Курси́в (через , від — «швидке письмо, скоропис»), також письмі́вка; курсивне написання шрифтуОгар Емілія.Українсько-російський та російсько-український словник-довідник з видавничої справи. — Львів: Палітра друку, 2002. — 224 с. — у типографії: нахилений шрифт, написання якого засноване на стилізованій формі каліграфічного почерку. Написання шрифту курсивне використовується для виділення невеликих фрагментів тексту (до 1500 знаків прозового тексту), а також для набору, що базується на характерних ознаках вишуканого письма від руки.
Завдяки впливу каліграфії курсив найчастіше трохи нахилений праворуч (ось так). Зазвичай використовуються різні форми гліфів з латинського шрифту (ще один вплив каліграфії), а великі літери можуть мати додаткові й віньєтки, зумовлені витіюватою каліграфією.
Історично курсив був особливим різновидом шрифту, який використовувався повністю окремо від латинського, але зараз їх використовують разом: більшість сучасних шрифтів поставляються у звичайній (roman type) і (oblique type) версіях (нахилену зазвичай називають «курсив», хоча насправді це не так). У такому використанні курсив — це спосіб підкреслити ключові моменти в друкованому тексті, ідентифікувати творчі роботи, процитувати іноземні слова або фрази або, цитуючи оратора, показати, на яких словах він наголошував. В одному з посібників з англійської мови курсив характеризують як «друкований еквівалент підкреслення» — іншими словами, підкреслення в рукописі вказує друкарю на використання курсивуTruss, Lynne 2004, Eats, Shoots Leaves: The Zero Tolerance Approach to Punctuation, New York: Gotham Books, p. 146, ISBN 978-1-59240-087-4.
У шрифтах, для яких не передбачено «справжнього» курсиву, замість нього можна використовувати . Різниця між справжнім і нахиленим курсивами полягає в тому, що курсив має деякі форми літер, відмінні від звичайного шрифту (тобто це окремий шрифт), а в нахиленому шрифті літери просто нахилені без змінення форм літер.
У західній традиції курсивні шрифти називають italic (італійські) — ця назва зумовлена тим, що каліграфічні шрифти вперше були створені в Італії з метою замінити документи, традиційно написані від руки — почерком, який називали «». Шрифти розробляли переважно Альд Мануцій та (обидва між XV та XVI століттями).
Історія
Першу книгу курсивним шрифтом віддрукував у 1500 році венецієць Альд Мануцій (1447/1449—1515).
Мануцій мав намір використовувати курсив не для виділення, а для публікації невеликих і легких книжок (часто поетичних) з метою відтворювати стиль тогочасних рукописних манускриптів. Заміна традиційного звичайного шрифту на курсив, вочевидь, мала підкреслити неформальність видань, призначених для читання на дозвіллі; існує також припущення, що перехід на видання невеликих дешевих накладів був наслідком рецесії, що почалася 1500 року в Італії внаслідок війни з Османською імперієюKarpat, Kemal H. (1974). The Ottoman state and its place in world history. Leiden: Brill. ISBN 978-90-04-03945-2.. Курсив Мануція відкарбував його різьбяр (пізніше, посварившись із Мануцієм, він стверджував, що винайшов його сам). Створюючи свій курсивний шрифт, Гріффо відтворював типовий тогочасний почерк у стилі Нікколо Нікколі — можливо, навіть почерк МануціяBerthold Louis Ullman, The origin and development of humanistic script, Rome, 1960, p. 77.
Уперше у повному обсязі курсив був використаний у виданні Вергілія 1501 року, присвяченому Італії, хоча і раніше його де-не-де використовували на фронтиспісі видання листів Катерини Сієнської 1500 року. У 1501 році Альдус писав своєму другові Сципіону:Ми надрукували і зараз публікуємо в дуже маленькому форматі, щоб їх було зручніше тримати в руці і щоб їх міг вивчити напам'ять (не кажучи вже про те, щоб прочитати) кожен.Курсив Мануція дещо відрізнявся від сучасного курсиву, оскільки був задуманий для конкретного використання — відтворювати накреслення тогочасних каліграфів, як-от Помпоній Лет та . Великі літери були вертикальними, на кшталт квадратних римських заголовних літер (так зване ), нижчими за малі курсивні літери з надрядковими елементами, і використовувалися на початку кожного рядка з пробілом перед першою малою літерою. Хоча сучасний курсив часто щільніший, ніж , історик , описуючи курсив Мануція, вказує, що він приблизно такої ж ширини, як і прямий шрифт. Щоб відтворити особливості почерка, вирізав щонайменше 65 зв'язаних літер (лігатур) для «Данте і Вергілія», виданих альдинами в 1501 році. У курсивних шрифтах наступного століття використовувалася різна, але менша кількість лігатур.
Курсив швидко набув популярності, його активно (і неточно) імітували. Сенат Венеції надав Альдусу ексклюзивне право на його використання і патент, підтверджений трьома Папами Римськими, але його почали широко підробляти вже у 1502 роціUpdike, D.B. (1927), Printing Types: Their History, Form and Use, Harvard University. Гріффо, який покинув Венецію через ділову суперечку, вирізав версію для друкаря Джироламо «Гершома» Сончіно із ; інші копії з'явилися в Італії й Ліоні. Італійці називали цей тип шрифту Альдіно, решта — Італійський (Italic). Курсив швидко поширився; історик датує перше виробництво курсиву в Парижі 1512 роком. Деякі друкарі Північної Європи використовували саморобні додаткові символи, не використовувані в італійській мові, або поєднували його з альтернативними літерами, в тому числі з готичними.
Окрім імітацій курсиву, розробленого Гріффо, та його похідних, з'явилася друга хвиля «канцелярського» курсиву (cancelleresca corsiva), який набув популярності в Італії. Вервліє описує його як заснований на…більш продуманому та формальному почерку [з] довшими верхніми та нижніми виносними елементами, іноді з вигнутими або цибулиноподібними віньєтками і [часто] доступний лише у великих розмірах.Канцелярський курсив був запроваджений близько 1524 року каліграфом і автором підручника з каліграфії , який розпочав кар'єру друкаря в Римі, а також з Венеції, і дуже швидко, вже до 1528 року, його імітації з'явилися у Франції:Якщо Альд сподівався (зазвичай кажуть, що сподівався, хоча він ніколи про це не говорив), що курсивні форми літер дадуть змогу заощаджувати місце, то він, мабуть, був розчарований: латинський шрифт на тому ж самому фрагменті тексту займає стільки ж місця. Це гарний і розбірливий шрифт. Протягом XVI століття канцелярський курсив як стиль занепав, але у XX столітті почалося його відродженняhttps://web.archive.org/web/20160611110402/http://typophile.com/files/fairbank%20specimen.pdfhttps://www.klingspor-museum.de/KlingsporKuenstler/Schriftdesigner/Fairbank/AFairbank.pdf. Канцелярський курсив може мати зарубки (серіфи), спрямовані назад, або круглі кінці, спрямовані вперед на верхніх виносних елементах.
Курсивні великі літери з нахилом з'явилися в XVI столітті. Уперше їх використав друкар у Відні в 1524 році, і ця практика поширилася в Німеччині, Франції та Бельгії. Особливо на перехід до нахилених заголовних літер як загальної практики вплинув — плідний і надзвичайно акуратний французький різьбяр, особливо відомий своєю майстерністю у вирізанні курсиву. Вервліє зазначає, що серед різьбярів у Франції «головне ім'я, яке асоціюється з цим переходом, — це ім'я Гранжона».
У XVI столітті курсив почали використовувати для виділення окремих слів, а в XVII столітті це стало нормою. Упродовж наступних століть курсив розвивався стилістично, відбиваючи зміни смаків у каліграфії та дизайні шрифтів. Однією з головних змін, яка поступово набула популярності з кінця XVII століття, був перехід до відкритої форми h, що відповідає n: його можна побачити у шрифті 1690-х років, який замінив складену, закриту форму h курсиву XVI та XVII століть, а також іноді спрощення вхідного штриха.
Приклади Стилі справжнього курсиву традиційно дещо вужчі, ніж звичайні шрифти. Ось приклад звичайного та справжнього курсиву:
У використовується той самий шрифт, що й у звичайному, але нахилений праворуч: Оскільки курсив — це повноцінний шрифт, обробка поданих ним текстів потребує певних ресурсів пам'яті пристрою, на якому він відображається. З іншого боку, нахилений текст можна легко отримати програмним шляхом зі звичайного шрифту. Зважаючи на це, деякі програми дещо по-різному відображають курсивні фрагменти тексту залежно від того, на якому пристрої це відбувається. Наприклад, курсивні фрагменти тексту в чатах і каналах Telegram на комп'ютері подаються курсивом, а на смартфоні нахиленим шрифтом.
Використання
В англійській мові
Виділення: «Сміт був не єдиним винним, це правда». Це часто співвідноситься з логічним наголосом у мовленні. Існує традиція писати назви творів (як-от книги, альбоми, картини, п'єси, телевізійні шоу, фільми та періодичні видання): «He wrote his thesis on The Scarlet Letter.». Твори, які входять до складу більших творів, як-от оповідання, вірші, газетні статті, пісні та телевізійні епізоди, не виділяються курсивом, а просто беруться в лапки. Коли курсив недоступний, наприклад, на друкарській машинці або на вебсайтах, які не підтримують форматування, замість нього часто використовують підкреслення або лапки. Назви кораблів: «The Queen Mary sailed last night.» Іноземні слова, зокрема латинська біномінальна номенклатура в таксономії живих організмів, наприклад: «A splendid coq au vin was served.», «Homo sapiens.» Назви газет і журналів: «My favorite magazine is Psychology Today, and my favorite newspaper is the Chicago Tribune.» Згадування слова як прикладу: «The word the is an article.». Літера або цифра, про яку йдеться в тексті: «John was annoyed; they had forgotten the h in his name once again.», «When she saw her name beside the 1 on the rankings, she finally had proof that she was the best.» Введення в текст або визначення термінів, особливо технічних термінів або тих, які вживаються в незвичному контексті: «Freudian psychology is based on the ego, the super-ego, and the id.», «An even number is one that is a multiple of 2.». Іноді в романах для позначення процесу мислення персонажа: «This can't be happening, thought Mary.». Курсив використовується у Біблії короля Якова, щоб не підкреслювати слова, «які не мають еквівалента в оригінальному тексті, але необхідні в англійській мові» : «And God saw the light, that it was good». Математичні символи (константи та змінні) зазвичай виділяють виділено курсивом: «The solution is x = 2.». Символи для фізичних величин і математичних констант: «The speed of light, c, is approximately equal to 3,00×108 m/s». У біології назви генів (наприклад, lacZ) пишуться курсивом, тоді як назви білків пишуться звичайним шрифтом (наприклад, β-галактозидаза, яку кодує ген lacZ). Курсив часто використовується в коміксах. Курсив може використовуватися в різних ситуаціях, як-от внутрішні монологи, підписи, іншомовні слова та текст, що відображається всередині певних типів мовних кульок (наприклад, словесних бульбашок). Курсивом зазвичай також виділяють слова, виділені жирним шрифтом. У старій англійській мові письменники набагато вільніше виділяли слова курсивом, щоб зробити на них акцент, наприклад, Джон Донн:No man is an Iland, intire of it selfe; every man is a peece of the Continent, a part of the maine; if a Clod bee washed away by the Sea, Europe is the lesse, as well as if a Promontorie were … ( Meditation XVII, 1624)
Курсив у субтитрах Курсив використовується специфічним чином у субтитрах до фільмів та іншої відеопродукції. Зокрема, компанія Netflix вимагає від українських лінгвістів, які локалізують її продукцію, виділяти курсивом такі категорії тексту:
Фрази, які чутно через електронні носії (телефони, телевізори, гучномовці тощо). Фрази мовців, які не присутній у кадрі, а натомість перебувають за кадром чи поза камерою. Внутрішній монолог або думки, закадровий голос. Тексти пісень і віршів. Назви альбомів, книг, фільмів і програм не використовуйте курсив. Замість цього слід використовувати лапки. Якщо назву залишено англійською мовою, лапки не потрібні.
Курсив і нахилений шрифт