Різанина в Завадці Морохівській — злочин, скоєний підрозділами Польської народної армії проти цивільного населення українського села Завадка Морохівська () 25 січня, 28 березня та 13 квітня 1946 року.

Тло злочину 23 січня 1946 оперативна група 36-го підрозділу Олеховець із 80 солдатів, проводячи розвідку, розбила загони УПА в районі сіл Морохів та Мокре. У Завадці Морохівській підрозділ зіткнувся з більшою групою повстанців і змушений був відступити. На полі бою залишилися дві бойові машини і два 82-мм міномети. Спроба віднайти зброю наступного дня зазнала невдачі. Частина села у ході бойових дій була спалена, а загони УПА відступилиZ. Jackiewicz: Wojska Ochrony Pogranicza s. 112.

Злочин 25 січня 1946 25 січня до Завадки Морохівської увійшов загін Польської народної армії у складі 120 солдатів, спалив село і повбивав десятки людей, включаючи жінок і дітей. Командував нападом на село підполковник Станіслав Плуто. Це було зроблено попри те, що ніхто з жителів села не був членом УПА. Солдати 3 батальйону 34 полку, захоплені пізніше бійцями УПА показали, що винен у злочині 2 батальйон 34 полку 8 піхотної дивізії. Їх пояснення були опубліковані в брошурі ОУН під заголовком Кривавим шляхом сталінської демократіїJarosław Staruch «Iarlan» Krwawym szlakiem stalinowskiej demokracji w: Litopys UPA, t. VIII, (1946). Одна з жертв нападу, Катерина Томаш, перед смертю встигла повідомити прибулих партизанів УПА, що з солдатами бачила поляків — мешканців села Небещани.

Кількість жертв першої хвилі злочинів у Завадці Морохівській не була чітко встановлена. Згадана вище брошура перелічує імена 56 вбитих, стверджуючи, що загалом жертв було близько 70Krwawym szlakiem stalinowskiej demokracji w: Litopys UPA, t. VIII, (1946). В інших джерела подаються також цифри 64, 68 або 78 вбитихJ.Pisuliński, Tragiczne mikrohistorie: Zawadka Morochowska [w:] Akcja «Wisła», pod red. J. Pisulińskiego, Warszawa 2003, s. 198. Злочин було скоєний з особливою жорстокістю, жертви були перед смертю понівечені й катовані. Більшість жертв були поховані у братській могилі на кладовищі в Завадці Мороховській, лише деякі з них поховані в сімейних могилахStrona poświęcona Zawadce Morochowskiej.

Того ж 25 січня 1946 року польські військові з того ж 34 полку піхоти підполковника Станіслава Плуто здійснили напад на сусіднє село Карликів, де спалили 11 хат та вбили 15 жителів. За ці злочини Станіслава Плуто негайно нагородили «Срібним Хрестом Заслуги» наказом командування Польського війська № 54 від 23.02.1946.

Злочин 28 березня 1946 i 13 квітня 1946 28 березня 1946 підрозділ 34 полку вдруге з'явився у Завадці Морохівській. Українці почали втікати, а ті, хто не встиг — були згруповані біля будівлі школи. Командир відділу заявив, що всі учасники цього зібрання будуть вбиті через уникнення від'їзду до Радянського Союзу і за підтримку УПА. Тоді солдати розстріляли 11-х осіб, спалили кілька вцілілих після попереднього наступу хат; замордованих поховано у братській могилі.

Втретє загони Польської народної армії з'явилися у селі 13 квітня 1946 року і вбили ще 6 мирних мешканців.

Подальша доля села 30 квітня 1946 всім уцілілим мешканцям села було наказано виїхати до СРСР, загони Польської народної армії знову оточили село і відправили всіх мешканців до залізничної станції Загуж. Їх чисельність становила 73 особи. Депортації уникли лише мешканці, що були цього дня за межами села. Після виконання завдання примусового виселення Станіслав Плуто 1.06.1946 був звільнений з Польського війська і повернувся в СРСР.

28 квітня 1947 року, у рамках операції «Вісла» залишки українського населення (15 осіб) було вигнано в гетто в полі коло станції Щавне-Куляшне, потім завантажене у вагони і депортовано до СілезіїАкція «Вісла». Документи / упор. Євген Місило. — Львів; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1997. — ISBN 5-7707-8504-7. — С. 200, 270, 455..

Так остаточно закінчилось існування Завадки Морохівської, у якій залишився лише цвинтар і церква, розібрана ймовірно в 1950-х роках.

Пам'ять Протягом багатьох років про Завадку та її трагічну долю не було жодних публікацій. В 1986 на сторінках журналу "Культура", що видавалася в Парижі, з'явився лист Юрія Білаша, що 8-місячною дитиною втратив майже всю родину в день скоєння злочину. В 1998 році Газета Виборча опублікувала репортаж Право на терпіння П.Смоленського, передрукований у книзі Pochówek dla rezuna.

У жовтні 1997 року утворився комітет пам'яті вбитих мешканців Завадки МорохівськоїГук Богдан, Козак Михайло, Новосад Микола, Яремко Адам, Чужине, іди скажи Україні. Увічнення трагедії Закерзоння в 1944-1947 роках, Przemyśl 2001, а в 1998 повстав пам'ятник, на якому вміщено список 73 відомих імен жертв. Пам'ятник і впорядкований цвинтар став місцем меморіальних заходів, у яких беруть участь представники місцевих органів влади, посольства України в Польщі, Об'єднання українців у Польщі та духівників греко-католицької та православної церковMichał Boltryk, Parastas na miejscu zbrodni.

Список жертв злочину 25 січня 1946 Білас Катерина, близько 60 років, ранена. На ранену наклали солому і спалили.

Білас Меланія, близько 50 років, спалена живцем в горючій хаті.

Кирилейза Марія, років 41, народжена в США, дістала 7 ударів багнетом. В ногах поламані пальці, права рука три рази зламана, відрізана ліва грудь, розбита голова.

Кирилейза Анна (дочка), років 16, розбита голова, поламані руки і ноги.

Кирилейза Анна (дочка) років 15, розбита голова, ранена багнетом у праву ногу вище коліна.

Максим Андрій, років 70, спалений живцем.

Максим Марія (дружина), вбита пострілом в потилицю.

Максим Анастасія (невістка), вирізані м'язи вздовж лівої ноги від стопи до коліна, зламана ліва нога вище коліна, зламана два рази права нога, зламані дві руки, дістала три штики в ліву грудь, 6 штиків в праву грудь, розпорений вздовж цілий живіт, розбита голова.

Максим Степан, років 10, дістав два штики в груди і постріл в потилицю.

Максим Анна, один рік, розпорений живіт.

Максим Катерина, 4 роки, проколена багнетом в уста та два багнети в ліву грудь, розрізаний живіт.

Томаш Катерина,відрізані груди, 5 штиків в живіт, порізані ноги, жила ще понад годину, впізнала цивільних бандитів з сусіднього села Небещани.

Томаш Марія (дочка) відрізаний ніс, язик, вибрані очі.

Томаш Анна (дочка) відрізаний ніс, язик, вибрані очі.

Томаш Степан (син) відрізаний ніс, язик, вибрані очі.

Нечиста Анна, отримала постріл в груди, після якого прожила ще 3 години.

Нечиста Катерина (дочка) 20 років, поранено в ногу, та кинуто живцем у вогонь.

Білас Яна, років 56, отримала проколи багнетом в плечі.

Білас Теодор, років 65, проколений штиком в живіт, після чого прожив ще 7 годин.

Білас Іван, років 46, отримав постріл в плечі.

Білас Марія, років 36, вирізаний язик, зламана права рука, отримала 4 штики в живіт, 4 штики в ноги.

Білас Софія, років 7, порізані ноги і живіт.

Нечистий Михайло, ранений в праву ногу вище коліна і ліву руку.

Нечистий Тарас (дитина) років 3, постріл в ліве плече з розривної кулі, прожив ще 6 годин.

Нечиста Катерина (дружина) ранена в ліву ногу, спалена живцем.

Нечиста Магдалина (дочка) років 17, ранена, спелана у вогні.

Нечиста Софія (дочка) років 8, ранена, спалена у вогні.

Нечиста Марія (дочка) років 6, ранена, спалена у вогні.

Дудиньчак Осип, років 40, отримав два штика в груди.

Дудиньчак Анастасія, років 40, вбита пострілом в груди.

Іздебська Єва, вбита пострілом в плечі.

Іздебська Катерина. немовля 6 місяців, зарізана, порізане горло та голова пробита штиком.

Боньчак Дмитро, років 50, приголомшений ударом гвинтівки і спалений у вогні.

Боньчак Іван (брат) отримав постріл в живіт, та спалений живцем.

Клемчик Анна, порізане горло, постріл через грудну клітку.

Циганик Василь, прострілений запальною кулею в руку, помер після трьох тижнів.

Циганик Катерина (мати), постріл в потилицю.

Циганик Іван, проколений багнетом в груди.

Гриньо Іван, вбитий пострілом в потилицю.

Іздебський Михайло, вбитий пострілом в груди.

Іздебський Петро/брат/ вбитий пострілом в голову.

Козлик Катерина, розбита голова.

Козлик Анна, прострілені груди.

Козлик Єва, прострілені груди.

Кметчик Дмитро, постріл в потилицю, добитий штиком.

Кирилейза Катерина, постріл в груди.

Кирилейза Ярослав (син), порізане горло.

Кирилейза Петро (брат), постріл в плечі.

Боньчак (син),пострілений в груди.

Боньчак Катерина (жінка), постріл в груди.

Боньчак Марія (дочка), ранена в ліву руку, в ліву ногу.

Жадебський Нестор, постріл в ноги.

Нечистий Андрій, проколений трьома штиками в груди.

Нечистий Іван (брат), 2 стріли в плечі.

Білас Катерина, постріл в плечі.

Добрянський Микола, поранений в черево, помер по 6-ох годинах.

Список жертв злочину 28 березня 1946 Маслюк Іван, років 46

Маслюк Теодор (син), років 25

Маслюк Микола (син), років 29

Клепчик Михайло, років 23

Добрянський Василь, років 35

Шуркало Яким, років 40

Козлик Степан, років 18

Кирилейза Дмитро, років 48

Нечистий Михайло, років 38

Білас Іван, років 35, вбитий прикладом гвинтівки

Білас Теодор, Років 40

Список жертв злочину 13 квітня 1946 Добрянський Володимир, років 15, застрілений

Добрянський Іван, років 22, побитий, застрілений

Маслюк Орест, років 27, покалічені ноги, добитий прикладом гвинтівки

Боньчак Володимир, років 18, ранений, добитий камінням

Нечистий Сенько, років 3, застрілений

Кирилейза Іван, років 42, народжений в Америці, важко поранений в двох місцях.

Див. також Різанина в Бахові Різанина в Березці Спалення села Терка

Посилання Фотографії Завадки Морохівської Nowe Lidice. Справа про напади поляків на с. Завадка Морахівська. Електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ Документи за ключовим словом: Завадка Електронний архів УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Виноски

Бібліографія Dmytro Błażejowśkyj, Historical sematism of the eparchy of Peremysl, Lviv 1995

Eugeniusz Misiło, Repatriacja czy deportacja, t.2, Warszawa 1999 Jan Pisuliński, Tragiczne mikrohistorie: Zawadka Morochowska” w: Akcja „Wisła”, Warszawa 2003 Гук Богдан, Козак Михайло, Новосад Микола, Яремко Адам, Чужине, іди скажи Україні. Увічнення трагедії Закерзоння в 1944-1947 роках, Przemyśl 2001 Гук Богдан, 1947. Пропам'ятна книга, Warszawa 1997 Andrzej Saładiak, Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce, Warszawa 1993 Grzegorz Motyka – Tak było w Bieszczadach, Warszawa 1999 Losy cerkwi w Polsce po 1944 roku'', Rzeszów 1997