«Дра́кула» () — готичний роман жахів ірландського письменника Брема Стокера 1897 року. Оповідь подається через листи, щоденникові записи та газетні статті. У ньому немає єдиного головного героя, і він починається з того, що адвокат Джонатан Гаркер вирушає у відрядження, щоб зупинитися в замку трансильванського аристократа, графа Дракули. Гаркер тікає, дізнавшись, що Дракула — вампір. Згодом граф переїжджає до Англії та влаштовує напади на приморське місто Вітбі. Основною частиною сюжету є боротьба професора Ван Гелсінга проти Дракули. Роман популяризував образ вампірів і графа Дракули зокрема.

Роман здебільшого написано у 1890-х роках, а Стокер створив понад сто сторінок нотаток, багато спираючись на фольклор та історію. Вчені називали різних осіб, які надихнули на створення «Дракули», зокрема волоського принца Влада Цепеша та графиню Єлизавету Баторій, але останні дослідження свідчать про протилежне. Ймовірно, він знайшов ім'я Дракула в публічній бібліотеці Вітбі під час відпустки, вибравши його, бо вважав, що воно румунською мовою означає «диявол».

Після публікації роману в травні 1897 року деякі рецензенти високо оцінили його жахливу атмосферу, тоді як інші вважали, що Стокер додав у нього забагато жахів. Багато хто відзначав структурну схожість з романом Вілкі Коллінза «Жінка в білому» (1859) та схожість з творчістю готичної романістки Енн Редкліфф. У ХХ столітті критики почали вважати «Дракулу» основоположним твором готичної художньої літератури. Вчені досліджують роман в історичному контексті вікторіанської епохи та регулярно обговорюють його зображення раси, релігії, статі та сексуальності.

«Дракула» — один із найвідоміших творів англійської літератури, який називають центральним елементом роману про вампірів. У середині ХХ століття видавці та кінематографісти зрозуміли, що Стокер неправильно зареєстрував авторські права на роман у Сполучених Штатах, зробивши його історію та персонажів суспільним надбанням. Як наслідок, роман багато разів екранізували. Граф Дракула глибоко вплинув на популярне уявлення про вампірів; з більш ніж 700 появами практично у всіх видах медіа, Книга рекордів Гіннеса назвала Дракулу найчастіше зображуваним літературним персонажем.

Сюжет На початку оповідь ведеться у формі щоденника молодого юриста з Лондона, Джонатана Гаркера. Він вирушає до Трансильванії, аби владнати справу покупки місцевим аристократом, графом Дракулою, абатства Карфакс в Англії. Прибувши до цих невідомих для більшості англійців земель, Джонатан зауважує, що місцеві жителі бояться навіть згадок про Дракулу. Не сприймаючи оповіді про нечисту силу в околицях серйозно, юрист вирушає до замку Дракули.

Прибулого вночі до напівзруйнованого замку Джонатана зустрічає сам граф Дракула. Він гостинно приймає Гаркера, той вражений численними багатствами замку й освіченістю його власника. Проте невдовзі Джонатан розуміє, що кучер, який довіз його туди, і прислуга, якої він ніколи не бачив на власні очі — це і є граф, а крім нього в замку ніхто не живе. Також його бентежить відсутність дзеркал, заборона відвідувати кілька кімнат і денні зникнення графа. Він стає свідком того, як Дракула приносить вночі мішок із дитиною, яку забирають, і імовірно, з'їдають три сестри Дракули — примари-кровопивці. Гаркер без успіху намагається втекти із замку, та всі виходи виявляються закриті. Він передає циганам, що зупинилися неподалік, листи додому, проте вони повертають їх Дракулі. Він продовжує доброзичливо ставитися до юриста, котрий, втім розуміє, що рано чи пізно той уб'є його. Йому вдається розшукати кімнату, де Дракула вдень спить у труні з землею. Юрист розуміє, що Дракула — справжній вампір. Коли всі документи готові, граф вирушає до Англії на кораблі, а Джонатана лишає на поживу своїм сестрам. Однак, юристу врешті вдається втекти із замку.

Наступна частина роману подана як листи інших персонажів. Міна Мюррей, наречена Джонатана, відвідує свою подругу Люсі Вестенру в прибережному місті Вітбі. Туди прибуває корабель без екіпажу, лише за штурвалом лишився лише труп капітана. Незабаром Люсі починає втрачати кров, що змушує її нареченого Артура Голмвуда звернутися за допомогою до лікаря Сьюарда. Сам Сьюард головує клінікою для божевільних і особливо цікавиться чоловіком Ренфілдом, який має манію про близьке прибуття свого «господаря». Ренфілд має дивний розлад — він почав їсти живих комах, а потім птахів і тепер хоче свіжої крові. Сьюард запрошує дослідити цей випадок свого колегу — фахівця з рідкісних захворювань, професора Ван Гелсінга. Той переконаний, що до хвороби причетні потойбічні сили та вдається до дивних ритуалів, щоб захистити Люсі, коли виявляє на її шиї сліди від іклів вампіра. Проте зусилля професора марні — Люсі помирає за загадкових обставин.

Невдовзі в газетах з'являються чутки про жінку, яка переслідує на вулицях Лондона дітей. Ван Гелсінг здогадується, що це Люсі, перетворена на вампірку. Тим часом Джонатан Гаркер дістався до Будапешта і шле звістку Міні. Та приїжджає до нього, вони одружуються і їдуть додому. Прогулюючись з Міною по Лондону, впізнає графа Дракулу серед перехожих. Ван Гелсінг і Сьюард, а потім Голмвуд і друг Сьюарда, Квінсі Морріс, відкривають могилу Люсі, що підтверджує побоювання Гелсінга — вона виявляється порожньою. Гелсінг змушений вбити Люсі, проштрикнувши її серце осиковим кілком, після чого відрубує вампірці голову та кладе їй до рота часник.

Усі залишаються в лікарні Сьюарда, поки чоловіки починають полювати на Дракулу. Ван Гелсінг нарешті виявляє, що вампіри можуть відпочивати на землі лише зі своєї батьківщини. Дракула спілкується з пацієнтом Сьюарда, Ренфілдом, божевільним чоловіком, який їсть паразитів, щоб поглинути їхню життєву силу. Після того, як Дракула дізнається про змову групи проти нього, він використовує Ренфілда, щоб потрапити до лікарні. Він таємно тричі нападає на Міну, щоразу випиваючи її кров, і змушуючи Міну пити його кров під час останнього візиту, проклинаючи її стати вампіркою після її смерті, якщо Дракулу не вб'ють. Чоловіки виявляють, що Дракула розподілив свої коробки із землею по різних будинках у Лондоні. Після стерилізації більшості розподілених коробок групі не вдається заманити графа в його будинку на Пікаділлі та дізнається, що Дракула тікає до свого замку в Трансильванії зі своєю останньою скринькою. Використовуючи гіпноз, Ван Гелсінг використовує слабкий психічний зв'язок Міни з Дракулою, щоб відстежувати його пересування, і вони переслідують його, керовані Міною.

У Галаці, Румунія, мисливці розділяються. Гелсінг вбиває трьох сестер Дракули, а решта переслідують циган, які перевозять ящик з вампіром. Більшість циган гине під час бійки, але Морріс сам отримує смертельну рану. За мить до заходу сонця Гаркеру вдається розкрити ящик з Дракулою. Він перерізає вампірові горло, а Морріс мисливським ножем пронизує йому серце. Дракула розсипається на порох, звільняючи Міну від вампірського прокляття. Морріс отримує смертельні поранення в битві з ромами. Він помирає, мирно знаючи, що Міна врятована.

Закінчується роман згадкою Джонатана про те, що він вже сім років щасливо живе з Міною і в них народився син. Його назвали на честь Морріса — Квінсі. Родина відвідує Трансильванію, більше не боячись потойбічних сил, а по поверненню до Англії переглядає щоденники й листи про минулі пригоди. Ван Гелсінг, утім говорить, що ніхто не зобов'язаний вірити, що все це було насправді.

Видалений пролог

Існує окреме коротке оповідання про Дракулу авторства Брема Стокера. За твердженням дослідників, письменник написав його одночасно з основним текстом роману «Дракула» в 1897 році. Проте видавець відмовився друкувати його як частину книги з невідомих міркувань.

Цей видалений пролог-приквел пролежав у сімейному архіві автора майже сімнадцять років. Після смерті Брема Стокера його вдова Флоренс Стокер дала згоду на публікацію цього тексту у вигляді окремого оповідання. Твір вийшов друком у 1917 році під назвою «Гість Дракули» у збірнику «Гість Дракули та інші дивні історії».

Наразі українського перекладу цього твору не існує.

Передісторія

Автор Брем Стокер народився у Клонтарфі, Дублін, 8 листопада 1842 року, будучи третьою з семи дітей. Будучи хворобливою дитиною, він навчався вдома, перш ніж перейти до приватної денної школи. Стокер навчався в Трініті-коледжі Дубліна в 1860-х роках і почав писати театральні рецензії на початку 1870-х років. Після того, як Стокер написав рецензію на виставу театрального актора Генрі Ірвінґа, вони потоваришували. У 1878 році Ірвінґ запропонував Стокеру роботу бізнес-менеджера лондонського театру «Ліцей», яку він прийняв. Пізніше того ж року він одружився з Флоренс Балкомб. Біограф Ліза Гопкінс зазначає, що ця роль вимагала від Стокера товариськості та познайомила його з елітою вікторіанського Лондона. Проте Стокер описував себе як замкнуту людину, яка ретельно приховувала свої думки.

Стокер доповнював свій театральний дохід написанням любовних та сенсаційних романів, але за життя він більше асоціювався з театром, ніж зі світом літератури. На момент своєї смерті в 1912 році він опублікував 18 книг. «Дракула» була його сьомою опублікованою книгою після «Плеча Шасти» (1895) та перед «Міс Бетті» (1898). Двоюрідний племінник Стокера, Деніел Фарсон, писав, що Стокер, можливо, помер від сифілісу, але це питання широко заперечується вченими.Племінник Стокера надав свідоцтво про смерть Брема його сімейному лікарю, який заявив, що причина смерті та використана медична термінологія відповідають сифілісу. Міллер і вчений Роберт Ейттін-Бісанг заявили, що підстави були непереконливі. Теорія про сифіліс була відкинута дослідниками творчості Стокера Леслі Шепардом і Вільямом Хьюзом, а також нащадком Стокера Іваном Стокером Діксоном. Романіст і драматург Голл Кейн, близький друг Стокера,«Дракула» присвячений Кейну, використовуючи його прізвисько: «Моєму дорогому другові Хоммі Бегу». написав у некролозі Стокера в The Daily Telegraph, що, окрім біографії про Ірвінґа, Стокер писав лише «для продажу» і «не мав вищих цілей».

Натхнення

Фольклорні вампіри з'явилися на сотні років раніше, ніж «Дракула» Стокера. Стокер перейняв деякі характеристики фольклорних вампірів, такі як їхня відраза до часнику та використання кілків як засобу їх убивства. Він винайшов інші атрибути — наприклад, вампірів Стокера потрібно запросити додому, вони сплять на землі, не виходячи зі своєї батьківщини, і не відображаються в дзеркалах. У романі сонячне світло не є смертельним для Дракули — це була характеристика з несанкціонованого фільму про Дракулу «Носферату» (1922) — але воно послаблює його. Деякі ідеї Стокера вперше застосували непов'язані знання до вампірів; наприклад, Дракула не має відображення через фольклорну концепцію, що дзеркала показують людську душу. Деякі ірландські вчені припустили, що натхненням для роману послужив ірландський фольклор, наприклад, привид Абгартач, та Верховний король Ірландії XI століття Браян Бору.Джарлат Кіллін критикує «безкінечно повторюване» і «вкрай малоймовірне» твердження, що ім'я Дракула було натхненне ірландським виразом droch fhola, що означає «погана кров». Дослідниця «Дракули» Елізабет Міллер зазначає, що в дитинстві Стокер чув надприродні розповіді та усну історію Ірландії, пов'язану з передчасними похованнями та тілами, пробитими кілками.

Граф Дракула має літературних прабатьків. У творі Джона Вільяма Полідорі «Вампір» (1819) зображено аристократичного вампіра зі спокусливими здібностями. Лесбійка-вампірка з твору Шерідана Ле Фаню «Кармілла» (1872) може перетворюватися на кішку, так само як Дракула може перетворюватися на собаку. Дракула зовні нагадує ранніх готичних лиходіїв, причому Міллер порівнює його з лиходіями з «Італійця» (1796) Енн Редкліфф та «Ченця» (1796) Метью Грегорі Льюїса.