Володи́мир (, , у 1944—2021 роках — Володимир-Волинський) — місто в Україні, адміністративний центр Володимирської міської громади та Володимирського району Волинської області. Станом на 1 січня 2023 року в місті проживає 38 тис. осіб. Автошлях національного значення сполучає місто з обласним центром — Луцьком, а залізницею — із залізничним вузлом — станцією Ковель.
Назва Середньовічна назва міста — ; є присвійною формою від імені «Володимир» (), утворену давнім суфіксом *jь (тобто «Володимирів», «го́род Володимира»), ця йотація викликала пом'якшення попереднього звука [r]; згодом відбулося ствердіння, і назва міста збіглася з особовим ім'ям. Згодом з'явилися латинські назви міста і , перша є мовним скороченням від , а друга — скороченням від церковнослов'янської (староболгарської) форми . До XVIII ст. в діловій мові переважала форма , рідше вживалися форма .
Після анексії Російською імперією в 1795 році місто називали , а в 1911 році почали іменувати , щоб відрізнити його від російського Володимира-над-Клязьмою (), хоча жодних документів, які б засвідчували перейменування, не знайдено.
За умовами Ризького мирного договору (1921) місто увійшло до складу Польщі. Нова польська влада змінила назву міста: від 3 червня 1922 на Володимир (, Влодзімєж)Obwieszczenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 3 czerwca 1922 r. // Monitor Polski (dziennik urzędowy rzeczypospolitej polskiej), 1922. — № 134. — S. 1 .
Після окупації та анексії Західної України до складу СРСР у вересні 1939 року місто стало називатися Володимир-Волинськ. І лише після звільнення від німецьких військ, 9 серпня 1944 року указом Президії ВР СРСР місто отримало назву Володимир-ВолинськийУказ ПВС СССР от 9 августа 1944 года № 805/1 «Об уточнении наименований городов: Тарнополь, Черновицы, Каменец-Подольск, Владимир-Волынск, Чертков Украинской ССР» // «Ведомости Верховного Совета СССР» 1944 г. № 42.
1 жовтня 2021 року Володимир-Волинська міська рада підтримала ініціативу щодо повернення історичної назви Володимир. 20 жовтня 2021 року перейменування підтримала Волинська обласна рада. 15 грудня 2021 року Верховна Рада України остаточно затвердила перейменування — за це проголосували 348 депутатів.
Символіка
Символікою Володимира є герб та прапор, затверджені 12 березня 1999 року рішенням № 5/22 п'ятої сесії Володимир-Волинської міської ради двадцять другого скликання. На гербі зображений святий Юрій (Георгій) Змієборець, що бореться зі змієм.
Географія Місто розташоване в центрі Володимирського району, у південно-західній частині Волинської області на північному заході України, на правому березі річки Луги, на схилах Волинської височини, у природній зоні мішаних лісів, с. 27. Через південно-східну частину міста тече права притока Луги — річка Риловиця. На відстані близько 12 км від міста — державний кордон з Польщею і приблизно за 85 км від кордону з Білоруссю.
Площа міста 16,05 км². Висота над рівнем моря — 197 м.
Клімат Клімат Володимира помірно-континентальний, зима відносно м'яка з частими відлигами, літо помірно тепле та вологе, весна й осінь затяжні. Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона в січні (мінус 4,9 °С), найвища — у липні (18,0 °С).
У середньому за рік у Володимирі випадає 600 мм атмосферних опадів, найменше — у березні, найбільше — у липні. Максимальна кількість опадів — 821 мм (1980), мінімальна — 388,9 мм (1953). Щороку утворюється сніговий покрив. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78 %, найменша вона у травні (64 %), найбільша — у грудні (89 %).
Найменша хмарність спостерігається у серпні, найбільша — у грудні. Найбільшу повторюваність в місті мають вітри із заходу, найменшу — з північного сходу. Найбільша швидкість вітру — у листопаді, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,1 м/с, у липні — 2,8 м/с.
У Володимирі існує метеостанція, яка веде спостереження за погодою.
Історія
Археологічні дослідження свідчать, що територія міста була заселена людьми з найдавніших часів: тут виявлено залишки поселень епохи міді (III тисячоліття до н. е.), раннього заліза (І тисячоліття до н.е), раннього середньовіччя.
Давньоруські часи Першу писемну згадку про місто у «Повісті временних літ» пов'язана з подіями 988 року, с. 7, коли київський князь Володимир Великий передав місто в удільне володіння одному зі своїх синів, Всеволодові:
Хоча місцерозташування міста з назвою там не вказується, з подальших літописних джерел виходить, що це був саме Володимир у Волинській землі (були і спроби пов'язати його з Володимиром-на-Клязьмі).
Також в угорській хроніці Геста Гунгарорум, написаній у середині XIII ст., повідомляється, що 884 p., коли угри на чолі з їхнім вождем Альмошем узяли Київ, кияни попросили завойовників іти далі на Захід і довели їх до міста Лодомир. Воєвода Лодомира гостинно зустрів Альмоша, який пробув тут два тижні. Потім ватажок угорців узяв заручників, 2 000 марок срібла, 100 марок золота, безліч худоби, коней і подався в Паннонію. Отже, Володимир є одним зі стародавніх міст України.
Вигідне географічне розташування сприяло швидкому розвитку стародавнього Володимира. В XI—XII ст. він був одним з найбільших міст Київської Русі, поряд із Києвом, Черніговом, Переяславом. У цей період місто стає значним осередком торгівлі, також Володимир мав важливе військово-стратегічне значення — як оборонний форпост на західних кордонах давньоруської держави. У місті розвивалися ремесла, культура, освіта, будувалися військові укріплення, зводилися численні храми та монастирі. З 992 року у Володимирі розташовувалася єпископська кафедра.
Великий князь київський Роман Мстиславич у 1204 році у зв'язку із занепадом шляху із варягів у греки та втратою Києвом свого стратегічного значення переносить до Володимира свою резиденціюСфрагістичний щорічник. — К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2011. — С. 196—197.
Починаючи з XII ст., у часи феодальної роздробленості Русі, місто стає центром удільного Волинського князівства. Тут утвердилася окрема князівська династія, заснована онуком Володимира Мономаха — Ізяславом Мстиславичем, який правив на Волині у 1146—1154 рр.
У першій половині XIII ст. Володимир став центром об'єднаного Галицько-Волинського князівства (з 1253 — королівства). Це був період правління князя Данила Романовича, прозваного Галицьким (1201—1264), та його брата Василька Романовича (1205—1271). Середина XIII ст. — час найбільшого розквіту стародавнього Володимира, місто славилося як значний центр торгівлі, ремісництва, культури та мистецтва; тут сформувалася самобутня архітектурна школа, також тут писався Галицько-Волинський літопис — цінне історичне джерело другої половини XIII — початку XIV ст. Захоплення сучасників викликали фортифікаційні укріплення — у 1231 році угорський король Андрій II з військом підступив до Володимира, однак на штурм міста не зважився, сказавши що «такої фортеці не бачив і в німецьких землях».
У 1241 під час монгольської навали на Русь після запеклого штурму орди хана Батия вдерлися до міста, зруйнували та пограбували його. За свідченнями літопису, після відходу орди в місті не лишилося жителів, а церкви були заповнені вбитими.
Виходячи з автентичних грамот короля Русі Юрія I Львовича, який титулувався королем Русі і князем Володимирським — «Regis Russiae, principis Ladimiriae», столицю Руської держави було перенесено зі Львова (столиці держави за часів Льва Даниловича) до Володимира, а Волинь перебирає на себе основні адміністративно-управлінські функції у королівстві. За його правління відбувається розквіт економіки і торгівлі. Юрій І Львович налагоджує українсько-польські відносини та укладає союз з Тевтонським орденомІнститут історії України. Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я .
У складі ВКЛ та РП
, яке підтвердив король Польщі і великий князь литовський Сигізмунд І Старий у 1509 році (раніше від Львова на 32 роки, від Києва — 170 років). також того року підписали відому в Західній Європі міжнародну угоду між Володимиром та німецьким містом Штральзунд про повернення володимирським купцям сукна з розбитого корабля (документ зберігається у Штральзунді).
7 квітня 1340 року у місті боярами був отруєний останній правитель Руського королівства Юрій II (Болеслав Тройденович).
У період з 1364 по 1375 років за часів папи римського Григорія XI, було створене єпископство Римо-католицької церкви, центр якого спочатку був у Володимирі, а потім був перенесений до Луцька. Тому першими єпископами Луцького єпископства були Володимирські єпископи Ізидор ( 1380), Ружан ( бл. 1400), Григорій ( бл. 1424—1425), Анджей зі Сплавки, при якому Вітовт, великий князь литовський, переніс центр єпископства до Луцька. Ще в 1436 році Анджей Сплавський підписувався титулом єпископа Володимирського.
Після розпаду Галицько-Волинської держави у середині XIV століття Володимир входив до складу Волинської держави, після смерті у 1452 році великого князя Свидригайла — до складу Великого князівства Литовського. З кінця 1470-х років до 1560-х років уряд волинського війта належав представникам родини Лудовичів.
У 1503 році на посаду володимирського намісника великий князь Олександр Ягеллончик призначає Федька Янушкевича. 25 січня 1561 року Сигізмунд Август, на прохання магістра теології, пріора провінції домініканців у Польщі Мельхіора, у зв'язку з тим, що згоріли грамоти домініканського монастиря св. Тройці у м. Володимирі, відновлює право монастиря на земельні володіння. 4 липня 1578 року Стефан Баторій, на прохання пріора монастиря домініканців у Володимирі Микати з Добра, підтверджує та повторює три грамоти: . Литовського великого князя Олександра, видану 17 липня 1497 р. в Луцьку, про надання монастиреві десятої мірки з млина на р. Лузі, півкопи широких грошів щоквартально з володимирського мита. . Сигізмунда І, видану 19 червня 1538 року у Кракові, про підтвердження десятиї мірки з млина, а також угоду володимирського старости кн. Федора і запису в духівниці млинаря Янушка про млин на річці Лузі. . Грамоту від 25 січня 1561 р. Сигізмунда Августа (див.вище).
Після Люблінської унії 1569 року Володимир увійшов до складу Польського королівства. Упродовж XVI—XVII століть Володимир був значним торговельним осередком. У місті діяли численні ремісничі корпорації — «цехи», вироби місцевих майстрів славилися високою якістю та експортувалися до країн Європи. Тричі на рік у Володимирі відбувалися міжнародні ярмарки.
У 1625 році володимирським старостою був князь Адам Олександр Сангушко. У 1633 році волинським каштеляном стає Микола Чарторийський.
Національно-визвольна війна (1648—1652) під проводом Богдана Хмельницького викликала значні збурення серед місцевого українського населення. Тому, 7 березня 1652 року у Варшаві король Ян Казимир на прохання міщан м. Володимира і для того, щоб вони не приєднувались до козаків Богдана Хмельницького, повторює і підтверджує три документи: . Владислава IV від 10 березня 1633 року про підтвердження грамоти Сигізмунда І від 17 липня 1509 року про надання м. Володимиру магдебурзького права; Сигізмунда І від 30 червня 1532 року про право збору мостового податку міщанами міста; Сигізмунда Августа від 12 жовтня 1570 року про дозвіл війту залишати кожного року сумлінних членів магістрату на другий рік, збудувати ратушу, мати різні ремісничі цехи, три ярмарки на рік; Сигізмунда Августа від 12 жовтня 1570 року про дозвіл оселюватись прийшлим людям на пустих площах з вимогою побудуватися за 6 тижнів; Сигізмунда III від 15 лютого 1615 року про те, що всі, хто мешкає в місті, повинні сплачувати податки нарівні з міщанами. . Владислава IV від 20 березня 1633 р. про збір і порядок зберігання подушного податку з міщан міста. . Постанову бурмістра, радців, лавників і цехмістрів від 13 вересня 1632 року про виплату ремісниками податку на користь міста.
До 1648 року один з гетьманів Гетьманської держави — Павло Тетеря був писарем ґродського суду у Володимирі.