Dirt () — другий студійний альбом американського рок-гурту Alice in Chains, що вийшов 29 вересня 1992 року на лейблі Columbia Records.
Платівка вийшла в період розквіту гранджу, коли на верхніх позиціях американських хіт-парадів знаходилися альбоми сіетлських гуртів Nirvana, Pearl Jam та Soundgarden. Alice in Chains зі своєю дебютною роботою Facelift трималися осторонь альтернативної сцени й вважалися перспективним «металевим» гуртом. Прорив відбувся після того, як у фільмі Кемерона Кроу «Одинаки», присвяченому музичній сцені Сіетла, прозвучала пісня Alice in Chains «Would?». На хвилі загального захоплення гранджем на новий альбом гурту чекали з особливим інтересом.
Відразу після виходу Dirt опинився на шостій позиції у хіт-параді Billboard 200. Він був тепло прийнятий музичною спільнотою і незабаром отримав платинову сертифікацію RIAA. Альбом став серйозним кроком уперед у порівнянні з попередньою роботою Alice in Chains: складнішим і заплутанішим, що містить нестандартні розміри та хитромудрі мелодії. На музичну складову, за яку відповідав гітарист Джеррі Кантрелл, суттєво вплинули хард-рокові колективи кінця — початку років (Black Sabbath, Led Zeppelin). Однак основна увага була прикута до відвертих текстів вокаліста Лейна Стейлі, який проходив курс лікування від героїнової залежності. Альбом був наповнений алюзіями до згубної пристрасті Стейлі та всупереч прагненню музикантів оголити всі жахи наркозалежності багатьма сприймався як пропаганда наркотиків.
Пізніше з'ясувалося, що вокаліст Лейн Стейлі так і не зміг подолати потяг до героїну, через що гурт перестав гастролювати та фактично припинив існування. 2002 року фронтмен був знайдений мертвим у власному будинку після передозування героїну та кокаїну. Після смерті Стейлі платівка набула ще зловіснішого та більш пророчого характеру. За Dirt закріпилася репутація одного з найщиріших, найпохмуріших та депресивних концептуальних рок-альбомів сучасності. Пластинка вважається класичним альбомом гранджу, який суттєво вплинув на становлення та розвиток жанру.
Історичний контекст
Розквіт гранджу
У 1989 році сіетлський рок-гурт Alice in Chains, добре відомий на регіональній сцені, підписав контракт з великим лейблом Columbia Records, який прагнув зміцнити позиції серед поціновувачів хард-року. Дебютна платівка гурту Facelift вийшла у 1990 році, привернула увагу музичних критиків і змусила говорити про Alice in Chains як про «нових Black Sabbath». Концертний тур по США та Європі спільно з Extreme, Іггі Попом та відомими треш-метал-командами додав гуртові шанувальників. 1991 року відбулася знакова для Alice in Chains подія: кліп «Man in the Box» сподобався менеджерам музичного каналу MTV і потрапив в активну ротацію на телебаченні. Продажі дебютного альбому стрімко зросли і восени 1991 року він отримав «золотий статус» RIAA. Відеокліп «Man in the Box» був номінований на премії MTV Video Music Awards та «Греммі», а Facelift був визнаний найкращим дебютним альбомом та найкращим рок-записом року.
Популярність Alice in Chains відкрила дорогу іншим колективам із Сіетлу. Локальна андеграундна сцена наприкінці 1980-х років була зосереджена навколо незалежного лейбл Sub Pop, що випускав платівки місцевих виконавців, таких як Nirvana, Soundgarden та Screaming Trees. Alice in Chains залишалися осторонь цього руху, відразу підписавши контракт з великою звукозаписною компанією, проте їхня похмура і депресивна творчість була характерною для місцевої музичної сцени. На хвилі успіху «Man in the Box» великі лейбли звернули увагу і на інші перспективні сіетлські колективи. Звукозаписна компанія Geffen Records спромоглась переманити до себе Nirvana, а у вересні 1991 року вийшов їхній другий альбом Nevermind. Продажі платівки перевершили очікування і в кінці року досягали 400 000 екземплярів на тиждень. Сингл «Smells Like Teen Spirit» не сходив з екранів MTV, змусивши всіх говорити про новий різновид альтернативного року — «грандж».
Музична промисловість переживала швидкі зміни. На зміну представникам класичних стилів рок-музики, таких як хейр-метал, прийшло нове покоління музикантів. Грандж став частиною мейнстриму та почав витісняти інші жанри. На початку 1992 року Nevermind піднявся на вершину чарту Billboard 200, змістивши альбом Dangerous попзірки Майкла Джексона. Окрім Nirvana, в 1992 році на верхніх щаблях американського хіт-параду опинилися сіетлські гуртиPearl Jam зі своїм альбомом Ten (№ 2 Billboard 200) та Soundgarden з платівкою Badmotorfinger (№ 39 Billboard 200). Щодо Alice in Chains, у лютому 1992 року гурт випустив акустичний мініальбом Sap. Платівка була записана за допомогою сіетлських рок-музикантів Енн Вілсон, Марка Арма та Кріса Корнелла, але попри розквіт гранджового руху залишилася практично непоміченою критиками та слухачами.
Наркозалежність Лейна Стейлі Зворотним боком популярності стала пристрасть вокаліста Alice in Chains Лейна Стейлі до героїну. Наркотики часто сусідили з музикою і раніше: наприклад, члени Mötley Crüe вживали так званий «пил зомбі», небезпечну суміш кокаїну та снодійного «Хальціон», щоб розслабитися під час виснажливих гастролей. На відміну від кокаїну, популярність якого досягла піку у 1980-і роки, визначальною психоактивною речовиною початку 1990-х став саме героїн. Цей вид наркотику не був новинкою для рок-сцени, але саме гурти із Сіетлу почали вживати його масово. Ізольованість регіону сприяла депресії, яку легко було побороти за допомогою героїну, що викликав почуття ейфорії.
Серед завсідників клубу Music Bank, де зустрілися засновники Alice in Chains Лейн Стейлі та Джеррі Кантрелл, були популярні марихуана, кокаїн та ЛСД. Лейн Стейлі познайомився з наркотиками в 13-річному віці, а коли йому було двадцять, члени музичного гурту Стейлі вперше провели з ним психотерапевтичну інтервенцію. Разом с тим, до героїну Стейлі та більшість музикантів спочатку ставилися негативно. Коли в 1990 році відомий сіетлський вокаліст Ендрю Вуд помер внаслідок передозування, музиканти Alice in Chains були щиро засмучені трагедією і присвятили майбутній альбом його пам'яті. Знайомство Стейлі з героїном відбулося під час туру Alice in Chains із Van Halen. Якось після концерту у вокаліста та його подруги Демрі Перрот скінчився кокаїн; Демрі пішла шукати ще дозу, а повернулась із героїном. Продюсер також звернув увагу на зміни у поведінці Стейлі під час гастрольного туру та відверто поговорив із ним. Фронтмен Alice in Chains був приголомшений славою і засмучувався, оскільки навколишні «вважали його товаром».
Після успіху Facelift менеджмент гурту став дедалі більше турбуватися про стан вокаліста. Коли його сусід по кімнаті Деймон Стюарт влаштувався на роботу в Sony Music A&R-менеджером, співробітники лейблу часто цікавилися, чи вживає Лейн наркотики. Дізнавшись, що Стейлі підсів на героїн, один із менеджерів Alice in Chains Келлі Кертіс покинув гурт: «Ми з Сюзан [Сільвер] працювали з Alice in Chains разом деякий час, але я пішов одразу, як це почалося. Ми втратили Енді [Вуда] через героїн, і з Alice in Chains відбувалося те саме. У мене підростала дочка, і я пам'ятаю, що одного разу Лейн тримав її за руку і відключився. І я подумав, що більше не хочу цим займатися. Він був класним хлопцем і всі вони були чудовими хлопцями, але над ними зависла чорна хмара, і це справді вплинуло на мене. Я це ненавидів». Сюзан Сільвер намагалася переконати Стейлі відмовитися від наркотиків та повернутися до нормального життя. Наприкінці 1991 — на початку 1992 року вона зібрала батька вокаліста, членів гурту та представника лейбла у своєму офісі, щоб провести терапевтичну сесію. Стейлі був здивований, але визнав наявність проблем та погодився на лікування. У той же день він вперше в житті вирушив до реабілітаційної клініки Valley General Hospital в Монро, в якій в 1989 лікувався Ендрю Вуд.
Робота у студії
Підготовка та лос-анджелеський бунт Навесні 1992 року гурт мав лише п'ять закінчених пісень, включаючи «Rooster» і «Dirt», написані під час концертного туру з Van Halen. Демоверсії були записані в студії London Bridge під керівництвом продюсера Ріка Парашара. Музиканти зуміли переконати лейбл, що в них достатньо матеріалу і можна розпочинати запис другого альбому. Наступний місяць музиканти провели в активних репетиціях, спільно працюючи над новими піснями. До зустрічі з продюсером Дейвом Джерденом усі пісні були практично готові, бракувало лише частини текстів та вокальних гармоній. Джердену сподобався матеріал і він погодився розпочати запис.
Джеррі Кантрелл, Дейв Джерден та A&R-менеджер гурту Нік Терцо знаходилися на різних кінцях Західного узбережжя США, тому насамперед вони вирушили на пошуки студії звукозапису. Alice in Chains хотіли залишити рідний Сіетл, щоб відірватися від місцевих спокус. В той самий час, їм не подобався галасливий Голлівуд, де жив Джерден. Гурт і продюсер були згодні розпочати роботу на «нейтральній території», десь між Сіетлом та Лос-Анджелесом, і розглядали Саусаліто як можливий варіант. Вони вирішили оглянути одну з місцевих студій, не розкриваючи імені виконавця, якого репрезентували, але отримали відмову, оскільки приміщення було зарезервовано за іншим артистом. Розглядався також варіант з Skywalker Sound, звукозаписним підрозділом компанії Lucasfilm, що знаходився біля ранчо Джорджа Лукаса за годину їзди від Сан-Франциско, але від нього довелося відмовитися через дорожнечу. Зрештою, Alice in Chains погодилися переїхати до Лос-Анджелеса для роботи в студії One on One. Гурт зняв будинок у горах Малібу і провів останні репетиції перед походом до студії.
27 квітня музиканти та персонал влаштувалися у студії One on One, але вже через два дні були змушені перервати роботу. Суд присяжних Лос-Анджелеса виніс виправдувальний вирок поліціянтам, які побили темношкірого Родні Кінга. Тисячі протестувальників, не згодних із рішенням суду, вийшли на вулиці та влаштували демонстрації, які переросли у масові заворушення та погроми. За першу ніч загинуло четверо людей і сто шість було госпіталізовано. Джеррі Кантрелл опинився в самому центрі подій: «Я купував пиво в магазині, коли туди вдерлося кілька людей і почали грабувати заклад. Потім я застряг у пробці та бачив, як людей прямо на дорозі витягували з машин та били. Це все виглядало досить страшно і, безумовно, вплинуло на загальний настрій альбому». Члени Alice in Chains спостерігали за подіями на великому телевізорі в студії, просто під час запису своїх партій. Робота була припинена на тиждень, поки заворушення у місті не припинилися.
Використане обладнання Звукоінженером альбому став Браян Карлстром, який співпрацював із Дейвом Джерденом та Alice in Chains під час запису дебютної платівки. Тоді Джерден залишився задоволений результатом та запропонував інженеру постійну роботу у своїй студії. Одним з перших спільних проєктів став альбом альт-рок-гурту Mary's Danish. Карлстром прагнув проявити себе якнайкраще та здивувати продюсера. Він налаштував звучання гітар за допомогою обладнання маловідомої компанії Summit Audio. Джерден залишився настільки вражений результатом, що змусив використовувати таку схему для запису гітарних партій і надалі. Оскільки бюджет другого альбому Alice in Chains був досить великий, Карлстром вирішив використати обладнання Summit по максимуму. Він орендував понад тридцять найменувань лампових підсилювачів, компресорів та еквалайзерів, перевірив, як вони будуть взаємодіяти з музичними інструментами та мікрофонами, і вибрав оптимальний варіант.