1-ша парашу́тно-та́нкова диві́зія «Ге́рман Ге́рінг» () — змішана дивізія, одне з найелітніших з'єднань Збройних сил Третього Рейху, що організаційно входила до складу Люфтваффе. Створене на базі поліцейського батальйону () після приходу нацистів до влади у 1933 році, за період свого існування було розгорнуто до танкового корпусу. Поряд з деякими з'єднаннями Вермахту і військ СС, дивізія «Герман Герінг» стало однією з найславетніших військових формувань Третього рейху.
За кількістю кавалерів Лицарського хреста з'єднання «Герман Герінг» входить до п'ятірки лідерів серед військових формувань сухопутних військ Третього рейху.
Історія
Формування батальйону та виконання поліцейських функцій
Після перемоги лідера НСДАП Адольфа Гітлер на виборах 1933 року, коли він був призначений рейхсканцлером Веймарської республіки, Герман Герінг отримав пост міністра внутрішніх справ Німеччини і особисто очолив поліцію. Відразу ж у складі прусської державної поліції було створений особливий підрозділ — поліцейський батальйон спеціального призначення «Векке» (). Частина отримала найменування за прізвищем свого командира — майора поліції Векке.
Батальйон, до складу якого входило 414 осіб, комплектувався поліцейськими з числа співчутливих НСДАП. З перших днів батальйон брав участь в репресіях проти комуністів, зокрема, в лютому 1933 року зробив наліт на штаб-квартиру КПН у Берліні — «Будинок Карла Лібкнехта». У грудні 1933 року, після присвоєння Герінгу звання генерала, батальйон був перейменований на групу земельної поліції «Генерал Герінг» ().
До квітня 1935 року частина реорганізована в полк «Генерал Герінг» (). З часу свого створення підрозділ виконував також функції особистої охорони Германа Герінга, зокрема, несло охорону його особистої резиденції. Комплектування полку «Генерал Герінг» здійснювалося уродженцями всіх німецьких земель за добровольчим принципом. Кандидати проходили суворий відбір, до складу частини зараховувалися лише військовослужбовці, які відповідали наступним вимогам: вік — 18-25 років, зріст — не менше 168 см, німецьке підданство, бажання служити в армії і придатність до несення військової служби, арійське походження, відсутність приводів до поліції; претендент повинен бути неодруженим та не перебувати під слідством; крім того, потрібно було підтвердити свою вірність націонал-соціалістичній державі.
У роки війни до цього була додана ще одна умова — той, що вступав до частини, повинен був дати підписку про службу як мінімум протягом 12 років. Ці вимоги залишалися в силі до 1942 року: пізніше, в міру зростання втрат в ході війни, військовослужбовці люфтваффе та вермахту просто переводилися з інших частин до складу підрозділів дивізії «Герман Герінг». Поряд з частинами Ваффен-СС, дивізія мала пріоритет в отриманні новітніх зразків зброї та озброєння протягом свого існування.
Влітку 1934 Ернст Рем своїми діями почав створювати загрозу для Гітлера, за його наказом група земельної поліції «Генерал Герінг» та елітні загони рейхсфюрера СС Гіммлера Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер» приступили до фізичного знищення верхівки СА.
Під час «ночі довгих ножів», вояки Герінга та Гіммлера стратили багато лідерів СА, ліквідувавши у зародку загрозу єдиновладному правлінню Адольфа Гітлера.
16 березня 1935 року Німеччина порушуючи умови Версальського договору оголосила про створення повноцінних збройних сил. Головнокомандувачем створеними військово-повітряними силами — люфтваффе — став генерал авіації Герман Герінг.
Люфтваффе 24 вересня 1935 року полк «Генерал Герінг» вивели зі складу прусської поліції та передали до складу люфтваффе.
Спочатку на нього покладалися лише церемоніально-вартові функції: він брав участь в парадах і військових ходах, ніс охорону найважливіших об'єктів люфтваффе і супроводжував Германа Герінга. У жовтні 1935 року у складі полку був сформований парашутний батальйон — перший парашутно-десантний підрозділ Німеччини. У березні 1936 року окремі підрозділи полку брали участь в занятті Рейнської демілітаризованої зони.
Упродовж 1936—1937 років полк реорганізовано на потужний зенітний підрозділ. Полк «Генерал Герінг» отримує на озброєння новітні зенітні гармати — важкі 10.5 cm FLAK 38/39, 8,8 cm FLAK 36/37 і легкі 3.7 cm FLAK 36/37, 2 cm FLAK 30/38/flakvierling.
Зі складу полку виділений зенітний дивізіон ставки фюрера (). На нього покладалося завдання протиповітряної оборони рейхсканцелярії, численних головних ставок Гітлера, а також його особистої резиденції та штабного поїзда. У березні 1938 року полк бере участь в аншлюсі Австрії, потім в жовтні того ж року — в анексії Судетської області Чехословаччини. У липні 1938 року парашутний батальйон був виведений зі складу полку — на його базі було почато формування 7-ї повітряної дивізії люфтваффе.
Останньою операцією полку, проведеної до початку Другої світової війни, стала остаточна окупація Чехословаччини в березні 1939 року. Полк «Генерал Герінг» здійснив захоплення і подальшу охорону стратегічно важливих заводів концерну «Шкода».
Друга світова війна
Бліцкриги 1939—1941 З початком Другої світової війни впродовж вересня 1939 — березня 1940 полк дислокується в Берліні і відповідає за протиповітряну оборону столиці рейху. Навесні 1940 року полк «Генерал Герінг» перекидається до німецько-голландського кордону. Окремі частини полку (до трьох рот), зведені в «бойову групу Клюге» () під командуванням капітана Клюге брали участь в Дансько-Норвезькій операції вермахту.
Під час французької кампанії полк був роздільний на невеликі автономні «бойові групи» (), додані танковим дивізіям вермахту як посилення. Як правило, до складу такої групи входили: моторизовані важкі і легкі зенітні батареї, рота мотопіхоти, мотоциклісти. Саме у цій кампанії набуло широкого використання важких 88-мм зенітних гармат FLAK 36/37 як протитанкові засоби, оскільки лише вони могли ефективно боротися з французькими та британськими танками з протиснарядною бронею (S 35, B-1bis, Mk II Matilda II), невразливі для снарядів німецьких танків.
Зенітники «Генерал Герінг» в такого роду боях відзначалися особливою доблестю, тому після закінчення кампанії полк узяв участь в параді в Парижі і супроводжував Гітлера при підписанні перемир'я в Комп'єнському лісі. До кінця 1940 року, в період битви за Британію, полк відповідав за протиповітряну оборону Парижа і узбережжя Ла-Маншу. У грудні 1940 року полк повернувся до Берліна. У квітні 1941 року полк був перекинутий до Румунії для оборони нафтових родовищ Плоєшті.
При підготовці до операції «Барбаросса» «Генерал Герінг» входить до складу 2-го зенітного корпусу (), доданого 1-й танковій групі генерала-полковника Клейста групи армій «Південь». Доданий 11-й танковій дивізії вермахту, полк брав участь у великій танковій битві під Бродами, де успішно протистояв новітнім радянським танкам КВ і Т-34, броню яких не пробивали німецькі протитанкові гармати.
Потім в ході наступу вермахту на Правобережній Україні, 11-та танкова дивізія спільно з полком була передана 6-й армії для участі в операції по оточенню Південно-Західного фронту. 25 серпня 1941 року дивізія форсувала Дніпро північніше за Київ і створила плацдарм на лівому березі річки. Полк відповідав за протиповітряну і протитанкову оборону переправи. У вересні 1941 року, після завершення оточення радянських військ, брав участь в зачісці «київського котла». Разом з цим, у ході літньо-осінніх боїв 1941 року полк зазнав великих втрат в живій силі і техніці, тому був виведений із зони ведення активних бойових дій і відправлений до Німеччини для поповнення.
Франція, Північна Африка та Сицилія (1942—1943)
У Німеччині полк «Генерал Герінг» відповідав за ППО Мюнхена, а потім був перекинутий до Франції. У травні 1942 року з наказу рейхсмаршала Герінга почалося розгортання полку до бригади «Герман Герінг» (). Зенітний полк був реорганізований і отримав як посилення дивізіон польової артилерії. Окрім цього, було почато формування піхотного полку, куди прямували кадри з обслуговчого персоналу люфтваффе.
Але вже у жовтні 1942 року було ухвалено перевести бригаду на штат танкової дивізії. Нове з'єднання отримало найменування дивізія «Герман Герінг» (). До складу дивізії був включений штурмовий парашутний полк. Дивізія комплектувалася добровольцями з люфтваффе і вермахту. Були направлені дослідні танкові екіпажі, які допомагали новобранцям освоїти техніку, що поступала на озброєння.
8 листопада 1942 року англо-американські війська провели операцію «Торч» («Смолоскип»), в результаті якої північноафриканські колонії вішістської Франції були захоплені союзниками. У відповідь німецькі війська провели окупацію підконтрольних Віші «вільних зон» у Франції. Частини «Герман Герінг» здійснили захват департаменту Ланди в Аквітанії. Водночас найбоєздатніший підрозділ дивізії — штурмовий полк «Герман Герінг» був включений до складу 10-ї танкової дивізії та терміново перекинутий до Тунісу з метою недопущення туди військ союзників. В результаті запеклих боїв в листопаді-грудні 1942 року німецькі війська закріпилися в Тунісі. Пізніше там була організована група армій «Африка». Протягом лютого 1943 року деякі найбільш підготовлені частини дивізії «Герман Герінг» були також відправлені до Тунісу. Там вони були об'єднані в «бойову групу Шмід» () під командуванням генерал-майора Шміда. Впродовж декількох місяців, до капітуляції в травні 1943 року, солдати групи вели важкі бої з чисельно переважаючим і більш оснащеним противником. До травня 1943 року, в результаті дій авіації і ВМС союзників, німецьке угрупування в Тунісі було остаточне відрізане від постачання матеріальними ресурсами, евакуація поранених до Європи стала неможливою. Не зважаючи на це, німецькі солдати відчайдушно билися:
Коли у них закінчувалися боєприпаси, солдати знищували важке озброєння і особисту зброю і здавалися в полон. Найостаннішими в Тунісі капітулювали підрозділи дивізії «Герман Герінг».
Разом з цим продовжувалося прискорене формування нової танкової дивізії «Герман Герінг» (). Дивізія комплектувалася на основі тилових і запасних частин старого з'єднання, що базувалися на території Франції, Голландії і Німеччини. До червня 1943 року дивізія була перекинута до Сицилії і поряд з 15-ю танковою гренадерською дивізією вермахту стала основною ударною силою італо-німецького угрупування на острові. Дивізія була добре укомплектована важким озброєнням, проте в моторизованих полках не вистачало автотранспорту, штатна чисельність полків відповідала на ділі штатам батальйонів. Також позначився недостатній рівень підготовки командного складу дивізії середньої ланки. Так, вже в ході боїв були замінені два з п'яти командирів полку.
У ніч на 10 липня 1943 року війська союзників почали здійснювати десантну операцію в Сицилії (операція «Хаскі»). Проте вранці, в результаті масованої танкової контратаки дивізії «Герман Герінг» за підтримці роти «тигрів», американські частини були притиснуті до моря поблизу міста Джела і лише завдяки підтримці великокаліберної корабельної артилерії висадка не закінчилася катастрофою для 7-ї армії США. Проте, зважаючи на вдалу висадку 8-ї британської армії генерала Монтгомері і захвату Сіракуз і Аугусти виникла загроза оточення німецьких військ. Ситуація ускладнювалася тим, що не зважаючи на доблесть окремих частин, італійські підрозділи масово залишали бойові позиції.
До 15 липня 1943 року німецькі дивізії і залишки 6-ї італійської армії, об'єднані в 14-й танковий корпус вермахту, відійшли на північно-східну частину острова і зайняли оборону в гірській місцевості поблизу Етни. Одночасно почалася підготовка до евакуації військ Осі на материк. Протягом місяця продовжувалася оборона «лінії Етна», в цей час через Мессінську протоку здійснювалася планомірна евакуація особового складу, техніки, боєприпасів і предметів постачання. Відведення військ було здійснене за шість діб, і 17 серпня 1943 року частини дивізії «Герман Герінг», останніми з італо-німецького угрупування, залишили Сицилію.
Кампанія в Італії (1943—1944)