Пра́вило Бе́ргмана — закономірність зміни розмірів тварин через зміни температурного фактора.

Правило встановлено Карлом Бергманом в 1847 році. Згідно з цим правилом, у тварин одного виду або групи близьких видів розміри тіла більші у холодних частинах ареалу та менші — у теплих (розмір тіла збільшується з географічною широтою).

Пояснення

Поясненням цього правила є той факт, що у тварин загальна теплопродукція залежить від об'єму тіла, а швидкість тепловіддачі — від площі її поверхні. При збільшенні розмірів організмів об'єм тіла зростає швидше, ніж поверхня.

Тому види, які мешкають у холодних регіонах (наприклад, білі ведмеді, кити), мають, як правило, великі розміри, тоді як мешканці спекотних країн (наприклад, більшість комахоїдних ссавців) зазвичай менші за розміром.

Приклад правила Бергмана у межах одного виду: амурська форма тигру з Далекого Сходу більша за суматранську з Індонезії. У вовка на півострові Таймир довжина тіла досягає 137 см, маса — 49 кг, тоді як у монгольського — 120 см та 40 кг відповідно.

Звичайно, в приполярних областях мешкають дрібні ссавці, а у спекотних країнах — справжні гіганти, але у цих випадках у них спостерігаються додаткові пристосування для збереження або розсіювання тепла. Наприклад, дрібні ссавці помірних та приполярних широт відрізняються колосальним апетитом, який дозволяє їм підтримувати високу інтенсивність метаболізму. У них короткі виступаючі частини тіла (вуха, кінцівки), що зменшує тепловіддачу, а взимку вони вимушені впадати у сплячку. Великі ссавці спекотних країн, такі як слони та бегемоти, стикаються з протилежними проблемами. Слонам допомагають великі вушні раковини, багаті на кровоносні судини. Постійно рухаючи вухами, слон збільшує тепловіддачу шляхом випромінювання та конвекції. Бегемоти позбавлені потових залоз та вони використовують таку ж поведінкову стратегію, як і крокодили — переміщуються то на суходіл, то у воду, щоб зменшити вплив коливань температури.

Правило Бергмана справедливе також для залежності розмірів тіла тварин від висоти місцевості.

Правило Бергмана певною мірою може бути застосовано також до людини. Однак через різницю у різних місцях у харчуванні та звичаях, міграції та дрейф генів між популяціями виникають обмеження для застосування цього правила.

Див. також Правило Аллена Правило Гессе Правило Ґлоґера Правило поверхонь Правило кількості хребців

Посилання Тейлор Д., Грин Н., Стаут У. Биология: В 3-ч. Т. 2: Пер. с англ. / Под ред. Р. Сопера. − 3-е изд. − М.: Мир, 2001. − 436 с.