернадський, Микола Вавилов і Микола Скліфосовський, Марко Кропивницький та інші. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства.

Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія» у 1874—1875 роках сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступники. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900 році Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920 років. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП Миколи Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді ще юного полтавця Симона Петлюри. Відкриття у 1903 році пам'ятника Івану Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.

Українська революція